ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2019 року

м. Ужгород

№ 260/902/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (вул. Возз`єднання, буд. 1, смт. Міжгір`я, Міжгірський район, Закарпатська область, 90000), Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12-а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивачі) з адміністративним позовом до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - відповідач 1), Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - відповідач 2), в якому просять: 1) визнати протиправною відмову Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; 2) зобов`язати Міжгірський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області та Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; 3) відповідно до ст. 371 КАС України для забезпечення реалізації порушених прав допустити рішення до негайного виконання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 лютого 2019 року позивачі звернулися до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області з метою отримати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, при цьому додали всі необхідні документи. Проте відповідач 1 відмовив у прийнятті зазначених документів з мотивів невидачі відділом паспортів у формі книжечки на підставі заяв громадян, а виключно за рішенням суду. У зв`язку з відмовою прийняти всі необхідні документи особисто від заявника, такі були надіслані на адресу відповідача 1 засобами поштового зв`язку. Однак за результатами розгляду надісланої заяви уповноважений орган протиправно відмовив в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки. Такі дії відповідачів вважає протиправними та такими, що суперечать низці міжнародних законів та законодавству України.

10 липня 2019 року представник відповідачів подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив з мотивів його безпідставності. Зокрема, зазначив, що ОСОБА_2 до відповідача 1 із заявою за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, та долученням всіх необхідних документів, що є необхідною передумовою для розгляду такої, не зверталася. Тому така розглянута в порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян". Вважає, що територіальним підрозділом не надавалась відмова в оформленні паспорта, оскільки позивач зверталася тільки із зверненням громадян та не надала визначеного Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України переліку документів, необхідного для оформлення паспорта.

16 липня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач звертає увагу суду на ту обставину, що єдиним аргументом відповідачів є те, що дитина не зверталася до відповідача 1 із заявою встановленого зразка з необхідним переліком документів. Проте таке твердження є недостовірним, оскільки всі необхідні документи були надіслані разом із заявою, що засвідчується фіскальним чеком відділення поштового зв`язку та описом вкладення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 лютого 2019 року неповнолітня ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) та її законний представник ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулися до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (далі - Міжгірський РВ ГУ ДМС України у Закарпатській області) із заявою, відповідно до якої просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ, без застосування засобів ЄДДР. До поданої заяви долучили копію свідоцтва про народження дитини та дві фотокартки розміром 35*45 мм. (арк. спр. 13 - 14).

За результатами розгляду зазначеної заяви Міжгірським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області листом № 37 від 05 березня 2019 року в порядку Закону України "Про звернення громадян" роз`яснено порядок звернення до уповноваженого органу з метою оформлення паспорта громадянина України вперше. Окрім того, повідомлено, що заявниками при зверненні було надано заяву, форму якої скасовано 17.04.2018 року у зв`язку з втратою чинності наказу МВС від 13.04.2012 р. № 320, а відтак працівником підрозділу міграційної служби не може прийматися недійсний або підроблений документ. Тому заявникам наголошено на необхідності особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання для оформлення паспорта громадянина України вперше, та надати виключно передбачену законодавством форму заяви з переліком необхідних документів (арк. спр. 15).

Вважаючи відмову суб`єктів владних повноважень у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною та з метою захисту порушеного права, позивачі звернулися з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких, в тому числі, відноситься паспорт громадянина України; та 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно ч. 1 ст. 21 вищезазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, що також кореспондується з нормами Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 р. (далі - Положення).

Відповідно до норм ч. 2 ст. 21 Закону, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами ч. 4 ст. 21 Закону встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

На виконання ч. 2 ст. 15 та абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі - Постанова №302) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови №302).

П. 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Отже, відповідно до вищенаведених законодавчих актів, з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України видається тільки у формі картки із застосуванням засобів Реєстру.

Разом з тим, нормами п. 3 Положення (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачена можливість виготовлення бланків паспортів як у вигляді паспортної книжечки, так і у вигляді паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

П.п. 5, 6 Положення визначено, що паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Своє бажання отримати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки позивачі аргументують тим, що вони не надають згоду на збір і обробку персональних даних дитини та передачі таких до Єдиного державного демографічного реєстру, що в свою чергу є необхідною умовою для видачі паспорта у формі картки.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має, в першу чергу, дбати про потреби людей, утримуючись від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Протилежне може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Так, зокрема, ст. 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з п. 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення у справі "Ельсхольц проти Німеччини").

Зазначене кореспондується також з положеннями Закону України "Про захист персональних даних" №2297-VI від 01.06.2010 р.

Так, ст. 6 зазначеного законодавчого акту передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Мета обробки персональних даних, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

Таким чином, законодавчими нормами передбачено, що підставою для обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд зауважує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Разом з цим, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

При прийнятті рішення у спірних правовідносинах суд враховує ту обставину, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а тому відсутність такого є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації. Суд зауважує також, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom від 13 липня 1995 року). Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. у зразковій справі № 806/3265/17 серед іншого вказано, що ознаками типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, дана адміністративна справа є типовою та в силу приписів ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону на відміну від норм Положення (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону. Тобто втручання не було "встановлене законом", не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в ній, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював правову позицію, згідно з якою якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу.

Суд також враховую висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений нею у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), про те, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14 липня 2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Такі висновки Великої Палати Верховного Суду ґрунтуються на тому, що на час звернення позивача діяло два нормативних акти: Положення і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Тому суд вважає, що ОСОБА_2 має право на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.

З листа Міжгірського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області вбачається, що свою відмову видати дитині паспорт громадянина України у формі книжечки уповноважений орган аргументує тим, що така не дотрималася порядку звернення та не надала всіх необхідних для цього документів, а подана заява розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Проте суд вважає таку аргументацію суб`єкта владних повноважень безпідставною з огляду на наявні в матеріалах справи докази.

Так, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що дитина - ОСОБА_2 та її законний представник звернулися до уповноваженого на те органу з метою реалізації передбаченого нормами чинного на момент звернення Положення права на отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, долучивши при цьому документи, передбачені п. 13 Положення. Така заява підписана неповнолітньою та її законним представником. Жодного посилання в заяві на Закон України "Про звернення громадян" не має. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями супровідного листа до надісланої заяви, опису вкладень поштового відправлення та фіскального чека органу поштового зв`язку (арк. спр. 14, 28).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправної відмови Міжгірського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Тому, враховуючи факт встановлення судом протиправності відмови відповідача 1 оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Міжгірського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення.

Разом з тим не підлягають задоволенню позовні вимоги, що стосуються відповідача 2 - Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, оскільки згідно з положеннями п. 91 Постанови № 302 видача заявникові паспорта здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для його оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта, яким в даному випадку є саме Міжгірський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області.

Також разом з позовом позивачі просили суд допустити рішення до негайного виконання.

З цього приводу суд зазначає, що вичерпний перелік категорій справ, рішення в яких виконуються негайно, передбачений нормами ст. 371 КАС України, серед яких спір у справі з приводу оскарження протиправної відмови суб`єкта владних повноважень в оформленні та видачі паспорту неповнолітній дитині у формі книжечки відсутній.

Тому, враховуючи положення ст. 371 КАС України, дане клопотання позивачів задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 243, 245, 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (вул. Возз`єднання, буд. 1, смт. Міжгір`я, Міжгірський район, Закарпатська область, 90000), Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12-а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

3. Зобов`язати Міжгірський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Суддя

Д.В. Іванчулинець