ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 9901/239/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика Миколи Павловиа про скасування ухвали,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П., в якому просив скасувати ухвалу відповідача від 25 березня 2019 року та направити справу для розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

Позивач, не погоджуючись із вказаною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для розгляду по суті. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачу гарантовано право на судовий захист, в той час, як скарги про дисциплінарне провадження ВРП ніхто не перевіряє, а видають ухвали відповідача, в той час, як суд роками не розглядає справи за позовами ОСОБА_1 і за це відсутнє будь-яке покарання.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ухвала від 25 березня 2019 року №2203/0/18-19 про залишення без розгляду та повернення скарги позивача стосовно суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. та Ребриної К.Г. постановлена виключно в межах законодавства і таке рішення оскарженню не підлягає, в тому числі і в порядку адміністративного судочинства, а саме рішення жодним чином не порушує прав позивача.

В силу положень п.п.1, 3 ч.1 ст.311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку письмового провадження та з огляду на відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З моменту відкриття провадження у справі та до моменту розгляду справи по суті сторони жодних заяв щодо переходу розгляду справи у відкрите судове засідання до суду не подавали.

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшов висновку, що рішення Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового розгляду, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та взагалі не підлягає судовому розгляду.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У п.53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч.3 ст.24 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи, 28 січня 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшли скарги ОСОБА_1 . вх.№№Ш-654/0/7-19, Ш-654/1/7-19 на дії суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. та Ребриної К.Г. під час розгляду справ №705/1303/17-к, №507/2006/18-к, №705/2007/18-к, №705/1363/17.

За результатами попереднього вивчення вказаних дисциплінарних скарг позивача відповідачем постановлено ухвалу від 25 березня 2019 року №2203/0/18-19 (а.с.3), якою скарги позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику на підставі п.п.2, 3 ч.1 ст.44 Закону України «Про вищу раду правосуддя», оскільки вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивачем звернувся до суду з даним позовом.

За ч.10 ст.131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Згідно зі ст.108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України «Про вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про вищу раду правосуддя», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом ВРП.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про вищу раду правосуддя» передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги (…).

Підстави для повернення дисциплінарної скарги визначено у ч.1 Закону України «Про вищу раду правосуддя». Зокрема, дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З ухвали Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П. ухвалу від 25 березня 2019 року №2203/0/18-19 (а.с.3), вбачається, що скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику на підставі п.п.2, 3 ч.1 ст.44 Закону України «Про вищу раду правосуддя», оскільки вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.

Частиною 4 ст. 44 Закону України «Про вищу раду правосуддя» передбачено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає

Позивач реалізував своє право на звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. та Ребриної К.Г. які, на думку позивача, вчинили дисциплінарний проступок.

У цьому випадку ОСОБА_1 не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв`язку з вирішенням питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії суддів при виконанні посадових обов`язків має право виключно ВРП, й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для таких суддів, але не для особи-скаржника. Тобто правом на оскарження рішень/дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскаржуване рішення ВРП не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків, незважаючи на те, що його прийнято за зверненням останнього.

З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення відповідача не може бути самостійним предметом судового розгляду.

За приписами ч. 2 ст. 50 Закону України «Про вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст.51 Закону України «Про вищу раду правосуддя», відповідно до ч.1 якої право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 266 КАС України та ст. 52 Закону № 1798-VIII.

Отже, за змістом ст. 51, 52 Закону України «Про вищу раду правосуддя» оскарженню до ВРП підлягає виключно рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №9901/25/19, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком розгляду апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України для відмови у відкритті провадження у даній справі, оскільки ухвала Члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П. ухвалу від 25 березня 2019 року №2203/0/18-19 не підлягає оскарженню позивачем в порядку як адміністративного, так і іншого судочинства.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 травня 2019 року про відмову у відкритті провадження - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 09 вересня 2019 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма