ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2019 року Чернігів Справа № 620/1903/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Зайця О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви від 09.07.2019 про збільшення (зменшення) розміру позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати компенсації вартості за не отримане за час проходження військової служби речове майно в сумі 17547 (сімнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн 04 коп., не нарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018, не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

- стягнути заборгованість із заробітної плати, а саме компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 17547 (сімнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 04 коп. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;

- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу;

- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 01.12.2018;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.05.2019 по день винесення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати ( грошового забезпечення) 504 ( п`ятсот чотири) грн. 80 коп. за кожен день затримки у виплаті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, компенсацію вартості за не отримане під час проходження військової служби речове майно без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.

Ухвалою суду від 05.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та встановлено відповідачу 15-денний термін з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не проводилась, оскільки військова частина НОМЕР_1 не є прибутковою установою, а відповідними бюджетами не було закладено асигнувань на індексацію грошового забезпечення. Крім того, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. Отже, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку, якого позивач не набув. Щодо грошової компенсації за не отримане речове майно відповідач зазначає, що його посадовими особами проведено всі необхідні дії для забезпечення виплати позивачу даної компенсації, проте, у зв`язку з тим, що фінансування здійснюється виключно з Державного бюджету України, військова частина не має можливості сплатити відповідну компенсацію за власний рахунок. Щодо стягнення середнього заробітку відповідач зазначив, що позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з військовою частиною, то відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Позивачем, у встановлений строк, подано до суду відповідь на відзив у якому він зазначає про правомірність свої позовних вимог посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та безпідставність доводів відповідача наведених у відзиву на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу в Збройних Силах України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 №129 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 , помічника командира механізованого батальйону з артилерії військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 25 березня 2019 року №65 з військової служби у запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 (за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», знято з усіх видів забезпечення з 31 травня 2019 року та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 31 травня 2019 року (а.с.48).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 05.05.2016 серії НОМЕР_2 (а.с.23).

Дні соціальної додаткової відпустки та (або) грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки, як учаснику бойових дій в період 2015-2019 роках, не надавались.

Протягом періоду з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно Військовою частиною НОМЕР_3 не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача, що не заперечується відповідачем.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей).

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У свою чергу, абзацом третім підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу пункту 19 статті 10-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка як учаснику бойових дій.

При цьому, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене уЗаконах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України.

Так, статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України Про оборону України визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано визначення мобілізації та демобілізації.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, Військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Суд звертає увагу, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено не було.

За таких обставин, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу належить задоволенню.

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 № 129 (а.с.48).

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 17547,04 грн., і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4, 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно статті 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018, відсутні. В свою чергу, в силу наведених обставин, обчислення позивачу індексу споживчих цін для проведення індексації в період з 01.01.2016 по день звільнення не здійснювалось, що на думку суду, є протиправним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про бездіяльність відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 служби у Військовій частині НОМЕР_1 з підстав не передбачення кошторисними призначеннями виплати індексації грошових доходів персоналу, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 01.12.2018 належить задоволенню.

Відповідно до статті 1-2 Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Суд зазначає, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Однак, положення цього Закону не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.

Згідно із статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до даних відносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правил загальної норми щодо виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що військовослужбовці при проходженні ними служби отримують грошове забезпечення. Поняття грошове забезпечення відрізняється від поняття заробітна плата і не корелюється з ним.

Оскільки ОСОБА_1 проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з військовою частиною, то відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а тому в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, є необґрунтованими, та в їх задоволенні слід відмовити.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 належать задоволенню частково.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати компенсації вартості за не отримане за час проходження військової служби речове майно в сумі 17547 (сімнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн 04 коп., не нарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018, не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) компенсацію вартості за не отримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 17547 (сімнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 04 коп.

Визнати протиправними дії військової частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу 31.05.2018.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 01.12.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Заяць