ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №808/7478/14

адміністративне провадження №К/9901/14036/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2016 у складі колегії суддів: Чепурнова Д.В., Поплавського В.Ю., Сафронової С.В. у справі №808/7478/14 за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Костюк - Федорук Катерини Олександрівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання нечинним та скасування записів із Державного реєстру іпотек,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати нечинними та скасувати записи із Державного реєстру іпотек від 29.11.2012, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк- Федорук К.О., та від 13.12.2012, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., про внесення змін до запису №7111375 щодо обтяження квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що суд першої інстанції, встановивши поширення дії Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" на державну реєстрацію іпотек станом на 28.11.2012, прийняв законну та обґрунтовану постанову про задоволення позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 25.04.2008 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №0703/0408/71-076, за п.1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 75 000,00 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США, на строк з 25.04.2008 по 25.04.2032 включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Для забезпечення виконання зобов`язань між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладений іпотечний договір №0703/0408/71-076 від 25.04.2008, предметом застави за яким є квартира номер АДРЕСА_1 . На підставі вказаного іпотечного договору 25.04.2008 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О.С. зареєстрована іпотека за реєстраційним номером 7111375 в Державному реєстрі іпотек.

29 квітня 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції та отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №21098944, відповідно до якого у Державному реєстрі іпотек містяться записи:

- від 25.04.2008, внесений приватним нотаріусом Швецовою О.С., про накладення обтяження на квартиру номер АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору №0703/0408/71-076 від 25.04.2008, за яким іпотекодержателем виступає ВАТ «Сведбанк», а боржником - ОСОБА_1 ;

- від 29.11.2012, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., яким вилучено іпотекодержателя ВАТ «Сведбанк» та додано іпотекодержателя - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012, посвідченим Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу;

- від 13.12.2012, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., яким вилучено іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та додано іпотекодержателя - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором №2187 від 28.11.2012, посвідченого Мироник О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Так, судами встановлено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло статусу кредитора/стягувача за кредитним договором №0703/0408/71-076, забезпеченого іпотечним договором №0703/0408/71-076 від 25.04.2008.

Також 28.11.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. посвідчено договір відступлення прав за іпотечним договором №6970 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а 29.11.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О. вилучено іпотекодержателя ВАТ «Сведбанк» та додано іпотекодержателя - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

28.11.2012 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу кредитора/стягувача за кредитним договором №0703/0408/71-076, забезпеченого іпотечним договір №0703/0408/71-076 від 25.04.2008.

28.11.2012 між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого разом з відступленням прав вимоги за кредитними договорами від боржника, що здійснюються на підставі договору факторингу від 28.11.2012, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», передаються одночасно і права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 28.11.2012.

13.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. вилучено іпотекодержателя ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та додано іпотекодержателя - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Не погоджуючись з внесеними записами від 29.11.2012 та від 13.12.2012, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що договір між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 було посвідчено 28.11.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., разом з тим, в порушення вимог ст.ст.5, 16 Закону №1952, заяву про державну реєстрацію такого договору подано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., який, не звернувши увагу на те, що договір відступлення прав за іпотечним договором було посвідчено іншим нотаріусом, неправомірно провів державну реєстрацію договору в Державному реєстрі іпотек.

Суд вказав, що відповідно до пункту 5-5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Крім того, в порушення положень ч.9 ст.15 Закону №1952, державна реєстрація договору відступлення прав за іпотечним договором була проведена не одночасно с проведенням посвідчення такого договору, а саме 29.11.2012.

Суд першої інстанції наголосив, що права на предмет іпотеки виникають виключно після державної реєстрації такого права, в порядку передбаченому Законом, а тому ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набула права на предмет іпотеки лише 29.11.2012.

В той же час договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором укладеним між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 28.11.2012, тобто, до виникнення у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права на предмет іпотеки, оскільки таке право виникло лише 29.11.2012.

Крім того, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., в порушення ч. 9 ст. 15 Закону №1952, державна реєстрація договору відступлення прав за іпотечним договором була проведена не одночасно с проведенням посвідчення такого договору, а саме 13.12.2012.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність внесення змін до запису №7111375 Державного реєстру іпотек від 29.11.2012 та 13.12.2012 щодо зміни іпотекодержателя з ВАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, про відмову у позові, суд апеляційної інстанції вказав, що порушень положень нормативних актів приватними нотаріусами допущено не було, підстави для відмови у внесені змін державної реєстрації іпотек були відсутні. Крім того Тимчасовим порядком не передбачалося проведення таких дій одночасно з вчиненням нотаріальної дії або одним і тим же нотаріусом.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Колегія суддів зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС України у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як установлено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішеннями нотаріусів про державну реєстрацію змін умов обтяження нерухомого майна у зв`язку із захистом права власності на будинок. Позивачем обрано такий спосіб захисту, як скасування реєстраційної дії та залишення права вимоги на будинок, який є предметом договору іпотеки від 25.04.2008 № 0703/0408/71-076, за первісним іпотекодавцем.

Проте заявлені в справі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо виконання умов договору іпотеки та правомірності набуття третіми особами прав іпотекодержателя.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення нотаріусів як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угод, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Вказана позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18 та від 14 листопада у справі № 826/7619/16, в яких стороною виступає особа, що вчинила реєстраційну дію (державний реєстратор), третьою особою - банк, а предметом спору є реалізація прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, у яких Велика Палата скасувала рішення адміністративних судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі, оскільки спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Зазначена практика вже є сталою і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від такої правової позиції.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, Суд дійшов висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів. Цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати.

Провадження у справі № 808/7478/14 закрити.

Повідомити позивачу, що справу може бути розглянуто в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко