КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2019 року м. Київ № 320/767/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Бровчук Ю.В.;

за участю: позивача - ОСОБА_1 ;

представника відповідача - Левчука С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогами про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2019 р.: №0001301303 від 31.01.2019 р., яким було визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування в сумі 28 257,02 грн. та застосовані штрафні фінансові санкції 7064,26 грн.; №0001331303, яким визначено грошове зобов`язання з ПДВ та встановлено до сплати 6 390,47 грн.; №0001341303 про сплату військового збору 2392,31 грн. та визначена штрафна санкція -598,08 грн.; №0001341303 за платежем ПДВ у сумі 6390,47 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 1 597,62 грн.; рішення №0001311303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ у сумі 10183,92 грн. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-000132133 у розмірі 36 995,13 грн., які винесені ГУ ДФС у Київській області.

Позовна заява обгрунтована твердженням позивача про неправильне обрахування податковим органом чистого доходу заявника, що мало наслідком неправильне визначення і всіх інших платежів: податку на доходи фізичних осіб, ПДВ, ЄСВ та військового збору.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у мотивувальній частині позовної заяви.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та пояснив, що перевіркою правильності визначення валового доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., відображеного в податкових деклараціях заявника про майновий стан та доходи за 2015-2017 р.р. та співставленні з даними про суми валового доходу, встановленими в процесі перевірки, були виявлені розбіжності: згідно податкової декларації про майновий стан та доходи позивача за 2016 р. сума отриманого валового доходу становить 953168,74 грн.; розмір валових витрат без ПДВ. Податкові зобов`язання з ПДВ у 2016 р. визначені у сумі 995070,00 грн. без ПДВ.

15.11.2018 р., ФОП ОСОБА_1 надав податковому органу пояснення про відсутність суми дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію до контрагентів-покупців станом на 2016 р., яка становить 0, 00 грн. Таким чином, сума розбіжностей була виявлена у розмірі 41901,26 грн. без ПДВ.

Також перевіркою визначення правильності валового доходу за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., відображеного позивачем в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2015-2017 р.р. у співставленні з даними суми валового доходу, встановленими в ході перевірки були виявлені розбіжності у сумі 13883,32 грн. За даними банківських виписок по рахунку № НОМЕР_1 ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" загальна сума отриманого доходу від підприємницької діяльності за 2017 р. становить 2946891,37 грн. В податковій декларації про майновий стан та доходи за 2017 р. сума валового доходу зазначена у розмірі 2933008,05 грн.

Ураховуючи вищезазначене, при перевірці правильності визначення валових доходів за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., відображених у податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2015-2017 р.р. з даними валових витрат, встановленими в ході перевірки виявлено заниження валових доходів на загальну суму 55784,58 грн. в тому числі у 2016 р. 41901,26 грн.; у 2017 р.- 13883,32 грн., чим порушені вимоги п.177.1-177.2 ст.177 ПКУ.

Відносно правильності визначення витрат, пов`язаних з одержанням доходу (документально підтверджених позивачем), особи, що здійснювали перевірку, звернули увагу останнього, що всі дані про його витрати понесені під час виготовлення продукції, використані із графи 5 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан та доходи "Вартість ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції".

Також, представник відповідача звернув увагу, що витрати згідно Єдиного реєстру податкових накладних включають не лише витрати на ТМЦ, що складають основу для виробництва продукції, а й інші витрати, які пов`язані з одержанням доходу, в тому числі, на електроенергію.

Таким чином, перевіркою правильності визначення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, відображених в податковій декларації про майновий стан та доходи за 2015-2017 р.р., з даними про суми валових витрат, встановленими в ході перевірки, виявлено завищення валових витрат на загальну суму 103702, 75 грн., які становлять у 2015р. - 15023, 36 грн.; 2016 р.- 37293,32 грн.; 2017 р.- 51386,07 грн..

Щодо визначення чистого оподатковуваного доходу, показаного в додатку 4 до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 р. та додатку 2 до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016-2017 р.р., встановлено заниження суми чистого доходу у розмірі 159487,33 грн., в тому числі за 2015 р. -15023,36 грн.; 2016 р. -79194,58 грн. і за 2017 р. -65269, 39 грн.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2015-2017 р.р. виявлено заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 28257,02 грн., що потягло за собою неправильне визначення ЄСВ та військового збору.

