ПОСТАНОВА
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 813/1247/17
адміністративне провадження № К/9901/49937/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/1247/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Н. М. Судова-Хомюк, В. В. Гуляк, Р. Й. Коваль) від 21 березня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступником, якої є Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області, далі - відповідач, Городоцька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), у якому просив стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 24200,00 грн за період з 05 квітня 2016 року по 20 вересня 2016 року, стягнути з відповідача моральну шкоду за час вимушеного прогулу в сумі 100000 грн.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року позовні вимоги у справі № 813/1220/16 ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 04 квітня 2016 року № 17-0 «Про звільнення працівників»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора сектору доходів і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області з 05 квітня 2016 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 . допущено до негайного виконання. Постанова набрала законної сили 17 січня 2017 року. На підставі рішення суду про поновлення на роботі, позивач звернувся з письмовою заявою до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області із проханням виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, однак на час звернення до суду відповідач так і не виплатив заробітну плату за час вимушеного прогулу.
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Городоцької об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 18 993,78 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, 04 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року.
6. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 травня 2018 року, визначено склад колегії суддів: Білоус О. В. - головуючий суддя, Шарапа В. М., Желтобрюх І. Л.
7. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
8. 29 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 636/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
10. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
11. 05 липня 2019 року до Верховного Суду від відповідача надійшла заява про правонаступництво, в якому висловлено прохання замінити сторону у справі - Городоцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області на належного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
12. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження; заяву про правонаступництво задоволено, внаслідок чого, замінено відповідача у справі - Городоцьке об`єднання державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області її правонаступником - Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області;закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, залишеною без зміна ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 813/1220/16 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 04 квітня 2016 року № 17-0 «Про звільнення працівників»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора сектору доходів і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області з 05 квітня 2016 року.
Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 . допущено до негайного виконання.
Постанова набрала законної сили 17 січня 2017 року.
14. Судами встановлено, що відповідно до судового рішення по справі № 813/1220/16 питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не вирішувалося.
15. Наказом Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 21 вересня 2016 року № 55-0 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного ревізор-інспектора сектору податків і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцького об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області.
16. В подальшому, позивач звернувся з заявою від 31 січня 2017 року до начальника Городоцької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, у якій просив нарахувати заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня по 20 вересня 2016 року, обґрунтовуючи право на отримання вказаних коштів судовим рішенням про поновлення на роботі, що набрало чинності.
17. Відмова у реалізації вказаної заяви була підставою звернення до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що враховуючи незаконне звільнення позивача, що встановлено судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2016 року по 20 вересня 2016 року. Середнє грошове забезпечення розраховане на підставі пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що оскільки у справі про поновлення на роботі позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про можливе порушення своїх прав на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення позивач дізнався 04 квітня 2016 року, тобто в день звільнення, тому з урахуванням ч. 3 ст. 99 КАС України, ст. 233 КЗпП України станом на час подання позовної заяви у цій справі позивач пропустив строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні вимог .
20. При цьому, вказав, що у даній справі не слід ототожнювати поняття нарахованих та не виплачених з вини роботодавця складових заробітної плати та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, право на звернення з яким мав позивач, коли звертався з дотриманням строків до суду з вимогами щодо оскарження наказу про звільнення з займаної посади.
21. Також, твердження представника позивача про те, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, суд апеляційної інстанції вважає їх помилковим, оскільки на спірні правовідносини вказана правова норма не поширюється. Дана норма застосовується лише до правовідносин, коли право особи на отримання такої виплати не оспорюється і спірна виплата була їй нарахована проте, з певних причин не виплачена.
22. За вказаних обставин та посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 суд апеляційної інстанції вважає твердження суду першої інстанції про наявність підстав щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 05 квітня 2016 року по 20 вересень 2016 року помилковим та необґрунтованим.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
24. Зокрема, скаржник зазначив, що оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці, то відповідно до положень частини 1 статті 233 КЗпП України вони не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини 1 статті 233 КЗпП та статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.
26. Предметом розгляду у даній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2016 року по 20 вересня 2016 року, які були заявлені після розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 04 квітня 2016 року № 17-0 «Про звільнення працівників» та поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора сектору доходів і зборів з фізичних осіб Яворівського відділення Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області з 05 квітня 2016 року.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (в редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
29. За змістом частин першої, другої статті 99 зазначеного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
31. Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
32. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
33. Приписами статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
34. За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
35. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
36. Згідно з частиною другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
37. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частиною другою статті 233 КЗпП України.
38. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
39. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
40. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
41. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
42. Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
43. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.
44. Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
45. У свою чергу, середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
46. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). Згідно частини 3 пункту 2 Порядку збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
47. Отже, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
48. За таких обставин, Суд вважає, що є необґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції в аспекті спірних правовідносин на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012, оскільки цим рішенням Конституційний Суд розтлумачив застосування частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу, які регламентують відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тоді як предметом розгляду даної адміністративної справи є з`ясування обставин наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з приводу визнання звільнення останнього незаконним в судовому порядку.
49. Суд зазначає, що за своєю правовою природою питання щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу мають різну складову та предмет правового регулювання. В даному випадку як зазначалось вище, в межах цієї справи не є предметом спору питання стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, а є питання щодо порушення з боку відповідача законодавства про оплату праці працівника пов`язаного з незаконним звільненням та необхідністю виплати заробітної плати в його середньому значенні за весь цей період вимушеного прогулу.
50. Крім того, з огляду на положення статті 235 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей КАС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особа, яка не заявила до суду вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з вимогою щодо визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, не обмежена правом реалізувати це в майбутньому.
51. Таким чином, до спірних правовідносин не застосуються положення статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) та частини 1 статті 233 КЗпП України в частині визначення строку звернення до суду. Окрім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку коли є підстави вважати пропуск строку звернення з позовом до суду, то правильним процесуальним наслідком слід вважати залишення позовної заяви без розгляду, а не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову.
52. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано вірну оцінку спірним правовідносинам, щодо наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
53. Доводи ОСОБА_1 . викладені у касаційній скарзі знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи у касаційному провадженні.
54. Отже, Львівський апеляційний адміністративний суд скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, дійшов хибного висновку про відсутність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
55. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
56. З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року підлягає скасуванню, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року - залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов
