_____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 520/7193/17
Провадження № 2/520/888/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.09.2019 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі - Кириковій О.О.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_3
про усунення від права на спадкування за законом
та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 21 червня 2017 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому просить суд: усунути ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3.
У зв`язку із смертю матері позивача, відкрилась спадщина на належне їй за час життя майно, а саме на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала на підставі свідоцтва про права власності на житло № НОМЕР_1 від 24.02.1999 року, виданого КЄЧ Одеського району.Власником іншої 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , є позивач, на підставі свідоцтва про права власності на житло № НОМЕР_1 від 24.02.1999 року, виданого КЄЧ Одеського районута Свідоцтв про право на спадщину від 10.03.2010 року за реєстраційними номерами №291,294.
Отже, як стверджує позивач, спадкоємцями за законом після померлої ОСОБА_5 є він - ОСОБА_1 та його сестра ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що на час смерті ОСОБА_7 була зареєстрована із своїм сином у квартирі АДРЕСА_1 , яка була особою похилого віку, часто хворіла, які не вистачало її пенсії на придбання лік, найняття доглядальниці та придбання продуктів першої необхідності.
Починаючи з 2010 року, ОСОБА_5 не мала можливості самостійно себе обслуговувати, ходити та потребувала постійної сторонньої допомоги, втрачала свідомість, не могла вільно самостійно пересуватись, та навіть в квартирі знаходилася у інвалідному візку, для пересування якого були прибрані всі пороги у приміщенні, потребувала цілодобового догляду, у зв`язку з чим, як стверджує позивач, він був вимушений тимчасово звільнитись з роботи та певний час, самостійно здійснювати доглядза матір`ю та наймати доглядальницю.
На підставі зазначеного, позивач стверджує, що його матір на час смерті перебувала у безпорадному стані, про який її дочці ОСОБА_5 було відомо з 2009 року, однак остання не приїжджала до матері і не надавала її будь-якої матеріальної чи іншої допомоги.
Як стверджує позивач на підтвердження вказаних обставин, ОСОБА_5 неодноразово телефонувала своїй дочці та просила відповідачку відвідати її, допомогти йому - ОСОБА_1 в її утриманні, якщо не грошима, то хоча б у догляді, втім відповідачка посилаючись на небажання займатись даним питанням не відвідувала матір за час життя та не надавала будь-яких коштів на її утримання.Крім того, відповідачка також не з`явилась на цвинтар під час похорон матері, якими не займалась, не надала жодної допомоги, що в свою чергу було організовано та сплачено позивачем, як зазначено останнім.
Однак, не заважаючи на залишення матері під час смерті в безпорадному стані, відповідачка після смерті матері подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини на належне померлій майно.
Позивач будучи не згодним з вказаними діями, оскільки відповідачка ухилялася від надання допомоги матері за час життя, яка через похилий вік, тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані, звернувся до суду з відповідним позовом про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , з посиланням на ч. 5 ст. 1224 ЦК України.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 07.08.2017 року на підставі вказаної позовної заяви відкрито провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.
17.10.2017 року у попередньому судовому засіданні представником відповідача були надані до суду заперечення проти задоволення позову, в яких представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 просила суд відмовити у задоволенні позову, з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог та їх безпідставності, а також представником відповідача було повідомлено суд про наявне рішення Київського районного суду міста Одеси від 21.06.2017 року за наслідком розгляду справи №520/1708/17, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , та яке на час подання заперечень до суду, перебувало в апеляційній інстанції з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Надалі, під час розгляду справи судом враховувалось, що 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв`язку з чим, судом було ухвалено продовжити розгляд справи в новій редакції Цивільного процесуального кодексу України за правилами загального позовного провадження.
Під час розгляду справи, судом здійснювались дії з витребування доказів (медичної документації, копії спадкової справи), що підтверджується ухвалами Київського районного суду міста Одеси від 18.10.2017 року, 29.11.2017 року, 18.01.2018 року.
У підготовчому судовому засіданні 27.04.2018 року судом було здійснено допит в якості свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
У підготовчому судовому засіданні 22.05.2018 року судом було здійснено допит в якості свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
19 листопада 2018 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою призначено посмертну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального підприємства «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», на вирішення якої поставлені наступні питання:
1. Якими захворюваннями страждала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за останні три роки свого життя до смерті?
2. Чи була здатна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , обслуговувати себе самостійно з урахуванням стану її здоров`я, чи перебувала в безпорадному стані, в останні три роки свого життя до смерті?
3. Чи перебувала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в безпорадному стані, тобто чи могла остання самостійно забезпечити умови свого життя, чи потребувала вона стороннього догляду, допомоги та піклування? Якщо так, то з якого часу?
4. Чи потребувала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за станом здоров`я стороннього догляду, в останні три роки свого життя до смерті? Якщо так, то в якому обсязі він був потрібний та в чому полягав?
5. Чи потребувала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , додаткового харчування, спеціалізованого лікування, які пов`язані з особливостями її хвороби, в останні три роки свого життя до смерті?
6. Чи потребувала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , цілодобового нагляду лікаря і/або доглядальниць? Якщо так, то з якого часу?
7. Чи могла ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно пересуватися по дому та вести хатні справи, якщо так, то в якому обсязі?
На час проведення експертизи, провадження по справі зупинено.
17 квітня 2019 року на адресу суду з Комунального підприємства «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» надійшли матеріали цивільної справи, разом з висновком експерта №292 від 08.04.2019 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17.04.2019 року провадження по справі поновлено та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
06 червня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надав до суду доповнення до поданих раніше заперечень на позовну заяву, в яких також просив суд відмовити у задоволенні позову, з додатковим посиланням на те, що до відповідачки не звертались ані позивач, ані спадкоємець за наданням конкретної допомоги, між тим відповідач надавала допомогу у межах своїх, в тому числі фінансових, можливостей, також відповідач посилався на наявність рішення суду щодо визнання права власності на 1/6 квартири, що є предметом спору по даній справі, за наслідком чого вважає, що відсутні обґрунтування для стверджування, що відповідачка ухилялась від надання допомоги померлій матері, яка нібито перебувала в безпорадному стані.
11 червня 2019 року до суду було надано заяву від відповідача ОСОБА_3 , як свідка, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М. 07.06.2019 року, зареєстровану в реєстрі за №68.
21 червня 2019 року позивач надав до суду відзив на доповнення до заперечень проти позову, в яких висловив не згоду з посиланнями відповідача викладеними в заперечення проти задоволення позову, вважаючи їх необґрунтованими.
В судовому засіданні призначеному на 11 вересня 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні 11 вересня 2019 року заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості та безпідставності.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, пояснення свідків під час розгляду справи, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної часткової власності:
- ОСОБА_5 , з часткою 1/3, на підставі свідоцтва про право власності від 24.02.1999 року, виданого КЄЧ Одеського району, за реєстраційним №4-15088;
- ОСОБА_1 , з часткою 2/3, на підставі: свідоцтв про право на спадщину від 10.03.2010 року, за реєстраційними номерами №291, 294; договору про поділ спадкового майна від 10.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С., за реєстраційним №295; свідоцтва про право власності від 24.02.1999 року, виданого КЄЧ Одеського району, за реєстраційним №4-15088.
Право власності вказаних осіб на зазначене нерухоме майно було зареєстровано в КП "ОМБТІ та РОН", про що свідчить відповідний запис №3049, в книзі 728пр-27, 326пр-38, що підтвердужється витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.03.2010 року.
Відповідно до довідок за №1191, 1192 від 06 вересня 2014 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , були зареєстровані та мешкали: ОСОБА_17 , з 02.02.1999 року; його син - ОСОБА_18 , з 16.07.2013 року; матір - ОСОБА_5 , з 25.07.1994 рік по ІНФОРМАЦІЯ_1 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 63 років ОСОБА_5 померла, про що 01 вересня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис №8917, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Внаслідок смерті особи відкривається спадщина (ст.1220 ЦК України).
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч.1 ст.1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (ст.1218 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
У відповідності до ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу.
Згідно зі ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
На підставі зазначеного вбачається, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина до належного їй за час життя майна.
Щодо спадкоємців суд зазначає наступне.
З наданих до суду доказів вбачається, що ОСОБА_5 є матір'ю:
- ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним записом в графі відомості про матір у актовому записі №1605, вчиненому 23.11.1982 року міським відділом ЗАГСу м. Херсон, що підтверджуєтсья свідоцтвом про народження № НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним записом в графі відомості про матір у актовому записі №384, вчиненому 16.03.1973 року міським відділом ЗАГСу м. Бердянськ Запорізьської області, що підтверджується свідоутвом про народження серії НОМЕР_4 .
Отже, позивач та відповідач між собою за спорідненням є рідними братом та сестрою, та дітьми ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак є спадкоємцями першої черги за законом до майна останньої, у тому числі до 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , в рівних частках.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. (ст.1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. (ч.1 ст.1270 ЦК України).
Судом під час розгляду справи було встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С. було заведено спадкову справу до майна останньої за №30/2014, копія якої була витребувана судом та встановлено, що 04 вересня 2014 року ОСОБА_17 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Крім ОСОБА_17 , з заявою про прийняття спадщини також звернулась 26 січня 2015 року ОСОБА_3 .
З матеріалів спадкової справи №30/2014 вбачається, що приватним нотаріусом жодному зі спадкоємців свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не видавалось.
Отже, позивач та відповідач прийняли спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спосіб, визначений ст.1268 ЦК України шляхом подачі відповідної заяви про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С.
З матеріалів спадкової справи також вбачається, що 21.12.2016 року приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , що належала її матері ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з посиланням на п. 4.15. гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що у зв`язку із відсутністю оригіналу свідоцтва на право власності на вищевказану квартиру, їй відмовлено у видачі свідоцтва та запропоновано звернутися до суду із позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.
У зв`язку з чим, ОСОБА_3 у лютому 2017 року звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_17 про визнання права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 ,у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа №520/1708/17).
За наслідком розгляду вказаної справи, 21 червня 2017 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_3 судові витрати 1600,18 грн.
Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_17 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, за наслідком розгляду якої 10 січня 2018 року апеляційним судом Одеської області ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2017 року - залишено без змін.
Як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_17 вказане рішення суду в касаційному порядку не оскаржувалось, а відтак рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2017 року по цивільній справі №520/1708/17 набрало законної сили 10 січня 2018 року та є чинним.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст.82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені рішенням та постановою судів по цивільній справі №520/1708/17, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, відповідно до яких відповідачка ОСОБА_3 прийняла спадщину та набула право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У той же час, будучи не згодним, як з рішенням Київського районного суду міста Одеси від 21.06.2017 року, ОСОБА_17 подаючи до суду вищевказану апеляційну скаргу на рішення суду, одночасно звернувся до суду з цим позовом в якому просить суд усунути ОСОБА_3 від спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , з підстав того, що вона ухилялась від надання допомоги матері, яка через похилий вік, тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані, з посилкою на ч.5 ст.1224 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, порядок спадкування та положення врегульовано Главою 84 Книги 6 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України, не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
За змістом частини п`ятої статті 1224 ЦК України, особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 вбачається, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
У зазначеному Пленумі Верховного Суду України розкрито поняття терміну - "Безпорадний стан" та зазначено, що під таким слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:
-ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання,
-перебування спадкодавця у безпорадному стані,
-потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Суд одночасно враховує, що вищевказані поняття та правова позиція наведена у Постанові Пленуму Верховного Суду України, яка у відповідності до норм ЦПК України не закріплена, як обов`язкова для враховування під час ухвалення рішення суду, однак одночасно узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 04 вересня 2019 року, за наслідком розгляду цивільної справи №214/4213/16-ц, яка у відповідності до вимог ст.263 ЦПК України судом враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, судом також береться до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30.01.2019 року за наслідком розгляду справи №755/10947/17, в якій Суд зазначив, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Умова щодо обов`язковості доведеності та обґрунтованості існування і настанні наведених обставин і зазначених фактів у їх сукупності, лише за наслідком чого спадкоємець може бути усунений від спадкування, також закріплена у висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 22.08.2019 року за наслідком розгляду справи №607/10889/15-ц.
Отже розглядаючі заявлені позивачем вимоги є необхідним встановлення і дослідження наступних обставин:
- чи мало місце перебування спадкодавця ОСОБА_5 у безпорадному стані;
- чи мало місце ухилення ОСОБА_3 від надання спадкодавцеві - ОСОБА_5 допомоги, за умови доведеності, що таку допомогу ОСОБА_3 мала можливість надати;
- чи мала місце потреба спадкодавця ОСОБА_5 в допомозі саме ОСОБА_3 .
По-перше суд вважає за необхідним встановлення факту, чи перебувала ОСОБА_5 до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в безпорадному стані.
Щодо встановлення цих обставин, суд зазначає наступне.
В обґрунтування цього факту позивач посилався на те, що ОСОБА_5 не мала можливості самостійно себе обслуговувати, ходити та потребувала постійної сторонньої допомоги, втрачала свідомість, не могла вільно самостійно пересуватись, та навіть в квартирі знаходилася у інвалідному візку, для пересування якого були прибрані всі пороги у приміщенні, потребувала цілодобового догляду, на підтвердження чого позивач у тому числі посилається на медичну документацію померлої.
З урахуванням того, що суд не володіє спеціальними знаннями у сфері іншій, ніж право, а для надання обґрунтовного висновку за наслідком вивчення медичної документації необхідні спеціальні знання в сфері медицини, що є необхідним для з`ясування обставин по справі без яких встановити відповідні обставини неможливо, з урахуванням того, що сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань, судом 19.11.2018 року було постановлено ухвалу, якою призначено по справі судово-медичну експертизу, проведення якої було доручено експертам КУ «Одеське обласне судово-медичної експертизи», на вирішення яких поставлені у тому числі питання: «Чи перебувала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в безпорадному стані, тобто чи могла остання самостійно забезпечити умови свого життя, чи потребувала вона стороннього догляду, допомоги та піклування? Якщо так, то з якого часу?".
На виконання вказаної ухвали, за наслідком проведення судово-медичної експертизи, до суду було надано КУ «Одеське обласне судово-медичної експертизи» висновок експерта №292, відповідно до якого надані наступні висновки:
1. З представленої медичної документації вбачається, що ОСОБА_5 була хвора на ішемічну хворобу серця, дифузний кардіосклероз, серцеву недостатність ІІ Б (з 2008 року); хронічною хворобою печінки, внелікарняною пневмонією, хронічним пієлонефритом з 2012 року, вираженим вестибуло-атактічним синдромом з порушенням функції ходи, астено-депресивним синдромом, судинною енцефалопатією, аномалією Денді Уолкера (тип ІІ ), двосторонньою пірамідально-рефлекторною недостатністю, епісиндромом з приступами.
2. За станом здоров`я ОСОБА_5 здатна була самостійно себе обслуговувати, але частково, та потребувала стороннього догляду.
3. У зв`язку з порушенням функції ходи ОСОБА_5 потребувала стороннього догляду останні три роки у повному обсязі.
4. В останні три роки свого життя ОСОБА_5 потребувала додаткового харчування та спеціалізованого лікування, потребувала дієти (стол №10 (7)), періодичного стаціонарного лікування у стаціонарі терапевтичного, кардіологічного, неврологічного профілів.
5. ОСОБА_5 потребувала цілодобового нагляду доглядальниць (або родичів).
6. Згідно зі станом здоров`я ОСОБА_5 могла пересуватися по дому, але не повноцінно; не могла вести хатні справи.
У відповідності до ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу (ст.110 ЦПК України).
Статтею 76 ЦПК України закріплено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже висновок експерта входить до доказів на підставі яких встановлюються відповідні обставини.
ЦПК України передбачає у статті 113 ЦПК України, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Під час розгляду справи сторонами по справі вказаний висновок експерта не спростовувався, не зазначалось пояснень щодо його неповноти, необґрунтованості, а також не заявлялось жодного клопотання про допит експерта в судовому засіданні, про право на яке сторони були обізнані з урахуванням того, що під час розгляду справи їх представництво здійснювалось адвокатами, тобто особами фахівцями в галузі права.
На підставі вищевказаних обставин, судом приймається вищевказаний висновок експерта, як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ в цій справі.
Під час дослідження факту чи перебувала померла ОСОБА_5 в безпорадному стані на час смерті, судом враховуються пояснення позивача, що ОСОБА_5 не могла вільно і безперешкодно самостійно пересуватись, оскільки в неї була порушена функція ходи, а тому пересувалась, у тому числі в квартирі, за допомогою інвалідного візку або ходунків (роллатору), для чого ним були прибрані всі пороги у квартирі, для зручності такого пересування.
Зазначені обставини не спростовувались жодним чином відповідачем по справі, а тому у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають та приймаються судом, як достовірні докази, тобто такі, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Під час розгляду справи судом були допитані свідки, у тому числі ОСОБА_10 , яким були надані пояснення в судовому засіданні 27 квітня 2018 року. ОСОБА_10 пояснив, що він працював дільничним лікарем в Комунальній установі "Одеська міська клінічна лікарня №20", на обліку якого перебувала клієнтка - ОСОБА_5 . Перший його огляд останньої стався у 2012 році, після того як ОСОБА_5 пройшла лікування КУ "МКЛ №10", куди потрапила після того, як впала під час пересування на ходунках, за наслідком чого отримала травму голови. Як пояснив ОСОБА_10 , ним була виявлена хвороба ОСОБА_5 , яка страждала на аномалію Денді Уолкера , симптоматикою якої є порушення ходинкової функції, що виражено за наслідком ураження деяких функцій мозочка. Одночасно ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив, що вказана хвороба жодним чином не впливає на розумові властивості особи, а також стан особи за наслідком медичного лікування залишається беззмінним. ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив, що саме на вказану хворобу страждала ОСОБА_5 , яка не мала можливості пересуватись без сторонньої допомоги, оскільки була порушення функція самостійної ходи, та були порушення в координації рухів та навіть до нього завжди приходила в супроводі сина. ОСОБА_5 крім здійснення огляду у 2012 році, також приходила до нього ще декілька разів (2, 3) у 2013 році. Одночасно свідок підтвердив, що особи, які страждають на зазначену аномалію позбавлені можливості в повному обсязі самостійно здійснювати за собою догляд без сторонньої допомоги, оскільки завдані перешкоди не дозволяють особі здійснювати усі необхідні життєво необхідні дії (приймати душ, готувати їжу, тощо).
Під час розгляду справи, представником відповідача стосовно висловлення позиції чи перебувала ОСОБА_5 у безпорадному стані, зазначалось, що без дослідження такого питання експертом, з урахуванням обізнаності знань в галузі медицини, встановити такий стан не можливо.
Судом додатково враховується, що відповідачкою ОСОБА_3 особисто в наданих до суду письмових поясненнях, як свідка, оформлених у формі заяві від 07 червня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О.М., зареєстрованої в реєстрі за №686, підтверджено, що дійсно її матір перенесла у 2012 році хворобу, після якої одразу декілька місяців проживала з нею, оскільки потребувала сторонньої допомоги та нагляду, який виражався у тому числі в приготуванні їжі, купівлі продуктів, пранні, прибиранні, тощо.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючі докази, одночасно судом враховується, що вже як зазначалось термін - «Безпорадний стан», це загальне поняття становища особи в якому вона перебуває, для встановлення якого необхідно встановити у тому числі наступні критерії: похилий вік; тяжку хворобу або каліцтво; коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя; потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Крім того, суд вважає, що критерій «Безпорадного стану» можливо фактично розподілити на два критерії: психічну безпорадність і фізичну.
На підставі вищевикладеного, дослідивши, проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи необхідні для встановлення досліджуваного факту в сукупності, а також надаючі оцінку кожному доказу окремо, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає недоведеним та необґрунтованим, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2012 року перебувала саме у безпорадному стані.
Приходячи до зазначеного висновку, судом одночасно враховувалось, що з вище перелічених обставин вбачається лише факт того, що ОСОБА_5 будучі особою похилого віку, якою у відповідності до ст.10 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якого досягла померла особа та отримувала пенсію, як державний службовець; страждала на розлади функції ходи, що перешкоджало їй частково здійснювати за собою догляд, у зв`язку з чим потребувала догляду, оскільки судом було встановлено, що також підтверджувалось позивачем і показаннями свідка, що ОСОБА_5 мала можливість рухатись за допомогою ходунків або роллаторів, а відтак здійснювати цілком самостійне пересування за допомогою відповідних пристроїв, що виключає підстави для ствердження, що ОСОБА_5 була позбавлена можливості рухатись та пересуватись за для здійснення своїх потреб.
Крім того, на виконання ухвали суду від 19.11.2018 року про призначення по справі судово-медичної експертизи, експертом не було надано відповідь на третє питання в частині запиту, чи перебувала ОСОБА_5 саме в безпорадному стані, у той же час відповідаючи на зазначене питання, експерт зазначив, що: «За станом здоров`я ОСОБА_5 здатна була самостійно себе обслуговувати, але частково, однак потребувала стороннього догляду».
Як зазначалось, для встановлення безпорадності необхідно встановлення критерію: «не може самостійно забезпечити умови свого життя та потребує стороннього догляду», який містить зовсім інший зміст, ніж встановлені в цій справі обставини, що ОСОБА_5 за змістом: «може самостійно забезпечити умови свого життя, але частково та потребує стороннього догляду». Крім того під зазначенням частковості, слід враховувати, що таке полягає внаслідок виявлених перешкодах в пересуваннях, за наслідком розладу функції ходи, з одночасним зазначенням, що такі перешкоди не свідчать про повну не можливість пересування померлої, що спростовується встановленими обставинами про можливість самостійного пересування.
Крім того, за наслідком надання відповіді на усі 7 запитань, експертом в жодній відповіді не здійснено висновку, що ОСОБА_5 не мала можливості самостійно забезпечити умови свого життя, за наслідком чого суд приходить до висновку, що головний критерій в цій частині жодним чином не встановлений, з одночасним урахуванням того, що жодним разом не спростовувався факт, що ОСОБА_5 мала розумові розлади.
Відсутність у ОСОБА_5 будь-яких психічних розладів також підтверджується тим, що позивачем зазначене питання не ставилось на дослідження експертів, як і відсутні докази, що дієздатність померлої була обмежена або визнано особу недієздатною.
На підставі викладеного вбачається, що ОСОБА_5 жодним чином не страждала на психічну бепорадність.
Крім того, під час розгляду справи, було встановлено на які хвороби страждала ОСОБА_5 , однак експертом не було визначено критерію цих хвороб та віднесення виявлених до тяжких.
Одночасно суд враховує, що чинне законодавство України не встановлює чіткого переліку хвороб, які відносяться до тяжких, та взагалі чіткого критерію.
Як вбачається, з наказів Міністерства охорони здоров`я України, останніми встановлюються Критерії встановлення ступеня втрати працездатності, на підставі ушкоджень або розладів здоров`я, причинені хворобами або каліцтвом.
Одночасно слід зазначити, що при наявності вищевказаних встановлених розладів у ОСОБА_5 , остання не мала інвалідності, що додатково свідчить про відсутність підстав для ствердження, що ті вади здоров`я, які мала ОСОБА_5 , відносяться до критерію тяжких. Докази спростовуючи вищевказані обставини відсутні в матеріалах справи.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Отже, на підставі вищевикладеного, суд вважає встановленим, що дійсно ОСОБА_5 , як особа похилого віку, дійсно мала вади здоров`я, які їй завдавали незручностей в цілком повному самостійному обслуговуванні, за наслідком чого потребувала додаткового догляду, однак вважає відсутнім обставини та наявність критеріїв про ствердження того, що ОСОБА_5 з 2012 року перебувала саме у безпорадному стані, який вже як суд зазначив передбачає зовсім інший стан особи.
Крім того, підставою для усунення спадкоємця від права на спадщину, для чого, як вже вище встановлювалось судом, є необхідним доведення того, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги такій особі (перебуваючи у безпорадному стані), при умові можливості її надання.
Щодо доведення цього факту, суд зазначає наступне.
Так, позивач ОСОБА_17 в обґрунтування в цій частині обставин стверджує, що відповідачка була обізнана про хворобу матері та її необхідності в отриманні сторонньої допомоги і догляду, однак ухилялась від свого обов`язку з вчинення таких дій.
Як вже судом зазначалось,факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем в супереч вимогам ч.1 ст.81 ЦПК України, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених тверджень про те, що відповідачка саме ухилялась або здійснювала умисні дії спрямовані на уникнення від обов`язку від надання допомоги матері у період її хвороби, що так не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами під час розгляду справи.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що як встановлено матеріалами справи ОСОБА_3 була обізнана про те, що її матір з 2012 року перенесла лікування, та мала вади здоров`я, які відображені у порушенні функції ходи, за якою догляд здійснював її рідний брат - позивач по справі ОСОБА_17 , що в свою чергу особисто не спростовувалось відповідачкою та навпаки особисто зазначено в її вищевказаній нотаріально посвідченій заяві від 07 червня 2019 року, за реєстраційним номером 686.
Однак, зазначені обставини жодним чином не підтверджують факт ухилення відповідачки ОСОБА_3 від надання допомоги своїй матері.
Також на не можуть бути підтверджуючими обставини цього факту і посилання позивача про здійснені ним дії з догляду за матір`ю, оскільки факт здійснення дій з його боку по догляду за матір`ю не є предметом дослідження в цій справі та не спростовувалось відповідачем по справі.
Щодо посилань позивача про те, що він звертався до відповідачки з пропозиціями щодо здійснення спільних дій з догляду за матір`ю, суд також вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів.
Також з заяви відповідача вбачається, що останньою підтверджується факт того, що вона спілкувалась з братом стосовно вчинення спільних дій з догляду за матір`ю, та за виключенням абстрактних пропозицій, усі інші виконувались ними.
Позивачем не доведено, що він, або ОСОБА_5 , при житті, звертались за допомогою до ОСОБА_3 з конкретними проханнями або вимогами, які були залишені поза увагою зі сторони останньої.
Одночасно, надаючи оцінку в цій частині обставин, судом враховуються надані відповідачкою пояснення, що у 2012 році після лікування матері, остання проживала з нею декілька місяців, оскільки потребувала сторонньої допомоги та догляду, який здійснювався ОСОБА_3 , що в свою чергу не спростовувалось позивачем по справі жодним чином, а від так є належним підтвердженням того, що під час звернення померлої ОСОБА_5 до дочки з проханнями, останньою не залишались таки прохання поза увагою.
Між іншим судом враховується, що чинним законодавством України, а саме Сімейним Кодексом України передбачено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання.
Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Відповідно до статті 203 СК України, обов`язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків. Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
На підставі викладеного вбачається, що чинним законодавством України передбачений порядок стягнення з дочки аліментів та додаткових витрат на утримання батьків.
Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що мале місце звернення ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів або додаткових витрат на її утримання з відповідачки. В цій частині судом враховується, що матір мешкала разом з позивачем, яким могла бути надана відповідна консультація матері або здійснені відповідні дії для отримання такої, з урахуванням посилань позивача про вчинені з його боку прохання до відповідачки, задля вчинення ОСОБА_3 дій по догляду за матір`ю, які були залишені відповідачкою поза увагою, за наслідком чого він був обурений та вважає, що відповідачка нібито ухилялась від допомоги по догляду за матір`ю, що в свою чергу є недоведеним.
Щодо посилань позивача про те, що відповідачка навіть не з`явилась на поховання матері, тим паче не надала жодної матеріальної допомоги, у зв`язку з чим ці витрати поніс він - ОСОБА_17 , суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем доказів на підтвердження того, що відповідачка не з`явилась на поховання відсутні в матеріалах справи, які і відсутні докази, що ОСОБА_3 взагалі одразу ж було повідомлено про смерть матері, та остання була обізнана про це, з урахуванням того, що відповідачка мешкала окремо від матері, а саме разом з сином.
Крім того, відповідно до листа Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі за №10734/05 від 06.11.2017 року повідомлено суд, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_17 була надана допомога на поховання у розмірі 7226 гривень 46 копійок.
Відповідно до листа Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі за №11195/05 від 13.11.2017 року, додатково підтверджено, що матеріальну допомогу на поховання ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплачено ОСОБА_1 .
На підставі зазначених обставин, суд вважає безпідставними посилання позивача, що відповідачка не надала жодної матеріальної допомоги на поховання матері, а такі витрати були понесені позивачем, оскільки ОСОБА_17 на здійснення дій з поховання була отримана відповідна соціальна допомога, а доказів на підтвердження того, що він поніс додаткові витрати, до суду не надано, а отже відсутні підстави для ствердження, що з боку відповідачки потребувала необхідність в наданні матеріальної допомоги на здійснення дій з поховання матері.
Крім того, як вже зазначалось, для встановлення підстав для усунення від спадкування за необхідно встановити також факт чи мала можливість така особа надати допомогу спадкодавцеві.
Судом під час розгляду справи були витребувані відомості з Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо доходів сторін по справі (лист від 09.11.2017 року за №7743/08-00), з чого вбачається, що дохід позивача за період з 01.01.2010 року по 01.09.2014 року склав у розмірі близько 640000 гривень, а у відповідачки за цей період близько - 117000 гривень, з яких 58000 гривень - складає вартість продажу належного їй автомобіля, тобто дохід відповідачки, за виключенням суми продажу автомобіля, становив біля - 1100 гривень на місяць.
Відповідно до листа Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі за №10734/05 від 06.11.2017 року вбачається, що померла ОСОБА_5 перебувала на пенсійному обліку у відділі, та по день смерті отримувала пенсію, розмір якої становив в середньому - 3500 гривень на місяць.
Отже вбачається, що навіть розмір пенсій померлої ОСОБА_5 в три рази перевищував дохід відповідача по справі, без врахування того, що померла мешкала разом з сином, дохід якого значно перевищує дохід відповідача.
Додаткових доказів на підтвердження матеріального стану ОСОБА_3 , позивчаем до суду не надано, як і не заявлялись відповідні клопотання.
На підставі викладеного вбачається, що позивач є більш матеріально забезпечений ніж відповідачка по справі, у зв`язку з чим суд не приймає посилання позивача про те, що ним набагато більше здійснювалось дій спрямованих по догляду за матір`ю, оскільки предметом дослідження не є зрівняння фактів з критерію наданої допомоги між сторонами по справі та не встановлення якою зі сторін в більшому розмірі надавалась така допомога померлій матері, а підлягає встановленню факт, чи мало місце ухилення з боку ОСОБА_3 , тобто свідоме уникнення від свого обов`язку, з надання допомоги ОСОБА_5 , яка в свою чергу не перебувала в безпорадному стані, одна потребувала додаткового догляду.
Отже позивачем в ході розгляду справи не було доведено те, що була потреба спадкодавця в фінансової допомозі саме відповідача, як спадкоємця, з урахуванням матеріального стану останньої, а у разі потреби, доказів на підтвердження, що позивач або померла матір звертались до відповідачки з питанням щодо надання будь-якої допомоги.
Щодо показань інших свідків під час розгляду справи, суд зазначає, що самі по собі покази свідків про те, що ОСОБА_5 потребувала стороннього догляду, позивач надавав їй допомогу, а відповідач спілкувалась з матір`ю дуже рідко, не можуть бути підставою підтвердження наявності факту ухилення ОСОБА_3 від надання ОСОБА_5 допомоги, при можливості її надання, а навпаки підтверджують, що відповідачка, як дочка, спілкувалась з матір`ю.
Крім того, суду не було надано доказів, як і не повідомлено про наявність фактів, що померла ОСОБА_5 перебувала у негативних та неприязних стосунках з відповідачкою, а також між ними траплялись сварки.
З аналізу вище викладених норм законодавства вбачається, що сам по собі факт рідких відвідувань відповідачем спадкодавця не є достатньою підставою для усунення від спадкування за ч. 5 ст. 1224 ЦК України.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Дослідивши усі вищевикладені обставини по справі, суд доходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про потребу спадкодавця у допомозі та догляді з боку відповідачки, ухилення відповідачем від виконання обов`язку щодо надання спадкодавцю допомоги.
З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити, що з усіх пояснень наданих сторонами під час розгляду справи та вищевикладених обставин вбачається наявність факту виниклих неприязних стосунків між позивачем та відповідачем, які за спорідненістю є між собою братом і сестрою, наслідок яких відобразився на моменті смерті матері, за якою догляд здійснював більш позивач, ніж відповідачка, у зв`язку з чим останній не згоден з діями відповідачки з оформлення нею своїх спадкових справ на спадщину, яка залишилась після смерті матері.
Одночасно, суд зазначає, що критерій свідомого ставлення особи до виконання нею свого обов`язку по наданні допомоги до близького родича, у даному випадку до матері, є різним між особами у їх порівнянні та має різне волевиявлення у кожної особи, однак жодним чином не свідчить про відсутність такого, а більш свідоме ставлення особи до виконання свого обов`язку з таких дій в порівнянні з іншою, не може свідчити про підтвердження ухилення особи від виконання такого обов`язку, при наявності обставин, які свідчать про відсутність факту свідомого уникнення від надання допомоги та навпаки вчинення особою дій з наданні такої допомоги, навіть при їх меншому наданні в порівнянні з іншими особами.
На підставі чого суд доходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині, які ґрунтуються більш на емоційному стражданні та незгоді позивача зі ставленням відповідачки до своєї матері при житті, що не є підставою для усунення особи від спадкування, а відтак у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Під час відмови у позові в цій частині, судом враховується, що безпідставне позбавлення особи від права на спадщину, чинним законодавством України забороняється.
Щодо вимог позивача про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.
Судом було встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , складається в цілому у тому числі: з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , спадкоємцями до якої є дві особи: ОСОБА_17 та ОСОБА_3 , тобто кожен має право на спадкування по 1/6 частці вказаної квартири.
Отже, вимога позивача про визнання права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування складається фактично з двох вимог, а саме: визнання права власності на 1/6 частку вказаної квартири, як спадкування позивачем частки майна за законом після смерті матері, яка належить до спадкування саме ним, та на 1/6 частку, яку мала б успадкувати ОСОБА_3 , однак, на думку позивача, підлягає усуненню від спадкування, а відтак право на яке набуває він - ОСОБА_17 .
З урахуванням того, що вимога про визнання за позивачем права власності на 1/6 частку вказаної квартири, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на частку, яку мала б успадкувати ОСОБА_3 , є похідною від вимоги про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті матері, у задоволенні якої відмовлено, суд доходить про необґрунтованість вимоги позивача в цій частині, а відтак задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача ОСОБА_17 про визнання за ним права власності на 1/6 частку вказаної квартири, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на частку, яку за законом має право на спадкування ОСОБА_17 , що в свою чергу встановлено судом, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи, судом було витребувано належним чином завірену копію спадкової справи №30/2014, заведену до майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що ОСОБА_17 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Правилами ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).
Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд зазначає, що з вказаних матеріалів спадкової справи вбачається, що після звернення позивача ОСОБА_17 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Тітаренко О.С. з заявою про прийняття спадщини, інших дій ОСОБА_17 , а саме з отримання свідоцтва про прийняття спадщини не здійснювались, як і відсутня будь-яка відмова приватного нотаріуса у видачі ОСОБА_17 відповідного свідоцтва.
Так, в матеріалах спадкової справи наявна постанова приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.12.2016 року, якою відмовлено у видачі такого свідоцтва ОСОБА_3 . Відносно ОСОБА_17 приватним нотаріусом такої постанови не виносилось.
Таким чином, у даному випадку питання про право на спадщину ОСОБА_17 може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину, з урахуванням того, що нотаріусом не виносилась постанова щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, а відтак суд позбавлений права перейняти на себе функції державного/приватного нотаріуса, тому це питання повинно бути вирішено в нотаріальному порядку.
Фактично з наведених вище обставин справи вбачається, що звернення до суду обумовлене бажанням у такий спосіб оформити спадщину, що суперечить засадам цивільного судочинства, яке покликане розв`язувати (вирішувати) спір.
За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі"Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, достатніми і достовірними доказами посилання в обґрунтування заявлених позовних вимог, тому у задоволенні позову ОСОБА_17 слід відмовити.
З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачеві до відшкодування не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 352, 354, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 16 вересня 2019 року.
Головуючий Калініченко Л. В.
