Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 233/2529/18

провадження № 61 -7186св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Горлівський м`ясокомбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Горлівський м`ясокомбінат» про розірвання трудового договору,

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Горлівський м`ясокомбінат» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2018 року у складі судді Мартиненко В. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І., Санікової О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом та просила розірвати безстроковий трудовий договір, укладений між нею та Приватним акціонерним товариством «Горлівський м`ясокомбінат» (далі - ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат», товариство) на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з ініціативи працівника з 21 травня 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що з 03 серпня 2009 року вона перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат», який знаходиться у місті Горлівка Донецької області на тимчасово окупованій території України. У зв`язку з цим вона позбавлена права стати на облік до центру зайнятості або укласти трудовий договір з іншим роботодавцем. Товариство на підконтрольні Україні території не перереєструвалося, а тому розірвати трудовий договір можливо лише в судовому порядку.

ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» заперечуючи проти позову посилалося на те, що з 10 листопада 2015 року через проведення на території Донецької та Луганської областей, зокрема, в місті Горлівка Донецької області, антитерористичної операції та віднесення міста Горлівка до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, підприємство наразі має своє місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_1 , про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відповідні зміни. ОСОБА_2 мала можливість звернутися із заявою про звільнення до відповідача, проте зробила це лише 02 жовтня 2018 року, тобто під час розгляду справи в суді, а отже у неї не було підстав для звернення до суду з цим позовом. Вказана заява про звільнення датована 21 травня 2018 року, а отже за змістом та строками не відповідає статті 38 КЗпП України. Крім того, позивачем не доведено обставини перебування у трудових відносинах із ним. Самостійно спростувати чи підтвердити вказані обставини воно не може, оскільки первинна документація роботодавця залишилась на непідконтрольній державній владі України території. До того ж відсутнє законодавче підґрунтя для звернення із вказаними вимогами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 18 жовтня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав розірваним з 17 жовтня 2018 року трудовий договір, укладений на невизначений строк між працівником ОСОБА_2 та ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» на підставі статті 38 КЗпП України з ініціативи працівника. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що законом передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Таке звернення позивача відбулося 02 жовтня 2018 року, проте відповідачем було порушено право позивача на розірвання трудового договору. При цьому суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права буде визнання трудового договору укладеного на невизначений строк між працівником ОСОБА_2 та ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» розірваним з 17 жовтня 2018 року на підставі статті 38 КЗпП України з ініціативи працівника, що відповідатиме позовним вимогам та не суперечитиме закону.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Донецький апеляційний суд постановою від 20 лютого 2019 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 про звільнення, не вирішив трудовий спір, не звільнив позивача з роботи та не надав їй жодної відповіді, тобто право позивача на розірвання трудового договору є порушеним.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2019 року ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга товариства мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що неподання працівником роботодавцю або уповноваженому ним органу заяви про звільнення за власним бажанням не породжує обов`язку останнього звільнити працівника, внаслідок чого порушення трудових прав працівника не відбувається. Оскільки позивачка не зверталася до нього із заявою про звільнення відсутні були підстави для розірвання трудового договору. Судами не враховано, що звернення позивача із заявою про звільнення від 21 травня 2018 року в ході розгляду цієї справи - це інший юридичний факт, який породжує інші юридичні наслідки, ніж ті, що існували на момент звернення позивача до суду з цим позовом. В силу вимог частини другої статті 38 КЗпП України в жовтні 2018 року воно не мало правових підстав звільняти позивача за заявою датованою 21 травня 2018 року, оскільки це було б порушенням трудового законодавства з боку відповідача з наступним притягненням його до відповідальності, передбаченої статтею 265 КЗпП України. Сама заява про звільнення також не відповідає вимогам статті 38 КЗпП України, оскільки дата бажаного звільнення та дата самої заяви співпадають, тобто двотижневий термін на попередження працедавця про звільнення у заяві відсутній. Ніяких причин для звільнення позивача без дотримання двотижневого строку в заяві не вказано. Позивач не скористалася правом на отримання статусу безробітного в позасудовому порядку, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач здійснювала хоч якісь спроби це зробити. При цьому, суд, не зважаючи на встановлений частиною 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок, вирішив визначити для позивача новий ефективний на думку суду спосіб захисту порушених прав позивача шляхом визнання розірваним трудового договору з грубим порушенням положень статті 38 КЗпП України. Крім того, індивідуальні відомості про застраховану особу, надані Костянтинівсько-Дружківським об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України № 2976 від 25 червня 2018 року також охоплюють період до листопада 2014 року включно. Судами не враховано, що починаючи з грудня 2014 року по день звернення позивача до суду з позовом про розірвання трудового договору будь-яких доказів трудових відносин між позивачем та відповідачем в справі немає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 квітня 2019 року визначено суддю-доповідача Пророка В. В.

У зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду суддю Пророка В. В. відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року № 638/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11 червня 2019 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 липня 2019 року справа № 233/2529/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що наказом від 03 серпня 2009 року № 339ок ОСОБА_1 була прийнята на постійну роботу до ковбасного цеху машинно-технологічного відділення Закритого акціонерного товариства «Горлівський м`ясокомбінат» (далі - ЗАТ «Горлівський м`ясокомбінат») на посаду вагаря.

Наказом від 29 грудня 2009 року № 336 ЗАТ «Горлівський м`ясокомбінат» перейменовано в ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат».

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), наданих Костянтинівсько-Дружківським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області від 25 червня 2018 року № 2976, ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» (код 00443364) протягом періоду з серпня 2009 року по листопад 2014 року включно подавав відомості про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 та перераховував відповідні страхові внески.

З листа Костянтинівського міського центру зайнятості від 17 жовтня 2018 року № 03/2864 встановлено, що в реєстрі довідника ПОУ існує інформація про трудові відносини ОСОБА_1 з ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат», дата закінчення періоду та підстава припинення дії трудових відносин відсутні. У зв`язку з зазначеним, ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу безробітного (встановлено факт зайнятості).

Згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» на теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , зміна місцезнаходження зареєстрована 10 листопада 2015 року.

Свою виробничу діяльність ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» здійснював на території міста Горлівка, тобто в населеному пункті, який згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади України не здійснюють свої повноваження.

З пояснень представника відповідача наданих в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що після зміни у листопаді 2015 року юридичної адреси, виробничі потужності підприємства до селища Новолуганське Бахмутського району не переміщені. За новим місцем реєстрації знаходиться офіс юридичної особи, в якому працює лише директор. Працівники ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» про місцезнаходження нового адресу підприємства роботодавцем не повідомлялися через відсутність такої можливості (відсутність бази даних).

Під час розгляду справи позивач направляла відповідачу заяву про звільнення, яка датована 21 травня 2018 року. Заява направлялася на ім`я директора ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» за новою юридичною адресою, перереєстрованою на території, що контролюється державою Україна.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача визнала, що підприємство 02 жовтня 2018 року дійсно отримувало заяву ОСОБА_1 про звільнення, датовану 21 травня 2018 року. Будь-яких рішень з приводу цієї заяви адміністрація ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» не приймала з огляду на її дату. Звільняти працівника у жовтні 2018 року на підставі заяви від 21 травня 2018 року є порушенням трудового законодавства. Відповіді на отриману заяву підприємство позивачу не надавало. Товариство не заперечує проти розірвання трудового договору між сторонами у разі безпосереднього звернення ОСОБА_1 до підприємства з відповідною заявою і завчасно та за умови доведення нею факту перебування у трудових правовідносинах з ним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади вагаря ковбасного цеху. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, третьою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» заява № 47273/99, § 50-51, 69, «Волчі проти Франції» заява № 35787/03, § 29).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що спірний трудовий договір можливо розірвати лише в судовому порядку, оскільки товариство на підконтрольній Україні території не перереєструвалося.

За встановлених у цій справі обставин відповідач ні після відкриття провадження у цій справі, ні після отримання заяви позивача про розірвання трудового договору (02 жовтня 2018 року) не вчинив жодних дій спрямованих на розірвання трудового договору з позивачем.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і ПрАТ «Горлівський м`ясокомбінат» ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку є такий спосіб захисту як припинення трудових відносин на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що позивачкою обраний спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону є безпідставними та зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Горлівський м`ясокомбінат» залишити без задоволення.

РішенняКостянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило