21.08.2019

Справа № 331/4290/2018

Провадження 2/331/148/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 21 » серпня 2019 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Антоненко М.В.

при секретарі – Андрієнко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, третя особа Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Олександрійському району, третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Комунарському районупро стягнення аліментів на малолітню дитину і на утримання матері до досягнення дитиною 3-х років, та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що позивачка ОСОБА_1 , перебувала з 18 червня 2015 року шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі №331/7743/17 (провадження №2/331/214/2018 від 12.01.2018 року) шлюб між ними розірвано.

Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (видане 05 жовтня 2017 року, про що Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області, складено відповідний актовий запис №898) Син проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні

Відповідач ухиляється від покладеного на нього у відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України обов`язку утримувати свою дитину. Це, зокрема, виявилося у тому, що відповідач відмовляється добровільно надавати кошти на його утримання, а саме: на придбання одягу, лікування, продукти харчування, медикаменти тощо. Дитина повністю знаходиться на її утриманні. Добровільно виділяти кошти на утримання дитини ОСОБА_2 , відмовляється.

Також відповідач ОСОБА_2 ухиляється від утримання позивачки, чим порушує її права, передбачені ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України, якими передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина. Зараз дитина мешкає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Вона виховує дитину самостійно.

Вважає, що в інтересах сина проживати далі саме з нею, а не з його батьком, оскльки вона офіційно працевлаштована, працює в ПАТ «Аптеки Запоріжжя» фасувальником з березня 2018 року і по теперішній час. Має час відводити дитину до дитячого садку, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про сина. Має стабільний самостійний дохід, яким може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

В той час як відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов для проживання сина, мешкає у квартирі яка не облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його розвитку

Позивачка проживає у комфортабельній квартирі на п`ятому поверсі дев`яти поверхневого будинку з ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. Дитина в даній квартирі, має можливість, навчатися, гратися, проживати.

Таким чином, проживання сина разом зі позивачкою відповідає його інтересам. Вона має можливість забезпечити йому належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не взмозі.

Разом з тим, вона не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування батька.

Спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно (вказане підтверджується характеристикою з місця роботи, довідкою з обласної клінічної психіатричної лікарні, та довідкою з обласного наркологічного диспансеру). Бажає дати дитині освіту і добробут. Син також хоче жити з нею.

Крім того відповідно до акту обстеження від 30.07.2018 року, який було складено службою у справах дітей відділу по Комунарському району, в висновку зазначено, що за зазначеною адресою є всі умови для проживання та виховання дитини. На час огляду дитина була весела та доглянута.

Відповідно до принципу Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Тому, вважає, що з метою забезпечення інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно визначити місце проживання дитини за місцем проживання мами.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку/доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн щомісяця, з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною трьохрічного віку; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічних вимог позивачем ОСОБА_2 зазначено, що з 18 червня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 . До реєстрації шлюбу вони два роки проживали разом з його батьками в квартирі АДРЕСА_2 . Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2018 року (ЄУН 331/7743/17) шлюб між ними було розірвано. Причиною припинення шлюбних відносин стало зловживання відповідачкою спиртними напоями, аморальна поведінка та порушення подружньої вірності, а також недбале відношення до дитини, про що він зазначав в своєму позові про розірвання шлюбу. В рішенні про розірвання шлюбу зазначено, що відповідачка із позовом погодилася, отже дані обставини у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

26.09.2017 року вони припинили шлюбні відносини і син залишився проживати з ним та його батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Крім того, з дня розірвання шлюбних відносин відповідачка отримувала допомогу при народженні дитини, хоча разом з сім*єю не мешкала, витрачала допомогу на свої власні потреби, дитині ніякої матеріальної підтримки не надавала, у зв`язку із чим він звернувся до Управління соціального захисту населення з заявою про припинення виплат на дитину відповідачці. Згідно з актом Запорізького міського центру соціальних служб для сім*ї, дітей та молоді від 07.12.2017 року, виплата допомоги відповідачці була припинена, дану допомогу став отримувати він, як батько дитини.

Протягом 8 місяців з дня розірвання шлюбних відносин, син проживав з ним та його батьками, відповідачка приблизно три рази на місяць навідувала дитину, він ніколи не чинив перешкод у спілкуванні сина та матері, про що свідчить той факт, що відповідачка не зверталася до компетентних органів з відповідними заявами.

19.05.2018 року відповідачка із своїм співмешканцем викрала дитину і з цього часу син мешкає разом з відповідачкою. Він тривалий час намагався встановити місце проживання дитини, не мав змоги бачитись з сином, його батьки також позбавлені можливості спілкуватися з онуком, якого вони виховували з народження.

Він не згоден із тим, щоб син проживав із відповідачкою. Таке рішення обумовлене тим, що відповідачка зловживає спиртними напоями - сусіди за його місцем проживання та його знайомі неодноразово бачили її у нічний час у стані сп`яніння та з невідомими особами, відповідачка затримувалась поліцією за водіння автомобіля у стані сп`яніння та без водійського посвідчення. Провадження по справі було закрито, однак постановою Апеляційного суду Запорізької області по справі ЄУН 335/1056/18 встановлено, що відповідачка о 23-43 годині 13.01.2018 року знаходилася в стані алкогольного сп`яніння в сторонньому автомобілі із сторонніми чоловіками у дворі будинку де він мешкав разом з дитиною. Стан сп`яніння встановлений тестером Alcotest Drager 6810, тест позитивний 1,32%. Вказане підтверджується копією постанови. Відповідачкою неодноразово висловлювались суїцидальні наміри - вона неодноразово висловлювала небажання жити, намагалася скоїти самогубство. Батьки відповідачки також все життя зловживали спиртними напоями, а її рідний брат у шістнадцятирічному віці помер від передозування наркотиків.

Позивач офіційно працевлаштований, вже 15 років працює на одному місті. Робота знаходиться у трьох хвилинах від місця його проживання, а гнучкий графік роботи надає йому можливість відводити його дитину до дитячого садку, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про нього, забезпечуючи йому при цьому належний розвиток.

Також з ним мешкають батьки-пенсіонери, які завжди приділяли достатньо уваги сину, піклувались про нього та забезпечували разом з ним належне виховання та утримання. Він має можливість у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Він та його батьки також мають сили і бажання доглядати за ОСОБА_3 . Син дуже прив`язаний до дідуся з бабусею, вони скучають за ним, хвилюються про його стан, бажають повернення його додому. При зустрічі з сином він постійно запитує позивача про них. Колишня дружина не надає змоги бачитись його батькам з онуком і ухиляється від зустрічей з позивачем, посилаючись на постійну зайнятість. Він два місяця не бачив сина, тому був вимушений звернутися до районної адміністрації Запорізької міської ради по Коммунарському району із заявою про встановлення днів побачень з дитиною.

01 липня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "М.С. проти України", яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція). У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 "Право на повагу до приватного і сімейного життя" Конвенції, у зв`язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника.

Здійснюючи оцінку стабільності середовища проживання дитини, ЄСПЛ звернув увагу на те, що дитина від народження жила не лише зі своїми батьками, а й разом з бабусею і дідусем, які піклувалися про неї. При цьому суд першої інстанції, визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, не взяв до уваги той факт, що батьки заявника відігравали значну роль у житті дитини, а суд апеляційної інстанції лише зазначив, що батьки є більш важливими в житті дитини, ніж її бабуся й дідусь. Погоджуючись із цією тезою, ЄСПЛ одночасно зауважив, що з урахуванням конкретних обставин справи такого висновку було недостатньо, оскільки лишилося нез`ясованим, наскільки таке поверхневе сприйняття відповідає конкретній ситуації з донькою заявника та чи буде відокремлення дитини від бабусі й дідуся суперечити інтересам дитини. У зв`язку з цим ЄСПЛ нагадав свою позицію, відображену у попередніх рішеннях, зокрема у справі "Мамчур проти України", стосовно того, що тривалість часу, проведеного дитиною з дідусем чи бабусею, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів цієї дитини.

Позивач є власником 1/4 частини двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 . Іншими власниками є його брат ОСОБА_6 та його батьки. Брат в даній квартирі не мешкає, що підтверджується довідкою. Отже в квартирі мешкають лише позивач з батьками, є достатньо місця для проживання в квартирі дитини, в ній створені всі умови для виховання та розвитку дитини, про що свідчить акт оцінки потреб дитини.

Влітку син має можливість знаходитись на свіжому повітрі на дачі, яка розташована за Великим Лугом. Там створені всі умови - світло, вода, ванна, гральний майданчик, вирощені батьками овочі та фрукти. Таким чином, проживання сина разом зі позивачем буде відповідати його інтересам. Разом з тим, він не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки із сином, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері.

Спиртними напоями він не зловживає, на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина.

Він не хотів припинення стосунків, бажав щоб дитина зростала і виховувалась у повноцінній сім`ї, в атмосфері любові і поваги. Але коли мати повертається додому у стані алкогольного сп`яніння об 3-4 годині ранку, а вранці, коли йому потрібно йти на роботу, він вимушений був залишати дитину з відповідачкою, яка ще не прийшла до тями, це неможливо. Він спілкувався з відповідачкою, намагався пояснити, що така поведінка є неприпустимою при вихованні дитини. Але це ні до чого не привело.

Син також хоче жити з батьком. За таких умов сину буде краще з ним.

Відповідачка не може дати дитині ані належного виховання та розвитку, ані матеріального забезпечення, не може забезпечити нормальних безпечних для здоров`я дитини умов проживання. Вона не є прикладом достойної поведінки, як матір, оскільки нерозбірливість у стосунках із чоловіками призводить до того, що в дитини не може наладитися нормальне сімейне життя.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України`від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також ЄС в своєму рішенні у справі «М.С. проти України» зробив висновок, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватися ст. 51 Конституції України, яка гарантує кожному з подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

До рішення Європейського Суду з прав людини в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного.

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (справа «Цаунеггер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).

Декларація ООН не є юридично обов`язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов`язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір`ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, ОСОБА_7 , Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини, Путівник до « ОСОБА_8 », 1992 p., і ОСОБА_9 , «Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини», Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009).

Як зазначалося в справі «Цаунеггер проти Німеччини» (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. Палата Лордів, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір`ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див, справу «М.Л ОСОБА_10 проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 p.).

Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності; роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання тендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

З врахуванням наведеного, позивач вважає, що цілком необхідно визначити місце проживання дитини разом з ним до часу, коли дитина зможе самостійно висловити власну думку з цього приводу.

З приводу позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів на її утримання, звертає увагу суду, що вона офіційно працевлаштована з березня 2018 року, має постійний дохід. Згідно із ч. 4 ст. 82 СК України, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. До позову не надано довідку про дохід ОСОБА_1 Заробітна плата позивача становить 5500 грн., а отже він немає реальної можливості співставити розмір заробітних плат його та колишньої дружини для встановлення можливості сплати ним коштів на утримання дружини.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просить суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м.Запоріжжя з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2018 року відкрито провадження по справі, та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

11.01.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 первісний позов підтримала в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 вважала необґрунтованим.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 зустрічний позов підтримав в повному обсязі. Первінсий позов ОСОБА_1 вважав необґрунтованим.

Представник третьої особи органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Олександрійському району первісний позов ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 вважала необґрунтованим.

Представник третьої особи органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Комунарському району району первісний позов ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 вважала необґрунтованим.

Представник третьої особи органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської Ради по Дніпровському району надала суду клопотання про розгляд справи без її участі. Просила прийняти рішення з урахуванням інтересів дитини.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані письмові докази, дійшов наступних висновків.

Підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, інших членів сім`ї та родичів визначений СК України.

Зокрема, особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей визначені главою 13 СК України.

Згідно ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про охорону дитинства" , кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

В статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Згідно зі ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Положеннями ч.ч. 7,8,9 ст. 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до принципу ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХЩ789-12) від 27.02.1991 року та набула чинності 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування(пункт 1 статті 18 цієї Конвенції. У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.

Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитини, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 15,18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків, або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Статтею 14 Закону України „Про охорону дитинства" передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що будь-кто з батьків не наділений пріоритетним правом на проживання з дитиною.

З аналізу вищезазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Згідно ч. 4, 5 ст. 19 СК України передбачена обов`язкова участь органу опіки та піклування при розгляді спору щодо місця проживання дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В судовому засіданні вивчено та оголошено висновок від 29.03.2019 р. районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини ОСОБА_11 , 2015 р.н.

У висновку зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

12.01.2018 р. Жовтневим районним судом м. Запоріжжя між батьками дитини шлюб розірвано, стосунки між ними не доброзичливі, вони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання свого сина.

До травня 2018 р. ОСОБА_12 ОСОБА_13 проживав разом з батьком, з травня 2018 р. дитина проживала разом з матір`ю.

Впродовж тривалого періоду, починаючи з червня 2017 року та по теперішній час, внаслідок постійних сварок між подружжям та невирішеного питання відносно виховання та проживання дитини до поліції неодноразово від них надходили звернення.

З 08.02.2019 р. малолітній знаходиться за адресою проживання свого батька ОСОБА_2 , який забрав ОСОБА_14 з ДНЗ та утримує його у себе. Побачити дитину матері не дає. Про це повідомила ОСОБА_1 - мати хлопчика.

ОСОБА_15 , 2015 р.н., є вихованцем ДНЗ (ясла-садок) комбінованого типу № 188 «Червона гвоздика», який знаходиться за адресою: вул. Космічна, буд. 116-а, м. Запоріжжя. Відповідно до довідки з ДНЗ від 18.02.2019 p., до дошкільного закладу дитину приводить мати ОСОБА_1 завжди був охайним та доглянутим. ОСОБА_1 постійно відвідує батьківські збори, щоденно цікавиться успіхами дитини, прислуховується до порад та рекомендацій вихователів та практичного психолога, приймає активну учать у житті групи та дитячих святах.

Відповідно до довідки ПП ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує розвиваючі заняття.

Відповідно до інформації КЗ «ЦПМСД № 6» від 29.08.2018 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебуває на обліку в дитячій амбулаторії № 9 з 05.07.2018 p., на прийоми до дільничного педіатра ходить у супроводі матері. Мати належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо медичного обстеження дитини. Дитина доглянута, охайна.

За адресою проживання матері ОСОБА_17 ОСОБА_14 : АДРЕСА_1 , житлово-побутові умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. В родині створено всі необхідні умови для розвитку, виховання та відпочинку дитини.

На обліку в КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» та в КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» ОСОБА_18 Ю. не перебуває.

За місцем роботи - ПАТ «Аптеки Запоріжжя», мати хлопчика характеризується позитивно.

Впродовж періоду, в який ОСОБА_12 ОСОБА_13 проживав разом з матір`ю, ОСОБА_1 належним чином виконувала батьківські обов`язки по догляду та лікуванню дитини.

Батько малолітнього - ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 . За даною адресою умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам. В родині для виховання, розвитку та проживання дитини створено всі умови.

За місцем роботи - ФОП ОСОБА_19 , ОСОБА_2 характеризується позитивно. Будь-якої іншої інформації, яка могла б охарактеризувати батька відсутня.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини були присутні батько - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, думку членів комісії з питань захисту прав дитини, з урахуванням інтересів дитини, її вік та керуючись ст. ст. 19, 161 Сімейного кодексу України, комісія дійшла висновку, що за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд вважає зазначений висновок обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи позовні вимоги обох позовів, суд позбавлений можливості в порядку ст. 232 ЦПК допитати ОСОБА_11 2015 р.н. у зв`язку з його малолітнім віком.

Судом встановлено, що 06.12.2018 р. головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району затверджено розпорядження №562р, про встановлення ОСОБА_2 , порядку побачень з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.02.2019 року Відповідач ОСОБА_2 , у встановлений графіком побачень час забрав дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не повернув сина за адресою поживання матері.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив як факт відібрання дитини від матері в лютому 2019 року, так і те, що добровільно відмовляється повернути матері дитину. Мотивує свої дії тим, що з боку матері ОСОБА_1 у відношенні малолітнього сина мали місто факти фізичного насилля (побиття), а також тим, що колишня дружина зловживає спиртними напоями.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В зустрічному позові ОСОБА_2 , зазначає, що його колишня дружина ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, недбало ставиться до дитини, що, зокрема, було нею підтверджено при розгляді в суді справи про розірвання шлюбу. Була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП

Як слід із мотивувальній частині рішення Жовтневого районного суду від 12.01.2018 р. (№331/774317), за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу: «відповідно до пояснень сторін, викладених в наданих суду заявах, вони не бажають більше підтримувати шлюбні стосунки. Вважають, що сім`я розпалась остаточно, на примирення не згодні.»

Згідно з Постановою Апеляційного суду Запорізької області №335/1056/18 від 27 квітня 2018 року, провадження у справі у відношенні ОСОБА_1 було закрито за відсутностю складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1. ст. 130 КУпАП.

Вищенаведені докази свідчать про те, що вказані твердження ОСОБА_2 не чим не підтверджуються, тобто є голослівними.

Забезпечення належних умов для життя та розвитку дитини матір`ю ОСОБА_1 підтверджується дослідженими судом доказами:

-актом обстеження від 30.07.2018 року, складеного службою у справах дітей відділу по Комунарському району, в якому зазначено, що за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . є всі умови для проживання та виховання дитини. На час огляду дитина була весела та доглянута;

-листом районної адміністрації ЗМР по Комунарському району від 07.08.2018 року вих. №С-0622, в якому зазначено відносно звернення батька про відбирання малолітнього сина ОСОБА_3 та визначення місця проживання з батьком наступне: «Так в ході проведення роботи з родиною встановлено, що мати має постійне місце роботи, де характеризується позитивно. На обліку в нарко та псих диспансері не перебуває. Дитина спостерігається в КЗ «ЦПМСД №6» за місцем свого фактичного проживання та стоїть на електронній черзі до ДНЗ Комунарського району м. Запоріжжя.

В ході обстеження умов проживання дитини встановлено, що дитина має гарні умови проживання, забезпечений усім необхідним для вихованням та розвитку. Під час спілкування з дитиною, ОСОБА_13 виглядав веселим та доглянутим. 31.07.2018 року відбулось засідання комісії якої вирішено, що зважаючи на відсутність загрози для життя або здоров`я дитини ОСОБА_3 , районна адміністрація ЗМР по Комунарському району вважає, що підстави для відібрання дитини ОСОБА_3 , у матері ОСОБА_1 відсутні».

Довідкою від 29.08.2018 р. КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6 », згідно з якою на прийоми до дільничного педіатра дитина ходить у супроводі матері. Мати належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо медичного обстеження дитини.

При вирішенні питання про визначення місця проживання дитини судом, також, приймається до уваги те, що ОСОБА_1 має постійне місце роботи ПАТ «Аптеки Запоріжжя», де характеризується позитивно, отримує стабільну заробітну плату, що підтверджується довідкою про доходи від 30.10.2018 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 лише підтвердила суду факт неприязних стосунків, які мають місце між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , але ж не довела того, що мати ОСОБА_1 застосовує фізичну силу до дитини, зловживає спиртними напоями і т.і.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд розцінює висновок від 24.01.2019 р. спеціаліста –психолога за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_6 як недостовірний доказ негативного впливу матері на дитину з огляду на те, що психологом не встановлені фактичні обставини на підтвердження неналежної поведінки ОСОБА_1 у відношенні сина. Психологом, також, не встановлено негативного ставлення малолітнього ОСОБА_11 до матері. Навпаки, у висновку зазначено, що ОСОБА_15 емоційно прив`язаний і любить своїх батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Аналогічно, у висновку спеціаліста - психолога від 25.03.2019 р. не зазначено буд-яких обставин, які б свідчили про неможливість проживання разом дитини з матір`ю.

Не мають, також, будь-якого доказового значення як обґрунтування позовних вимог, надані сторонами та переглянуті в судовому засіданні фотографії та відео файли.

В ході розгляду справи судом не встановлено обставин, а позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано належних доказів того, що поведінка відповідача ОСОБА_1 або наслідки її спілкування з дитиною, можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку.

Доводи ОСОБА_2 про відсутність законних підстав для перебування дитини ОСОБА_20 у сім`ї відповідача ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, та позивачем за зустрічним позовом не надано жодних обґрунтованих та достатніх доказів про створення відповідачем ОСОБА_1 йому таких умов, за яких він позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітнього сина.

Враховуючи вищезазначене та інтереси дитини, приймаючи до уваги встановлені судом обставини а саме, що за місцем проживання дитини створені всі умови для дитини, мати виховувала та утримувала сина належним чином, а також враховуючи позицію органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини підлягає задоволенню. В зустрічному позові ОСОБА_2 слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Згідно ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. На підставі ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 статті 181 СК України Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини,

батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 3 статті 84 СК України передбачено, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Враховуючи вищенаведене, а також встановлені судом обставини справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_20 в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на користь ОСОБА_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн. щомісяця починаючи з 17.07.2018 р. та досягнення сином ОСОБА_21 трьохрічного віку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування, третя особа Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,мешкаю чого за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17.07.2018 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,мешкаю чого за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн. щомісяця, починаючи з 17.07.2018 року та до досягнення малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьохрічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Допустити негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,мешкаю чого за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,мешкаю чого за адресою: АДРЕСА_3 на користь держави (стягувач Державна судова адміністрація України, місце знаходження вул. Липська, буд. 18 АДРЕСА_5 5, м. Київ, 01601, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : М.В. Антоненко