1

№ 335/13418/18 2/335/581/2019

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Проценко А.М.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

третьої особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, про визнання права власності, визнання заповіту недійсним, визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, яку в процесі розгляду справи уточнив, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , яка за життя склала заповіт про визначення спадкоємця всього свого майна ОСОБА_3 . Вказав, що заповіт є недійсним, оскільки складений під примусом відповідача, який споював її і змусив підписати заповіт. Заповіт складений з порушенням таємниці заповіту, оскільки був посвідчений в присутності відповідача. Також зазначав, що він має право на обов`язкову частку у спадщині. Вважає, що майно яке є предметом заповіту було набуте у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Напередодні смерті його дружини зникли усі документи, що підтверджують право власності на зазначене нерухоме майно та свідоцтво про укладення шлюбу. Після відновлення втрачених документів, позивач звернувся до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про прийняття спадщини за законом, однак було отримано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Після ознайомлення з нотаріальною справою, стало відомо про те, що нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним просить: визнати за позивачем право власності на Ѕ спільно нажитого за час шлюбу майна, а саме 1/2 земельної ділянки, розташованої за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Люцернянська сільська рада, с/т АДРЕСА_2 », АДРЕСА_3 , та на Ѕ від частки 8/9 двокімнатної квартири за адерсою: АДРЕСА_1 ; визнати право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_7 ; визнати недійсним заповіт, посвідчений 04.01.2018 року Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17.07.2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 2156.

Ухвалою суду від 30.10.2018 були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спадкове майно та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна.

Представники позивача – адвокат Луньов С.М. та Погорецький В. ОСОБА_8 , представник за довіреністю, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Просили не допитувати свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на чому наполягали під час підготовчого провадження.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник- адвокат Кравченко Я.І. позов не визнали в повному обсязі, просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підстави для визнання заповіту недійсним не існують, заповіт складено з дотриманням вимог ст.ст. 1248, 1249 ЦК України, а саме: складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, підписаний заповідачем, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою та зареєстрований у реєстрі. Право на обов`язкову частку відповідно до положень ЦК України не є підставою для визнання заповіту недійсним. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_7 під час складення заповіту, як і доказів не усвідомлення померлою значення своїх дій. Маючи право на обов`язкову частку, позивач має можливість і підстави захистити своє право у іншій передбачений законом спосіб. Майно яке є предметом заповіту є майном, яке належить спадкодавцю на праві приватної власності. Позивач є таким що не прийняв спадщину, оскільки подав заяву про прийняття спадщини після спливу 6 місяців. Просили допитати свідка ОСОБА_11 , про яку стало відомо лише перед початком судового засідання та яка особисто виявила бажання розповісти суду про всі відомі їй обставини, що є предметом даного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач згідно свідоцтва про шлюб є чоловіком ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб зареєстровано 16.10.1992 року, актовий запис 539.

04.01.2018, ОСОБА_7 складено заповіт, яким все своє майно, яке б належало їй на день смерті, вона заповіла племіннику ОСОБА_3 .

Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, Куропятніковою Т.М. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

У зв`язку з хворобою ОСОБА_7 заповіт посвідчений з виїздом нотаріуса додому, за адресою: АДРЕСА_1 о 15 год ІНФОРМАЦІЯ_3 хв.

15.01.2018 ОСОБА_7 померла.

Відповідно до спадкової справи № 2/2018 спадкоємцем померлої ОСОБА_7 є ОСОБА_3 .

17.07.2018 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 . Спадщина на яку видане свідоцтво складається з 8/9 часток квартири АДРЕСА_4 , які належали спадкодавцю таким чином: 1/3 частка – на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Запорізьким виробничим алюмінієвим комбінатом 21 жовтня 1993, зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 22 лютого 1994 року в реєстраційній книзі № 190 запис № 35249; 1/9 частка – на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою 03.03.1995 року за № 2-365, зареєстрованого в Орендному підприємстві Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 02.08.1995 року в реєстровій книзі № 190 за р. 35249; 4/9 частки – на підставі Договору дарування частки квартири, посвідченого Лучко Н.Г., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 10 вересня 2004 року зап р. № 1384, зареєстрованого в Орендному підприємстві Запорозькому бюро технічної інвентаризації 98.08.2004, реєстраційний номер : 7240020, номер запису 35249 в книзі190, номер витягу 5003297.

23.10.2018 ОСОБА_6 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. про прийняття спадщини за законом після смерті дружини ОСОБА_7 15.01.2018.

25.10.2018 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, Бахматською Т.М. прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружини – ОСОБА_7

Постанова мотивована тим, що у спадковій справі № 2/2018 розпочатій 17 січня 2018 року, відсутній документ, який би підтверджував факт постійного проживання ОСОБА_6 разом із спадкодавцем.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що на момент смерті ОСОБА_7 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_5 . Інших осіб за вказаною адресою зареєстровано не було.

Як вбачається з копії паспорту позивача, останній був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_6 .

Допитана у якості свідка ОСОБА_12 , повідомила, що з померлою вони були знайомі довгий час, були колегами по роботі. Свідку відомо про те, що у померлої ОСОБА_7 був племінник, і вона йому планувала заповісти все своє майно, так як більше рідних в неї не було. Також вона пояснила, що ОСОБА_3 для ОСОБА_7 був як син, оскільки в неї своїх дітей не було. Зазначила, що у померлої останнім часом боліли ноги, через варикозну хворобу. Померла за життя не зловживала алкоголем.

Свідок ОСОБА_11 , яка проживає в будинку АДРЕСА_7 та є головою ОСББ цього ж будинку, повідомила, що знала померлу, як жительку будинка де свідок є головою ОСББ. ОСОБА_7 проживала в квартирі АДРЕСА_4 останнім часом сама. Про те, що у ОСОБА_7 є чоловік вона не знала, і про те, шо останнім часом в зазначеній квартирі проживав ОСОБА_6 вона дізналась в червні 2019 року, коли ОСОБА_3 разом з працівниками поліції намагались потрапити у квартиру, оскільки його туди не пускали представники позивача. Свідок також повідомила, що не бачила ОСОБА_7 у алкогольному сп`янінні та зазначила, що племінник відвідував ОСОБА_7 у вказаній квартирі.

Свідок ОСОБА_13 , яка була доглядальницею ОСОБА_6 повідомила, що останні проживали разом у квартирі АДРЕСА_4 з осені 2017року. ОСОБА_6 хворів на різні хвороби та потребував сторонньої допомоги. Також свідок повідомила, що ОСОБА_7 вживала алкогольні напої, так як бачила у квартирі пусті пляшки горілки. Після смерті ОСОБА_7 з квартири зникли всі документи на квартиру та свідоцтво про шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Вважає, до документи міг викрасти тільки ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_14 розповіла суду, що була близькою подругою померлої ОСОБА_7 та повідомила, що при спілкуванні з нею за життя вона заявляла про свої наміри заповісти належне їй майно своєму племіннику, оскільки власних дітей не має.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 , яка є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, пояснила, що посвідчувала заповіт ОСОБА_7 за місцем проживання заповідачки у зв`язку з хворобою. ОСОБА_3 на своєму автомобілі привозив нотаріуса до ОСОБА_7 додому, де ОСОБА_15 посвідчила заповіт. Також остання повідомила, що ОСОБА_7 знаходилась при здоровому глузді, не була у стані алкогольного сп`янінні та самостійно виявила бажання скласти заповіт. Заповіт був складений за місцем роботи нотаріуса за допомогою комп`ютерної техніки після спілкування з ОСОБА_7 , а потім остання його підписала за місцем проживання. Тобто нотаріус приїздила додому заповідачки два рази. Перед посвідченням заповіту, нотаріус перевірила паспорт громадянка України та ідентифікаційний код ОСОБА_7 , будь- які інші документи нотаріус не перевіряла, оскільки це суперечить ЗУ «Про нотаріат». Під час посвідчення заповіту в кімнаті знаходилась тільки нотаріус та ОСОБА_7 Чоловік ОСОБА_7 не перебував у кімнаті, так як вийшов з неї самостійно. Також нотаріус пояснила, що постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_6 вона постановила відповідно до вимог законодавства України. Також повідомила, шо ОСОБА_6 звернувся із заявою про прийняття спадщини вже після спливу 6 місяців після смерті його дружини та не надав доказів, що він на час смерті проживав із померлою однією сім`єю, так як в матеріалах спадкової справи наявна інформація, що ОСОБА_7 була зареєстрована за місцем проживання одна.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ч. 1 ст. 1233 ЦК України).

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (ч. 2 ст. 1235 ЦК України).

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання заповіту недійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_7 під час складення заповіту, як і доказів неусвідомлення померлою значення своїх дій.

Заповіт складено з дотриманням вимог ст.ст. 1248, 1249 ЦК України, а саме: складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, підписаний заповідачем, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою та зареєстрований у реєстрі.

Щодо зауваження позивача про позбавлення його права на спадкування, як особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, як на підставу визнання недійсним заповіту, суд зазначає, що зазначена обставина відповідно до положень ЦК України не є підставою для визнання заповіту недійсним.

Посилання позивача, що нотаріус не встановила коло осіб, які є спадкоємцями та не врахувала наявну копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 при відмові у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_6 суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ЗУ «Про нотаріат» не передбачено обов`язку нотаріуса встановлювати коло осіб спадкоємців, а копія свідоцтва про шлюб не є доказом спільного проживання ОСОБА_6 однією сім`єю з померлою. Нотаріус лише перевіряє коло осіб, які мають обов`язкову частку на спадщину у безспірному порядку шляхом звернення з запитом до відповідних органів щодо реєстрації на день смерті спадкодавця спадкоємців, що і було виконано нотаріусом Бахматською Т.М.

Крім того, не можуть бути предметом розгляду даної справи дії нотаріуса при прийнятті постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. На момент розгляду справи, постанова про відмову у видачі свідоцтва не оскаржена до суду та є чинною.

Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України в редакції, що діє на даний час, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як було встановлено судом, спадкове майно, набуте ОСОБА_7 за час шлюбу, на підставі договору дарування, в порядку спадкування, а також внаслідок приватизації.

Державний акт на право приватної власності на землю було видано ОСОБА_7 20.10.2003 року Вільнянською райдержадміністрацією Запорізької області.

Договір дарування частки квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_7 . посвідчено нотаріусом 10.09.2004 року.

Положення частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України на цей час діяло в наступній редакції: особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. До особистої приватної власності на той час Сімейним кодексом України не віднесено було земельні ділянки, однак згідно з пунктом 18-2 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до положень статей 81, 116 ЗК (2768-14) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

З врахуванням наведених норм, суд прийшов до висновку, що приватизована померлою ОСОБА_7 земельна ділянка та отримана в дар частка квартири набута нею в особисту приватну власність.

Свідоцтво про право власності на житло було видано ОСОБА_7 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 07.10.1993 на підставі приватизації.

У відповідності до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, що діяла на час видачі вказаного свідоцтва, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир державного житлового фонду на користь громадян України. Таке відчуження відбувається шляхом здійснення особистого права кожного громадянина України на отримання житла, що гарантовано державою та забезпечується за рахунок державного житлового фонду, тому така власність вважається особистою і не є спільною власністю подружжя та не підлягає поділу.

Свідоцтво про право власності на спадщину на частину квартири АДРЕСА_4 після смерті батька видано ОСОБА_7 03.03.1995 року.

Положенням статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю 1969 року (в редакції, що діяла на той час) визначалося, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача про визнання за ним права власності на Ѕ спільно нажитого за час шлюбу майна, а саме 1/2 земельної ділянки, розташованої за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Люцернянська сільська рада, с/т АДРЕСА_8 та на Ѕ від частки 8/9 двокімнатної квартири за адерсою: АДРЕСА_1 , не підлягає до задоволення.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про становлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження, а не про визнання права власності. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 роз`яснив, що перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. Той зі спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов`язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Як вбачається з досліджених судом доказів, позивач пропустив строк встановлений законодавством для прийняття спадщини. Заява подана після 6 місяців після смерті спадкодавця. Нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії , а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , у зв`язку із відсутністю доказів проживання однією сім`ю з померлою. Позивачем факт проживання разом зі спадкодавцем в судовому порядку не встановлений, постанова про відмову у видачі свідоцтва не скасована. Також не ставилася вимога перед судом щодо надання додаткового строку на прийняття спадщини позивачу з наведення відповідних обґрунтувань. Враховуючи викладене, позивач вважається таким, що не прийняв спадщину.

Враховуючи вищенаведене, вимога про визнання права на обов`язкову частку у спадковому майні ОСОБА_7 та визнання недійсним свідоцтва про спадщину за заповітом від 17.07.2018 не підлягає до задоволенню.

З огляду на наведене, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. (ч.9,10 ст. 158 ЦПК України).

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України судовий збір не стягується.

Керуючись ст.ст. 15-16, 392, 1233, 1235, 1247, 1248, 1249, 1251, 1252,1253, 1257 ЦК України, ст.ст. 12-13, 158, 263-265 ЦПК України, ст. 57 Сімейного кодексу України, ЗУ «Про нотаріат», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008, Постановою Пленуму ВСУ №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, про визнання права власності, визнання заповіту недійсним, визнання права власності на обов`язкову частку у спадщині, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.09.2019 року.

Суддя : А.М. Проценко