ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/11396/18 Суддя першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Парінова А.Б.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол» на проголошену о 12 годині 13 хвилин ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року, повний текст якої складено 18 липня 2019 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол» до Київської міської митниці ДФС України, Київської торгово-промислової палати, третя особи - Державна фіскальна служба України, про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюпол» (далі - Позивач, ТОВ «Алюпол») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі - Відповідач-1, Київська міська митниця), Київської торгово-промислової палати (далі - Відповідач-2, Київська ТПП), третя особа - Державна фіскальна служба України (далі - Третя особа, ДФС України) в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської ТПП № 9 від 02.05.2018 року про анулювання сертифікатів форми СТ-1 від 28.05.2015 № ВУ53000Р 2861/5 (1341364); від 29.04.2015 № ВУ53000Р 1771/10 (1346158): від 29.11.2016 № ВУ63000Р 4358/18 (1525740); від 07.10.2016 № ВУ63000Р 3890/4 (1574251); від 26.09.2016 № ВУ63000Р 3652/8 (1574207); від 29.07.2016 № ВУ63000Р 2897/1 (1501156); від 31.05.2016 № ВУ63000Р 1989/3 (1519644); від 11.04.2016 № ВУ53000Р 1112/3 (1453420); від 28.07.2015 № ВУ53000Р 4344/1 (1428307); від 16.03.2015 № ВУ53000Р 721/5 (1288430); від 27.01.2015 № ВУ53000Р 344/2 (1287222);

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської ТПП № 8 від 12.04.2017 року про анулювання сертифікатів форми СТ-1 від 24.09.2015 № ВУ53000Р 5539/3 (1438753), від 04.02.2016 № ВУ63000Р 341/2 (1479354);

- визнати протиправними дії Київської міської митниці щодо повідомлення Державному митному комітету Республіки Білорусь інформації про анулювання Київською торгово-промисловою палатою сертифікатів форми СТ-1 від 28.05.2015 № ВУ53000Р 2861/5 (1341364); від 29.04.2015 № ВУ53000Р 1771/10 (1346158); від 29.11.2016 № ВУ63000Р 4358/18 (1525740); від 07.10.2016 № ВУ63000Р 3890/4 (1574251); від 26.09.2016 № ВУ63000Р 3652/8 (1574207); від 29.07.2016 № ВУ63000Р 2897/1 (1501156); від 31.05.2016 № ВУ63000Р 1989/3 (1519644); від 11.04.2016 № ВУ53000Р 1112/3 (1453420); від 28.07.2015 № ВУ53000Р 4344/1 (1428307); від 16.03.2015 № ВУ53000Р 721/5 (1288430); від 27.01.2015 № ВУ53000Р 344/2 (1287222), від 24.09.2015 № ВУ53000Р 5539/3 (1438753). від 04.02.2016 № ВУ63000Р 341/2 (1479354);

- визнати протиправними дії Київської міської митниці по проведенню верифікації сертифікатів форми СТ-1 від 28.05.2015 № ВУ В3000Р 2861/5 (1341364); від 29.04.2015 № ВУ53000Р 1771/10 (1346158); від 29.11.2016 № ВУ63000Р 4358/18 (1525740); від 07.10.2016 № ВУ63000Р 3890/4 (1574251); від 26.09.2016 № ВУ63000Р 3652/8 (1574207); від 29.07.2016 № ВУ63000Р 2897/1 (1501156); від 31.05.2016 № ВУ63000Р 1989/3 (1519644); від 11.04.2016 № ВУ53000Р 1112/3 (1453420); від 28.07.2015 № ВУ53000Р 4344/1 (1428307); від 16.03.2015 № ВУ53000Р 721/5 (1288430); від 27.01.2015 № ВУ53000Р 344/2 (1287222); від 24.09.2015 № ВУ53000Р 5539/3 (1438753), від 04.02.2016 № ВУ63000Р 341/2 (1479354).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Київської ТПП відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що торгово-промислова палата не є суб'єктом владних повноважень, не здійснює владно-управлінських функцій, а видача сертифікатів є статутним завданням, а не делегованими державою повноваженнями. Окремо звертав увагу, що сам по собі сертифікат є носієм інформації та не породжує для особи жодних правових наслідків, як і наказ про його анулювання.

Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано належність торгово-промислової палати до неприбуткових організацій, а тому за відсутності господарських правовідносин даний спір не може вирішуватися у порядку господарського судочинства. Крім того, зазначає, що держава доручила торгово-промисловій палаті управлінську функцію при засвідченні сертифікатів. Стверджує, що наказ про анулювання сертифікату є актом індивідуальної дії, адже за його наявності до особи застосовується режим вільної торгівлі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.09.2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Київська ТПП просила відмовити в її задоволенні, обґрунтовуючи таку позицію тим, що, по-перше, судом взагалі не зазначалося, що за правилами КАС України не можуть розглядатися спори, стороною в яких є Київська ТПП, по-друге, у межах даної справи взагалі відсутній такий учасник справи як Торгово-промислова палата України, по-третє, Київська ТПП не виконує делегованих державою функцій, по-четверте, верифікація здійснюється органами доходів і зборів, а не торгово-промисловою палатою.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

При цьому, від представників Відповідачів надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Крім того, від представника Позивача 17.09.2019 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку перебуванням його в іншому судовому засіданні та надзвичайною важливістю даної справи.

Розглянувши заявлене клопотання, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Разом з тим, викладені у клопотанні про відкладення розгляду справи причини неможливості явки представника Позивача у судове засідання судова колегія не може визнати поважними з огляду на те, що, по-перше, інтереси ТОВ «Алюпол» у суді може представляти керівник підприємства особисто, а також будь-яка інша уповноважена належним чином на це особа, по-друге, обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За таких обставин, зважаючи на відсутність підстав для визнання поважними викладених у клопотанні причин для відкладення розгляду справи, а також з огляду на визначені ст. 309 КАС України строки її розгляду, судовою колегією відмовлено у задоволенні заявленого клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказами Київської ТПП:

- № 8 від 12.04.2017 року анульовані сертифікати форми СТ-1 від 24.09.2015 № ВУ53000Р 5539/3 (1438753), від 04.02.2016 № ВУ63000Р 341/2 (1479354);

- № 9 від 02.05.2018 року - анульовані сертифікати форми СТ-1 від 28.05.2015 № ВУ53000Р 2861/5 (1341364); від 29.04.2015 № ВУ53000Р 1771/10 (1346158): від 29.11.2016 № ВУ63000Р 4358/18 (1525740); від 07.10.2016 № ВУ63000Р 3890/4 (1574251); від 26.09.2016 № ВУ63000Р 3652/8 (1574207); від 29.07.2016 № ВУ63000Р 2897/1 (1501156); від 31.05.2016 № ВУ63000Р 1989/3 (1519644); від 11.04.2016 № ВУ53000Р 1112/3 (1453420); від 28.07.2015 № ВУ53000Р 4344/1 (1428307); від 16.03.2015 № ВУ53000Р 721/5 (1288430); від 27.01.2015 № ВУ53000Р 344/2 (1287222).

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, у тому числі незгода із даними рішеннями Відповідача-2 стало підставою для звернення ТОВ «Алюпол» до суду із даним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 5, 19, 238 КАС України, ст. 178 Господарського кодексу України, ст. ст. 43, 46, 47 Митного кодексу України, а також ряду інших міжнародних і національних нормативних актів та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за своєю суттю спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду те, що Київська ТПП не належить до суб'єктів владних повноважень, не здійснює владно-управлінських функцій, а оскаржувані ТОВ «Алюпол» накази не створюють для нього жодних юридичних наслідків.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.

Як було встановлено раніше та вірно підкреслено судом першої інстанції, даний спір виник у зв'язку з неправомірним, на переконання ТОВ «Алюпол», прийняттям Київською ТПП рішень про анулювання сертифікатів форми СТ-1.

Водночас, аналіз положень ст. 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) свідчить, що торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємців, та здійснює підприємницькою діяльністю лише в обсязі, необхідному для виконання статутних завдань.

Згідно ст. 4 Закону державні органи сприяють торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань. Втручання державних органів та їх посадових осіб у діяльність торгово-промислових палат, так само як і втручання торгово-промислових палат у діяльність державних органів та їх посадових осіб не допускається. Відповідні державні органи здійснюють контроль і нагляд за діяльністю торгово-промислових палат у межах своїх повноважень відповідно до законодавства.

Крім того, зі змісту приписів ст. 11 Закону випливає, що торгово-промислові палати мають право, зокрема, засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів.

Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про неможливість віднесення Київської ТПП до суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки остання не здійснює власних чи делегованих державою владно-управлінських функцій.

Термін дії сертифікатів походження товару визначається міжнародними угодами та нормативно-правовими актами України. Якщо не передбачено інше, то строк дії сертифіката або його дубліката не може перевищувати 12 місяців з дати видачі оригіналу (п. 7.14 Методики про порядок визначення країни походження товарів/послуг, оформлення та засвідчення сертифікатів відповідних форм, затвердженої рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 29.05.2012 року № 21(6)).

Відповідно до п.п. 9.1-9.2 відзначеної Методики, уповноважена особа несе відповідальність за оформлення сертифікатів походження та висновків про походження товарів/послуг, також виконавець несе відповідальність за оформлення висновків. Замовник несе відповідальність за достовірність документів, пред'явлених для оформлення сертифіката походження.

Сертифікат має бути анульований торгово-промисловою палатою, що видала його, з подальшим повідомленням зацікавлених сторін, якщо, зокрема, в результаті перевірки/верифікації підтверджено неправомірність його видачі або недостовірність документів (відповідно до чинного законодавства), наданих замовником (п. 7.18 Методики).

Відтак суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що Київська ТПП не здійснює публічно-владні управлінські функції, адже засвідчення і видача сертифікатів про походження товарів є статутним завданням цієї організації, а не делегованим повноваженням. Засвідчення і видача торгово-промисловою палатою сертифікатів про походження товарів судом вірно ототожнені з послугою, яка у розумінні статті 178 Господарського кодексу України є публічним зобов'язанням.

Сам по собі сертифікат в силу приписів ст. 43 Митного кодексу України є документом, що підтверджує країну походження товару.

За правилами ч. 1 ст. 46 МК України у разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару з України в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку, видається органом або організацією, уповноваженими на це відповідно до закону.

Порядок проведення робіт з визначення країни походження товарів/послуг регламентовано розділом 5 Методики та передбачає окремий алгоритм дій як замовника, так й уповноваженої особи щодо процедури оформлення сертифікатів.

Як вірно зазначив Апелянт, твердження суду першої інстанції про те, що сам по собі сертифікат є носієм інформації та жодним чином не порушує права Позивача, є помилковим, адже зафіксовані в сертифікаті про походження товару з України форми СТ-1 відомості є підставою для встановлення режиму вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди про правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, ратифікованої Законом України від 06.07.2011 року №3592-VI. Відтак, на думку судової колегії, анулювання сертифікатів про погодження оскаржуваними ТОВ «Алюпол» наказами Київської ТПП має вплив на його права та обов'язки.

Проте, як вже було наголошено вище, у межах спірних правовідносин Відповідач-2 не здійснює щодо Позивача жодних владно-управлінських функцій (у тому числі делегованих державою) та останній не є суб'єктом владних повноважень. Процедура оформлення та анулювання сертифікатів про походження товару перебуває поза площиною публічно-правового регулювання.

Таким чином судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що, з урахуванням приписів ст. ст. 4, 20 ГПК України та з огляду на суб'єктний склад учасників справи, вірно зазначено, що розгляд і вирішення даного спору належить до юрисдикції господарських судів.

При цьому посилання Апелянта на те, що ТОВ «Алюпол» не має права на звернення до господарського суду із даним позовом до Київської ТПП з огляду на те, що остання не здійснює підприємницьку діяльність, а між сторонами відсутні господарські правовідносини, судовою колегією оцінюється критично, оскільки згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Подібну правову позицію щодо суб'єктного складу сторін у господарському процесі висловила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 року у справі № 904/2796/17.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. Однак, обґрунтовуючи відповідний висновок, невірно визначив правову природу оскаржуваних наказів, що потягло за собою наслідком недотримання вимог ст. 239 КАС України в частині обов'язку роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. З огляду на викладене оскаржувана ухвала суду підлягає зміні у мотивувальній та резолютивній частинах.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для закриття провадження у справі викладені у мотивувальній частині даної постанови, та доповнивши резолютивну частину ухвали суду новим пунктом.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол» - задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року - змінити, зазначивши, що підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Київської торгово-промислової палати викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Доповнити резолютивну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року пунктом 3 наступного змісту: «Роз'яснити позивачеві, що заявлені у межах даної справи позовні вимоги до Київської торгово-промислової палати належать до юрисдикції господарських судів».

В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

А.Б. Парінов

Повний текст постанови складено « 18» вересня 2019 року.