П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 вересня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі БАЛАЖ Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/877/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 12 грудня 2018 року, повний текст якого складено 21 грудня 2018 року, головуючий суддя Ємчук В.Е., -

встановив:

22.05.2018 ОСОБА_1 звернуся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним.

Позивач став переможцем на електронних торгах системи СЕТАМ, придбав лот № 111188 , отримав документи за результатом торгів, відповідно до яких придбав автомобіль. Уповноваженим зі зберігання автомобіля був відповідач, який підмінив автомобіль на інший такої ж марки, але іншої моделі.

Дії відповідача неправомірні, оскільки відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Власник управі на підставі ст. 387 ЦК України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив витребувати на його користь автомобіль марки ГАЗ-66 (фургон С), 1989 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у ОСОБА_2 .

Рішенням Рахівського районного суду від 12.12.2018 у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, з того, що предметом відповідного правочину був визначений у ньому автомобіль, який позивач отримав без будь-яких застережень, що позивачем не було спростовано.

Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Зазначає, що суд порушив процесуальні права позивача, зокрема, безпідставно не прийняв доказів позивача, неправильно встановив обставини справи, завершив підготовче засідання без урахування думки позивача. Крім того, суд не задовольнив клопотання про допит експерта.

Суд встановив, що позивач отримав від відповідача автомобіль марки ГАЗ-66 1989 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , д/н НОМЕР_3 , однак, це не відповідає дійсності, оскільки у автомобіля були відсутні ідентифікаційні бирки та державний номерний знак. Це мали підтвердити свідок і експерт. Лист Територіального сервісного центру № 2145, на який посилається суд як на доказ отримання позивачем автомобіля, позивачу невідомий.

Відповідно до даних обліку транспортного засобу автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_3 як рахувався за зберігачем на момент звернення стягнення на автомобіль, так і продовжує рахуватися за ним станом на 31.10.2018, а зберігачем є ТОВ «Бруно ДТД», де директором був ОСОБА_2

Сторона просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача ОСОБА_1 , який апеляцію підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем з відповідних підстав вимог; апеляційний суд, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не приймає і не розглядає позовні вимоги і підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). Розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи суд не вправі за відсутності для того належних підстав змінювати склад відповідачів у справі, зміни у складі учасників процесу допустимі лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві, функцією апеляційного суду є перевірка законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, відповідно до закону, а не фактичне продовження розгляду справи після ухвалення рішення судом першої інстанції, вирішення позову замість суду першої інстанції і т.ін. (ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст. 55 ч. 1, ст. 56 ч.ч. 2, 3, 6, ст.ст. 351, 352, ст. 368 ч. 1 ЦПК України).

Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України:

цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, в тому числі, з договорів та інших правочинів, а також із інших дій осіб, юридичних фактів, що породжують цивільні права та обов`язки;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист, в тому числі, шляхом визначення підстав і предмета позову, формулювання позовних вимог, зміни підстав, предмета позову тощо;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов`язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред`явленим до нього позовом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 ЦПК України).

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови наведення в заяві відповідних підстав, пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що, зокрема, не допускають множинного тлумачення, припущень, і за межі яких не вправі виходити суд ані першої, ані апеляційної інстанцій.

Таким чином, особа може звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних, оспорених прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо правочинів та захисту права власності в редакції, чинній на час їх виникнення.

Встановлено , що 17.12.2015 відбулися електронні торги з реалізації арештованого майна, організатором яких було Державне підприємство «СЕТАМ», що за їх результатом ОСОБА_1 як переможець торгів придбав за 15770,06 грн лот № 111188 «колісний транспортний засіб марки ГАЗ 66, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_2 , 1989 року випуску, зеленого кольору», який належав боржнику ТОВ «Бруно ЛТД», що засвідчено протоколом № 134885 проведення електронних торгів та актом ст. державного виконавця Відділу ДВС Рахівського районного управління юстиції Бочкор М.М. від 03.02.2016 (а.с. 2, 3). Саме в такий спосіб був ідентифікований проданий з торгів автомобіль і в постановах держвиконавців від 03.02.2016 про звільнення майна з-під арешту та про виготовлення на автомобіль дубліката реєстраційного документа і зняття його з обліку (а.с. 5, 6).

Продажу автомобіля передував його арешт. Згідно зі змістом акту опису й арешту майна від 06.02.2014, складеного держвиконавцем Відділу ДВС Рахівського районного управління юстиції, було описано й арештовано «ГАЗ 66, реєстраційний номер НОМЕР_3, зеленого кольору», майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_2 (а.с. 27-28, 149-150). При цьому, в акті містяться три підписи ОСОБА_2 : як особи, яка прийняла майно на відповідальне зберігання; як особи, яка попереджена про кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування, підміну описаного майна; як директора ТОВ «Техноліс» у якості особи, яка була залучена до проведення виконавчих дій. Майно зберігалося за адресою: АДРЕСА_1 , яка є адресою місцезнаходження ТОВ «Бруно ЛТД».

Наявна в справі копія супровідного листа Відділу ДВС Рахівського районного управління юстиції від 03.02.2016 № 06-47/449 на адресу Територіального сервісного центру № 2145 про направлення постанови держвиконавця від 03.02.2016 про звільнення майна з-під арешту містить рукописний запис такого змісту: «Я, ОСОБА_1 взяв авто ГАЗ 66 з зберігання у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 р в чому і розписуюсь (підпис)» (а.с. 95, 142). Інша копія цього ж листа містить такий рукописний запис: « Я , ОСОБА_1 03.02.2016 р отримав акт держ. викон. в чому і розписуюсь (підпис) - постанову про звільнення майна боржника з під арешту - доручення - акт про електронні торги - постанова про виготовлення дублікату свідоцтва про реєстр. тр. засобу. марки ГАЗ-66» (а.с. 143). Жодних застережень, зауважень, опису недоліків автомобіля, претензій покупця тощо ці документи і записи не містять. Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 визнав своє авторство зазначених записів.

За даними копії «Облікової картки державного ТЗ» Рахівського МРЕВ, виданої Територіальним сервісним центром 2145, та згідно з листом цього сервісного центру від 02.08.2018 № 31/7/5-724, станом на 02.08.2018 вантажний автомобіль ГАЗ 66 зеленого кольору, рік випуску 1989, тип кузова « Фургон - С », № шасі (рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , значився зареєстрованим за ТОВ «Бруно ЛТД» (а.с. 62, 82).

Згідно зі Звітом про оцінку майна, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ПП «Алекс - Хуст» (а.с. 145-146), та листом Відділу ДВС Рахівського районного управління юстиції від 11.08.2015 № 06-47/5299 на адресу Управління ДВС ГТУЮ в Закарпатській області про передачу автомобіля на реалізацію (а.с. 147-149) тип кузова автомобіля ГАЗ 66 зеленого кольору, 1989 року випуску, № шасі (рами) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зазначався як «Фургон-С». Звіт про оцінку майна стосовно технічного стану автомобіля вказує на те, що автомобіль знаходиться в робочому стані, має деякі корозійні пошкодження лакофарбового покриття кузова.

За наявними в справі даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дані про ОСОБА_2 як про керівника ТОВ «Бруно ЛТД» зафіксовані станом на 25.20.2010 (а.с. 70-72), після чого такі дані в справі відсутні.

Пояснення позивача ОСОБА_1 в апеляційному суді зводяться до наступного:

позивач придбав на електронних торгах автомобіль марки ГАЗ-66, але коли поїхав оглянути придбане майно на місце його зберігання, то виявилося, що автомобіль був несправний, розкомплектований, були відсутні баки, гідропідсилювач керма, був замінений генератор «на менший», на рамі автомобіля не було ідентифікуючої бирки (шильдика) з номером кузова НОМЕР_2 , а також не було державного номерного знаку НОМЕР_3;

місце зберігання не охоронялося, це була просто територія лісгоспу («прохідний двір»), автомобіль міг розікрасти, розкомплектувати будь-хто;

він оглядав автомобіль у місці зберігання разом з експертом сервісного центру ОСОБА_4, який, однак, брав участь в огляді неофіційно, приватним порядком, на прохання позивача;

експерт ОСОБА_4 сказав, що бирка відірвана, на рамі номер ніде не дублюється і він не може ідентифікувати автомобіль, номерних знаків немає, тому зняти автомобіль з реєстрації не можна;

реєстраційні документи на автомобіль йому не видали ані держвиконавці, ані ОСОБА_2 ;

він пред`явив ОСОБА_2 претензії з приводу стану автомобіля, на що той відповів, що він нічого не знає, він новий директор і таку машину отримав на зберігання;

оскільки позивач заплатив гроші, він вирішив забрати автомобіль, розраховував, що зможе його відремонтувати, зможе відновити бирку і номерний знак, але на спеціалізованій фірмі йому сказали, що для того, щоб відновити бирку, автомобіль має бути зареєстрований за ним;

коли купував автомобіль, бачив його параметри, на момент отримання автомобіля він не розумів, «що це не та машина», згодом з`ясував, що автомобіль марки ГАЗ-66 мав бути на торгах моделі «Фургон-С» («будка»), а фактично на місці зберігання був автомобіль іншої моделі («бортовий») і такий йому був переданий;

ніякого акту разом з експертом, держвиконавцями та зберігачем щодо стану автомобіля він не складав, недоліків автомобіля актом не фіксував, акт приймання-передачі автомобіля не складався, запис про отримання автомобіля на супровідному листі органу ДВС від 03.02.2016 зробив він, але в цьому записі вказав лише на машину, яку йому передали, а не на її конкретний номер чи щось інше, на а.с. 80 знаходяться фотодокументи лише для прикладу того, як має виглядати та реєструватися автомобіль ГАЗ-66 моделі «Фургон-С»;

він описав недоліки автомобіля в заяві, яку подав держвиконавцям, а вони звернулися з цим для порушення кримінальної справи, така неодноразово закривалася і результату немає;

держвиконавці не могли підмінити автомобіль, хоча він оскаржував їх дії, тому він припустив, що хтось міг підмінити автомобіль (фургон на бортову машину), на його думку, це міг зробити ОСОБА_2 , але він не може цього стверджувати, можливо, це зробив і хтось інший; власником автомобіля зараз зареєстроване ТОВ «Бруно ЛТД», а позов до ОСОБА_2 він пред`явив як до директора підприємства, він до 2011 року був директором ТОВ «Бруно ЛТД», а потім став директором фірм «Техноліс», «Кравз і Ко» та інших, але згідно з розпискою він взяв автомобіль на зберігання як ОСОБА_2 ;

автомобіль випущений до 1989 року, оскільки лише з цього часу номер бирки почав дублюватися на кабіні чи рамі автомобіля в «секретному» місці, яке відоме лише експертам, а той цього номера не знайшов; він знає, що такі автомобілі використовуються в горах без документів, бирки на них «перебивають», тому він припустив, що зможе вийти з ситуації шляхом відновлення бирки чи купівлі її зі старої машини, що не вдалося;

в разі задоволення позову вважає, що ОСОБА_2 повинен повернути йому справжній автомобіль, а тоді може забрати в нього той, що був придбаний з торгів.

Пред `являючи позов, ОСОБА_1 його підставами визначив лише те, що придбав автомобіль на електронних торгах, але автомобіль не відповідає даним, описаним у документах, тож відповідач, який був його зберігачем, підмінив автомобіль на інший такої ж марки, але іншої моделі (а.с. 1, 19-20). Жодних інших конкретних підстав і конкретного фактичного обґрунтування позовна заява не містить, у тому числі, не містить обґрунтування про невідповідність яких саме даних ідеться.

В силу положень ст. 177, ст. 178 ч. 1, ст. 179, ст. 181 ч. 2, ст. 184 ч. 1, ст.ст. 509, 626-628, 638, 650, 655, ст. 656 ч.ч. 1, 4 ЦК України, цивільні зобов`язання, що виникають з договору купівлі-продажу, зокрема, укладеного на публічних торгах, мають конкретний характер; автомобіль як предмет купівлі-продажу є товаром, індивідуально визначеною оборотоздатною річчю; умова про предмет купівлі-продажу є істотною умовою договору. Правомірність правочину презюмується, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України).

Діючи у цивільних відносинах вільно, на власний ризик і розсуд, позивач не ознайомився завчасно зі станом майна, виставленого на електронні торги, що його він мав намір придбати, а придбавши майно з недоліками, на які вказував, не зафіксував ці недоліки та/або невідповідність майна описові лота, проданого з торгів, офіційним порядком шляхом складання акту, інших документів за участю держвиконавця та зберігача майна. Тож позивач прийняв придбане майно без будь-яких офіційних застережень, зокрема, щодо його ідентифікації, отримав акт про проведені електронні торги, який є підставою для отримання майна у зберігача та підтверджує виникнення права власності у особи, яка придбала рухоме майно (п.п. 8, 9 розділу ІХ Тимчасового порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін`юсту України від 16.04.2014 № 656/5 (реєстрація в Мін`юсті Україна від 16.04.2014 за № 427/25204 (Тимчасовий порядок)). При цьому, ніяких перешкод для розумної та обачної реалізації своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків позивач не мав і на такі не посилався в позовній заяві.

Тим часом, зазначення найменування лота № 111188 у протоколі проведення електронних торгів від 17.12.2015 № 134885 узгоджується зі змістом п. 7 Тимчасового порядку, який на відміну від вказівки на марку автомобіля не передбачає необхідності зазначення моделі, модифікації автомобіля, хоча й не виключає можливості їх зазначення як додаткових відомостей.

Позицію позивача не можна визнати послідовною в справі, зокрема, апеляційному суду він пояснював, що: купував автомобіль із параметрами, з якими був обізнаний, а про те, що автомобіль на торгах мав бути начебто іншої модифікації, дізнався лише згодом, проте, саме цю обставину визначає основною, що спонукала його до пред`явлення позову; виявивши істотні недоліки придбаного майна, позивач утім їх не застеріг, прийняв це майно та мав намір його відремонтувати, відновити ідентифікуючі номери, чим засвідчив відповідне волевиявлення, і лише коли не зміг відновити номери пред`явив позов; ставлячи вимогу до ОСОБА_2 про повернення автомобіля, позивач визначав його одночасно як директора підприємства і як фізичну особу, яка прийняла майно на відповідальне зберігання та щодо відповідача виходив по суті лише з припущення, що той міг підмінити автомобіль.

З наявних у справі документів і матеріалів випливає, що вантажний автомобіль ГАЗ 66 зеленого кольору, рік випуску 1989, № шасі (рами) НОМЕР_2 , д/н НОМЕР_3 облікований із типом кузова «Фургон -С ». Водночас, позивач не навів ніяких об`єктивних даних про те, що він придбав з електронних торгів автомобіль іншої модифікації (бортовий), що проданий товар не відповідає предмету договору купівлі-продажу і що саме такий автомобіль він забрав з місця зберігання та має наразі в своєму розпорядженні. Пояснення позивача з цього приводу не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, як не є допустимими, достовірними і достатніми доказами щодо таких обставин самі по собі показання свідків (ст.ст. 78-80, 90 ЦПК України), які попри можливість їх оцінки в сукупності з іншими доказами мають у контексті справи лише допоміжний характер щодо обставин, які повинні підтверджуватися речовими доказами, висновком експерта, письмовими доказами (§§ 3, 4, 6 Глави 5 Розділу І ЦПК України), тоді як про призначення судової експертизи позивач під час судового розгляду не клопотав.

Отже , доводи щодо недоліків придбаного майна, якими оперував під час апеляційного розгляду справи позивач, не слугували підставами позову, в тому числі, не може такою підставою вважатися й неконкретне та не обґрунтоване в належний спосіб загальне твердження про невідповідність придбаного автомобіля даним, описаним у документах. По суті, на стадії апеляційного розгляду справи позивач наводив нові підстави для своїх вимог і нові обставини, які, оскільки не слугували підставами позову, зазначеними в заяві, не можуть прийматися до розгляду апеляційним судом.

Правочин щодо купівлі спірного автомобіля є чинним і як такий є правомірним та обов`язковим для сторін. Доказів того, що покупець оспорював судовим порядком правочин, реалізовував свої цивільні права, які виникають у разі порушення його прав іншою стороною договору, позбавлення його того, на що він розраховував при укладенні договору, отримання в разі купівлі-продажу товару, який не відповідає предмету договору, товару неналежної якості, комплектності тощо, у справі немає.

Оскарження в порядку адміністративного судочинства дій державних виконавців, вчинених з реалізації спірного майна, рівно як і те, що за поданням держвиконавця здійснювалося кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ст. 388 ч. 1 КК України (а.с. 139-141), наведеного не спростовує.

Насамкінець . Спірний автомобіль, про витребування якого пред`явив вимогу позивач, зареєстрований за ТОВ «Бруно ЛТД», тому йдеться про припинення прав цього підприємства щодо володіння та користування автомобілем і припинення реєстрації на автомобіль, про відповідні цивільні права і обов`язки, що передбачає участь підприємства в справі в якості відповідача. Саме цьому підприємству як відповідачу належить право визнати позов, пред`явити і підтримувати зустрічний позов, укласти мирову угоду і т.ін. (ст. 12 ч. 3, ст.ст. 43, 49, 81, 193, 206, 207 ЦПК України). До ТОВ «Бруно ЛТД» позивач вимог не пред`являв і позов щодо цього підприємства не вирішувався.

За таких обставин, дії позивача наразі не відповідають принципам обґрунтованості та правової визначеності ані щодо підстав позову, ані щодо відповідача (відповідачів), в тому числі, щодо кваліфікації ОСОБА_2 як фізичної особи чи як директора, який представляє підприємство з відповідними процесуальними наслідками, що з цього випливають.

Стосовно предмета позову та правової конструкції позову слід констатувати, що належних підстав для пред`явлення вимоги про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст. 387 ЦК України, позивач ОСОБА_1 не мав. Передусім, позивач не довів, що майно, яке він придбав з торгів, вибуло з його володіння після придбання та незаконно знаходиться у відповідача. Момент, у який відбулася підміна автомобіля, позивач не визначав і такий не встановлювався, а за фактичним змістом його правової позиції йдеться про підміну майна до моменту вчинення правочину та придбання майна, що виключає можливість вибуття майна, яке є (повинно бути) належним предметом правочину, з володіння покупця після вчинення правочину. Підміна майна до моменту його продажу в разі встановлення такого факту може тягти інші правові наслідки. За наявності чинного договору купівлі-продажу майна вимога про витребування майна з огляду на невідповідність його параметрів тим, що вказані в договорі, є фактичною ревізією договору, яка не ґрунтується на законі.

Окрім цього, вимога власне до ОСОБА_2 ґрунтується на недопустимих у доказуванні припущеннях і не є доведеною в належний процесуальний спосіб.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції не мав підстав для задоволення позову, за обставинами справи таке виключалося попри відсутність вказівки на тип кузова автомобіля в протоколі проведення електронних торгів. Суд правильно встановив обставини щодо власне укладання договору купівлі-продажу автомобіля, отримання автомобіля ОСОБА_1 без застережень і вірно застосував відповідні норми матеріального права, правильно вказав на недоведеність вимоги, пред`явленої до ОСОБА_2 Відмова в позові прав цього відповідача не порушує, як не порушує й прав ТОВ «Бруно ЛТД», на незалучення якого до участі в справі позивачем суд теж вказав вірно.

Відтак , з урахуванням положень ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України та на підставі ст. 375 цього Кодексу апеляцію, яка правильності по суті рішення суду не спростовує, слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 12 грудня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 15 вересня 2019 року.

Судді