Представник відповідача у судовому засіданні вказав на безпідставність заявлених вимог та просив у задоволенні позову відмовити.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона приймала безпосередню участь у проведенні документальної планової виїзної перевірки позивача на предмет дотримання ним при здійсненні господарської діяльності вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в тому числі і з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за наслідком чого було складено відповідний акт перевірки. Деталі перевірки вона не пам`ятає за сплином часу, однак стверджувала, що висновки акта були зроблені виключно на підставі відомостей декларацій, які були подані заявником та, в яких ним особисто були відображені відповідні показники звітності, а також інших відомостей бухгалтерського обліку та податкової звітності позивача, які ним визнавались. Висновки акта вона повністю підтверджує та наполягає на їх правильності.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, свідка, дослідивши обставини заявленого позову та докази, якими обгрунтовуються та спростовуються вимоги та заперечення проти них, встановивши зміст та характер спірних правовідносин, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, ураховуючи таке:

30.10.2018 р., наказом ГУ ДФС у Київській області за №2327 було прийнято рішення про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

За наслідком проведеної перевірки, 07.12.2018 р., було складено акт №1096/10-36-13-03/253121267, яким виявлені та зафіксовані наступні порушення:

- пп.8-9 п.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01 жовтня 2013 року за №1686/24218;

пп. "а" п. 176.1 ст. 176 ПКУ в частині неналежного ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. №481, в частині невірного відображення понесених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю;

п.167.1 ст.167, п.177.1-.177.2 ст.177 ПКУ щодо заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 222045,33 грн., в т.ч.: за 2015 рік на суму 15023,36 грн. без ПДВ, за 2016 рік на суму 141752,58 грн. без ПДВ та за 2017р. на загальну с^-У 65269,39 грн. без ПДВ., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 39517,47 грн., в т.ч.: за 2015р. в сумі 2253,51 грн., за 2016р. в сумі 25515,47 грн. таза 2017р. в сумі 1 1748,49 грн.;

п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на суму 222045,33 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 3330,67 грн.;

п.2 ч. І ст.7, ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (із змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. на загальну суму 222045,33 грн. без ПДВ., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 50757,85 грн.;

п. 187.1 ст. 187 ПКУ від 02.12.2010р. №2755-Vl (із змінами та доповненнями), в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2015- 2017рр., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 6390,47 грн.

Під час проведення перевірки податковим органом були використані дані із таких джерел: автоматизованих комп`ютерних інформаційних систем ГУ ДФС у Київській області відомості про доходи з інформаційного фонду ДРФО, Єдиного реєстру податкових накладних та ІТС "Податковий блок"; дані податкових декларацій про майновий стан та доходи позивача у період, що перевірявся; відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів; банківські виписки про рух коштів за 2015-2017 р.р.; дані книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів та зборів 16.09.2013 р. №481; Єдиний реєстр податкових накладних; акти виконаних робіт (наданих послуг).

Вся інформація у сукупності з тією, яка була встановлена під час перевірки виявила факт порушення вимог податкового законодавства, за наслідком чого були прийняті наступні ППР від 31.01.2019 р.: №0001301303, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатом річного декларування в сумі 28 257,02 грн. та застосовані штрафні фінансові санкції 7064,26 грн.; №0001331303, про грошове зобов`язання з ПДВ у сумі 6 390,47 грн.; №0001341303 про сплату військового збору 2392,31 грн. та визначена штрафна санкція -598,08 грн.; №0001341303 за платежем ПДВ у сумі 6390,47 грн. та застосуванням штрафної санкції у сумі 1 597,62 грн.; рішення №0001311303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ у сумі 10183,92 грн. та вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-000132133 у розмірі 36 995,13 грн.

ФОП ОСОБА_1, за встановленими судом даними перебуває на податковому обліку у Вишгородській ОДПІ Київської області з 30.05.2006 р.; зареєстрований платником ПДВ та здійснює господарську діяльність, пов`язану з виробництвом готових металевих виробів, використовуючи при цьому орендоване майно (виробничий цех) згідно договору оренди №31/1 від 01.12.2012 р., площею 374, кв.м. У перевіряємий період не використовував РРО, розрахунки проводив у безготівковій формі. За даними перевірки у спірний період не мав від`ємного значення чистого річного доходу.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПКУ доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Його визначають як різницю між загальним оподатковуваним доходом (виручкою в грошовій і негрошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю фізособи-підприємця. При цьому, датою формування оподатковуваного доходу є дата фактичного надходження компенсації за відвантажені товари, виконані роботи (надані послуги). При визначенні доходу особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування застосовує касовий метод. Водночас витрати, безпосередньо пов`язані з такими доходами, підприємець відображає після: 1) оплати таких витрат; 2) надходження грошових коштів або отримання компенсації в натуральній формі від покупця. Для визнання витрат такими, що понесені, повинні відбутися обидві події: здійснення витрат та одержання доходу (виручки) .

Звітним періодом для осіб, які перебувають на загальній системі оподаткування є календарний рік, -п. 177.5 ПКУ, тому отримані доходи і пов`язані з ними витрати, які понесені в різних місяцях, але впродовж одного календарного року, враховуються у розрахунку чистого доходу за підсумками такого року.

Доходом, від проведення підприємницької діяльності слід вважати матеріальні і нематеріальні блага, які він отримує на безповоротній основі і може ними розпоряджатися на власний розсуд. Згідно роз`яснення, наданого ДФС у підкатегорії 104.04 БЗ щодо підприємницької виручки, до неї належить: виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що надійшли на банківський рахунок або в готівковій формі безпосередньо підприємцеві або його працівникам на місці здійснення розрахунків (у тому числі проценти банку); виручка в натуральній (негрошовій) формі; суми штрафів і пені, отримані від інших суб`єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів; інші доходи, пов`язані зі здійсненням підприємницької діяльності. До складу надходжень, які включаються до оподаткованого доходу входять: кошти, отримані від продажу товарів (робіт, послуг) самим підприємцем або його найманим працівником; суми негрошової компенсації (товари, роботи, послуги, отримані за бартером, або суми, на які проведений взаємозалік); одержані аванси за товари (роботи, послуги) від покупця; відшкодування орендарем витрат на оплату комунальних послуг у складі орендної плати; валютна виручка; позитивна різниця між курсами при продажу валюти; вартість безкоштовно отриманих товарів (робіт, послуг); штрафи, пеня, неустойки, отримані від контрагентів у зв`язку з порушенням ними умов договорів; сума списаної кредиторської заборгованості підприємця; На той факт, що списана після закінчення строку позовної давності кредиторська заборгованості; сума безповоротної фінансової допомоги; будь-які надходження, отримані фізичною особою як громадянином; тощо.

На підставі з п. 177.4 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності визначених пп. 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України. Відповідно до ст. 138 Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються витрати операційної діяльності, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності утворюють собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу є витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих товарів протягом звітного податкового періоду, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 181.1 ст. 181 ПКУ, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник ПДВ в податковому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 розділу V Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку. Відповідно до пункту 182.1 статті 182 Податкового кодексу України якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв`язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою. Згідно з п. 183.2. ст. 183 Податкового кодексу України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

За приписами пп. «а» п.176.1 ст.176 ПКУ, платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На підставі п. 177.10 ст. 177 ПКУ фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Форма Книги обліку доходів і витрат та Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність затверджено наказом Міністерства доходів та зборів України від 16.09.2013 N 481 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 01.10.2013р. №1686/24218.

Згідно п. 5 абз.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і втрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність визначено «у графі 5 «реквізити документа, що підтверджує понесені витрати» зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Положеннями п. 6 абз.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність визначено, що «у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, -пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПКУ .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, - ст.3 Закону України № 996-XIV.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/ 704 , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд також звертає увагу, що Порядком формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, затвердженого наказом ДПА України від 24.11.2008 №722, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2009 р. за №154/16170 встановлено, що його розроблено відповідно до Законів України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів", "Про державну податкову службу в Україні" та інших нормативно-правових актів з метою визначення єдиної методики формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (далі - Державний реєстр) в органах державної податкової служби.

Цим Порядком урегульвано механізм реєстрації фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки і збори (обов`язкові платежі) до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавством (далі - фізичні особи - платники податків), у Державному реєстрі та присвоєння їм ідентифікаційних номерів, організації роботи органів державної податкової служби, їх взаємодії з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - платниками податків, а також встановлено правила передачі інформації від органів державної податкової служби до Державної податкової адміністрації України для реєстрації фізичних осіб - платників податків у Державному реєстрі та окремі форми документів з питань такої реєстрації.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що центральну базу даних Державного реєстру (далі - ЦБД ДРФО) створює та веде Державна податкова адміністрація України, яка складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, а також міжрайонних та об`єднаних державних податкових інспекцій.

Органи державної податкової служби формують інформаційний фонд на основі: а) даних, наданих фізичними особами - платниками податків для реєстрації у Державному реєстрі; б) заяв та документів, наданих для взяття на облік фізичних осіб в органах державної податкової служби як самозайнятих осіб; в) податкових декларацій фізичних осіб - платників податків; г) даних карток особових рахунків фізичних осіб - платників податків; ґ) іншої інформації, що відповідно до законодавства надходить до органів державної податкової служби, - п.9 Порядку.

Для формування інформаційного фонду Державного реєстру використовується: інформація підприємств, установ, організацій, уключаючи Національний банк України та його територіальні управління, банки, інші фінансові установи, та фізичних осіб - підприємців, про суми виплачених фізичним особам - платникам податків доходів і утриманих з них податків і зборів (обов`язкових платежів) ; інформація державних реєстраторів про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців, а також інформація інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб - суб`єктів підприємницької та/або іншої діяльності, - п. 10 Порядку.

Згідно п.12 Порядку, складовою частиною Державного реєстру є Реєстр фізичних осіб - платників податків самозайнятих осіб, до якого включається інформація з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця чи інших реєстраційних дій стосовно фізичної особи - підприємця, які надходять від державних реєстраторів до органів державної податкової служби для взяття фізичної особи - підприємця на облік, а також інформація про фізичних осіб - платників податків, які здійснюють незалежну професійну діяльність у разі взяття їх на облік відповідно до Порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 № 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.98 за N 172/2612 (із змінами).

Працівники підрозділів реєстрації та обліку платників податків зобов`язані обробляти файли-відповіді, що надходять із ЦБД ДРФО до відповідного рівня Державного реєстру, щодо: повторної реєстрації фізичної особи - платника податків у Державному реєстрі; наявності помилок у вхідних даних при внесенні змін у реєстраційні дані про фізичну особу - платника податків.

Як слідує із акта перевірки ФОП ОСОБА_1 №1096/10-36-13-03/2531212671 від 07.12.2018 р., в процесі проведення контролюючого заходу, на підставі даних автоматизованих комп`ютерних інформаційних систем ГУ ДФС у Київській області відомості про доходи з інформаційного фонду ДРФО, Єдиного реєстру податкових накладних та ІТС "Податковий блок"; даних податкових декларацій про майновий стан та доходи позивача у період, що перевірявся; відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів; банківських виписок про рух коштів позивача за 2015-2017 р.р.; даних книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженої наказом Міністерства доходів та зборів 16.09.2013 р. №481; відомостей Єдиного реєстру податкових накладних; актів виконаних робіт (наданих послуг), з урахуванням наданих позивачем пояснень про відсутність у нього дебиторської заборгованості за перевіряємий період були встановлені суми розбіжностей з даними, одержаними із вищевказаних офіційних джерел та сумами валового доходу, встановленими під час перевірки у розмірі 104459,26 грн. без ПДВ, що означає заниження валового доходу позивача на 104459,26 грн.

Офіційні відомості реєстрів суд не ставить під сумнів з огляду на ретельний порядок їх формування, ведення та здійснення постійного контролю за їх правильністю відповідними службами. Вказані вихідні дані не оспорюються і позивачем.

Також перевіркою правильності визначення валового доходу за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., відображеними ФОП ОСОБА_1 у деклараціях про майновий стан і доходи за 2015-2017 р.р. наявна різниця з даними валового доходу встановленими під час перевірки у розмірі 13883,32 грн. без ПДВ. Згідно наданих до перевірки ФОП ОСОБА_1 банківських виписок по розрахунковому рахунку, загальна сума одержаного доходу від підприємницької діяльності за 2017 р. складає 2946891,37 грн. В податковій декларації про майновий стан та доходи за цей же період зазначена сума валового ходу без ПДВ у розмірі 2933008,05 грн. У зв`язку з чим податковим органом зроблено висновок про заниження суми валових доходів на 118342,58 грн. в тому числі у 2016 р. 104459,26 грн.; у 2017 р. -13883,32 грн. без ПДВ.

З цього приводу позивач стверджує про неправильність дій податкового органу та вказує на те, що ця розбіжність має як "математичне, так і нормативне обгрунтування", яке зводиться до порівняння ним порядку визначення об`єкту оподаткування для сплати ПДФО та ПДВ.

Вказаний аргумент суд відхиляє, з огляду на те, що таке порівняння є безпідставним та недоречним. Суд зауважує, що базою оподаткування ПДФО є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який піддягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Джерелами походження доходу, згідно із стандартною міжнародною класифікацію, є шість основних джерел доходу :

Загальний оподатковуваний дохід платника ПДФО складається з (ст. 164 ПКУ): доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим кодексом України. Перелік доходів, які включаються та не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, судом було наведено вище. До доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника ПДФО відносяться: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); доходи від продажу об`єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об`єктами права інтелектуальної промислової власності (роялті), у т. ч. отриманими спадкоємцями власника такого нематеріального активу; дохід від надання майна у лізинг, оренду або суборенду; оподатковуваний дохід, не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом ДПС; сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50% місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності; дохід, що становить додатну різницю між сумою коштів, одержаною платником податку від фінансової установи після реалізації його заставленого майна при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв`язку з невиконанням платником податку своїх зобов`язань за договором кредиту, та сумою фактично сплачених платником податку зобов`язань за таким договором кредиту і сумою, що утримана фінансовою установою у рахунок компенсації своїх витрат/втрат (включаючи залишок непогашеної платником податку суми фінансового кредиту) згідно з таким договором; дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів; інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах; дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна; сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки; кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання; доходи, що становлять позитивну різницю між сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду; дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або моральної шкоди; сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу, договорами довірчого управління, укладеними з учасниками фондів банківського управління; сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), внесків на пенсійні вклади, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою - резидентом за платника податку чи на його користь; дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору чи передбачено нормами колективного договору або в установлених ними межах; б) вартості майна або харчування, безоплатно отриманого платником податку; в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку; г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов`язковому відшкодуванню за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування; ґ) суми безповоротної фінансової допомоги; д) суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; є) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни; тощо.

Перелік витрат, на які підприємцю дозволено зменшувати отриманий дохід з метою визначення бази для оподаткування, встановлено п. 177.4 ПКУ.

З власних підприємницьких доходів ФОП на загальній системі оподаткування сплачує 18% ПДФО та 1,5% військового збору.

До складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізособі-підприємцю як у грошовій, так і в натуральній формі від провадження господарської діяльності, про що судом зазначалось вище. Цей самий дохід є базою для утримання військового збору та базою для нарахування ЄСВ.

Що стосується визначення бази оподаткування ПДВ, то остання визначається виходячи з їх договірної вартості поставлених товарів наданих послуг з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування: операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг; база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін; база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). Звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, податковим органом була виявлена розбіжність у самостійно задекларованих позивачем відомостях про майновий стан та доходи за 2016 р. та даними, які були одержані в період проведення контрольного заходу і ця сума становить 41901,26 грн. Ураховуючи відсутність дебіторської заборгованості станом на 01.01.2016 р. та на 31.12.2016 р., сума податкових зобов`язань з ПДВ становить 995070,00 грн. і встановлена податковим органом вірно, що свідчить про заниження ОСОБА_1 валового доходу у 2016 р. на 41901,26 грн. Пояснення різниці у виведених податковим органом числових значеннях як відмінності порядку оподаткування ПДФО та ПДВ, суд не приймає з урахуванням вищенаведеного та вважає їх засобом ухилення позивача від сплати визначених податковим органом грошових зобов`язань.

Також проведеною перевіркою було виявлено розбіжності даних декларацій про майновий стан та доходи позивача з наданими до перевірки відомостями про розмір одержаного доходу від підприємницької діяльності згідно банківських виписок. Розбіжність становить 2933008,05 грн. без ПДВ.

Отже, судом встановлено заниження позивачем валових доходів у 2016 р. на суму 41901,26 грн. та у 2017 р. на 13883,32 грн. без ПДВ у загальному розмірі на 55784,58 грн., що є порушенням п.177.1 -177.2 ст.177 ПКУ.

Відносно розбіжності між заявленими даними обліку доходів в сумі 7 083,00 грн. Відповідно до банківської виписки за березень 2017 р. сума виручки становила 107425, 47 грн. без ПДВ. У податковій декларації за березень 2017 р. зазначена та сама сума - обсяг постачання.

На спростування доводів позовної заяви про наявність розходжень у числових показниках звітності та даних перевірки при визначенні доходу ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з поверненням безпідставно одержаних грошових коштів у перевіряємому періоді, суд зазначає, що положеннями пп. 5 п. 292.11 ПКУ встановлено: подальше повернення передоплати не змінює дати отримання доходу згідно з п. 292.6 ПКУ.

Оскільки дати отримання і повернення передоплати можуть відповідати різним податковим періодам, в тому числі різним календарним рокам, то фактично це означає необхідність зменшення доходу того періоду, в якому відповідну суму коштів було відображено, а для цього використовується механізм виправлення, встановлений п. 50.1 ПКУ. Відповідно до п. 50.1 ПКУ, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 ПКУ), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Тобто з положень п. 50.1 ПКУ випливає два рівнозначні варіанти зменшення розміру доходу на суму передоплати, отриманої в попередніх періодах та повернутої в поточному періоді: шляхом подання уточнюючого розрахунку за період, в якому передоплата була отримана і включена до складу доходів; шляхом включення уточненого показника до складу декларації за поточний період.

У даній справі позивачем не була представлена суду декларація з уточнюючим розрахунком. Крім того, позивач не був позбавлений права зменшення доходу того періоду, в якому відповідну суму коштів було повернуто.

Щодо висновку податкового органу про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності у період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р. на загальну суму 103702,75 грн. у розрізі періодів: за 2015 р.- 15023,36 грн.; за 2016 р. -37293,32 грн.; за 2017 р. - 51386,07 грн., суд зважає на таке:

при проведенні перевірки на предмет правильності визначення витрат, пов`язаних з одержанням доходу відповідачем були використані відомості податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2015-2017 р.р.; банківські виписки про рух коштів за 2015-2017 р.р.; дані книги обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування; одержані видаткові накладні та ПН, ЄРПН.

Відповідно до наданих до перевірки залишків ТМЦ станом на 2015 р. їх вартість становить 8227,67 грн. За даними Єдиного реєстру податкових накладних позивачем придбано протягом 2015 р. матеріалів на виробництво металевих виробів на суму 379071,27 грн.; залишок товару за даними позивача становить 25539,57 грн. Згідно декларації про майновий стан та доходи за 2015 р., графа 5, позивачем віднесено на реалізацію виробленої металевої продукції 376782,73 грн. без ПДВ.

Ураховуючи наявні залишки на кінець звітного періоду згідно графи 5 "Вартість ТМЦ", що реалізовані або використані у виробництві продукції не реалізованих на кінець звітного періоду, виведено різницю на суму 361759,37 грн. за таким розрахунком: 8227,67 грн.+379071,27 грн.-25539,57 грн.=361759,37 грн.

За такою методикою було виведено завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності за 2016-2017 р.; загальний розмір завищення, встановлених податковим органом визначено на рівні 103702,75 грн. Судом були перевірені математичні обчислення спірних сум шляхом співставлення з даними, одержаними під час перевірки, за результатом чого, констатовано їх правильність та відповідність задекларованим позивачем показникам податкової звітності.

Крім того, суд звертає увагу на наступне: відповідно до Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 29 грудня 2010 р. № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 341), він визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних. За визначенням термінів та понять п. 2 Порядку, податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 4 Порядку, до Реєстру вносяться відомості щодо податкових накладних та/або розрахунків коригування, які прийняті до Реєстру та підлягають реєстрації, реєстрацію яких зупинено, а також щодо яких у встановленому порядку прийнято рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації.

Отримувач (покупець) - платник податку має право звіряти дані отриманих податкової накладної та/або розрахунку коригування на відповідність даним Реєстру. Податкова накладна та/або розрахунок коригування складаються та реєструються постачальником (продавцем) - платником податку, крім випадків, визначених пунктом 9 цього Порядку.

Після складення розрахунку коригування, що підлягає реєстрації отримувачем (покупцем), та накладення на нього постачальником (продавцем) електронного цифрового підпису відповідно до абзаців першого - шостого цього пункту такий розрахунок коригування надсилається для реєстрації отримувачу (покупцю), який накладає на нього власний електронний цифровий підпис у порядку, передбаченому для постачальника (продавця).

На підставі п.11-12 Порядку, після накладення електронного цифрового підпису платник податку здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх ДФС за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у платника податку. Після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами.

Платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має повний доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування, - п.25 Порядку, а відтак і можливість перевірки та виправлення задекларованих ним самостійно показників.

Суд звертає увагу, що відсутність реєстрації податкової накладної в ЄРПН виключає право покупця на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, таким чином відомості ЄРПН, які були використані податковим органом під час перевірки також були правомірно покладені в основу акта як вихідні дані для визначення правильності податкових зобовязань ФОП Горянова з ПДВ.

Актом перевірки №1096/10-36-13-03/2531212671 від 07.12.2018 р. було підтверджено, що у період з 2015 по 2017 р. позивачем були завищені витрати, пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності шляхом прямих та обернених арифметичних дій. Так, станом на 01.01.2015 р. залишки ТМЦ наявних у ФОП ОСОБА_1 становили 8227,67 грн. без ПДВ. Згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних, інформація до якого вноситься у чіткій відповідності з Порядком № 1246, останнім було придбано матеріалів для виробництва металевих виробів на суму 379071,27 грн. без ПДВ; залишок товару за даними ОСОБА_1 складає 25539,57 грн. Отже, шляхом додавання суми залишків ТМЦ на кінець звітного періоду до суми придбаних матеріалів на виробництво товарів та віднімання вартості залишку товару, який знаходився у позивача на кінець звітного періоду, податковий орган визначив розмір фактичних витрат заявника на здійснення підприємницької діяльності.

У співставленні цих сум (а.с.10 акту перевірки) із задекларованими позивачем показниками у графі 5 Декларації про майновий стан та доходи за 2015-2017 р., податковим органом цілком вірно встановлено завищення витрат на 15023,36 грн. у 2015 р.; 37293,32 грн. у 2016 р. та 51386,07 грн. у 2017 р., а загалом на 103702,75 грн.

Вказані висновки податкового органу про завищення витрат наданими позивачем доказами не спростовані, а вказану обставину суд знаходить доведеною.

Також суд, за результатом встановлених в процесі розгляду справи обставин, приходить до висновку щодо правомірності рішення відповідача, яким ФОП ОСОБА_1 було визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб. При визначення валового доходу були використані дані Декларацій про майновий стан та доходи за 2016-2017 р.р. та відомості задекларованих податкових накладних з ПДВ, за наслідком чого виявлено заниження валового доходу у 2016 р. на суму 41901,26 грн. у 2017 р. При співставленні даних перевірки, а саме банківських виписок ВАТ "Райффазен Банк Аваль" виявлені розбіжності на суму 13883,32 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи заявника, що ця розбіжність пояснюється математичним та правовим обгрунтуванням, з підстав викладених вище.

При визначенні чистого доходу позивача, судом були використані дані декларацій про майновий стан та доходи №№9274702618 від 02.02.2016 р., №9269049224 від 03.02.2017 р. та №9297614608 від 31.01.201218 р., які були предметом перевірки податкового органу. Так, позивачем було задекларовано чистий дохід у 2015 р. 320039, 57 грн.; у 2016 р.- 37713,06 грн. та 191032,56 грн. у 2017 р. За даними перевірки, з урахуванням встановленого факту завищення витрат на здійснення підприємницької діяльності, визначено чистий дохід у 2015 р. -47062,93 грн.; у 2016 р. -116907,64 грн. та у 2017 р. -256301,95 грн. Загальний розмір розбіжностей становить 159487,33 грн.

У судовому засіданні вказані дані наявними доказами та наданими поясненнями не спростовані, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне покласти вказані дані в основу прийнятого рішення.

Таким чином, відповідачем правомірно визначено платнику податків до сплати грошове зобов`язання у сумі 28257,02 грн. На підставі п.123.1.ст.123 ПКУ, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Відповідно 28257,02 грн. х 25%= 7064,26 грн.

Отже, податковим органом правомірно визначена та застосована штрафна санкція у сумі 7064,26 грн.

Щодо правильності нарахування та утримання єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Законом України №1774-VIII від 06.12.2016 року внесено зміни до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ . Згідно внесених змін для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція Закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування слиною внеску, встановленої ним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімальною страхового внеску.

За визначенням п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особина місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування встановлюється у розмірі 22 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внесок, - п. 11 ст. 8 Закону №2464-VІ .

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону №2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно ч. 8 ст.9 Закону №2464 (у редакції, що діє з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, то настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону №2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Як встановлено судом, перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується внесок у розмірі 22% встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р. занижено суму ЄСВ на 50757,85 грн., за рахунок заниження чистого доходу, з якого відраховується ЄСВ з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р. на суму 159487, 33 грн. за рахунок заниження чистого доходу з якого відраховується ЄСВ.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від здійснення господарської діяльності є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами, які пов`язані із господарською діяльністю.

Згідно п.2 ч.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.

Податковим органом було встановлено і суд погоджується з таким висновком, що дані зазначені позивачем у декларації про майновий стан та доходи (додаток 2) повинні збігатися з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску (таблиця 1 додатку 5 Звіту з єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування), складеного відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування. У додатку 2 до податкової декларації про майновий стан та доходи має бути зазначено розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу, який розраховується як загальний річний оподатковуваний дохід, зменшений на суму річних витрат та поділений на кількість календарних місяців, протягом яких цей дохід отримано. Отже, у графі 2 таблиці 1 додатку 5 до Звіту з єдиного внеску сума чистого доходу в рядках календарних місяців розраховується як середньомісячний річний оподатковуваний дохід, розмір якого встановлюється шляхом поділу річного чистого доходу на кількість календарних місяців, протягом яких він одержаний.

Оскільки судом було встановлено завищення валових витрат у спірному періоді, це в свою чергу потягнуло заниження чистого доходу, що мало своїм наслідком заниження розміру ЄСВ на 36995,13 грн.

Суд також зазначає, що оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа-резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент. Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу) та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу). Згідно з п. 167.1. ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті). Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 16? підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу). Ставка військового збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16? підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору, зокрема: з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; з інших доходів, є податковий агент для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (п. 171.1 ст. 171 Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу. Так, згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16? підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Перевіркою правильності визначення військового збору встановлено його заниження на 2392,30 грн., що також відбулось внаслідок заниження чистого оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 від здійснення ним підприємницької діяльності і загальний розмір заниження 159487,33 грн. (159487,33 грн. х 1,5 % ) становить 2392,30 грн.

Відносно правильності визначення грошового зобов`язання з ПДВ. Як вказано в акті перевірки, і з цим твердженням погоджується позивач, при визначенні грошового зобов`язання з ПДВ під час перевірки податковим органом були використані наступні документи: реєстри виданих та отриманих податкових накладних, книга обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, що провадять незалежну професійну діяльність, відомості Єдиного реєстру податкових накладних та банківські виписки.

Податковим органом у зведеній таблиці до п.2.6. 1. викладені дані щодо всіх податкових накладних з ПДВ суцільним порядком за період січня 2015 р. по грудень 2017 р. Згідно досліджених декларацій з ПДВ та даних ЄРПН ФОП ОСОБА_1 у вказаний період було задекларовано податкових зобов`язань на суму 2914939,00 грн. без ПДВ. Правильність самостійно визначених та задекларованих позивачем зобов`язань та їх обсяг було визнано стороною заявника і у судовому засіданні у розмірі 2914939,00 грн. Також, позивачем було підтверджено як в процесі перевірки, так і у судовому засіданні, що у період з 2015 по 2017 р.р. у нього була відсутня дебіторська заборгованість, що свідчить про те, що він не мав будь-яких очікувань щодо грошових надходжень у вказаний період від покупців за товари та/або послуги. Позивачем також не було спростовано у судовому засіданні факт надходження на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ВАТ "Райффазен банк Аваль" грошової виручки у розмірі 2946891,37 грн. без ПДВ. Таким чином, проведеними податковим органом розрахунками встановлено заниження податкових зобов`язань виключно на підставі даних самостійно визначених позивачем та тих, які ним визнаються ( в частині розміру надходжень виручки на розрахунковий рахунок платника податків) і цей розмір становить 31952,37 грн. (2946891,37 грн.- 2914939,00 грн).

