Справа №760/10394/19
Провадження №2-а/760/843/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
при секретарі - Гаєвській С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №5 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції рядового поліції Іващука Владислава Віталійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 09.04.2019 р. звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив:
визнати незаконними дії інспектора роти №5 батальйону №3 УПП у м. Києві ДПП рядового поліції Іващука В.В. щодо складання постанови серії ЕАВ № 1030548 від 31.03.2019 р. про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. за порушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП;
визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАВ № 1030548 від 31.03.2019 р., а провадження по справі закрити.
Свої вимоги мотивував тим, що 31.03.2019 р. інспектором роти №5 батальйону №3 УПП у м. Києві ДПП рядовим поліції Іващуком В.В. було складено постанову серії ЕАВ № 1030548 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до змісту зазначеної постанови, позивач, нібито порушив п. 15.9 (ґ) ПДР, здійснивши зупинку транспортного засобу на перехресті.
Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а тому оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Встановлені відповідачем у оскаржуваній постанові обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог ПДР України не відповідають дійсності. Інспектором при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, фото-, відеофіксація зазначеного порушення відсутні.
Таким чином, враховуючи, що він правил дорожнього руху не порушував, враховуючи відсутність будь-яких підстав притягнення його до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.04.2019 р., відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №5 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції рядового поліції Іващука Владислава Віталійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення.
Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 162 КАС України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 163 КАС України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до вимог ст. 162 КАС України, відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву, однак відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань, тому відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 р., позивач ОСОБА_1 , 31.03.2019 р., о 09:44:16 год., в м. Києві по проспекту Перемоги, 117, керуючи транспортним засобом «CHEVROLET LACETTI», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті, чим порушив п. 15.9 (ґ) ПДР.
Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
Вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 р. складена інспектором роти №5 батальйону №3 УПП у м. Києві ДПП рядовим поліції Іващуком В.В., за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 117, та була вручена позивачу.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена поліцейським патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП України передбачена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно вимог п. 15.1 ПДР, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Відповідно до ПДР, стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу;
зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.
Згідно вимог п. 15.9 ПДР зупинка забороняється: a) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків, тощо.
Отже, чинні ПДР чітко визначають в яких місцях забороняється зупинка автотранспорту.
Відповідно до п. 15.10 а) ПДР, стоянка забороняється у місцях, де заборонена зупинка.
Позивач у своїй позовній заяві оскаржує обставини, встановлені інспектором поліції про порушення ним п. 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху та, як наслідок, вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Так, позивач посилається на те, що 31.03.2019 р. на проспекті Перемоги, 117, м. Київ, він здійснив вимушену зупинку на острівці безпеки, оскільки помітив певну несправність в транспортному засобі, на якому він здійснював рух., а саме перестала належним чином працювати автоматична трансмісія. Для того, щоб не створювати аварійної ситуації та не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху, він зупинився, ввімкнувши аварійну сигналізацію, та почав здійснювати заходи для виявлення поломки. В той же час, до нього підійшов інспектор поліції та звинуватив у порушенні п. 15.9 (ґ) ПДР. В подальшому, інспектором поліції було складено оскаржувану постанову про адміністративне правопорушення. При цьому, як вказує позивач, на його пояснення про те, що транспортний засіб перебуває у несправному стані, що стало й причиною вимушеної зупинки, інспектор поліції ніяким чином не відреагував.
Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, оскільки він Правил дорожнього руху не порушував, а тому оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Встановлені відповідачем у оскаржуваній постанові обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог ПДР України не відповідають дійсності. Інспектором при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, фото-, відеофіксація зазначеного порушення відсутні.
Відповідно до п. 1.10 ПДР дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими.
Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Згідно вимог п. 15.14 ПДР, у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9, 9.10, 9.11 цих Правил.
Відповідно до п. 9.9 (а) ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі.
Відповідач не скористався процесуальним правом надати будь-які докази.
Не було також надано суду письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог та матеріалів, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Суд звертає увагу на те, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, згідно з п. 9 ст. 31 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Однак, відповідачем не виконано обов`язку щодо збирання належних та допустимих доказів, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки матеріалів, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суду надано не було.
Таким чином, відеозапис події, фотокартки, що підтверджують вчинене позивачем порушення, відібрані пояснення у позивача, показання свідків та інші допустимі докази в матеріалах справи відсутні, що свідчить про не доведення факту порушення позивачем п. 15.9 (ґ) ПДР.
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.
Оскаржувана постанова серії ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить жодних посилань на будь-які докази вчинення позивачем правопорушення.
Так, в порушення вимог ч. 3 ст. 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей щодо фіксування інкримінованого позивачу правопорушення, а також не надано інших доказів вчинення правопорушення.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі № 743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з п. 1 ст. 247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Позивачем заперечується факт порушення ним Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Так, позивач посилається на те, що в його діях, які кваліфікуються за ч. 1 ст. 122 КУпАП, відсутній склад правопорушення, адже відсутня суб`єктивна сторона вищевказаного адміністративного правопорушення. Винних дій він не вчиняв, правил дорожнього руху не порушував.
Відповідно до п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Статтею 35 Закону встановлено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі, якщо водій порушив ПДР.
Відповідачем винесена постанова відносно позивача за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: порушення заборони зупинки на перехрестях.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- івідеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Всупереч вимогам ст. 77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні пояснення свідків, очевидців пригоди, матеріали фото-чи відеозйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб`єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові серії ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 року та не підтверджується жодними іншими доказами.
Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.
Разом з цим, на думку суду позиція відповідача у даній справі не є доведеною, оскільки не підтверджена належними та допустимим доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, яке інспектор поліції вважав встановленим у постанові серії №1030548 від 31.03.2019 р.
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Такої ж думки дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 26.04.2018 р. по справі №338/1/17.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню.
Разом з тим, перевіряючи наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в іншій частині позовних вимог, тобто щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, суд зазначає, що у відповідності до ст.ст. 247, 284 КУпАП вирішення питання про закриття справи про адміністративне правопорушення належить до дискреційних повноважень того органу, яким було порушено таку справу.
Водночас, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають.
Тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, ч. 1 ст. 122, 251, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №5 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції рядового поліції Іващука Владислава Віталійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1030548 від 31.03.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кушнір С.І.
