ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2019 року Справа № 923/1121/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Гридасова Ю.В., за участю секретаря судових засідань Зуденко Є.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «Шато» (м. Нова Каховка Херсонської області),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» (м. Каховка Херсонської області),

про визнання договорів недійсними,

за участю представників:

від позивача - Кияшко О.О., адвокат;

від відповідача - Бабій В.В., адвокат.

У грудні 2017 року Приватне підприємство «Шато» (надалі за текстом рішення – ПП "Шато", Позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» (надалі за текстом рішення – ТОВ «Грін Тім», Відповідач) про визнання договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення № 30117ШОП від 30.01.2017 – договором зберігання (товарного складу) сільськогосподарської продукції та визнання їх недійсними, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, через невідповідність вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.08.2018 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ від 26.08.2016 року, укладений між ПП «Шато» та ТОВ «Грін Тім», в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018р. рішення Господарського суду Херсонської області від 11 травня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, в іншій частині рішення залишено без змін.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Херсонської області від 11 травня 2018 року по справі № 923/1121/17 викладено в наступній редакції:

«Позовні вимоги Приватного підприємства «ШАТО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ТІМ» про визнання Договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ від 26 серпня 2016 року та Договору оренди приміщення № 300117ШОП від 30 січня 2017 року недійсними – задовольнити.

Визнати недійсним Договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ, укладений 26 серпня 2016 року між Приватним підприємством “ШАТО” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРІН ТІМ.

Визнати недійсним Договір оренди приміщення № 300117ШОП від 30 січня 2017 року, укладений 30 січня 2017 року між Приватним підприємством «ШАТО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРІН ТІМ».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2018 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 та рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 у справі №923/1121/17 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Херсонської області № 16 від 09.01.2019 справу призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2019 справу розподілено судді Павленко Н.А.

Ухвалою суду від 14.01.2019 року (суддя Павленко Н.А) прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку з перебуванням судді Павленко Н.А на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Зазначеним розподілом, 19.03.2019 року справу розподілено судді Гридасову Ю.В.

Ухвалою суду від 20.03.19 прийнято справу до нового розгляду суддею Гридасовим Ю.В. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін, призначено на 14 годину 00 хвилин 16.04.19 р.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва з 16.04.19 до 10 години 00 хвилин 14.05.19.

Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладався з 14.05.19 до 14 години 00 хвилин 06.08.19, за клопотанням позивача, відповідна ухвала суду занесена до протоколу підготовчого судового засідання від 14.05.19.

Ухвалами по справі, які занесені до протоколу підготовчого судового засідання, за згодою учасників справи, неодноразово продовжувався строк підготовчого провадження, остаточно до 13.08.19.

Ухвалою по справі, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 06.08.19, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 13.08.19 о 10 годині 00 хвилин.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 13.08.19 до 15 години 30 хвилин 20.08.19, з 20.08.19 до 15 години 00 хвилин 05.09.18.

У судовому засіданні 05.09.19 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач, з урахуванням наданих уточнень, посилається на положення ст.ст. 235, 638, 759, 760, 762, 766, 773, 901, 902, 903, 904, 905, 906, 936, 937, 941, 942, 943, 944, 945, 946, 947, 948, 949, 950, 956, 957, 958, 959, 960, 961, 962, 965 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 189, 207 ГК України, положення ст. ст. 10, 12, 15, 16, 18, 19, 27 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", зазначає про удаваність зазначених договорів та констатує, що договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816 ОТ від 26.08.2016, враховуючи його зміст та дії сторін при його виконанні, є змішаним договором, що включає умови зберігання (складського зберігання) та надання послуг та, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недійсним через невідповідність вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України. Посилаючись на ці ж підстави, зазначає про недійсність договору оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017, що фактично є додатковою угодою до договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №26082016ОТ від 26.08.2016, яким врегульовано надання послуг з утилізації продукції.

Представник позивача під час судового розгляду справи по суті (у вступному та заключному слові) підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві та запереченнях.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, письмових та усних запереченнях посилається на наступні обставини:

на думку відповідача, Верховним Судом як у даній справі так і у справах № 923/559/17 та 923/560/17, за участю тих же сторін, встановлено удаваність оспорюванних правочинів (договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення № 30117ШОП від 30.01.2017), які фактично є договором зберігання, у той же час, як стверджує відповідач, вказана обставина не є підставою недійсності (нікчемності) оспорюваних правочинів;

відсутність в умовах оспорюваних правочинів ряду істотних умов договору зберігання (товарного складу), на думку відповідача, також не свідчить про недійсність (нікчемність) оспорюваних правочинів, крім того оспорювані договори не можуть бути визнані неукладеними через те, що вони фактично виконувались сторонами;

як стверджує відповідач, ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для них обох, питання щодо недійсності правочину через його удаваність може виникнути у особи, права та законні інтереси якої порушено укладеним правочином, інтереси сторони договору, яка свідомо та з власної волі уклала договір, та яка тривалий час виконувала договір та приймала зустрічне виконання по договору, на думку відповідача, а priori не можуть бути порушені удаваністю правочину, оскільки така сторона своїми свідомими та активними діями зробила договір реальним.

Представник відповідача під час судового розгляду справи по суті (у вступному та заключному слові) заперечував проти позовних вимог та аргументів позивача, викладених у позові та відповіді на відзив.

Позивачем під час судового розгляду справи подані наступні заяви (по суті справи та з процесуальних питань):

07.12.17 позов;

04.01.18 письмове клопотання про прийняття доказів до розгляду;

07.02.18 письмове клопотання про залучення доказів;

27.02.18 письмове клопотання про відкладення підготовчого засідання та витребування доказів;

13.03.18 відповідь на відзив;

13.03.18 письмове клопотання про відкладення підготовчого засідання та витребування доказів;

14.03.18 письмове клопотання про призначення комплексної експертизи;

19.03.18 заява про уточнення підстави позовних вимог;

21.03.18 письмове клопотання про залучення та дослідження електронних доказів;

03.04.18 письмове клопотання про ознайомлення з письмовими доказами у справі;

18.04.18 заява про прийняття доказів та зупинення розгляду справи;

13.02.19 письмове клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та зняття копій;

15.04.19 письмове клопотання про витребування та дослідження доказів;

03.05.19 письмове клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Відповідачем під час судового розгляду справи подані наступні заяви (по суті справи та з процесуальних питань):

04.01.18 заява про відкладення засідання суду;

24.01.18 заява про ознайомлення з матеріалами справи;

30.01.18 відзив;

02.02.18 заява про зупинення провадження у справі;

02.02.18 письмові заперечення на клопотання про прийняття доказів до розгляду;

27.02.18 заява про встановлення додаткового строку для подання доказів;

14.03.18 заява про закриття провадження у справі;

21.03.18 заперечення;

03.04.18 заява про ознайомлення з письмовими доказами у справі;

20.04.18 письмове клопотання про ознайомлення з матеріалами справи;

06.02.19 письмове клопотання про ознайомлення з матеріалами справи;

08.05.19 письмові пояснення;

01.08.19 письмове клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Заслухавши вступне та заключне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в судовому засіданні докази, якими вони обґрунтовуються, господарський, суд

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2016 року між ПП «Шато» (орендар) та ТОВ «Грін Тім» (орендодавець) укладено договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ (надалі за текстом рішення – договір оренди тари).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 та 1.6 договору оренди тари встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне (тимчасове) користування дерев`яні ящики для зберігання плодоовочевої продукції, далі «тара». Орендована тара на власний розсуд орендаря може розташовуватися в приміщенні Орендодавця при відповідних температурних умовах та умовах вологості за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 («приміщення»), або поза приміщенням. Тара передається в оренду для зберігання плодоовочевої продукції орендаря. Орендар засвідчує, що продукція належить йому на праві власності, не продана чи іншим способом відчужена третім особам, не перебуває під заставою чи арештом, відсутні будь-які права третіх осіб. Строк оренди обчислюється пропорційно з дня оренди тари згідно з цим договором і до дня повернення тари з оренди, але в будь-якому разі не може продовжуватися менше, ніж 3 місяці. Заставна вартість однієї одиниці тари (одного дерев`яного ящика) 2 200 грн, у тому числі ПДВ.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.4.1, 2.4.2 та 2.5 договору оренди тари передбачено, що орендна плата за користування тарою нараховується починаючи з дати передачі тари орендарю та закінчується днем повернення тари за актами приймання-передачі. У випадку, якщо сторони не підписували акти приймання-передачі, орендна плата нараховується на загальну кількість тари, зазначену в специфікаціях, протягом строку дії відповідних специфікацій. Вартість оренди тари (ящик) складає 220 грн, у тому числі ПДВ за один місяць оренди, якщо інша вартість не зазначена в специфікаціях. Орендна плата сплачується наступним чином: 100% вартості орендної плати за перший місяць оренди орендар сплачує протягом 3 календарних днів з моменту підписання договору з розрахунку загальної кількості тари, зазначеної в специфікаціях. Наступні платежі здійснюються орендарем до 4 числа поточного місяця за попередній місяць оренди. За результатами кожного місяця, до 5-го числа наступного місяця за попередній, орендодавець готує та надає/направляє орендарю акти наданих послуг. До 14-го числа кожного місяця орендар повинен надати/направити орендодавцю підписаний акт наданих послуг або мотивовані заперечення до акта або щодо факту неотримання акта. Неотримання орендодавцем до 20-числа наступного місяця за місяцем видання акта підписаного акта або мотивованих заперечень, або листа орендаря щодо факту неотримання акта сторони сприймають як згоду орендаря з даними наведеними в акті наданих послуг орендодавця. У такому випадку орендар не має права посилатися на ненадання/не надсилання акта орендодавцем, а акти, односторонньо підписані орендодавцем є належними та допустимими доказами надання послуг у відповідності до всіх умов договору, прийнятими орендарем без зауважень, та підлягають оплаті орендарем в повному обсязі в строки, передбачені договором.

Пунктом 3.2 договору оренди тари визначено права орендаря, зокрема, орендар має право користуватися тарою протягом строку оренди в порядку, передбаченому цим договором та за її цільовим призначенням (п. 3.2.1); вільного проходу до тари, що розташована в приміщенні, у порядку, визначеному п. 3.3.3 договору (п. 3.2.2); в період оренди, на власний розсуд переміщати тару власними силами та за власний рахунок за межі приміщення, за виключенням одноразового переміщення орендодавцем відповідно до п. 3.3.4 договору (п. 3.2.3).

Пунктом 3.3 договору оренди тари зазначені зобов`язання орендодавця, зокрема, орендодавець зобов`язаний протягом строку оренди у робочий час забезпечувати орендарю, уповноваженим представникам разом з відвідувачами та клієнтами доступ до тари, що розташована у приміщенні у супроводі робітника орендодавця з попереднім повідомленням орендодавця за один робочий день (п. 3.3.3); одноразово за весь період дії договору завантажити продукцію на території орендодавця в тару та перемістити в приміщення, а також вивезти тару орендаря з приміщення орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менш, ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі тари орендаря. Видача тари орендодавцем здійснюється при умові відсутності заборгованості орендаря перед орендодавцем (п. 3.3.4); до моменту завантаження тари, зробити лабораторний аналіз продукції орендаря (п. 3.3.5).

Пунктом 3.4 договору оренди тари визначено право орендодавця, зокрема, орендодавець має право переміщати тару у приміщення, з попереднім повідомленням орендаря за 5 календарних днів (п. 3.4.3); у випадку не звільнення тари після закінчення строку дії договору за власний рахунок провести очищення тари (утилізацію продукції) без жодних компенсацій орендарю, у тому числі, але не виключно прямих/непрямих збитків, втраченої вигоди, вартості продукції, тощо, в свою чергу орендар зобов`язується компенсувати орендодавцю вартість понесених витрат, що включають в себе: вартість очищення тари, вивезення та утилізація продукції орендаря, вартість оренди, штрафні санкції (п. 3.4.4).

Пунктом 4.1 договору оренди тари встановлено, що орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов: забезпечення приміщення електроенергією та електричними з`єднаннями для постачання електроенергії до приміщення, в якому знаходиться тара; забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні; підтримання оптимальних кліматичних умов в приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях; догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться тара, включаючи прибирання побутового сміття; консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (п.п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4 та 4.1.5).

Пунктом 4.2 договору оренди тари сторони погодили, що на час дії пікових коефіцієнтів диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів, постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщення буде зупинятись.

Пунктом 8.2 договору оренди тари сторонами узгоджено, що повернення тари (передача від орендаря орендодавцю) має відбуватися не пізніше строку, вказаного в специфікаціях за місцезнаходженням приміщення орендодавця. Під час передачі в оренду/повернення з оренди тари сторони зобов`язуються підписувати акти про прийняття/повернення тари з обов`язковим зазначенням кількості тари, номерів тари, ваги кожного окремого ящика. У випадку не підписання вищезазначених актів, орендодавець має право нараховувати орендну плату, виходячи із загальної кількості тари, зазначеної у специфікаціях впродовж строку дії цього договору, а виведення з оренди тари відбувається на підставі підписання сторонами додаткової угоди, або після закінчення строку дії договору та/або специфікації. Право власності на тару не змінюється під час будь-яких операцій орендаря (п. 8.3 договору оренди тари).

У розділі 6 договору оренди тари сторонами визначено умови настання відповідальності за неналежне виконання умов даного договору. При цьому, у п. 6.6 договору оренди тари сторони погодили, що орендодавець не несе будь-якої відповідальності за цим договором, у тому числі, але не виключно відносно потенційних втрат, псування, якісних показників продукції, що буде розташовуватись в орендованій тарі.

В межах вищевказаного договору оренди тари сторонами було підписано відповідні специфікації, у яких останні узгодили кількість ящиків, що передаються в оренду для зберігання сільськогосподарської продукції, належної ПП «Шато», для зберігання у приміщеннях, належних ТОВ «Грін Тім». Крім кількості ящиків, що передаються в оренду, у вказаних специфікаціях сторонами узгоджено питання щодо оптимальних та рекомендованих температурних режимів:

- специфікацією №1 від 26.08.2016 сторони узгодили передачу ПП «Шато» 507 одиниць тари (ящиків) для зберігання належної йому сільськогосподарської продукції у приміщеннях ТОВ «Грін Тім», визначивши у п. 2 оптимальну температуру зберігання в приміщенні при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 4±1С°, рівень вологості - 80±5С;

- специфікацією №2 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 2 060 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 2±1С°, рівень вологості - 85±5С°;

- специфікацією №3 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 3 300 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 1±1С°, рівень вологості - 90±5С°;

- специфікацією №4 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 476 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 3±1С°, рівень вологості – 90±5С°.

Пунктом 3 вищевказаних специфікацій сторони, виходячи із умов, викладених у п. 4.2 договору оренди тари, погодили, що температура і рівень вологості, зазначені у п. 2, встановлені в налаштуваннях охолоджувального обладнання, є орієнтовними, та у зв`язку із тим, що на час дії пікових коефіцієнтів, диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщенні буде зупинятися, орендована тара буде ввозитись/вивозитися тощо, фактична температура та рівень вологості можуть відрізнятися, що не може бути порушенням умов договору.

Пунктами 6, 7 специфікацій сторонами погоджено рекомендовану температуру продукції, що передається при завантаженні та рекомендовані температурно-вологісні режими зберігання. Так, рекомендована температура продукції, що передається для завантаження: для картоплі – 12 С°, для буряка – не вище 12 С°, для моркви – не вище 12 С°, для цибулі – не вище 35 С°, для капусти – не вище 12 С°. Рекомендовані температурно-вологісні режими зберігання: для моркви та капусти – 1 ±1С°, вологість 90±5С°, для цибулі – 2±1С°, вологість 85±5С°, для буряка – 3±1С°, вологість 90±5С°, для картоплі – 4±1С°, вологість 80±5С°.

Протягом серпня-листопада 2016 року доставка сільськогосподарської продукції (цибуля, морква, капуста, буряк, картопля) на територію ТОВ «Грін Тім» за адресою Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 здійснювалася транспортом ПП ПП «Шато» із земель Щасливської сільської ради (с. Привільне) за товарно-транспортними накладними.

Перевезення сільськогосподарської продукції на територію ПП «Шато» здійснювалось у ящиках, переданих за актами приймання-передавання коробів у користування ПП «Шато», на підставі договору оренди №170816ОР від 17 серпня 2016 року та додаткових угод до нього, від 25 серпня 2016 року та від 15 вересня 2016 року.

На виконання умов, визначених у п.п. 3.3.5, п. 3.3 договору оренди тари, перед завантаженням тари представниками ТОВ «Грін Тім» здійснено лабораторний аналіз продукції для підтвердження відповідності нормативним показникам, про що складено відповідні акти лабораторного аналізу продукції.

Після проведення лабораторного аналізу, відповідно до п.п. 3.3.4 договору оренди тари, продукція завантажувалась в тару, передача в оренду якої обумовлена у специфікаціях до договору оренди тари, та переміщалась до холодильних камер відповідача, за виключенням картоплі, зберігання якої не потребує спеціальних умов, про що протягом серпня-листопада 2016 року складено та підписано акти прийняття-передачі тари в оренду, в яких зазначено вид та вагу продукції.

Електронним листом від 19 січня 2017 року відповідач повідомив позивача про стан продукції (цибулі, капусти) з додатками – фотографіями та висновками технолога і фітопатолога. У період з 09 грудня 2016 року по 02 травня 2017 року стан продукції позивача контролювався відповідачем, про що складено акти.

Листом від 05 грудня 2016 року позивач повідомив відповідача про необхідність сортувати продукцію власними силами в складських приміщеннях ТОВ «Грін Тім».

30 січня 2017 року між ПП «Шато» (орендар) та ТОВ «Грін Тім» (орендодавець) укладено договір оренди приміщення № 300117ШОП (надалі за текстом рішення – договір оренди приміщення) для організації складського приміщення, фасування, сортування продукції орендаря.

За умовами договору оренди приміщення ТОВ «Грін Тім» зобов`язалося передати ПП «Шато» в оплатне користування частину приміщення складського корпусу площею 200 м<sup>2</sup>, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, перший поверх, на строк до 31 травня 2017 року, а ПП «Шато» зобов`язалося сплачувати орендну плату в розмірі 58 000 грн на місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця (п.п. 1.1, 1.6, 2.1, 4.1 та 5.3 договору оренди приміщення).

Пунктами 6.1.2, 6.1.3 та 6.1.4 договору оренди приміщення визначено обов`язок орендаря використовувати приміщення відповідно до умов цього договору та мети оренди; дотримуватися правил використання приміщення, встановлених орендодавцем, техніки безпеки, правил санітарно-епідеміологічної безпеки та правил пожежної безпеки, а також правил користування тепловою та електричною енергією. Не допускати перевантаження електромереж; відповідно до вимог чинного законодавства, проводити інструктажі робітників та відвідувачів, що проходять на/через територію орендодавця до орендованого приміщення, забезпечити дотримання та нести відповідальність за виконання вимог охорони праці та протипожежної безпеки.

В свою чергу, орендар зобов`язався не перешкоджати орендареві у користуванні приміщенням, окрім випадків, коли внаслідок порушення цього договору орендарем орендодавцю завдається шкода, протягом строку оренди забезпечувати орендарю, його посадовим особам, співробітникам, відвідувачам, клієнтам, доступ до приміщення, що закріплено у п.п. 6.4.2 та 6.4.3 договору оренди приміщення.

Частина приміщення, що є предметом вищевказаного договору, 01 лютого 2017 року, на підставі акта приймання-передачі, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, було передано у користування ПП «Шато» на визначених у договорі оренди приміщення умовах.

На виконання умов договору за актом приймання-передавання від 01.02.2017 відповідачем передано частину приміщення на першому поверсі складського корпусу непрацюючої холодильної камери № 1 овочесховища Е площею 200 м², яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 область, м. Каховка, АДРЕСА_2 , 7, що підтверджується також показами свідка.

У період з 25 листопада 2016 року по 19 травня 2017 року позивач (орендар) передавав орендовану тару, в якій знаходилась сільськогосподарська продукція позивача (картопля, морква, цибуля, буряк, капуста) відповідачу (орендодавцю), про що складено акти приймання-передання тари з оренди із зазначенням виду продукції та її ваги.

При огляді продукції позивачем складено акти сортування, акти утилізації, акти списання та встановлено, що втрати продукції через псування перевищують природні. Акти сортування не підписані представником відповідача.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст (умови, права та обов`язки сторін) спрямованість як дій сторін, так і певних правових наслідків.

Відповідно до змісту прав і обов`язків сторін договору оренди тари, орендована тара на власний розсуд орендаря може розташовуватись в приміщенні «Грін Тім» при відповідних температурах та вологості або поза приміщенням (п. 1.2 договору оренди тари); тара передається в оренду для зберігання плодоовочевої продукції орендаря, яка належить останньому на праві власності (п.п. 1.3, 1.4 договору оренди тари); умовами договору встановлено обмеження ПП «Шато» як орендаря у вільному користуванні орендованим майном (п.п. 3.1.5, 3.2.1, 3.3.3 договору оренди тари); вивезення орендодавцем тари з продукцією власними силами та за власний кошти за попередньою письмовою заявою орендаря (п. 3.3.4 договору оренди тари).

Договір оренди відрізняється від договору зберігання тим, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем.

Умовами договору оренди тари передбачено, що орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов: забезпечення приміщення електроенергією та електричними з`єднаннями для постачання електроенергії до приміщення в якому знаходиться тара; забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні; підтримання оптимальних кліматичних умов в приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях; догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться тара, включаючи прибирання побутового сміття; консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (п.п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4 та 4.1.5, специфікації до договору).

Пунктом 3.3.4 договору оренди тари передбачено, що орендодавець зобов`язується одноразово за весь період дії договору завантажити продукцію на території орендодавця в тару та перемістити в приміщення, а також вивезти тару орендаря з приміщення орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менше ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі тари орендаря, що фактично вказує на здійснення дій щодо прийняття товару на зберігання та видачу товару після закінчення строку зберігання.

При цьому, зі змісту укладеного договору оренди тари, правовідносини сторін не передбачали наслідком передачу ящика в тимчасове користування, а стосувалися зберігання в ньому на визначений строк, який не може бути меншим ніж 3 місяці, належної ПП «Шато» плодоовочевої продукції на території відповідача з обмеженим доступом та дотриманням певних температурних режимів та рівнів вологості.

Таким чином, передана в оренду для зберігання плодоовочевої продукції тара знаходилась в належному відповідачу приміщенні, зберігалась за відсутності вільного доступу до неї орендаря, потребувала визначення режиму роботи охолоджувального обладнання з дотриманням певного температурного режиму та вологості, які забезпечувалися орендодавцем, що ніяк не може узгоджуватимуся з умовами, які притаманні договору оренди.

Договір оренди приміщення № 300117ШОП, який укладено 30.01.2017 між тими ж сторонами, не може самостійно існувати без наявності укладеного договору оренди тари, оскільки він має на меті доповнити інший договір оренди положеннями стосовно знаходження орендованої тари з продукцією позивача саме у приміщеннях відповідача. Тобто, направленість укладання договору оренди приміщення полягає у зберіганні тари з продукцією в складському приміщенні на відповідних умовах. Іншої мети укладання вказаного договору оренди приміщення з позивачем відповідач не довів належними та допустимими доказами. Будь-яких дій, пов`язаних з використанням орендованого приміщення, окрім зберігання своєї продукції в тарі відповідача та сортування цієї продукції, позивач на об`єкті оренди за договором №300117ШОП не здійснював, що підтверджено матеріалами справи.

Отже, вказані два договори оренди тари та оренди приміщення слід розглядати у сукупності їх умов та визначати їх єдину направленість на приховування іншого правочину щодо зберігання сільськогосподарської продукції позивача.

Таким чином, під час укладення договору оренди тари зберігання сільськогосподарської продукції № 260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення № 300117ШОП від 30.01.2017 у сторін були відсутні наміри на встановлення правовідносин з оренди, оскільки вищезазначені умови договору оренди тари відповідають загальним положенням про зберігання, які наведені у Главі 66 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Отже, до спірних правочинів (договорів оренди тари та приміщення) слід застосовувати норми права, якими регулюються правовідносини зберігання.

При цьому, удаваність договорів, які є предметом оскарження у справі, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Основні положення, що регулюють правовідносини за договором зберігання, встановлені у главі 66 «Зберігання» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 936 глави 66 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Крім того, у цій же главі визначено поняття зберігання на товарному складі (параграф 2 глави 66 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 цієї статті договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 956 ЦК України передбачено, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Отже, товарним складом за таким договором у тлумаченні ст. 956 ЦК України є зберігач – підприємство.

Відповідно до преамбули Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»: «Цей Закон регулює правовідносини, пов`язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.

Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об`єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов`язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.»

Враховуючи, що відповідачем у спірних правовідносинах прості і подвійні складські свідоцтва не оформлювались (не видавались) і можливість їх оформлення (видачі) не передбачена умовами спірних догворів, дія Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» не поширюється на спірні правовідносини сторін за оспорюваними у справі правочинами, не зважаючи на термін придатності товарів (продукції), що є предметом спірних договорів, який перевищує 90 днів з дня прийняття на зберігання.

З тих же підстав (відсутність факту оформлення (видачі) простих або подвійних складських свідоцтв та відсутність відповідних умов у спірних договорах) судом не приймаються до уваги аргументи позивача, щодо відсутності та/або наявності у відповідача відповідного сертифікату, зокрема і сертифікату ISO 22000:2005, виявленого під час дослідження електронних доказів у судовому засіданні.

За вказаних обставин, для укладання спірних договорів, які фактично є договорами зберігання сільськогосподарської продукції на товарному складі, не було необхідності отримання відповідачем сертифікату про відповідність надання послуг із зберігання.

Судом також враховується різна правова природа ліцензії (дозволу) та сетифікату (підтвердження відповідності), що впливає на застосування правових наслідків вчинення правочину юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України).

Частинами 1-3 ст.14 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено, що ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов`язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»: «сертифікація - підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу».

Таким чином, на час укладання спірних договорів ТОВ «Грін Тім» було товарним складом (юридичною особою, яка надає послуги пов`язані зі зберіганням на засадах підприємницької діяльності) у розумінні ч. 1 ст. 956 ЦК України, та не було товарним складом загального користування у розумінні ч. 2 ст. 956 ЦК України, оскільки сторонами не представлено суду доказів існування у відповідача зобов`язання щодо зберігання товару від будь-якої особи відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії), а між сторонами виникли правовідносини зберігання на товарному складі (спірні правовідносини).

Відповідно до ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Частиною 3 статті 6 ЦК України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судом обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін. Саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

По суті обґрунтування позовних вимог позивачем зводиться до обставин неналежного виконання спірних договорів сторонами та до того, що в них не узгоджені всі істотні умови договору, які є необхідними для договорів даного виду.

Серед підстав позову відсутнє посилання на конкретні вимоги закону, недодержання яких сторонами, в момент вчинення спірних правочинів щодо зберігання на товарному складі, свідчить про їх недійсність (нікчемність).

За вказаних обставин аргументи, наведені позивачем, щодо наявності підстав для задоволення позову не приймаються судом, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, умовам фактично укладеного сторонами Договору (договорів) та вимогам законодавства.

Натомість аргументи, наведені відповідачем, щодо відсутності підстав для задоволення позову, приймаються судом, оскільки відповідають фактичним обставинам справи, умовам фактично укладеного сторонами Договору (договорів) та вимогам законодавства.

Норми права, що регулюють спірні правовідносини, які застосував суд.

Частиною 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 284 ГК України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад), вартість майна з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною 3 статті 6 ЦК України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положеннями ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин – це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено, що в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами ст.ст. 761, 763 ЦК України зазначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Статтею 956 ЦК України передбачено, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»: «сертифікація - підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу».

Частинами 1-3 ст.14 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено, що ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов`язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Норми права, які суд не застосував у зв`язку з не пов`язаністю спірних правовідносин з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв та їх реєстрацією.

Відповідно до преамбули Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»: «Цей Закон регулює правовідносини, пов`язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.

Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об`єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов`язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.»

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» товарний склад - організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності; сертифікований товарний склад (далі - сертифікований склад) - товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З`ясувавши викладені обставини, дослідивши в судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду не були порушені відповідачем при укладанні оспорюваних правочинів, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

При цьому, факт та обставини порушення прав позивача при виконанні спірних договорів не були предметом дослідження під час судового розгляду справи, оскільки не стосуються предмета позову і не впливають на недійсність (нікчемність) спірних договорів.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У звязку з відмовою у задоволенні позовних вимог повністю, судові витрати покладаються на позивача у поновному обсязі.

З урахуванням викладених обставин та норм права, керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 256, 257, підпунктами 17.1, 17.5. підпункту 17, пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, через місцевий суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Дата складання повного рішення 16 вересня 2019 р.

Суддя Ю.В. Гридасов