ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2019 року

Київ

справа №220/2054/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у попереднього судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконними дій щодо відмови у призначенні соціальної допомоги при народженні дитини та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області на постанову Великоновосілківського районного суду Донецької області у складі судді Якішиної О.М. від 12 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М. від 01 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (далі також - відповідач), у якому просила:

- визнати дії відповідача, які полягають у відмові у призначенні соціальної допомоги при народженні дитини, незаконними;

- зобов`язати управління призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з червня 2014 року по квітень 2016 року проживала в Автономній Республіці Крим. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дитина, реєстрація народження якої проведена Відділом ДРАЦС Ялтинського міського управління юстиції в Автономній Республіці Крим. Але, оскільки територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою територією, документ про народження дитини є недійсним. З квітня 2016 року проживала у с. Роздольне Донецької області. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 01 червня 2016 року встановлено факт народження нею дитини, на підставі чого 02 червня 2016 року отримано свідоцтво про народження дитини. 23 вересня 2016 року позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення та виплату допомоги при народженні дитини, але 11 жовтня 2016 року отримала повідомлення про відмову у наданні державної допомоги, що обумовлена пропуском строку на звернення для отримання такої.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач з об`єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини, оскільки мешкала на тимчасово окупованій території, а свідоцтво про народження дитини отримала тільки 02 червня 2016 року, тобто вже після спливу 12-місячного строку після народження дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 18 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 220/2054/16-а.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача - Желєзного І.В., суддів: Коваленко Н.В., Чиркіна С.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач народила доньку ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ялті Автономної Республіки Крим, де проживала до переїзду у с. Роздольне Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 23 липня 2014 року Відділом ДРАЦС Ялтинського міського управління юстиції в АРК.

У зв`язку з тим, що позивач до квітня 2016 року мешкала на тимчасово окупованій території (Автономній Республіці Крим) факт народження доньки на території України встановлено лише 01 червня 2016 року за рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області.

02 червня 2016 року Великоновосілківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області видано свідоцтво про народження ОСОБА_2

Отже, юридичний факт народження дитини був встановлений та зареєстрований в Україні в червні 2016 року.

23 вересня 2016 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області із заявою про виплату допомоги при народженні дитини.

Рішенням Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 11 жовтня 2016 року відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю такого права.

З наданого представником відповідача повідомлення вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини на підставі абзацу 1 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» (далі також - Порядок №1751) та роз`яснено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що позивачем порушено, визначений Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», 12-місячний строк звернення за допомогою.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини 1 статті 13 цього Закону з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII) та іншими законами України.

Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (статті 4, 5, 10 Закону № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Зазначені норми Закону кореспондують положенням Порядку № 1751.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Судами встановлено, що позивачем вищезазначений строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини пропущений з поважних причин, з огляду на те, що ОСОБА_1 народила дитину в липні 2014 року на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим. Оскільки, документи, що видані органами Автономної Республіки Крим, не визнаються на території України, після переїзду на підконтрольну Україні територію, в червні 2016 року позивач встановила факт народження дитини та звернулась у межах 12-місячного строку з дня встановлення даного факту до відповідача із заявою про виплату належної їй допомоги при народженні дитини.

Окрім цього суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач та її дитина є громадянами України, мають такі ж конституційні права як і інші громадяни України; законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання, а тому відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та встановлених у справі обставин, враховуючи інтереси дитини, позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року по справі № 226/1056/17.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Великоновосілківського районного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін