Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем допущено порушення вимог трудового законодавства в частині недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, які в ході судового розгляду не спростовані, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято спірну постанову про накладення штрафу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 23 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №808/3092/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2019 року.

Разом із касаційною скаргою позивачем заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного суду від 18 вересня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що 14 серпня 2017 року до ГУ Держпраці у Запорізькій області надійшов лист Запорізької місцевої прокуратури № 2, в якому зазначено про проведення перевірки додержання вимог законодавства про оплату та охорону праці адміністрацією Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)".

18 серпня 2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ про проведення інспекційного відвідування № 1049, яким наказано забезпечити організацію та проведення інспекційного відвідування Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" з питань додержання законодавства про працю.

У період з 19 серпня 2018 року по 28 серпня 2017 року співробітниками ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено перевірку додержання Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки №08-18-0570/0113.

Так, за результатами проведеної перевірки встановлено:

- порушення статті 106 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про оплату праці", зокрема, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час не оплачується в подвійному розмірі годинної ставки:

Водночас, згідно статті 12 Закону України "Про оплату праці" оплата праці за роботу в надурочний час є мінімальною державною гарантією.

За травень 2017 року норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні становить 159 годин, з урахуванням ставки 0,25 згідно штатного розпису підприємства Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" норма тривалості робочого часу за травень 2017 року становить 39,75 годин, але згідно табеля обліку робочого часу засуджених за травень 2017 року двірник ОСОБА_1 , нарядчик ОСОБА_2 , різник хлібу ОСОБА_3 , старший пекар ОСОБА_4 , робочий їдальні ОСОБА_5 , пекар ОСОБА_6 , старший кухар ОСОБА_7 , робочий їдальні ОСОБА_8 , робітник крамниці ОСОБА_9 , комірник ОСОБА_10 , банщик ОСОБА_11 відпрацювали 40 годин. Робота в надурочний час (0,25 годин) за травень 2017 року не нарахована та не виплачена на день інспектування, що підтверджено відомостями про заробітну плату засуджених за травень 2017року та наданою бухгалтерською довідкою Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)".

За липень 2017 року норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні становить 168 годин, з урахуванням ставки 0,25 згідно штатного розпису Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" норма тривалості робочого часу за липень 2017 року становить 42 години. Але згідно табеля обліку робочого часу засуджених за липень 2017 року двірник ОСОБА_1 , нарядчик ОСОБА_2 , різник хлібу ОСОБА_3 , старший пекар ОСОБА_4 , робочий їдальні ОСОБА_5 , пекар ОСОБА_6 , старший кухар ОСОБА_7 , робочий їдальні ОСОБА_8 , робітник крамниці ОСОБА_9 , банщик ОСОБА_11 відпрацювали 43 години. Робота в надурочний час (1 година) за липень 2017 року не нарахована та не виплачена на день інспектування, що підтверджується відомостями про заробітну плату засуджених за липень 2017 року та підтверджено наданою бухгалтерською довідкою Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)";

- порушення частини п`ятої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України "Про оплату праці":

під час проведення виїзного інспектування Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" з вибіркових даних виявлено, що індексація заробітної плати за червень та липень 2017 року не виплачена ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9

Згідно листа Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства Юстиції України №214/Е від 24 січня 2017 року з 01 січня 2017 року підвищено оклад (тарифну ставку), тому "базовий" місяць для індексації заробітної плати засуджених є січень 2017 року.

Відповідно до "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" № 1078 від 24 листопада 2016 року, уперше право на індексацію зарплати коефіцієнт 3,7% у працівників з оплатою ЄТС виникло у червні 2017 року, оскільки індекс споживчих цін за лютий-квітень перевищив встановлений поріг індексації і склав 103,7% (1,01*1,018*1,009)";

- порушення пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078: індексація заробітної плати засуджених здійснена несвоєчасно.

Так, індексація заробітної плати засуджених ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 за червень та липень була нарахована 21 серпня 2017 року. Однак, згідно чинного законодавства, індексація заробітної плати нараховується в тому ж місяці, за який проводилась індексація.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі висновків акту перевірки, 28 серпня 2017 року головним державним інспектором Демченко А.В. винесено припис №08-18-0570/0113/0059, яким зобов`язано у строк до 28 вересня 2017 року усунути порушення виявлені в акті перевірки.

Крім того, 19 вересня 2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області прийнято постанову про накладення штрафу №277, якою до позивача, на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 352 000грн.

Позивач, не погоджуючись з притягненням його до відповідальності, звернувся з адміністративним позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволені позовних вимог. Зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, критично оцінили такий доказ як наказ начальника Біленьківської виправної колонії УДПтС України в Запорізькій області (№ 99) від 30 грудня 2016 року № 570/аг-16 «про встановлення шестиденного робочого тижня» для засуджених».

При розгляді даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивачем неодноразово наголошувалося на наявність наказу від 30 грудня 2016 року № 570/аг-16, про те, що даний наказ було доведено до відома як співробітників, та і до засуджених, залучених до праці. До того, позивач діяв відповідно до порядку та у спосіб, визначений Правилами внутрішнього трудового розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 30 грудня 2014 року № 1656/26433.

З приводу застосування бухгалтерських довідок, якими нібито підтверджується виявлені відповідачем порушення, то позивач зазначити, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, приймаючи рішення, помилково посилались на них як на докази, оскільки ці довідки на переконання позивача не можуть вважатися доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.

Позивач вважає, що надані відповідачем вищевказані бухгалтерські довідки, які надіслані відповідачу у спосіб, не встановлений законом, зокрема, не відповідають ані за формою, ані за змістом, не узгодженні з керівництвом колонії, підписані лише головним бухгалтером ОСОБА_13 , яка на час розгляду справи в суді першої інстанції вже не працювала в колонії, а значить ці документи не є належними та допустимими доказами. Про дані факти представниками позивача було наголошено, але суди попередніх інстанцій проігнорували їх та прийняли незаконні рішення.

Позивач зазначає, що відповідно до календарного робочого часу, фактична норма не завжди співпадає із затвердженим лімітом робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період - рік, не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства.

Працюючі засуджені не перевищили норму робочого часу встановлену законодавством. Позивач також звертає увагу суду касаційної інстанції, що претензій до адміністрації установи, щодо умов та тривалості робочого часу вказані засуджені не мають, що підтверджується їхніми заявами.

Позивач зазначає, що позиція відповідача, а згодом й суду першої інстанції ґрунтувалися на листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік».

Проте, позивач вважає, що суд першої інстанції не повинен був приймати до уваги наведену позицію відповідача, оскільки зазначений лист не є нормативно-правовим актом, а норми тривалості робочого часу за травень і липень 2017 року працюючих засуджених не суперечать приписам статей 50, 52, 53 КЗпП України.

Позивач також вважає, що колонія не може бути притягнута до юридичної відповідальності за недотримання листа Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік». При одночасному дотримані приписів статей 50, 52, 53 КЗпП України.

З приводу індексації заробітної плати засудженим ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 за червень та липень 2017 року, то позивач визнає, що вона була виплачена 21 серпня 2017 року, згідно із платіжним дорученням від 21 серпня 2017 року № 714, але ця затримка сталася у зв`язку із тим, що установа фінансується із державного бюджету, а заробітна плата працюючих виплачується тільки за рахунок спеціального фонду установи.

Посилається позивач і на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, зазначає, що при наданні пояснень представником позивача, судді постійного його перебивали, задавали питання, забігаючи наперед, діяли упереджено, а саме судове засідання розпочалося із затримкою на одну годину.

Також позивач посилається на неправильну оцінку судом апеляційної інстанції експертного висновку позасудового дослідження від 20 березня 2019 року № 6826/6827-18, а саме, на думку позивача, висновки експертного дослідження підтверджують те, що позивачем не перевищувалися граничні норми робочого часу.

19 серпня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив відповідач мотивує тим, що доводи касаційної скарги позивача є необґрунтованими та зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити перевірку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 341 КАС України.

Відповідач зазначає, що наявні в матеріалах справи докази не є суперечливими, їх оцінку було здійснено судом першої та апеляційної інстанцій. Позивач в ході судового розгляду не ставив під сумнів дійсність доказів наданих відповідачем, так само і відповідач не ставив під сумнів дійсність доказів наданих позивачем до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Головного управління Держпраці у Запорізькій області прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок №295).

За приписами пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невинних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту - інформації ДФС та її територіальних органів про факти порушень законодавства.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (пункт 8 Порядку №295).

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (пункт 9 Порядку № 295).

За приписами пункту 11 Порядку №295 Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

Згідно із пунктом 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача, та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

У свою чергу, інспекційне відвідування може здійснюватися без попереднього повідомлення об`єкта відвідування у разі, якщо таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Службове посвідчення інспектор праці пред`являє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі під час інспекційного відвідування.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено наявність листа Запорізької місцевої прокуратури № 2, в якому зазначено про проведення перевірки додержання вимог законодавства про оплату та охорону праці адміністрацією Державної установи "Біленківська виправна колонія (№99)".

У зв`язку з повідомленням Запорізької місцевої прокуратури № 2 про можливе порушення законодавства про працю адміністрацією Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)", Головним Управлінням Держпраці в Запорізькій області прийнято наказ від 18 серпня 2017 року № 1049 «Про проведення інспекційного відвідування» щодо Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" у термін до 28 серпня 2017 року.

Матеріали справи містять направлення на проведення заходу державного нагляду/контролю, в якому зазначена дата початку та дата закінчення заходу: з 19 по 28 вересня 2017 року.

Крім того, матеріали справи містять акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 08-18-0570/0113 та припис №08-18-0570/0113-0059 від 28 серпня 2017 року, згідно якого приписано усунути порушення, зазначені в приписі до 28 вересня 2017 року та в подальшому дотримуватися вимог статті 106 КЗпП України щодо оплати праці в надурочний час; частини першої статті 117 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» щодо вжиття дієвих заходів дотримання норм законодавства України при виплаті індексації заробітної плати; усунути порушення та в подальшому дотримуватися вимог пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» щодо вжиття дієвих заходів дотримання норм законодавства України при нарахування індексації заробітної плати.

Суд зазначає, що статтею 106 КЗпП України визначено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

При цьому, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 Закону України "Про оплату праці" та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за травень 2017 року норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні становить 159 годин, з урахуванням ставки 0,25 згідно штатного розпису підприємства Державної установи "БВК (N9 99)" норма тривалості робочого часу за травень 2017 року становить 39,75 годин. Однак, згідно табеля обліку робочого часу засуджених за травень 2017 року двірник ОСОБА_1 , нарядчик ОСОБА_2 , різник хлібу ОСОБА_3 , старший пекар ОСОБА_4 , робочий їдальні ОСОБА_5 , пекар ОСОБА_6 , старший кухар ОСОБА_7 , робочий їдальні ОСОБА_8 , робітник крамниці ОСОБА_9 , комірник ОСОБА_10 , банщик ОСОБА_11 відпрацювали 40 годин. Робота в надурочний час (0,25 годин) за травень 2017 року не нарахована та не виплачена на день інспектування.

Також встановлено, що за липень 2017 року норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні становить 168 годин, з урахуванням ставки 0,25 згідно штатного розпису підприємства Державної установи "БВК (№99)" норма тривалості робочого часу за липень 2017 року становить 42 години. Однак, згідно табеля обліку робочого часу засуджених за липень 2017 року двірник ОСОБА_1 , нарядчик ОСОБА_2 , різник хлібу ОСОБА_3 , старший пекар ОСОБА_4., робочий їдальні ОСОБА_5 , пекар ОСОБА_6 , старший кухар ОСОБА_7 , робочий їдальні ОСОБА_8 , робітник крамниці ОСОБА_9 , банщик ОСОБА_11 відпрацювали 43 години. Робота в надурочний час (1 година) за липень 2017 року не нарахована та не виплачена на день інспектування.

Зазначені порушення підтверджуються наданою до матеріалів адміністративної справи бухгалтерською довідкою по Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№99)" відповідно до якої кількість робочих годин при 0,25 ставки у травні 2017 становить 39,75 годин, фактично відпрацьовано - 40 годин, у липні кількість робочих годин при 0,25 ставки становить - 42 години, фактично відпрацьовано - 43 годин.

З приводу посилань позивача на те, що наказом начальника установи №570-аг-16 від 30 грудня 2016 року було запроваджено по установі підсумковий облік робочого часу для засуджених з тим, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період (рік) не перевищувала норму тривалості робочого часу відповідно до законодавства, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 119 Кримінально-виконавчого кодексу України для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

Водночас, частиною другою статті 119 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що з урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Слід зазначити, що підсумований облік робочого часу передбачає, що тривалість роботи протягом доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормальної тривалості, однак, установлена законом норма робочого часу має бути дотримана в середньому за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.

Не дотримання такої норми тривалості робочого часу в тижневий обліковий період є порушенням норм законодавства про працю, при цьому, дотримання загальної тривалості робочого часу за обліковий період (рік) не є виконанням норм трудового законодавства в даному випадку.

Так, згідно зі статтею 61 КЗпП, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для такої категорії працівників щоденної чи щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Однак, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позивач (щодо роботи засуджених) не є безперервно діючим підприємством, та не займається виробництвом, яке знаходиться у безперервному графіці роботи, не є підприємством з змінним графіком роботи. Отже щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу (щодо роботи засуджених) має бути дотримана позивачем.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та матеріалами справи підтверджується, що зазначений наказ №570-аг-16 від 30 грудня 2016 року під час проведення інспектування інспектору Держпраці не надавався.

Також, матеріали адміністративної справи не містять доказів, що зазначений наказ було доведено як до співробітників Біленьківської виправної колонії, так і до засуджених, які залучались до праці.

Крім того, на спростування доводів позивача в матеріалах адміністративної справи міститься бухгалтерська довідка по Державній установі "Біленьківська виправна колонія (№99)", в якій головний бухгалтер та бухгалтер зазначають про те, що при нарахуванні заробітної плати засудженим з господарського обслуговування помилково не донараховано: у травні 2017 року - 0,25 годин робочого часу, у липні 2017 року 1,0 годину робочого часу (згідно ліміту робочого часу для засуджених на 2017 рік).

Також судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що виплата заробітної плати засудженим здійснювалась позивачем помісячно, а відтак позивач зобов`язаний був виплатити заробітну плату за фактично відпрацьований час, проте, позивачем не було виплачено заробітну плату у травні 2017 року за 0,25 годин понадурочного робочого часу та у липні 2017 року - 1 годину понадурочного робочого часу.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підтвердження порушень позивачем вимог статті 106 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про оплату праці".

Стосовно порушення частини п`ятої статті 95 КЗпП України, та статті 33 Закону України "Про оплату праці", а також Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що, відповідно до приписів статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Так, статтею 33 Закону України "Про оплату праці" визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до пунктів 1-1 і 4 цього Порядку. Якщо сума збільшення грошових доходів менша від суми індексації, нарахованої відповідно до цього Порядку, подальша індексація проводиться за прикладом, наведеним у додатку 4. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції базовим місяцем вважається місяць, у якому мало місце таке підвищення. Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця. Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить суму підвищення доходів випереджаючим шляхом у базовому місяці.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем індексація заробітної плати за червень та липень 2017 року не виплачена ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , а також індексація заробітної плати засуджених ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 за червень та липень була нарахована 21 серпня 2017 року.

Позивачем зазначено, що позивач є державною установою, у зв`язку з чим індексація була проведена та виплачена несвоєчасно, проте, такі обставини не є поважними та не можуть бути підставою для невиконання вимог чинного законодавства України.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю.

Так, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При цьому, зазначений штраф є фінансовою санкцією і не належить до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Згідно з положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громадами.

Так, у зв`язку з виявленими в ході інспекційного відвідування порушеннями вимог законодавства про працю, першим заступником начальника Управління Держпраці у Запорізькій області Дановським В . В . 19 вересня 2017 року винесено постанову про накладення штрафу №277, якою на позивача накладено штрафи в розмірі 352 000 грн.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем допущено порушення законодавства України в частині недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем правомірно прийнято постанову про накладення штрафу.

Зважаючи на встановлене порушення позивачем, суд дійшов висновку, що при проведенні перевірки та накладенню вищевказаного штрафу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з чим, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№ 99)" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів (зокрема, бухгалтерських довідок).

Суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що позиція судів ґрунтувалася, насамперед на листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», який не є нормативно правовим актом, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи. Оскаржувані рішення були прийняті із правильним посиланням на норми матеріального права, зокрема, на положення КЗпП України щодо тривалості робочого часу.

З приводу посилань позивача в касаційні скарзі на неправильну оцінку судом апеляційної інстанції експертного висновку позасудового дослідження від 20 березня 2019 року № 6826/6827-18, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, зазначений вище висновок був відхилений судом апеляційної інстанції із тих мотивів, що суд не може покладатися на висновки даного експертного дослідження, як на доказ, що спростовує висновки акта перевірки відповідача, оскільки в повному обсязі позитивного висновку експертне дослідження на поставлені питання не надало.

Водночас, експертом щодо другого питання зазначено, що в об`ємі наданих документів не підтверджуються висновки акта. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що не може дослідити, які саме документи надавалися позивачем для експертного дослідження та чи були документи подані для експертного дослідження в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що судово-економічне дослідження по справі не призначалося; з відповідачем не обговорювалися питання, поставлені для експертного дослідження; не оглядалися документи, що подавалися позивачем для експертного дослідження.

Вищезазначене не надало можливості суд апеляційної інстанції для оцінки експертного дослідження, проведеного не в судовому порядку, як доказу, що надає підстави для спростування висновків акта перевірки.

З приводу доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме перебивання суддями апеляційної інстанції представника позивача під час виступу, задання передчасних запитань та затримка судового засідання, навіть якщо і мали місце, то в силу положень частини другої статті 350 КАС не можуть бути підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах «S.W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, п. 35-36; «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (N 1)» («SundayTimes v. The United Kingdom, заява № 6538/7, п. 49.

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104; справа «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№ 99)" залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко