Провадження № 22-ц/4808/856/19

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано -Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представників позивача ОСОБА_3 та Тугая М.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки, державного акту про право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бабій О.М. 16 квітня 2019 року, повний текст якого складено 23 квітня 2019 року,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , в обгрунтування якого зазначено, що з 1993 року по даний час являється членом даного садівничого товариства. На підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 лютого 1998 року №65 їй передано в приватну власність земельну ділянку в зазначеному товаристві за номером НОМЕР_1, загальною площею 0,0483 га, яка призначена для ведення садівництва. Вона належно користувалася земельною ділянкою та сплачувала членські внески. З 2005 року в силу свого віку частково обробляла зазначену земельну ділянку. В 2016 році дізналася, що на належній їй земельній ділянці розпочато будівництво. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_7 на підставі рішення садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформленого у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року. Даним рішенням товариства спірну земельну ділянку було вилучено без її відома за несплату членських внесків та передано в користування ОСОБА_7 Також їй стало відомо, що останній виготовив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на спірну земельну ділянку, вказаний проект затверджений рішенням Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року, та в подальшому йому видано Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0449 га. Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним та скасувати рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформлене у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року в частині вилучення у неї земельної ділянки № НОМЕР_1 ; рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», оформлене у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року в частині надання земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_7 ;рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0449 га в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» та державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯД № , виданого ОСОБА_7 (а.с.2-4,35, том 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено Івано-Франківську міську раду та ОСОБА_7 (а.с.96-97, том 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яке викладене у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року в частині вилучення у неї земельної ділянки № НОМЕР_1 у ОСОБА_9 Визнано недійсним та скасовано рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яке викладене у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року в частині надання земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_7 .Визнано недійсним рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передання у власність земельної ділянки№ НОМЕР_1 , площею 0,0449 га ОСОБА_7 . Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0449, яка розташована в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», ділянка № НОМЕР_1 , серії ЯД № , який виданий ОСОБА_7 (а.с.202-208, том 1).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо наявності у позивача документів на спірну земельну ділянку. ОСОБА_5 заявлено позовні вимоги про оскарження рішення, яке до неї не має жодного відношення, а саме: згідно паспорта громадянина України, зазначено прізвище позивача ОСОБА_5 ; в додатку (список громадян) до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17.02.1998 року №65 значиться, що спірна земельна ділянка числиться за членом товариства ОСОБА_5 ; у протоколі №1 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05.02.2005 року вказано про вилучення земельної ділянки № НОМЕР_1 у ОСОБА_5

Вважає, що позивачем не надано жодного підтверджуючого документу про виділення їй відповідачем оспорюваної земельної ділянки, а в рішенні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17.02.1998 року №65 зазначено інше прізвище фізичної особи, якій передано як члену садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» земельної ділянки для ведення садівництва згідно матеріалів інвентаризації та списку громадян.

Статутом Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», перереєстрованого Івано-Франківським МВК 09.12.1997 року за №332-р, земельним законодавством України, чинним на момент винесення оспорюваного рішення, не передбачено процедури вилучення земельної ділянки у членів садівничого товариства. В свою чергу, підпунктом «г» п.5 Статуту товариства зазначено, що право на землю припиняється при невикористанні протягом одного року земельної ділянки, наданої для вирощування садово-городніх культур. Рішення правління садівничого товариства, яке викладене у формі протоколу №1 від 05.02.2005 року, є рішенням колегіального виконавчого органу, тобто факт невикористання земельної ділянки позивачем підтверджено самим оскаржуваним рішенням товариства. Доказів на підтвердження факту оброблення оспорюваної земельної ділянки позивачем не надано, однак судом першої інстанції не взято це до уваги при ухваленні рішення. Натомість взято до уваги довідку голови правління товариства №4 від 23.02.2019 року про те, що акти чи будь-які інші документи на підтвердження оброблення позивачем земельної ділянки відсутні. Вказана довідка надана позивачем з порушенням порядку, встановленого ч.1 ст.78 ЦПК України.

Також судом першої інстанції в рішенні не наведено, яким актам цивільного законодавства суперечить рішення Х сесії V демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року «Про матеріали міського управління земельних ресурсів щодо передачі громадянам у власність та надання в користування земельних ділянок». Вважає, що дане рішення міської ради прийнято у відповідності зі ст.ст.81, 118 Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату його прийняття, та постанови Верховної Ради України від 17.02.2004 року №1492-ІV.

Суд першої інстанції незаконно позбавив його права власності на земельну ділянку, на якій розташовано належний йому садовий будинок, оскільки він також є членом Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», його членство у товаристві не оспорювалось та не припинялось, він набув права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення садівництва згідно вимог законодавства, чинного на час оформлення правовстановлюючих документів, відповідно є добросовісним набувачем земельної ділянки. З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.213-218, том 1).

У відзиві на апеляційну скаргу представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зазначає, що Івано-Франківська міська рада прийняла рішення від 07.12.2006 року про затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_7 в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Твердження позивача про те, що земельна ділянка уже перебувала у її приватній власності з 1998 року є безпідставними, оскільки після прийняття органом місцевого самоврядування рішення №65 від 17.02.1998 року у позивача автоматично не виникло право власності на земельну ділянку, а лише правова підстава для оформлення такого права. Позивач не вчинила жодних дій для виконання вказаного рішення, не оформила у встановленому порядку правовстановлюючі документи на земельну ділянку, а тому права власності не набула. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову (а.с.228-229, том 1).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 та Івано-Франківське садівниче товариство «Бистриця Надвірнянська» не скористалися, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку.

У судове засідання не з`явився представник Івано-Франківської міської ради, про день місце та час розгляду справи повідомлений шляхом направлення судової повістки рекомендованою поштовою кореспонденцією. Апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника цього відповідача.

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», представників позивача ОСОБА_3 та Тугая М.І. , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, щорішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області №65 від 17 лютого 1998 року «Про передачу у приватну власність земельних діляноксадівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок садівничого товариства, передано в приватну власність членам товариства земельні ділянки для ведення садівництва згідно матеріалів інвентаризації та списку громадян, що додається. Ухвалено видачу державних актів на право приватної власності на землю проводити при погодженні усіх суміжних землекористувачів (а.с.5, том 1).

У списку членів Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» (додаток до рішення №65 МВК від 17.02.1998р.) під порядковим номером 1092 наявне прізвище ОСОБА_5 із зазначенням номеру земельної ділянки НОМЕР_1, загальною пощею 0,0483 га (а.с.6-7, том 1; а.с.14, том 2). Безсумнівно, ці дані стосуються позивача по справі.

25.01.2005 року ОСОБА_7 звернувся із заявою, адресованою Івано-Франківському садівничому товариству «Бистриця Надвірнянська», про переоформлення на його ім`я земельної ділянки № НОМЕР_1 (а.с.14, том 1).

Відповідно до протоколу №1 засідання правління Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05 лютого 2005 року вирішено вилучити земельні ділянки у громадян, у тому числі ділянку № НОМЕР_1 , закріплену за ОСОБА_9 . Підставою вилучення земельних ділянок стала несплата членських внесків та не оброблення земельних ділянок протягом тривалого часу. Цим же протокольним рішенням ОСОБА_7 надано оспорювану земельну ділянку № НОМЕР_1 , закріплено ділянку за ним і прийнято його в члени товариства «Бистриця Надвірнянська» (а.с.12-13, том 1; а.с.15-18, том 2).

Із архівного витягу з рішення Х сесії V демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 07 грудня 2006 року «Про матеріали міського управління земельних ресурсів щодо передачі громадянам у власність та надання в користування земельних ділянок» встановлено, що ОСОБА_7 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0449 га для ведення садівництва в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» (а.с.36, 70, 109, 146, том 1).

