КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №357/14905/18 Головуючий у І інстанції - Бондаренко О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/10719/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Журби С.О., Писаної Т.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином,
встановив:
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 , працююча на посаді завідувача відділом профілактичної дезінфекції, дезінсекції та дератизації КП БМР «Білоцерківська служба замовника», в порушення вимог п.3.17 та п.4.1 НПАОП 0.00-4.12.05. Типового положення про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, п.3.6 «Безпека» Інструкції з експлуатації «Дніпро-М», п.1.5, п.3.1, п.3.11 Положення Про відділення профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника», п.2.17 Посадової інструкції завідувача відділенням профілактичної дезінфекції ОСОБА_2 у частині того, що вона, будучи відповідальним керівником робіт, не забезпечила належну організацію та безпечне виконання робіт щодо дезінфекції приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та допустила до їх проведення 28 вересня 2015 року о 09 год. 40 хв. позивача - слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування ОСОБА_1 , не зважаючи на те, що він не пройшов спеціального навчання та перевірку знань з охорони праці як дезінфектор, не має посвідчення на право проведення таких робіт та допустила безпосередній контакт потерпілого з речовиною «Діхлор».
Внаслідок цього, під час проведення дезінфекційних робіт він отримав тілесні ушкодження у вигляді інгаляційного отруєння парами хлору легкого ступеню, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2018 року у справі №357/6668/17 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.272 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченої ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду та роз`яснено його право пред`явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства. Питання про розподіл процесуальних витрат, а саме, витрат на правову допомогу, понесених ним у зв`язку із розглядом кримінальної справи, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не було вирішено.
В результаті вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, йому завдано майнової та моральної шкоди.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого №8598 поліклінічного відділення міської лікарні №2 в період з 28 вересня 2015 року по 12 жовтня 2015 року він знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом: Гостре отруєння (інгаляційне) розчином хлору (р-н Діхлор) легкого ступеню тяжкості, у зв`язку з чим, він робив необхідні витрати на своє лікування: фіскальний чек від 06 жовтня 2015 року на суму 69,36 грн та фіскальний чек від 05 жовтня 2015 року на суму 1138,64 грн.
Крім того, з метою захисту його прав та законних інтересів у зв`язку із вчиненням відповідачем злочину, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, позивачем з адвокатом Капустіним В.В. було укладено договір про надання правової допомоги №114 від 15 лютого 2016 року.
На підставі вказаного договору адвокат представляв потерпілого у кримінальному провадженні, проте, у зв`язку із закриттям кримінального провадження і звільненням відповідача від кримінальної відповідальності, судом не було вирішене питання про відшкодування йому шкоди, заподіяної злочином, а також про відшкодування витрат на правову допомогу, які він поніс у зв`язку зі вчиненням щодо нього злочину.
На теперішній час ці витрати лише збільшились, оскільки він вимушений повторно подавати цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
Витрати на професійну правничу допомогу він поніс, також, у зв`язку з вчиненням відповідачем злочину щодо нього, так як змушений був захищати свої права в кримінальному провадженні, тому ці витрати також підлягають відшкодуванню в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до ст.22 ЦК України, вони є збитками.
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги №114 від 15 лютого 2016 року розмір витрат на правову допомогу становить 21725,80 грн.
Таким чином, загальний розмір майнової шкоди, спричиненої йому ОСОБА_2 внаслідок вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.272 КК України становить 22 933,80 грн.
Заподіяна йому моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я.
Внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, він зазнав тілесні ушкодження і в період з 28 вересня 2015 року по 13 жовтня 2015 року перебував на стаціонарному лікуванні в Білоцерківській міській лікарні №1 та фактично «випав з життя», у нього порушились нормальні життєві зв`язки.
Також, збільшенню моральної шкоди сприяла поведінка обвинуваченої під час його лікування.
Йому постійно погрожували звільненням та фізичною розправою, а після закінчення лікування та виходу на роботу йому створили нестерпні умови праці і він змушений був звільнитися.
Крім того, злочин, яким йому було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, було скоєно ще 28 вересня 2015 року, а ухвалу про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності за нього було винесено лише 02 листопада 2018 року і протягом всіх цих трьох років, поки розглядалась кримінальна справа, ОСОБА_2 жодним чином не намагалась добровільно в повному обсязі відшкодувати завдану шкоду.
Враховуючи вищевказане, розмір заподіяної йому моральної шкоди він оцінив в 50 000 грн.
Просив суд, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 22933,80 грн матеріальної шкоди та 50 000 грн моральної шкоди. Судові витрати у справі покласти на відповідача.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 1 208 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 грн та судові витрати в розмірі 3 200 грн, а всього 7408 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі лише 1208 грн, суперечать як завданням кримінального провадження так і загальним положенням цивільного права.
Зазначає, що він, як особа, яка постраждала від злочину вже у двох судових справах намагається довести своє право на відшкодування завданої йому шкоди, при цьому, якщо Кримінальний процесуальний кодекс України обмежує можливість стягнення шкоди в кримінальному провадженні лише випадком притягнення особи до кримінальної відповідальності, цивільне законодавство передбачає загальні підстави для відшкодування матеріальної шкоди, які надають йому право як для відшкодування понесених ним витрат на лікування так і для відшкодування витрат на правову допомогу, які є збитками в розумінні ст.22 ЦК України.
Крім цього, позивач вважає розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом, необґрунтованим та таким, що не відповідає характеру та обсягу його фізичних, душевних та психічних страждань.
Вказує, що будь-яке ушкодження здоров`я завдає людині моральних страждань.
Він більше двох тижнів перебував на стаціонарному лікуванні, в тому числі з 28 вересня 2015 року по 01 жовтня 2015 року у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок вчиненого відповідачем злочину, що свідчить про тяжкість отриманих ним тілесних ушкоджень.
В подальшому, протягом трьох років намагався домогтися справедливого покарання для особи, винної в ушкодженні його здоров`я, а також отримати хоч якусь компенсацію завданої йому шкоди, яка гарантована йому законодавством і на яку він має право.
Просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2015 року ОСОБА_2 , працюючи на посаді завідувача відділом профілактичної дезінфекції, дезінсекції та дератизації КП БМР «Білоцерківська служба замовника», в порушення вимог п.3.17 та п.4.1 НПАОП 0.00-4.12.05. Типового положення про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, п.3.6 «Безпека» Інструкції з експлуатації «Дніпро-М», п.1.5, п.3.1, п.3.11 Положення Про відділення профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Міська служба замовника», п.2.17 Посадової інструкції завідувача відділенням профілактичної дезінфекції у частині того, що вона, будучи відповідальним керівником робіт, не забезпечила належну організацію та безпечне виконання робіт щодо дезінфекції приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 а, та допустила до їх проведення 28 вересня 2015 року о 09 год. 40 хв. позивача - слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування ОСОБА_1 , який не пройшов спеціального навчання та перевірку знань з охорони праці як дезінфектор, не має посвідчення на право проведення таких робіт та допустила безпосередній контакт потерпілого з речовиною «Діхлор», внаслідок чого, під час проведення дезінфекційних робіт ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді інгаляційного отруєння парами хлору легкого ступеню, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.1 ст.272 КК України, як порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов`язана їх дотримувати, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров`ю потерпілого.
Свою вину ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, визнала.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2018 року, у справі №357/6668/17, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження №120151100300042288 відносно ОСОБА_2 закрито.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченої ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду та роз`яснено його право пред`явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.
При постановленні ухвали 02 листопада 2018 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження було встановлено, що діяння, яке постановлено вказаній особі за провину, дійсно мало місце, що це діяння містить склад злочину і зазначена особа винна в його вчиненні.
Позивач ОСОБА_1 , є потерпілим внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого №8598 поліклінічного відділення міської лікарні №2, в період з 28 вересня 2015 року по 12 жовтня 2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом: Гостре отруєння (інгаляційне) розчином хлору (р-н Діхлор) легкого ступеню тяжкості.
Позивачем було витрачено кошти на лікування, що підтверджується копією фіскального чеку від 06 жовтня 2015 року на суму 69,36 грн та копією фіскального чеку від 05 жовтня 2015 року на суму 1138,64 грн, всього на загальну суму 1208 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу ОСОБА_1 неправомірними діями ОСОБА_2 завдано матеріальну шкоду, яка не відшкодована.
Разом з цим, витрати позивача ОСОБА_1 в розмірі 21725,80 грн, не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України, а є процесуальними витратами на правову допомогу згідно договору про надання правової допомоги №114 від 15 лютого 2016 року, укладеного між позивачем та адвокатом Капустіним В.В., з метою захисту його прав та законних інтересів потерпілого у кримінальному провадженні.
При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходив з принципів розумності та справедливості, врахував фактичні обставини справи, та те, що позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, тривалий час був змушений чекати відшкодування збитків та звертатись до суду, витрачаючи для цього значний час, порушився звичний для нього ритм життя, порушились нормальні життєві зв`язки, крім того, все це потребувало додаткових матеріальних затрат та моральних зусиль, вину відповідача, а також інші обставини, які мають істотне значення.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно п.п.1,2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
Відповідності до ч.7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільний позов у кримінальному провадження, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
Пункти 8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачають, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У п.2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 1208 грн, оскільки протиправна поведінка ОСОБА_2 , її вина та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням наслідків у виді збитків є доведеною.
Крім цього, відповідно до ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Відповідно до ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що витрати позивача у розмірі 21725,80 грн не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України, а є процесуальними витратами на правову допомогу згідно договору про надання правової допомоги.
Також, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Особи, які зазнали порушення своїх, гарантованих Конституцією прав, нерідко високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, на думку колегії суддів компенсує тривалість та характер моральних страждань яких зазнав позивач в зміні звичайного способу життя.
У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області необхідно залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана
