ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
Київ
справа №200/427/19-а
адміністративне провадження №К/9901/18680/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (головуючий суддя Ястребова Л.В., судді: Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.) у справі № 200/427/19-а за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про стягнення податкового боргу,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (далі по тексту - відповідач), в якому просило стягнути кошти з рахунків у банківських установах, які обслуговують товариство, в рахунок погашення податкового боргу на суму 125409,05 грн.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав на те, що відповідачем не сплачені зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води, нараховані згідно з податковим повідомленням-рішенням.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №200/427/19-а скасовано. Адміністративний позов Головного управління ДФС у Донецькій області до КП «Компанія «Вода Донбасу» про стягнення податкового боргу задоволено. Стягнуто з рахунків КП «Компанія «Вода Донбасу», відкритих у банках, кошти в рахунок погашення податкового боргу на загальну суму 125409 грн. (сто двадцять п`ять тисяч чотириста дев`ять) гривень 05 копійок.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що КП "Компанія "Вода Донбасу" зареєстроване в якості юридичної особи 3 вересня 2007 року та перебуває на обліку у Покровській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Димитровське (з 7 листопада 2017 року перейменоване на Мирноградське) виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства є відокремленим підрозділом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу".
24 жовтня 2016 року посадовими особами податкового органу складений акт №498/05-06 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Димитрівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» код ЄДРПОУ 35580864» з питання несвоєчасної сплати податкових зобов`язань з рентної плати за спеціальне використання води за І півріччя 2014 року по строку сплати 19 серпня 2014 року (а.с. 14-15).
8 листопада 2016 року Димитрівським відділенням Красноармійської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000690506 про застосування штрафу у сумі 43340,77 грн. за затримку сплати грошового зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води, яке вручено відповідачу 9 листопада 2016 року (а.с. 11-13).
Податкова вимога форми "Ю" від 8 вересня 2014 року №3017-25 отримана відповідачем 11 вересня 2014 року (а.с. 10).
Станом на момент подання позову за відповідачем обліковується податковий борг в сумі 125409,05 грн., який виник з причини несплати штрафних санкцій (43340,77 грн.) та пені (82068,28 грн.).
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як суб`єкт господарювання, який здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), звільняється від відповідальності за невиконання (неналежне) виконання зобов`язання з урахуванням наявності сертифіката Торгово-промислової палати України, виданого відповідно до положень статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року №1669-VII (далі - Закон №1669-VII).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд вказав на те, що позивач не оскаржував податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафу за затримку сплати грошового зобов`язання з рентної плати за спеціальне використання води ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а тому останнє є узгодженим та набуло статусу податкового боргу. Питання правомірності застосованих контролюючим органом фінансових санкцій, на переконання суду апеляційної інстанції, не охоплюється предметом даного позову, а тому суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати їх аналіз, в тому числі застосовувати до спірних правовідносин положення статті 10 Закону №1669-VII.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, КП «Компанія «Вода Донбасу» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що сертифікатом Торгово-промислової палати України від 29 жовтня 2014 року №1214 засвідчено настання обставин непереборної сили при здійсненні господарської діяльності та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння податків та обов`язкових платежів. Крім того, сертифікатом Торгово-промислової палати України від 25 листопада 2014 року №1736 засвідчено настання форс-мажорних обставин з 10 червня 2014 року для підприємства позивача. Апеляційний суд помилково не врахував вказані обставини, а також положення статті 10 Закону №1669-VII, під час розгляду даної справи та вирішення питання про звільнення відповідача від нарахування штрафних санкцій та пені.
У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану. Податковий орган вказував, що питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, в тому числі штрафних (фінансових) санкцій та пені, не є предметом позову у даній справі, а тому суд позбавлений можливості здійснювати їх правовий аналіз. Позивач зауважив, що така позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом відповідно до постанов від 11 вересня 2018 року у справі №810/4417/16, від 31 серпня 2018 року у справах №826/14195/16, №821/381/17, від 22 серпня 2018 року у справі №820/1878/16, від 1 серпня 2018 року у справі №812/772/16, від 18 червня 2018 року у справі №805/3284/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі №826/18379/14.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
За змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
За таких обставин, правильним є висновок апеляційного суду про відхилення посилань позивача на положення приписів статті 10 Закону №1669-VII, оскільки правомірність застосованих контролюючим органом штрафних санкцій з огляду на наведені правові положення може оцінюватись судом саме за наслідками перевірки в судовому порядку правомірності відповідного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до підпункту 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України до функцій контролюючих органів належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
Згідно з підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).
За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України, зокрема, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу.
У контексті наведених законодавчих положень зміст матеріально-правових вимог, викладених у даному позові, зводиться до стягнення коштів з рахунків відповідача на погашення його податкового боргу.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, апеляційний суд виходив з того, що з огляду на не оскарження відповідачем податкового повідомлення-рішення ні в адміністративному, ні в судовому порядку, визначена сума податкових зобов`язань на момент звернення із позовом є узгодженою та набула статусу податкового боргу.
Втім, поза увагою апеляційного суду залишилось те, що завданням адміністративного суду при розгляді питань щодо стягнення податкового богу є здійснення судового контролю за правомірністю дій суб`єкта владних повноважень при реалізації ним своєї компетенції. Перевірці судом, окрім факту узгодженості податкового зобов`язання, підлягають обставини, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, зокрема в частині дати та підстав виникнення податкового боргу, дотримання контролюючим органом строків звернення з позовом, встановлення факту сплати такої заборгованості в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту, перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
Встановлення безперервності наявної у відповідача податкової заборгованості з моменту направлення йому відповідної податкової вимоги також є складовою судового контролю при розгляді позовів про стягнення податкового боргу. Так, у даній справі податкову вимогу направлено у вересні 2014 року, тоді як сума податкового боргу виникла у листопаді 2016 року. Питання наявності у відповідача непогашеного податкового боргу протягом зазначеного періоду судами не встановлювалось.
Крім того, важливим є з`ясування судом наявності чи відсутності у відповідача відкритих рахунків у банках. Разом з тим, апеляційний суд такі обставини не з`ясовував, а обмежився лише загальним посиланням про стягнення коштів з таких рахунків.
Зазначене вказує на неповноту встановлення апеляційним судом обставин, які входять до предмета доказування при розгляді адміністративного позову та мають значення для правильного вирішення справи, а також на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» задовольнити частково.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року скасувати, а справу № 200/427/19-а направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду
