ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 810/4204/18 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Шурка О.І.
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахування уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 1357 від 23.06.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області» щодо старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 354 о/с від 09.07.2018 «По особовому складу» щодо звільнення зі служби старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0009259), оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Васильківського відділу поліції з 12.07.2018;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 (з урахуванням ухлали Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 про виправлення описки (арифметичної помилки) в судовому рішенні) позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Національної поліції в Київській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2015 наказом Головного управління Національної поліції № 1 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Головного управління Національної поліції у Київській області.
02.05.2018 відповідачем на виконання вимог п. 14 Дисциплінарного статуту та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (далі - Інструкція № 230), видано наказ № 911 «Про призначення службового розслідування», яким, зокрема, наказано:
- для проведення службового розслідування створити комісію, головою якої призначити старшого інспектора відділу інспекції з особового складу відповідача старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , члена комісії - начальника сектору кадрового забезпечення Васильківського ВП ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_5 ;
- відсторонити від виконання службових обов`язків за посадою на час проведення службового розслідування ОСОБА_1
Підставою для видання названого наказу було те, що 24.04.2018 до відповідача з Васильківського ВП ГУНП в Київській області надійшла інформація про затримання співробітниками Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8, оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області старшого сержанта поліції ОСОБА_6 та позивача за отримання неправомірної винагороди у сумі 20 500, 00 грн.
01.06.2018 за результатами службового розслідування відповідачем складено висновок службового розслідування за фактом затримання окремих працівників Васильківського ВП ГУНП в Київській області, який затверджено начальником відповідача полковником поліції ОСОБА_7 .
Зокрема, у вказаному висновку зазначено, що 24.04.2018 до відповідача з Васильківського ВП ГУНП в Київській області надійшла інформація про затримання співробітниками Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області позивача та 2-х оперуповноважених сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області ( ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ). У ході проведення службового розслідування встановлено, що співробітниками Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110000000093 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 368 КК України. Так, 24.04.2018 о 20:40 по вул. Вокзальній, 27-29, в смт. Глеваха Васильківського р-ну, Київської обл. за отримання неправомірної винагороди у сумі 20500, 00 грн., працівниками Головного управління СБ у м. Києві та Київській області затримано позивача та вищеназваних оперуповноважених. У подальшому їх затримано у порядку ст. 208 КПК України. У цей же день співробітниками Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області проведено невідкладні обшуки у службовому кабінеті Васильківського ВП ГУНП в Київській області № 32, який був робочим місцем 2-х оперуповноважених ( ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ) де вилучено два флеш носії та два блокноти з записами.
26.04.2018 Печерським районним судом м. Києва до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його постійного проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням надання останньому невідкладної медичної допомоги, з носінням електронного засобу контролю.
23.06.2018 відповідачем видано наказ № 1357, п. 2 якого за порушення службової дисципліни, ст. 7 Дисциплінарного статуту в частині дотримання законодавства, а саме: вимог п. 3 ст. 11 розділу ІІ Закону № 580-VIII, за порушення службової дисципліни, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, в частині законодавства, а саме: вимог п. 3 ст. 11 розділу ІІ Закону України «Про національну поліцію», п. 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377, п. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», що виразилося у вчиненні діяння, яке викликало суспільний резонанс та негативно впливає на довіру населення до органів і підрозділів поліції та як наслідок зменшує її, а також у невсебічному та необ`єктивному проведенні перевірки інформації викладеної у зверненні ОСОБА_9 та як наслідок призвело до невнесення відомостей сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 ОСОБА_10 звільнити з служби в поліції.
З вказаним наказом позивач був ознайомлений 02.07.2018, що підтверджується відміткою на його тексті: «Ознайомлений з наказом. ОСОБА_1 02.07.2018».
09.07.2018 відповідачем видано наказ № 354 о/с, яким відповідно до Закону № 580-VIII позивача звільнено зі служби за п. 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 12.06.2018 Підстава: наказ Головного управління Національної поліції у Київській області від 23.06.2018 № 1357.
З цим наказом позивач був ознайомлений 12.07.2018 під підпис, що підтверджується відміткою на його тексті.
Не погоджуючись з прийнятими наказами, позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Законом України «Про Національну поліцію» встановлено спеціальну норму, яка передбачає звільнення поліцейського з посади за вчинення кримінального правопорушення, винність у вчиненні якого має бути визнана обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). При цьому, враховуючи відсутність рішення суду, яке набрало законної сили, щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення відносно позивача, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, що підставою для звільнення слугувало повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 368 КК України.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські зобов`язані неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції. Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових обов`язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати права та свободи людини.
Статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (ч.1), підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначається Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Станом на час проведення службового розслідування щодо позивача на підставі наказу від 02.05.2018 № 911 Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII не набрав чинності.
Таким чином, на час прийняття оскаржуваного наказу сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень врегульовано Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (надалі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Частиною 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Статтею 8 Дисциплінарного статуту встановлено, що начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов`язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов`язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу. Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості.
Частиною 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Згідно зі статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування (частина перша); службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць (частина друга).
За приписами ст. 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України у разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Як вже було зазначено вище, у зв`язку із затриманням поліцейських за підозрою в отриманні неправомірної вигоди, 02.05.2018 відповідачем на виконання вимог п. 14 Дисциплінарного статуту та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230 (далі - Інструкція № 230), видано наказ № 911 «Про призначення службового розслідування».
01.06.2018 за результатами службового розслідування відповідачем складено висновок службового розслідування за фактом затримання окремих працівників Васильківського ВП ГУНП в Київській області, який затверджено начальником відповідача полковником поліції ОСОБА_7 .
Зокрема, у вказаному висновку зазначено, що 24.04.2018 до відповідача з Васильківського ВП ГУНП в Київській області надійшла інформація про затримання співробітниками Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області позивача та 2-х оперуповноважених сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області ( ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ). У ході проведення службового розслідування встановлено, що співробітниками Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110000000093 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 368 КК України. Так, 24.04.2018 о 20.40 по вул. Вокзальній, 27-29, в смт. Глеваха Васильківського р-ну, Київської обл. за отримання неправомірної винагороди у сумі 20500 грн 00 коп., працівниками Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області затримано позивача та вище названих оперуповноважених. У подальшому їх затримано у порядку ст. 208 КПК України. У цей же день співробітниками Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області проведено невідкладні обшуки у службовому кабінеті Васильківського ВП ГУНП в Київській області № 32, який був робочим місцем 2-х оперуповноважених ( ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ) де вилучено два флеш носії та два блокноти з записами.
26.04.2018 Печерським районним судом м. Києва до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його постійного проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням надання останньому невідкладної медичної допомоги, з носінням електронного засобу контролю.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється в разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.
Позивач вказує, що на час звільнення його зі служби в поліції слідство по кримінальній справі тривало та будь-якого рішення за наслідками розслідування прийнято не було, що унеможливлює застосування до позивача дисциплінарного стягнення за вчинення проступку, що є предметом доказування у кримінальній справі.
Однак, колегія суддів зазначає, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Професійний обов`язок поліцейського полягає в безумовному виконанні закріплених законами та іншими нормативно - правовими нормами та Присягою поліцейського завдань щодо захисту особистої безпеки громадян. Поліцейський як представник держави зобов`язаний постійно на належному рівні виконувати покладені на поліцію повноваження, сприяти припиненню вчинення правопорушень, з честю та гідністю поводити себе як в службовий та позаслужбовий час, з метою недопущення зниження рівня авторитету та довіри громадян до Національної поліції України.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Службовим розслідуванням встановлено недотримання позивачем обмежень і заборон, порушення службової дисципліни ст. 7 Дисциплінарного статуту в частині дотримання законодавства, а саме: вимог п. 3 ст. 11 розділу ІІ № 580-VIII, що виразилось у вчиненні діяння, яке викликало суспільний резонанс та негативно впливає на довіру населення до органів і підрозділів поліції та як наслідок зменшує її.
Кримінальне провадження, що проводиться відносно позивача, не виключає наявності у його діях складу дисциплінарного проступку та не позбавляє відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення за його вчинення, оскільки матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача зі служби за порушення службової дисципліни не пов`язане з вчиненням злочину. Відтак, наявність чи відсутність вироку в кримінальній справі не впливає на оцінку дисциплінарного проступку, вчинення якого доведене матеріалами службового розслідування.
Зазначені вище обставини дають підстави вважати, що позивачем вчинено проступок, що є несумісним з подальшим проходженням служби.
При цьому, звільнення зі служби, як вид стягнення, може провадитися як за систематичне порушення дисципліни, так і за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи позивача стосовно незаконності звільнення його зі служби в поліції до моменту встановлення його винуватості за обвинувальним вироком, оскільки звільнення позивача до закінчення провадження у кримінальній справі шляхом винесення вироку не може ототожнюватися з відсутністю в його діях порушення службової дисципліни та Правил етичної поведінки поліцейського, а тому звільнення позивача з поліції за порушення службової дисципліни здійснено правомірно.
Таким чином, наявність чи відсутність вироку в кримінальному провадженні не впливає на оцінку дисциплінарного проступку, вчинення якого доведене матеріалами службового розслідування. При цьому, факт вчинення встановлених розслідуванням дій підриває авторитет і довіру до поліції, як органу державної виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 817/1303/16 від 11.04.2018.
Відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
З огляду на правове визначення таких понять як «дисциплінарний проступок», «злочин», колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що вирок у кримінальному провадженні має значення для надання оцінки правомірності звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки будь-яке рішення по кримінальному провадженню не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у кримінальному провадженні надається правова кваліфікація діям особи на підставі Кримінального кодексу України.
При цьому, колегія суддів зауважує, що своїми діями ОСОБА_1 дискредитував звання поліцейського, оскільки поняття «дискредитація» перебуває у тісному зв`язку із поняттям «дотримання морально-етичних норм» та передбачає дії, спрямовані на порущення правил професійної етики та моралі, закріплених у нормативно-правових актах спеціального законодавства, які пред`являються до осіб під час здійснення ними службових функцій та у повсякденному житті. Такі проступки самі по собі або у сукупності підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби, що зумовлює застосування до працівника органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою, найсуворішого типу стягнення - звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України, від 20.10.2015 № 21-2440а15 та № 21-2103а15.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви№ 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «С. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви№ 11882/85). Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Таким чином, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності хоч і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що за результатами проведення перевірки виявлено звернення громадянина ОСОБА_9 про те, що він 07.03.2018, близько 11.00, за адресою смт. Глеваха на автодорозі «Київ-Одеса», неподалік залізничного переїзду, виявив відсутність барсетки, у якій знаходились грошові кошти, мобільний телефон марки «НТС», ведійське посвідчення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «Шкода».
При цьому, перевірку за вказаним зверненням проводив оперуповноважений ОСОБА_1 .
У висновку службового розслідування зазначено, що ОСОБА_1 порушено ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства: а саме: пункту 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», які виразилися у неналежному та необ`єктивному проведенні перевірки інформації, викладеної у звернені ОСОБА_11 , що призвело до невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Аналізуючи матеріали службового розслідування, колегія суддів приходить до висновку, що інформація, яка надійшла з Васильківського ВП ГУНП в Київській області щодо затримання оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та щодо неналежного та необ`єктивного проведення перевірки інформації, викладеної у звернені ОСОБА_11 , що призвело до невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, знайшла своє підтвердження.
Доводи апелянта про те, що він не зобов`язаний був вносити відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, так як це не входить в його обов`язки, колегія суддів не бере до уваги, оскільки його притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме за неналежне та необ`єктивне проведення перевірки інформації, викладеної у звернені ОСОБА_11 , що потім призвело до невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що в діях оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Васильківського ВП ГУНП в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 наявні порушення статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, а саме: вимог пункту 3 статті 11 розділу II Закону України «Про Національну поліцію», Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні порушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1377, п. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», що виразилося у вчиненні діяння, яке викликало суспільний резонанс та негативно впиває на довіру населення до органів і підрозділів поліції та як наслідок зменшує її, а також у не всебічному та не об`єктивному проведені перевірки інформації викладеної у зверненні ОСОБА_11 та як наслідок призвело до невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваних наказів № 1357 від 23.06.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області» та № 354 о/с від 09.07.2018 «По особовому складу» щодо звільнення зі служби старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 Головне управління Національної поліції в Київській області діяло в межах та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, то підстави для їх задоволення також відсутні.
У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий : Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Шурко О.І. Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 16.09.2019.
