П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого Соломахи Л.І.

суддів Агєєва О.В., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Розпутько Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 235/5070/18 за позовом керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, приватний нотаріус Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельова Олена Володимирівна, про визнання недійсним договору міни земельної ділянки з апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області Г. Коршуна на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року у складі судді Бородавка К.П., -

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2018 року керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області звернувся в інтересах держави до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, приватний нотаріус Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельова О.В., про визнання недійсним договору міни земельної ділянки.

Зазначав, що Красноармійською місцевою прокуратурою 11 липня 2018 року внаслідок моніторингу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з метою вивчення стану додержання вимог земельного законодавства України щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення на території Покровського району Донецької області встановлено, що 17 березня 2014 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, який зареєстрований приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельовою О.В. в реєстрі правочинів за № 593 (на момент укладання договору міни була нотаріусом Донецького міського нотаріального округу).

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 1422783000:01:000:0296 площею 3,5564 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Миролюбівської сільської ради Покровського району Донецької області, а ОСОБА_2 взамін передав у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 1422785700:04:000:1243 площею 0,0789 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Рівненської сільської ради Покровського району Донецької області.

Посилаючись на те, що:

- спірний договір міни укладено в порушення пункту 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, яким встановлено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, та статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яка передбачає можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай", про що зазначено у правових позиціях Верховного суду України, які викладені у постановах від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі №570/3834/16-ц;

- укладення спірного договору міни в період дії заборони на відчуження земельних ділянок є підставою визнання його відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 203 ЦК України недійсним,

прокурор просив визнати договір міни земельної ділянки на земельну ділянку № 593 від 17 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельовою О.В., недійсним (а.с. 33 - 39 т. 1).

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року в задоволенні позову керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- зі змісту наданих позивачем Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, передана ОСОБА_1 . внаслідок обміну у власність відповідачу ОСОБА_2 , належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 07.02.2014 року № 1745 7094, її кадастровий номер сформований та державна реєстрація здійснена 27.01.2014 року Управлінням Держземагентства у Красноармійському районі (а.с. 20 - 21); земельна ділянка передана відповідачем ОСОБА_2 внаслідок обміну у власність відповідачу ОСОБА_1 , належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 21.12.2013 року № 15097838, її кадастровий номер сформований та державна реєстрація здійснена 04.12.2013 року Управлінням Держземагентства у Красноармійському районі (а.с. 111 - 113 т. 1). Відповідно до приписів статті 79^{1 ЗК України земельні ділянки, щодо яких укладений спірний договір міни, на момент його укладення мали статус сформованих земельних ділянок, а відтак, правовідносини з обміну такими земельними ділянками Законом України від 05.06.2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі Закон № 899-IV) не регулюються. Посилання позивача на порушення відповідачами при укладенні спірного договору міни вимог Закону № 899-IV є безпідставними;}

^{- копія оскаржуваного договору міни позивачем суду не надана, вжитими заходами отримати копію такого договору не вдалось, що унеможливлює здійснення його перевірки судом на відповідність вимогам чинного законодавства;}

^{- посилаючись на те, що спірний договір міни є удаваним, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; позивачем не зазначено, для приховування якого саме іншого правочину відповідачами укладений спірний договір та правилами якого правочину, на думку позивача, мають регулюватись спірні правовідносини;}

^{- враховуючи, що на правовідносини між відповідачами щодо укладення спірного договору міни Закон № 899-IV не розповсюджується, зважаючи на приписи пункту 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 90 Земельного кодексу України (далі ЗК України), за якими обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку, що здійснений відповідно до закону, виключений з переліку дій, що не допускаються законодавцем, укладення відповідачами спірного договору міни не суперечить пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України; доказів порушення відповідачами вимог статей 215, 203 ЦК України прокурором суду не надано;}

^{- підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі відсутні. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України представництво прокурором інтересів держави здійснюється у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох виключних випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), Положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, та яка здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Згідно пункту 4 вказаного Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, наділений повноваженнями, зокрема, із організації та здійснення державного нагляду (контролю), в тому числі , за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (п/п 251 пункту 4). З наведеним кореспондуються норми Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308. Отже, захищати інтереси держави у сфері земельних правовідносин, які полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, має Держгеокадастр та його територіальні органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а не прокурор, який не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. В даній справі прокурором не надано доказів нездійснення відповідним суб`єктом владних повноважень захисту інтересів держави або здійснення захисту таких інтересів неналежним чином. Доводи прокурора щодо відсутності у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовами про визнання правочинів недійсними суперечать як вищевказаним Положенням, так і приписам статті 152 ЗК України, за якими питання дотримання вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами віднесено саме до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Положення таких нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене свідчило б про неправомірне обмеження повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави. Прокурором безпідставно не зазначений орган (органи), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу держави, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі (а.с. 131 - 134 т. 1).}

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник прокурора Донецької області Г. Коршун в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до підпункту "б" пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Зазначеною нормою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не можуть бути відчужені. Виключення з цього правила, серед іншого, складає "обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону".

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-464цс16 обмін земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачено лише Законом № 899-IV, згідно якого обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою "пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, тобто в разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 383/1146/15-ц.

У даній справі спірні земельні ділянки не є паями (вже виділені в натурі та оформлені державними актами на право власності на земельну ділянку) та не є частинами єдиного масиву (виділені різним власникам і на території різних сільських рад). Таким чином, на вказані земельні ділянки розповсюджується мораторій щодо їх відчуження, підстави для його незастосування відсутні.

В порушення зазначених норм матеріального права суд першої інстанції безпідставно відступив від правової позиції Верховного Суду та дійшов висновку, що обмін зазначених земельних ділянок є законним.

Посилання суду на статті 715, 716 ЦК України є неприйнятними, оскільки ці норми встановлюють лише загальні положення договору міни. Вони не допускають законодавчу можливість обміну саме земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Частиною шостою статті 715 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. Щодо земель сільськогосподарського призначення такі особливості передбачено пунктом 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, однак суд їх не врахував.

Крім того, у позовній заяві керівник Красноармійської місцевої прокуратури як на підставу позову посилався на частину першу статті 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З огляду на це, спірний договір підлягає визнанню недійсним через недодержання вимог підпункту "б" пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у момент його вчинення.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що прокурор посилався на удаваність правочину та останнім не надано доказів щодо цього. Такі вимоги прокурором у позовній заяві не зазначено.

Звертаючись до суду з позовом, керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області заявив клопотання про витребування у приватного нотаріуса Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельової О.В. належним чином засвідченої копії договору міни № 593 від 17 березня 2014 року, яке ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2018 року було задоволено.Однак нотаріусом повідомлено про неможливість надання договору, оскільки його копія залишилась на непідконтрольній українській владі території, у м. Донецьку, у зв`язку з чим надати суду для вивчення договір міни № 593 від 17.03.2014 року не представилося можливим.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав і інтересів є визнання недійсним правочину.

Виходячи з норм статті 202, частини третьої статті 215, частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України, недійсним можна визнати договір як правочин, а не договір як документ.

Звертаючись до суду з позовом, керівник Красноармійської місцевої прокуратури просив визнати недійсним договір не як документ, а як правочин (дію). Прокурором оспорюється не окремий пункт договору, а весь зміст правочину через універсальну (загальну) заборону укладання договору щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Факт здійснення правочину та укладення договору підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є доказами у розумінні статей 76 - 80 ЦПК України.

Сторонами факт здійснення правочину щодо обміну земельними ділянками, а також щодо наявності спірного договору не заперечується.

Отже, відсутність договору, як документу, на що послався суд, не є підставою для відмови у задоволенні позову прокурора про визнання недійсним договору не як документу, а як правочину (дії).

Суд дійшов помилкового висновку про те, що у цій справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави.

Інтереси держави у сфері земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, захисті та визнанні лише тих прав, які набуто та підтверджено у передбачений законом спосіб (частина четверта статті 13, частина друга статті 41 Конституції України). Набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у спосіб, що суперечить закону, порушує порядок обігу майнових прав та нівелює інтереси держави у цій сфері. Так, порушення державних інтересів відбулось внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельними ділянками, виділених в натурі власникам земельних часток (паїв), та заборони відчуження таких земельних ділянок, метою якого насамперед є збереження земель сільськогосподарського призначення.

Компетентним суб`єктом владних повноважень, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин на території Донецької області є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Відповідно до частини першої статті 15^{2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, зокрема, за: дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (пункти 3, 4 частини першої статті 152 ЗК України).}

Відповідно до Положення про Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, яке є структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, юрисдикція якого поширюється на територію Донецької області, Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

У цій справі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є третьою особою, оскільки є органом контролю у частині дотримання вимог земельного законодавства. Управління не виступає позивачем у справі, оскільки не є розпорядником спірних земельних ділянок та його інтереси обміном земель не порушено.

Ані Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру у Донецькій області, ані Положенням про Управління з контролю за використанням та охороною земель не передбачено повноважень Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними.

Враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовами цієї категорії, прокурор відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України пред`явив цей позов в інтересах держави самостійно та набув статусу позивача.

Згідно пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави є підставою для повернення позовної заяви.

Відповідно до статті 187 ЦПК України підстави для представництва інтересів держави прокуратурою перевіряються до відкриття провадження у справі. Суд ухвалою від 29.08.2018 року відкрив провадження у справі, тим самим підтвердив підстави для представництва прокурором інтересів держави. Ухвала про відкриття провадження у справі не оскаржена, є чинною, у зв`язку з чим встановлені нею обставини не підлягають доказуванню.

Навіть якщо суд помилково відкрив провадження та вважав, що у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, він мав залишити позовну заяву без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Всупереч цим процесуальним нормам суд, вважаючи, що позов прокурора не підлягає розгляду через відсутність підстав для представництва, розглянув його та прийняв за ним рішення про відмову у його задоволенні (а.с. 141 - 149 т. 1).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 квітня 2019 року за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області Г. Коршуна відкрито апеляційне провадження (а.с. 160 - 162 т. 1).

Відповідач ОСОБА_2 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01 квітня 2019 року був повідомлений відповідно до частини другої ст. 1^{1 Закону України від 12.08.2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 02 квітня 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 170 т. 1).}

^{Крім того, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01 квітня 2019 року разом з копією апеляційної скарги заступника прокурора Донецької області Г. Коршун відповідачу ОСОБА_2 була направлена 02 квітня 2019 року на його електронну адресу, зазначену позивачем в позовній заяві (а.с. 167 т. 1), та отримані ним згідно електронного повідомлення 02 квітня 2019 року (а.с. 168 т. 1).}

^{Відповідач ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01 квітня 2019 року та копію апеляційної скарги заступника прокурора Донецької області Г. Коршун отримала 06 квітня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 172 т. 1).}

^{Треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області та приватний нотаріус Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельова О.В. копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 01 квітня 2019 року та копію апеляційної скарги заступника прокурора Донецької області Г. Коршун отримали 05 квітня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 173, а.с. 174 т. 1).}

^{Письмові відзиви на апеляційну скаргу учасниками справи не надані.}

^{Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.}

^{Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року справа була призначена до розгляду у судовому засіданні на 08 травня 2019 року (а.с. 176 - 177 т. 1).}

^{Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Донецької області Г. Коршуна на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року у справі №235/5070/18 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 227/1506/18 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави до Бойко Зої Іванівни , Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Каравай", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Яна Валеріївна, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни недійсним, за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року (а.с. 199 - 210 т. 1).}

^{Ухвалою Донецького апеляційного суду 05 серпня 2019 року апеляційне провадження поновлено, справу призначено до розгляду на 21 серпня 2019 року (а.с. 222 - 224 т. 1).}

^{В судове засідання апеляційного суду 21 серпня 2019 року учасники справи, в тому числі прокурор, не з`явилися, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 04 вересня 2019 року.}

^{В судове засідання апеляційного суду 04 вересня 2019 року учасники справи, в тому числі прокурор, повторно не з`явилися; про дату, час та місце судового засідання повідомлені: заступник прокурора Донецької області та керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької областісудову повістку - повідомлення про розгляд справи 04 вересня 2019 року отримали 27 серпня 2019 року; відповідач ОСОБА_1 - 31 серпня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 11, а.с. 12, а.с. 23 т.2).}

^{Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання 04 вересня 2019 року повідомлений відповідно до частини першої ст. 11 Закону України від 12.08.2014 року №1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 21 серпня 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади (а.с. 8 т. 2).}

^{Заступник прокурора Донецької області Г. Коршун, керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, приватний нотаріус Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельова О.В. про причини неявки у судові засідання 21 серпня 2019 року та 04 вересня 2019 року не повідомили і відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися в судові засідання без поважних причин.}

^{Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.}

^{Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Донецької області Г. Коршуна підлягає частковому задоволенню.}

^{Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.}

^{Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.}

^{Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.}

^{Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки № 130454509 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта, сформованої 11 липня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1422783000:01:000:0296 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 287534714227) площею 3,5564 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: Донецька область, Покровський район ( Красноармійський), Миролюбівська сільська рада, належала на праві власності ОСОБА_1 та на підставі договору міни № 593 від 17 березня 2014 року перейшла у власність ОСОБА_2 Договір міни № 593 від 17 березня 2014 року посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кисельовою О.В. Державну реєстрацію права власності (реєстрація переходу прав власності) на підставі зазначеного договору було проведено та внесено відомості до Реєстру 17 березня 2014 року реєстратором - приватним нотаріусом Кисельовою О.В., Великоновосілківський районний нотаріальний округ Донецької області, індексний номер рішення: 11671840 (а.с. 16 - 19 т. 1).}

^{Згідно Інформаційної довідки № 130460668 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 11 липня 2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1422785700:04:000:1243 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 249964214227) площею 0,0789 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Донецька область, Покровський район (Красноармійський) , Рівненська сільська рада, належала ОСОБА_2 та на підставі договору міни № 593 від 17 березня 2014 року перейшла у власність ОСОБА_1 Договір міни № 593 від 17 березня 2014 року посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кисельовою О.В. Державну реєстрацію права власності (реєстрація переходу прав власності) на підставі зазначеного договору було проведено та внесено відомості до Реєстру 17 березня 2014 року реєстратором - приватним нотаріусом Кисельовою О.В., Великоновосілківський районний нотаріальний округ Донецької області, індексний номер рішення: 11674015 (а.с. 22 - 24 т. 1).}

^{Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:}

^{- земельна ділянка, яка ОСОБА_1 в порядку обмін передана у власність ОСОБА_2 , належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 07 лютого 2014 року № 17457094, її кадастровий номер сформований та державна реєстрація здійснена 27 січня 2014 року управлінням Держземагентства у Красноармійському районі (а.с. 20 - 21 т. 1);}

^{- земельна ділянка, яка ОСОБА_2 в порядку обмін передана у власність ОСОБА_1 , належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2013 року № 15097838, її кадастровий номер сформований та державна реєстрація здійснена 04 грудня 2013 року Управлінням Держземагентства у Красноармійського районі (а.с.111 - 113 т. 1).}

^{Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.}

^{Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.}

^{Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).}

^{Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша).}

^{Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга).}

^{Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя).}

^{Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).}

^{Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).}

^{Звертаючись до суду з позовом, прокурор просив визнати договір міни земельної ділянки, укладений 17 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним з тих підстав, що він укладений в порушення пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), також в порушення статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай".}

^{Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладення відповідачами оспорюваного договору міни не суперечить пункту 15 розділу Х "Перехідні положенння" ЗК України.}

^{Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.}

^{Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.}

^{Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які ратифіковані Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.}

^{Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).}

^{Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).}

^{Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.}

^{Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).}

^{Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).}

^{Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт "в" частини першої статті 5 ЗК України).}

^{Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.}

^{Відповідно до підпункту "а" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.}

^{Відповідно до пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору міни 17 березня 2014 року, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:}

^{а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;}

^{б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.}

^{Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.}

^{Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).}

^{Відповідно до Закону України від 10.11.2015 № 767-VIII "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель" заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2017 року, а згідно із Законом України від 06.10.2016 року № 1669-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель" та Законом України від 07.12.2017 року № 2236-VIII "Про внесення зміни до розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України" - відповідно продовжена до 1 січня 2018 року та до 1 січня 2019 року.}

^{Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, а саме :}

^{- можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб;}

^{- можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб;}

^{- можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.}

^{Тобто, встановлена пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не лише земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).}

^{Верховний Суд України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, на які посилається прокурор в позовній заяві та апеляційній скарзі, виключення із заборони відчуження згідно з підпунктом "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону витлумачив так :}

^{- міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі № 899-IV;}

^{- Закон № 899-IV застосовується лише одноразово при переведенні земельної ділянки (паю) з невизначеними межами в закріплену на місцевості земельну ділянку з конкретним цільовим призначенням;}

^{- стаття 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально;}

^{- частина перша статті 5 Закону № 899-IV встановлює що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;}

^{- згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках;}

^{- об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення "за схемою пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV.}

^{Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) зазначила, що Верховний Суд України застосував звужувальне тлумачення підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на підставі статей 5 і 14 Закону № 899-IV встановив, що такий обмін може відбутися "за схемою пай на пай", у зв`язку з чим відступила від попередніх висновків Верховного Суду України.}

^{Велика Палата зазначила, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).}

^{Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (частина перша статті 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (частина друга вказаної статті).}

^{Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).}

^{За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).}

^{Договір міни є різновидом договору купівлі-продажу (§ 6 "Міна" розміщений у главі 54 "Купівля-продаж" ЦК України); сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (стаття 655, частина друга статті 715 ЦК України).}

^{Частина перша статті 14 Закону № 899-IV встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тоді як абзац одинадцятий частини першої статті 5 цього Закону у редакції, чинній на час укладення договору міни, передбачав повноваження сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.}

^{По-перше, стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.}

^{По-друге, заборона відчуження, визначена у підпункті "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.}

^{По-третє, наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV у редакції, чинній на час укладення договору міни, повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключала можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).}

^{Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).}

^{Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 підпункт "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.}

^{Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.}

^{Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.}

^{Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції чинній до 1 січня 2019 року та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.}

^{Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).}

^{Відповідно до статті 22 ЗК України (у редакції чинній на час укладення договору міни) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.}

^{До земель сільськогосподарського призначення належать:}

^{а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);}

^{б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).}

^{Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:}

^{а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;}

^{б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;}

^{в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;}

^{г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;}

^{ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.}

^{Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, які надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, відповідачами здійснено обмін однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а саме:}

^{- земельна ділянка з кадастровим номером 1422785700:04:000:1243 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 249964214227) площею 0,0789 га, яка розташована за адресою: Донецька область, Покровський район ( Красноармійський ) , Рівненська сільська рада та належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2013 року № 15097838, має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;}

^{- земельна ділянка з кадастровим номером 1422783000:01:000:0296 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 287534714227) площею 3,5564 га, яка розташована за адресою: Донецька область , Покровський район ( Красноармійський), Миролюбівська сільська рада та належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 07 лютого 2014 року № 17457094, має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.}

^{Отже висновок суду першої інстанції про те, що укладення відповідачами оспорюваного договору міни від 17 березня 2014 року не суперечить пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України та Закону № 899-IV, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні, відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, який викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/506/18.}

^{Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції суперечить правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-464цс16, на яку посилався і Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 570/3834/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі №383/1146/15-ц, щодо застосування підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, згідно якої об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення "за схемою пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону № 899-IV, не спростовують висновків суду, оскільки на час розгляду справи судом апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у справі №227/1506/18 від цих висновків відступила, вважаючи, що Верховний Суд України застосував звужувальне тлумачення підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, тобто на час укладення оспорюваного договору) щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.}

^{А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10.07.2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" у підпункті "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України слова "обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону" були замінені словами "обміну (міни) відповідно до частини другої статті 371 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків".}

^{Згідно з частиною другою статті 371 ЗК України, яка чинна з 1 січня 2019 року, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками. Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.}

^{Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.}

^{Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини другої статті 45 у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII).}

^{Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що оспорюваний договір міни укладено в порушення статті 14 Закону № 899-IV, також є необгрунтованими. Як зазначено вище, частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв). Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.}

^{В той же час, виходячи з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, суд першої інстанції у цій справі № 235/5070/18 неправильно вважав, що Закон № 899-IV регулює виключно обмін розподілених і визначених у натурі земельних ділянок, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).}

^{Такі висновки апеляційного суду узгоджуються і з рішенням Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), в якому Європейський суд дійшов висновку про те, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104) та встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149). Проте, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, зазначене рішення Європейського суду не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.}

^{В той же час апеляційний суд вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відсутність договору, як документа, не є підставою для відмови у задоволенні позову прокурора про визнання недійсним договору міни не як документу, а як правочину.}

^{Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.}

^{Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).}

^{За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.}

^{Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.}

^{Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).}

^{Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.}

^{За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).}

^{Тобто відповідно до вищевказаних норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц, провадження № 14-321цс18).}

^{З матеріалів справи встановлено, що як позивач, так і за його клопотанням суд, приймали заходи щодо витребування оспорюваного договору міни від 17 березня 2014 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .}

^{Так на звернення позивача щодо надання копії договору Міськрайонне управління у Покровському районі та м. Мирнограді Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області листом від 18 січня 2019 року № 52/115-19 повідомило, що в управлінні відсутній договір міни земельної ділянки на земельну ділянку № НОМЕР_3 від 17 березня 2014 року, що з 01 січня 2013 року реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (а.с. 115 т. 1).}

^{Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2018 року за клопотанням позивача у приватного нотаріуса Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельової О.В. витребувано копію договору міни, зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 593 від 17 березня 2014 року (а.с. 40 т. 1).}

^{На виконання зазначеної ухвали суду приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Донецької області Кисельовою О.В. листом від 24 січня 2019 року за № 38/01-10 повідомлено, що з січня 1995 року до січня 2015 року вона була зареєстрована як приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу; з квітня 2015 року вона зареєструвала нотаріальну діяльність у Великоновосілківському районі Донецької області; нею дійсно, як приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, посвідчувався договір міни земельних ділянок 17 березня 2014 року за р. № 593, при припиненні діяльності з січня 2015 року можливості евакуювати архівні справи у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території міста Донецька не було, а тому надати копію договору не має можливості (а.с. 105 т. 1).}

^{Проте, незважаючи на ненадання договору міни, зміст правочину, який оспорюється прокурором в інтересах держави, судом встановлено на підставі наданих позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, які містять відомості щодо об`єкту нерухомого майна, кадастрового номеру земельних ділянок, їх місця розташування, площі, цільового призначення та правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснено реєстраційні дії і відповідно об`єкти нерухомості належать відповідачам.}

^{Єдиною підставою, за якою прокурор просив встановити недійсність правочину міни, в позовній заяві зазначена - його невідповідність пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, яким встановлено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, та статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай".}

^{Необгрунтованість позовних вимог судом першої інстанції фактично встановлена без наявності оспорюваного договору, як письмового документа, що не суперечить нормам ЦПК України, оскільки відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.}

^{Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що прокурор посилався на удаваність правочину, також є обгрунтованими, оскільки прокурором такі підстави визнання правочину недійсним (стаття 235 ЦК України) в позовній заяві не зазначалися.}

^{Що стосується висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, правильність якого оспорює прокурор в апеляційній скарзі, апеляційний суд зазначає наступне:}

^{Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).}

^{Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.}

^{Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру"). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої зазначеної статті).}

^{Відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.}

^{Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).}

^{У позовній заяві прокурор обґрунтував наявність у нього статусу позивача відсутністю у Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними, а необхідність захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин пояснив потребами у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на обмежені у вільному обігу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, захисті та визнанні лише тих прав на ці ділянки, які набуті та підтверджені у передбачений законом спосіб.}

^{Апеляційний суд вважає, що з огляду на особливий статус земель сільськогосподарського призначення, наявність заборони їх відчуження та відсутність в органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними прокурор обґрунтував необхідність представництва інтересів держави. Проте, оскільки апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності законних підстав для визнання договору міни недійсним, немає підстав вважати, що інтереси держави були порушені.}

^{Такий висновок апеляційного суду відповідає правовому висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.}

^{Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).}

^{Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.}

^{Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення, зокрема є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.}

^{Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні, зокрема, його мотивувальної частини.}

^{З огляду на наведені вище висновки апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши у редакції цієї постанови мотивувальну частину заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року.}

^{Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.}

^{Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.}

^{Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.}

^{Враховуючи правильність висновку суду першої інстанції щодо суті спору, судовий збір, сплачений Прокуратурою Донецької області за подання позову ( 1 762,00 грн.) та за подання апеляційної скарги (2 643,00 грн.), слід покласти на Прокуратуру Донецької області.}

^{Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -}

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області Г. Коршуна задовольнити частково.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2019 року.

Головуючий : Л.І. Соломаха

Судді: О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська