ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

м. Київ

справа №808/3399/17

адміністративне провадження №К/9901/16783/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є.А.,

суддів: Олендера І.Я., Гусака М.Б.,

секретар судового засідання Кривда В. І.

представник позивача - Крошка В . В., представник відповідача - Міщенко О.В.,

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з використанням системи відеоконференцзв`язку касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2018 (суддя Батрак І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 (судді Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Іванов С.М.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року Приватне акціонерне товариство «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика», Товариство, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області (далі - УДКС України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області, третя особа), в якому просило визнати бездіяльність відповідача щодо неподання до УДКС України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області висновку про повернення на користь позивача надміру сплачених платежів (переплати) з податку на додану вартість у розмірі 1`904`934,42 грн протиправною; зобов`язати відповідача підготувати висновок про повернення на користь позивача надміру сплачених платежів (переплати) з податку на додану вартість у розмірі 1`904`934,42 грн та подати цей висновок до УДКС України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області.

Позовні вимоги обґрунтовано доводами, що контролюючим органом не виконано обов`язку щодо складання висновку про повернення ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» переплати з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1`940`934,42 грн з бюджету та неподання його для виконання органу, що здійснює казначейське обслуговування. Позивач зазначає, що згідно з його особовим рахунком як платника податків станом на 22.09.2017 у нього є переплата ПДВ в зазначеній сумі. Ним здійснено усі необхідні процедури, передбачені статтею 43 Податкового кодексу України (далі - ПК), для отримання надміру сплачених податкових платежів із зарахуванням їх на банківський рахунок. Невиконання контролюючим органом відповідних законодавчо визначених дій по поверненню надміру сплачених коштів порушує його законні права, зокрема і право власності.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2018, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, у задоволенні адміністративного позову ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили із встановлених у справі обставин щодо відсутності надміру сплачених грошових зобов`язань, стосовно яких заявлені позовні вимоги. Суд встановив, що сума 1`940`934,42 грн, яка значилася як переплата в інтегрованій картці позивача станом на 22.09.2017, є лише сплаченими позивачем сумами ПДВ, що обліковувалися у електронному кабінеті платника податків наростаючим підсумком та відповідно відображалися у інтегрованій картці платника податків. Крім того, за висновком суду, позивач не дотримався порядку та строку в 1095 днів для звернення із заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, що може бути самостійною підставою для відмови контролюючого органу в задоволенні заяви.

ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, позивач посилається на те, що про наявність переплати Товариству стало відомо 26.09.2017 при проведенні інвентаризації (перевірки) розрахунку з бюджетом через електронний кабінет платника податків, а тому строк 1095 днів на повернення переплати позивачем не пропущено. Вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача надміру сплачена сума ПДВ, яка мала бути перерахована на його банківський рахунок, безпідставно не була повернута. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи та помилково визнали суму 1`940`934,42 грн, яка обліковується в інтегрованій картці особового рахунку як переплата, сумою грошових зобов`язань, зарахованою в рахунок платежів з ПДВ майбутніх звітних (податкових) періодів та повернутою Товариству.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну, доводячи, що суми ПДВ, що були заявлені позивачем як надміру сплачені, не є переплатою з вказаного податку, а тому підстави для задоволення заяви про повернення переплати з ПДВ відсутні.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування відзиву відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 26.09.2017 ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» звернулось до ГУ ДФС у Запорізькій області із заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з ПДВ із вироблених в Україні товарів, робіт/послуг на поточний рахунок Товариства в установі банку у розмірі 1`940`934,42 грн. Підставою для звернення із заявою слугувало виявлення за результатами перевірки стану розрахунків з бюджетом з використанням електронного кабінету платника податків переплати ПДВ в зазначеній сумі станом на 22.09.2017.

Листом ГУ ДФС у Запорізькій області від 10.10.2017 №15429/10/08-01-12-01-10 Товариство було повідомлено, що станом на 04.10.2017 надміру сплачені грошові зобов`язання з ПДВ, що підлягають поверненню відповідно до статті 43 ПК, відсутні.

За визначенням підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК передбачено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Підстави та умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені встановлені статтею 43 ПК. Так, пунктом 43.1 цієї статті встановлено, що помилково та /або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт 43.3 цієї статті).

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (пункт 43.4 цієї статті).

Щодо повернення надміру сплаченого ПДВ законом встановлені окремі правила.

Так, підпунктом 43.4-1, яким статтю 43 було доповнено згідно із Законом №1797-VIII від 21.12.2016, встановлено, що у разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.

Відповідно до абзацу першого пункту 200-1.5 статті 200-1 ПК (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016) з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 ПК. Зокрема, пунктом 200.7 передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (абзац перший підпункту 200.7.1 в редакції Закону від 21.12.2016 №1797-VIII).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на повернення надміру сплаченого ПДВ у платника цього податку виникає в разі сплати платежів в сумі, яка перевищує суму податкових зобов`язань з цього податку. Таке можливо або у разі помилкової (надмірної) сплати, або у разі від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту, якщо таке значення відповідає фактично сплаченому податку, за умови відсутності податкового боргу з цього податку (пункт 200.1, підпункт «б» пункту 200.4 статті 200 ПК). В другому випадку йдеться про бюджетне відшкодування. В залежності від підстав виникнення переплати з ПДВ існує різний порядок його повернення.

У разі коли йдеться про помилкову (надмірну) сплату податку, платник подає заяву в довільній формі із зазначенням, зокрема дня помилкової (надмірної) сплати податку. При цьому презумується надання відповідних документів, які б підтверджували переплату. В іншому випадку вимога пункту 43.4 статті 43 ПК щодо строку в 1095 днів, впродовж якого платник має право заявити про повернення помилково (надміру) сплаченої суми податку, втрачає сенс.

В заяві про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань від 26.09.2017 ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» не вказало дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Не вказало Товариство дня виникнення переплати і в судовому процесі, документів, які б підтверджували помилкову (надмірну) сплату податку в сумі 1`940`934,42 грн, не надало. Доводи позивача щодо його права на повернення цієї суми з державного бюджету обґрунтовані тільки посиланням на облік цієї суми як переплати в інтегрованій картці його особового рахунку як платника податків.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що сума 1`940`932,42 грн, яка в інтегрованій картці станом на 22.09.2017 обліковувалась як переплата з ПДВ (код платежу 14010100), є загальною сумою переплати позивачем ПДВ згідно з його податковим обліком, а не сума існуючої на цю дату переплати внаслідок помилково (надміру) сплаченого податку.

Так, в податковому обліку Товариства були відображені такі переплати сум ПДВ:

- суми, задекларовані Товариством до бюджетного відшкодування: за лютий 2010 року (декларація від 22.03.2010 №9000783528) - 55`215,65 грн, за березень 2010 року (декларація від 20.04.2010 №9001291433) - 25`300,00 грн, за квітень 2010 року (декларація з ПДВ від 19.05.2010 №9001819388) - 5000,00 грн, за березень 2011 року (декларація з ПДВ від 20.05.2011 №9003606353) - 998`171,00 грн, за грудень 2014 року (декларація з ПДВ від 20.01.2015 №9078685709) - 59`051,00 грн, за серпень 2017 року (декларація з ПДВ від 19.09.2017 №9191201553) - 500`000,00 грн. При цьому по декларації від 19.09.2017 №9191201553 задекларовано бюджетне відшкодування у сумі 500`000,00 грн з перерахуванням цієї суми на рахунок у банку, яке у подальших податкових періодах було відшкодовано. По інших із зазначених декларацій суми бюджетного відшкодування були зараховані в рахунок платежів з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів відповідно до вказаного в цих деклараціях способу відшкодування.

- сума 330,78 грн, як переплата, що виникла внаслідок подання уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ від 08.09.2015 №9186155268 (зменшення суми ПДВ до сплати до бюджету на 330,78 грн);

- сума 327`865,99 грн як переплата на підставі судових рішень, які набрали законної сили, у справі №808/8262/15 - про скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 23.09.2015 №00011808262201 у справі №808/1437/17 - про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2017 №0005701402.

Наведена структура переплати в розмірі 1`940`932,42 грн свідчить, що ця сума станом на час вирішення спору судом, не є надміру сплаченою платником. Позивач не спростував доводи відповідача, що ця сума в інтегрованій картці склалася як наростаючий підсумок задекларованих позивачем сум податку на додану вартість, відображених у податкових деклараціях за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, березень 2011 року, грудень 2014 року, серпень 2017 року, а також з врахуванням подання уточнюючого розрахунку та скасування податкових повідомлень-рішень згідно із судовими рішеннями. Та обставина, що позивач у деклараціях за вказані звітні (податкові) періоди заявив про зарахування сум бюджетного відшкодування у рахунок зменшення податкових зобов`язань з ПДВ наступних звітних ( податкових) періодів, підтверджується даними рядка 25.2 цих декларацій, копії яких долучено до матеріалів справи, що під час розгляду справи позивачем не заперечувалося.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали, що задекларовані позивачем суми бюджетного відшкодування не є надміру сплаченими сумами, а є від`ємним значенням суми, визначеної згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК, яке частково використане позивачем у рахунок зменшення податкових зобов`язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів, а частково відшкодовано позивачу у спосіб зарахування грошових коштів на банківський рахунок. Судами правильно зазначено, що фактично задекларовані суми переплати ПДВ (бюджетного відшкодування) є узгодженими та сплаченими платником сумами податкових зобов`язань у розумінні підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК.

Та обставина, що задекларована за серпень 2017 року до бюджетного відшкодування сума 500`000,00 грн зарахована на банківський рахунок, позивачем не спростована під час розгляду справи. Будь-яких доводів на спростування цієї обставини позивач не наводить і в касаційній скарзі.

Судовими інстанціями також правильно встановлено, що суми 330,78 грн та 327`865,99 грн так само не є надміру сплаченим податком. Перша із них - сума грошових зобов`язань з ПДВ, яка була задекларована та сплачена позивачем у встановленому законом порядку, а в подальшому була самостійно скоригована у бік зменшення в податковому обліку. Тобто, вказана сума також не є надмірною сплатою узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ у розумінні підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК.

Це ж стосується і суми 327`865,99 грн, яка відображена в податковому обліку як переплата у зв`язку із скасуванням згідно із судовими рішеннями податкових повідомлень-рішень від 23.09.2015 №00011808262201 та від 12.05.2017 №0005701402. Позивачем не надано платіжних доручень чи інших доказів, якими б підтверджувалася сплата сум грошових зобов`язань, визначених у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях.

Скаржник у доводах касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми статті 43 ПК, оскільки за приписами цих норм підставою для повернення надміру сплаченого податку є заява відповідного змісту платника до контролюючого органу, з якою він і звернувся. Відповідач же не виконав обов`язок, визначений пунктом 43.5 цієї статті щодо надання висновку про повернення заявленої ним до повернення суми переплати ПДВ.

З такими доводами позивача не можна погодитися, з огляду на те, що підставою для повернення надміру сплаченого податку є наявність переплати податку як такої, а не сама заява про повернення податку. При відсутності переплати з податку у контролюючого органу не виникає й обов`язку надати висновок про повернення податку. За встановленого судами першої та апеляційної інстанцій факту відсутності надміру сплаченого ПДВ такі доводи позивача не відповідають обставинам у справі.

Позивач лише зазначає щодо інформаційних даних у базі електронного кабінету платника податків, однак жодними іншими доказами таку інформацію позивач не підтверджує. Інформаційні дані не є відображенням реальної переплати податку, а лише даними щодо податкового обліку.

Фактично доводи позивача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права стосуються оцінки судами доказів та встановлення на підставі цієї оцінки обставин у справі. Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів знаходяться поза межами перегляду справи судом касаційної інстанції.

Як вже зазначалося, спеціальною нормою, яка регулює повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з ПДВ, є норма пункту 43.4 -1 статті 43 ПК. Ця норма кореспондує з нормами статті 200-1 ПК, якими встановлено електронне адміністрування податку на додану вартість, та з нормами Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569.

Згідно з пунктом 21 зазначеного Порядку якщо на дату подання податкової декларації з податку сума коштів на електронному рахунку платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати контролюючому органу у складі податкової декларації заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок платника податку, реквізити якого зазначаються у заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку на суму узгоджених податкових зобов`язань з податку, або до бюджету в рахунок сплати податкового боргу з податку, що виник починаючи з 1 липня 2015 року.

Водночас, судовими інстанціями встановлено, що позивач подав заяву до контролюючого органу в загальному порядку, встановленому статтею 43 ПК, а не у порядку, визначеному статтею 200-1 ПК, тобто не у спосіб, визначений законом.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 349, пунктом 1 частини 2 статті 353, частиною 1, частиною 5 статті 355, статті 356, статті 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Є.А. Усенко

І.Я.Олендер

М.Б. Гусак ,

Судді Верховного Суду