Справа № 464/2702/18 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/811/1091/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:53
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар Юзефович Ю.І.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року, постановлене в складі головуючої судді Чорної С.З., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до відповідача про скасування наказу № 86-к Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 від 11.04.2018 року про звільнення його з посади водія автобуса та про поновлення на роботі. Мотивує позов тим, що його незаконно звільнено з посади водія автобуса на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з виявленням невідповідності працівника займаній посаді за станом здоров`я. Зазначає, що причиною звільнення вказане те, що за даними медичного огляду 29.03.2018 року стан здоров`я позивача не відповідає займаній посаді. При цьому, відповідач посилається на лист № 3 від 02.04.2018 року ТОВ “Клініка імені Гальченко В ОСОБА_2 В.”. Вважає, що отримана інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач обстеження у згаданій клініці не проходив, а терапевтом був скерований для огляду в іншу клініку для обстеження вузькими спеціалістами, зокрема, урологом, пульмонологом, кардіологом. Тому позивач 02.04.2018 року пройшов повний медичний огляд у Львівській обласній госпрозрахунковій поліклініці. 11.04.2018 року позивача викликав директор ЛК АТП № 1 і повідомив про звільнення з посади водія, яке вважає незаконним. Просить скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді водія автобуса, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1.
Стягнуто з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2018 року по 20.02.2019 року в розмірі 40 672, 80 гривень без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на користь держави 1 536, 80 грн. судового збору.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись з даним рішення, відповідач - Львівське комунальне автотранспортне підприємство № 1 оскаржив таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає про безпідставність та необґрунтованість судового рішення, ухвалення такого з порушенням норм процесуального права, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог покликається на те, що позивач на час проходження медичного огляду не міг виконувати роботу на посаді водія і бути допущеним до керування транспортним засобом категорії «D». Суд не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_3 , яка вказала, що під час медичного огляду у військовому квитку ОСОБА_1 був здійснений запис про звільнення з військової служби за станом здоров`я (непридатний до військової служби) та зазначені відповідні статті Наказу МОУ від 14.08.2008 року № 402 «Про затвердження Положення про військову-лікарську експертизу в ЗСУ». Враховуючи висновок медичної комісії ТОВ «Клініка ім. Гальченко В. ОСОБА_4 .» від 02.04.2018 року водій ОСОБА_1 не міг здійснювати трудову діяльність за професією водія. Відповідно до ч. 5 ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.
Суд неправильно прийшов до висновку, що в день видання наказу про звільнення позивач надав відповідачу медичну довідку серії НОМЕР_1 № 104628 від 02.04.2018 року Львівської обласної госпрозрахункової поліклініки, в якій зазначено про можливість керування транспортним засобом категорії Д, Д1, тобто відсутність перешкод для зайняття посади водія. Таку довідку ОСОБА_1 надав підприємству 12.04.2018 року, тобто після його звільнення, про що свідчить його заява від 12.04.2018 року про надання підприємству копії довідки.
Щодо надання позивачу пропозицій на заміщення вакантних посад, то позивач не відповідав жодній із посад за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння». А тому ЛК АТП №1 мало об`єктивну неможливість запропонувати позивачу наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати та кваліфікаційним рівнем.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.12.2016 року працював на посаді водія автобуса в Львівському комунальному автотранспортному підприємстві № 1 (а.с.4).
Підприємство звернулось з листами вих. № 284/02 від 27.03.2018 року та вих. № 295/02 від 29.03.2018 року до ТОВ “Клініка ім. Гальченко В. В.” про надання інформації щодо проходження ОСОБА_1 періодичних медичних оглядів 03.11.2016 року та 16.11.2017 року та щодо виданих клінікою за результатами таких оглядів довідок (а. с. 54 -55). До моменту отримання відповідей, підприємством прийнято рішення відсторонити ОСОБА_1 від роботи, направити його для проходження позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом (а. с. 11), провести службове розслідування щодо отриманих раніше позивачем медичних довідок.
З листів за вихідними № 2 від 28.03.2018 року та № 3/1 від 02.04.2018 року вбачається, що ТОВ «Клініка ім. Гальченко В. В.» медичних оглядів ОСОБА_1 не проводило, жодної довідки не видавало (а. с. 56, 58).
За результатами проведеного позачергового медичного огляду ОСОБА_1 , клініка надала лист вих. № 3 від 02.04.2018 року про те, що довідка форми 083/о ОСОБА_1 не видана, відтак останній не може здійснювати трудову діяльність за професією водія (а. с. 57).
З акту службового розслідування вбачається, що ОСОБА_1 необхідно звільнити з посади водія, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок його невідповідності виконуваній роботі за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (а. с. 48).
Наказом № 86-к від 11.04.2018 року позивач ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи. Підставою звільнення відповідно до наказу є акт службового розслідування від 05.04.2018 року та протокол засідання профкому від 11.04.2018 року (а. с. 8).
В медичній довідці серії ЯЯХ № 104628 від 02.04.2018 року, виданій ОСОБА_1 Львівською обласною госпрозрахунковою поліклінікою, зазначено про можливість керування транспортними засобами категорії Д, Д1, тобто відсутність перешкод для зайняття посади водія (а. с. 14).
Розглядаючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що лист ТОВ «Клініка ім. Гальченко В.В.» від 02.04.2018 року не є належним та допустимим доказом у даній справі на підтвердження непридатності водія ОСОБА_1 до керування транспортним засобом. Окрім того, жодних пропозицій щодо переведення на вакантні та незаймані посади, які б були запропоновані позивачу відповідачем, суду не надано.Відтак порушене право позивача на працю підлягає відновленню, а позов – задоволенню.І оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого визначено у відповідності з вимогами статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 40 672, 80 грн., який слід стягнути з відповідача.
Щодо вимоги про скасування наказу про звільнення, суд вважав, що така є зайвою, оскільки такий спосіб захисту не визначений законодавством як спосіб захисту порушеного трудового права, крім того, наказ про звільнення як акт індивідуальної дії, вичерпав свою дію звільненням позивача, а судом захищено порушене право позивача у спосіб визначений законодавством шляхом поновлення на роботі.
З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин, які регулюються нормами КЗпП України.
Так, Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43).
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Відповідно до ч. 2 вказаної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частиною 1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору за п. 2 ст. 40 КЗпП України можливе лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є представник.
Відповідно до п. 21 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18, від 25 травня 1998 р. № 15 при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.
Пунктом 24 зазначеної Постанови передбачено, що працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров`я, не може бути звільнений за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП України. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв`язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП України, якщо наявні передбачені ним умови.
Звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я можливе у разі наявності відповідного медичного висновку. Такий медичний висновок згідно зі ст. 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року дають медико-соціальні експертні комісії, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров`я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Враховуючи те, що позивач працював на посаді водія, до правовідносин, що виникли слід застосовувати спеціальний нормативний акт, а саме Наказ МОЗ України 31.01.2013 року № 65/80 “Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів” (надалі по тексту рішення – Положення). Саме дотримання вказаного нормативного акту є основою для застосування п. 2. ст. 40 КЗпП України.
Згідно п. 4.1 цього Положення позачерговий медичний огляд водія транспортного засобу проводиться за направленням власника підприємства, установи, організації на підставі медичних даних про стале погіршення стану здоров`я чи виявлення ознак захворювання або вади, включених до наказу № 299 від 24.12.1999 року "Про затвердження Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами" (надалі по тексту рішення – Перелік).
В п. 9 даного Переліку визначено, що до керування транспортними засобами категорії D не допускаються особи в яких наявне сприйняття розмовного мовлення на одне або обидва вуха на відстані менше 3 м, шепітного мовлення на відстані 1 м (при повній глухоті на одне вухо та прийнятті розмовного мовлення іншим вухом на відстані, не меншій 3 м, або сприйнятті розмовного мовлення кожним вухом на відстані, не меншій 2 м питання вирішується індивідуально).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувшись до відповідача з заявою про надання матеріальної допомоги одночасно надав підтверджуючі документи, а саме рахунок № 2210 від 16.02.2018 року на придбання слухового апарату та результати діагностики, в яких визначено наявність порушення звукопровідної та звукоприймаючої слухової системи, а також довідку про визначення ступеня втрати працездатної у відсотках серії 12 ААА (втрати працездатності 25 %) (а. с. 49-51).
З вказаних документів вбачається, що позивач мав певні захворювання слухової системи, відтак, у ТОВ «Клініка ім. Гальченко В. В.» були підстави направити працівника ОСОБА_1 для проведення позачергового медичного огляду.
В п. 3.2 Положення визначено, що порядок проведення позачергового медичного огляду здійснюється відповідно до розділу ІІ Положення, в якому визначено, що за результатом медичного огляду медична комісія видає медичну довідку. Форма довідки не є довільною і затверджена Положенням.
В наказі № 86-к від 11.04.2018 року визначено, що підставою для звільнення позивача був акт службового розслідування від 05.04.2018 року. У висновку акта рекомендовано звільнити саме на підставі листа вих. № 3 від 02.04.2018 року , що суперечить наведеним вище нормам.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що власник може звільнити працівника з мотивів його невідповідності роботі, яку він виконує (посаді, яку займає), за станом здоров`я (п. 2 ст. 40 КЗпП України) лише у двох випадках: а) за умови відмови працівника від переведення; б) якщо, згідно з медичним висновком, працівник визнається непрацездатним і не визначаються види робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності охорони здоров`я. Якщо звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП було проведено без пропозиції обійняти іншу наявну посаду на підприємстві (у першу чергу по спеціальності, у другу - будь-яку іншу роботу), у працівника є достатньо підстав для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Судом вірно враховано, що ТОВ «Клініка ім. Гальченко В. В» жодного разу не видавало позивачу медичних довідок в 2016 та 2017 роках. Дана обставина підтверджує, що під час прийняття на роботу працівник не мав належної медичної довідки. Однак, доказів того, що позивач ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді матеріали справи також не містять.
В інструкції про заповнення бланка медичної довідки щодо придатності до керування транспортним засобом, яка є додатком до Положення, зазначено, що у разі визначення водія (кандидата у водії) непридатним до керування транспортним засобом у колонці “Відмітка про придатність” навпроти відповідної категорії транспортного засобу вписується слово “непридатний”.
За відсутності в матеріалах справи передбаченої вище переліченими нормативними актами медичної довідки щодо придатності до керування транспортним засобом, мотиви апеляційної скарги про те, що довідку про відсутність протипоказань до роботи позивач ОСОБА_1 надав підприємству 12.04.2018 року, тобто після його звільнення, про що свідчить його заява від 12.04.2018 року про надання підприємству копії довідки, колегія суддів вважає безпідставними.
Окрім того, жодних пропозицій щодо переведення на вакантні та незаймані посади, які б були запропоновані відповідачем позивачу, суду першої інстанції відповідачем не надано.Мотиви апелянта про те, що позивач не відповідав жодній із наявних посад за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння), а тому ЛК АТП № 1 мало об`єктивну неможливість запропонувати позивачу наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати та кваліфікаційним рівнем, колегія суддів вважає такими, що правильності висновків не спростовують.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Неприйнятними є решта доводів апеляційної скарги щодо дотримання порядку звільнення та своєчасне його погодження із профспілковим органом, оскільки за відсутності правових підстав для звільнення позивача за ініціативою власника чи уповноваженого органу, наведені доводи не спростовують висновок суду щодо незаконності звільнення та поновлення звільненого працівника на займаній посаді із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Разом із тим, ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітного заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції керувався розрахунком позивача, де за розрахункову одиницю взято заробітну плату за два місяці роботи, що передували звільненню.
Згідно п. 8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.03.1995 р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.
У справі, що розглядається, позивач був звільнений 11 квітня 2018 року, останніми місяцями перед звільненням були лютий і березень.
Таким чином, середньоденний заробіток вірно визначено, виходячи із заробітку саме за ці місяці, що у відповідності до наданої довідки становить (3312,96+4407,42):41=188,30 грн. Кількість днів вимушеного прогулу на час ухвалення рішення судом 216 робочих дня, а тому середній заробіток, що підлягає стягненню за цей період становить 40 672, 80 грн.
З врахуванням відсутності доказів про наявність підстав для звільнення та порушенням процедури звільнення позивача із займаної посади, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про його поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині судове рішення не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 – залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 вересня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.
