ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року

№ 857/7323/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Пильо І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі №157/362/19 (суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області про визнання нечинним та скасування рішень зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із позовами до Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області (далі - Сільська рада) в якому просили: визнати нечинними та скасувати рішення відповідача від 21.12.2018 №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 (далі - Рішення №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 відповідно) якими їм відмовлено у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель Сільської ради за їх зверненнями; зобов`язати Сільську ради надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до поданих заяв.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано Рішення №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 відповідно. Зобов`язано Сільську раду повторно розглянути на засіданні чергової сесії ради заяви: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 19.12.2019, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від 20.12.2018 про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель села Мостище Сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги вказує, що оскаржувані Рішення ґрунтуються на положеннях частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК). Зазначає, що Сільська рада мала підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва житлових будинків через невідповідність місць розташування об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів. Вважає, що земельні ділянки під забудову у 1995 році надавалися позивачам лише в межах села Мостище, у подальшому Сільська рада не погоджувала виділення таких земельних ділянок в місцях, де позивачі звели житлові будинки.

Чоп В.І. у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші позивачі відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Відповідач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач приймаючи спірні Рішення, необґрунтовано відмовив позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище. Виходячи з цього, вказав, що належним способом захисту прав позивачів є зобов`язання Сільської ради повторно розглянути на засіданні чергової сесії ради заяви позивачів про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель села Мостище, з урахуванням правової оцінки даного питання, викладеної у рішенні суду.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 25.05.1995 виконавчим комітетом Сільської ради (далі - Виконавчий комітет) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про надання йому дозволу на будівництво жилого будинку і одночасно виділено земельну ділянку під забудову площею 0,25 га в межах села Мостище, що підтверджується архівним витягом з протоколу №9 засідання Виконавчого комітету. На підставі рішення Виконавчого комітету представником районного архітектора складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розмітки, виділеної ОСОБА_1 площею 0,25 га в селі Мостище (а.с.13, 17).

Аналогічне рішення було прийняте Виконавчим комітетом 28.11.1995 стосовно ОСОБА_3 , на підставі якого у подальшому в грудні 1995 року складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розмітки (а.с.33, зворот, 34).

Рішенням Сільської ради від 10.03.1995 №2/2 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку в селі АДРЕСА_1 площею 0,25 га, а Виконавчим комітетом надано дозвіл на будівництво жилого будинку і виділено земельну ділянку під забудову площею 0,25 га в межах села Мостище. З акта від червня 1995 року видно, що межі земельної ділянки встановлено в натурі (а.с.24, 26).

Актом виносу в натуру меж земельної ділянки і розмітки будівель від травня 1995 року підтверджується, що на підставі рішення Виконавчого комітету від 30.03.1994 №18/5 встановлено в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 га (а.с.39).

На підставі затверджених головним архітектором району будівельних паспортів та отриманих дозволів на виділених земельних ділянках були збудовані житлові будинки, які були введені в експлуатацію: житлові будинки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 завершені будівництвом у 2000 році, ОСОБА_3 - у 1998 році та ОСОБА_4 - у 2001 році, про що видно із довідок відповідача від 25.02.2019, 26.02.2019 №№298, 299, 300, 309 відповідно (а.с.11, 21, 29 зворот, 43).

19.12.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а 20.12.2018 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися до відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків площею 0.25 га в селі Мостище (а.с.107-110).

Однак Рішеннями №№34/7, 34/9, 34/10, 34/8 у задоволені вказаних заяв було відмовлено у зв`язку із тим, що земельні ділянки знаходяться в охоронній зоні та не відповідають генеральному плану населеного пункту (а.с.14, 22, 30, 37, 10-106).

Вважаючи відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою необґрунтованою та Рішення №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 з цих підстав незаконними, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктами «а», «б» статті 12 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як визначено пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини третьої статті 116 ЗК).

Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у даному випадку Сільська рада, має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

За приписами абзацу 2 частин сьомої, частини одинадцятої статті 118 ЗК проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З матеріалів справи та оскаржуваних Рішень №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 видно, що фактичною підставою для відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку є те, що «земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні та не відповідає генеральному плану населеного пункту».

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (стаття 39 ЗК).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»(далі - Закон №3038-VI) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану (частина перша статті 17 Закону №3038-VI). Згідно з частиною першою статті 19 цього Закону №3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції зазначав, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Водночас, відповідачем, як в суді першої інстанції, так і в межах апеляційного розгляду справи, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності місця розташування земельних ділянок генеральному плану села Мостище, затвердженому у встановленому законом порядку.