Оцінивши подані сторонами докази за правилами статті 90 КАСУ, суд встановив наявність очевидної розбіжності у відомостях, які були самостійно задекларовані платником податків-позивачем та даними, які були одержані працівниками податкового органу в ході перевірки. Вказані розбіжності стали підставою для висновку про завищення позивачем витрат, пов`язаних з його господарською діяльністю, заниженням чистого доходу, що потягнуло за собою заниження ЄСВ та військового збору, а також встановлено заниження податкових зобов' язань з ПДВ за період 2015-2017 р.р.

В процесі розгляду справи стороною позивача не заперечувались відомості, викладені у декларації про майновий стан та доходи, правильність даних інших документів первинного бухгалтерського обліку та звітності, які були використані під час перевірки, не зазначено, які дані бухгалтерського обліку податковим органом не були використані та/або враховані при визначенні грошових зобов`язань та застосування штрафних фінансових санкцій, позивачем також не доведено, в якому із розрахунків податковий орган припустився помилки або неточності .

Загалом заперечення позивача зводяться до того, що ним було помилково задекларовані податкові зобов`язання і цю помилку мав би визначити податковий органі при перевірці.

З огляду на що суд зазначає таке: перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, а тому проведення перевірки повинно відбуватися у чіткій відповідності із вимогами Конситуції України та законів України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Межі повноважень та спосіб дій податкового органу під час проведення перевірки визначені Податковим кодексом України.

Позивач не оспорює процедурних питань проведення податкової перевірки та не ставить під сумнів легітимність складеного акта. Акт перевірки від

Відповідно до п.86.1 ст.86 ПКУ, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів), п.86.3 ст. 86 ПКУ . В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника податків,- . 86.10 ст. 86 ПКУ.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження даної справи та не є обов`язковими ані для платника, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи, і в разі наявності податкових порушень, приймає податкове повідомлення-рішення, яке визначає грошові зобов`язання платникові податків. Висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки.

Відповідно до ст.75 КАСУ достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 2 ст.74 КАСУ встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст.76 КАСУ, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказ вважається допустимим, якщо він: а) отриманий уповноваженим суб`єктом; б) отриманий з дотриманням належної правової процедури; в) закріплюється у відповідному джерелі (акт, ППР тощо). У відповідача були всі повноваження проводити планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За результатом проведення перевірки та виявлених порушення, а саме фактів заниження податкових зобов`язань податковим органом було складено документ, передбачений ст.ст.77-78 ПКУ. Акт перевірки №1096/10-36-13-03/2531212671 від 07.12.2018 р. одержаний уповноваженим субєктом, одержаний з додержанням встановленої Податковим кодексом процедури, у ньому закріплені виявлені в ході перевірки порушення ПКУ.

Отже, факт правопорушень, допущених позивачем підтверджується належним, достовірним та допустимим доказом. Використані відповідачем вихідні дані при визначенні податкових зобов`язань грунтуються на відомостях, які містяться в документах первинного бухгалтерського обліку та звітності позивача; цифрових показниках, визначених самостійно ФОП ОСОБА_1 у деклараціях про майновий стан та доходи, ЄРПН, звітах по ЄСВ, податкових накладних, відомостях Книги обліку та витрат фізичної особи-підприємця, банківських виписках по рахунку тощо та визнані позивачем під час розгляду справи. Формально акт відповідає вимогам, зазначеним в Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами від 20.08.2015 № 727. В акті перевірки факти виявлених порушень законодавства викладені чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, що вимагається п. 5 Порядку № 727. Зміст акту знаходиться у відповідності заявленим Порядком №727 вимогам. При викладенні кожного правопорушення податковим органом зроблено посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, якими регулюються питання оподаткування, що порушені платником податків, зазначено період фінансово-господарської діяльності платника податків. Окремі недоліки акту, на які вказує позивач, не спростовують фактів допущених порушень податкового законодавства позивачем та не утворюють підстав для скасування прийнятих за його наслідками податкових повідомлень та рішень.

Проаналізувавши всі досліджені обставини та документи у їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалюючи дане рішення, суд також керується ст.ст. 242,246 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України»), Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ( п.41) щодо якості судових рішень.

Рішенням «Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, дослідивши всі питання, які були внесені на розгляд суду та аргументи заявника, якими обгрунтовані заявлені вимоги, суд, за результатом дослідження фактичних обставини справи, питання права, що лежать в основі спору, дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші доводи позивача, оскільки судом були дослідженні основні питання, які є важливими для розв`язання спору.

Під час судового засідання та вивчення матеріалів справи судом не встановлено порушення прав позивача прийнятими рішеннями, порушенням норм Конституції чи закону, а також протиправності в діях відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (ЄДРПОУ 39393260, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій,- відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Брагіна О.Є.