При цьому, суд першої інстанції вживав заходів щодо витребовування із Сільської ради рішення про затвердження генерального плану села Мостище (а.с.91).

Проте таке суду надано не було. Надані відповідачем план (його частина) не підлягає ідентифікації відносно приналежності до території села Мостище; за ним не можливо встановити місце розташування земельних ділянок, щодо яких у грудні 2018 року із заявами звернулися позивачі, та що у генеральному плані чи іншій містобудівній документації земельні ділянки, які вони просять передати у власність, мають інше цільове призначення, ніж для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що за вище згадуваними рішеннями Виконавчого комітету, прийнятими у 1994-1995 роках, позивачам надані дозволи на будівництво жилого будинку та виділено земельні ділянки під забудову в межах села Мостище, межі земельних ділянок винесено в натуру на підставі цих рішень відповідача. Тому приймаючи спірні Рішення №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 відповідач діяв нерозсудливо та недобросовісно, а такі рішення з цих підстав є необґрунтованими.

Стосовно іншої підстави, про яку вказано у Рішеннях №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 - «земельні ділянки знаходяться в межах охоронних зон», суд зазначає, що відповідно до пункту «б» частини першої, частини другої статті 112 ЗК (розміщена у главі 18 «Обмеження прав на землю» ЗК) охоронні зони створюються: уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Статтею 112 ЗК передбачено, що охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

У статті 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів»(далі - Закон №3041-VI) наведене визначення охоронної зони об`єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

Статтею 14 Закону №3041-VI визначено, що земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об`єктів магістральних трубопроводів.

Відповідно до вимог статті 8 вказаного Закону на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію.

Таким чином, законодавець не забороняє передавати у власність чи користування фізичним та юридичним особам земельні ділянки, що знаходяться в межах охоронних зон магістральних газопроводів, проте встановлює обов`язок землекористувача (землевласника) щодо дотримання правил та обмежень, пов`язаних із встановленням охоронних зон.

Разом з тим, відповідач не надав на вимогу суду першої інстанції доказів розташування охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів на території села Мостище з прив`язкою до місцевості (вулиці Шевченка, Прилісна). При цьому, у матеріалах справи знаходиться рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 29 жовтня 1999 року у справі №2-447 за позовом Волинського управління магістральних газопроводів від імені ДП «Львівтрансгаз» АТ «Укргазпром» до Сільської ради, Проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро Камінь-Каширської райдержадміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень Сільської ради про надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва відмовлено повністю. У рішенні суду вказано, що при зведені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинків не дотримані будівельні норми щодо віддалі цих будинків від газорозподільної станції на 30 м та 9 м відповідно. Водночас, стосовно інших позивачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ці обставини ніким не встановлювалися (а.с.9-10).

Водночас, відмовляючи у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, Сільська рада посилається на розташування усіх земельних ділянок, щодо яких звернулися позивачі, в межах охоронних зон. Наведене свідчить про те, що рішення прийняті відповідачем формально, за одним зразком та не враховують ні фактичних обставин, ні норм чинного законодавства.

Отже, відмова позивачам оскаржуваними Рішеннями №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10 з підстав їх знаходження в охоронній зоні не ґрунтується на зазначених вище нормативно-правових актах, а тому є протиправною.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, Рішення відповідача №№34/7, 34/8, 34/9, 34/10, якими позивачам необґрунтовано відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище, вірно визнано судом першої інстанції протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо іншої позовної вимоги - про зобов`язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище відповідно до їх заяв, суд враховує, те, що у даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями статті 118 ЗК. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними (такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року, 05 березня 2019 року у справах№№825/602/17, 2040/6320/18 відповідно).

Водночас, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В розглядуваній справі відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, врахувавши висновки суду про те, що перебування земельних ділянок в охоронній зоні не може за нормами національного законодавства бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а невідповідність місця розташування земельних ділянок генеральному плану населеного пункту села Мостище апелянтом не доведена та не підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним способом захисту прав позивачів є зобов`язання відповідача повторно розглянути на засіданні чергової сесії ради заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 19.12.2018, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від 20.12.2018 про надання їм дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва житлового будинку в селі Мостище за рахунок земель села Мостище Сільської ради, з урахуванням правової оцінки даного питання, викладеної у рішенні суду.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Мельнико-Мостищенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя

В. Я. Качмар

судді

А. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2019 року.