На підставі зазначеного рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року ОСОБА_7 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю для ведення садівництва в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» на території міста Івано-Франківська Івано-Франківської міської ради та20 червня 2007 року видано державний акт серії ЯД № на право власності на земельну ділянку площею 0,0449 га, що розташована в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», з цільовим призначенням для ведення садівництва (а.с.37, 56-69, 71, 110-120, 147, том 1).

На підставі свідоцтва про право власності №35616094 від 30 березня 2015 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на садовий будинок, який знаходиться на земельній ділянці № НОМЕР_1 в садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» (а.с.72, 148, том 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року, ст.35 ЗК України2001 року,Закону України «Про кооперацію», встановивши, що позивач була належним користувачем земельної ділянки, а відповідач, приймаючи рішення про вилучення у неї земельної ділянки та передаючи її третій особі, порушив право позивача на користування земельною ділянкою, вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою і передачу у приватну власність третій особі земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акту про право приватної власності на земельну ділянку є похідними від вимог про визнання недійсним та скасування рішень правління садівничого товариства, дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог,тому позов є обґрунтованим.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з таких підстав.

Представником відповідача Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» надані пояснення про те, що товариству органом місцевого самоврядування передана земля у користування, про що видавався Державний акт. Особи, які ухвалювали рішення про вилучення земельної ділянки у позивача, втратили своє право на членство у товаристві у зв`язку зі смертю, відчуженням земельних ділянок і протягом тривалого часу (з 2005 року по 2017 рік) склад членів товариства суттєво змінився. ОСОБА_7 дійсно сплачував членські внески за оспорювану земельну ділянку з 2001 року і також членські внески сплачувала включно по 2004 рік позивач. Причини прийняття товариством подвійної оплати за одну і ту ж земельну ділянку він пояснити не може у зв`язку з давністю подій.

На час прийняття Івано-Франківською міською радою рішення № 65 від 17 лютого 1998 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність оспорюваної земельної ділянки був чинним Земельний Кодекс України № 561-XII від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 6 ЗК України 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для ведення садівництва.

За положеннями ст.ст. 4, 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (ч. 3 ст. 4 ЗК).

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Земельні ділянки із зазначеного за використанням переліку передавались у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частини 4 -6ст. 17 ЗК України 1990 року).

Згідно ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, у Земельному Кодексі України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року (Державними актами). Проте дію ст. 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом N 15-92 від 26.12.92 року.

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01.01.2002 року та набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III,відповідно у п. 7 Перехідних положень (Розділ X) якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

Положення про посвідчення державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України від 25 жовтня 2001 року (у редакціях, чинних до прийняття товариством рішення про вилучення у позивача земельної ділянки).

Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач не оформила своє потенційне право на земельну ділянку, тобто не набула прав на неї у встановленому законом порядку, оскільки жодних дій для реалізації рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 65 від 17 лютого 1998 року ОСОБА_5 не було вчинено. Запису у земельно-кадастрових документах про право власності за позивачем на земельну ділянку № НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська» не здійснено, державний акт на право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_5 не видавався. Ці обставини не заперечуються позивачем.

За змістом ч. 4 ст. 35 ЗК України (в редакції від 11 січня 2005 року) землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об`єктами загального користування.

Частиною 6 ст. 35 ЗК України (в редакції від 11 січня 2005 року) передбачено, що використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

За змістом ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до пункту 5 статуту Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», зареєстрованого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 04.12.1998 року за №549-р (який є невід`ємною частиною статуту садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», зареєстрованого Івано-Франківським міським виконавчим комітетом 09.12.1997 року за №332-р), право власності на земельну ділянку припиняється, зокрема при нераціональному використанні земельної ділянки, несплаті податку на землю і членських внесків, невикористанні протягом одного року земельної ділянки, наданої для вирощування садово-городніх культур. І лише у випадках несплати земельного податку та членських внесків протягом одного року питання про вилучення земельної ділянки вирішується в судовому порядку (абзац 3 пункту 4 Статуту) (а.с.156, том 1, 34 -41 том 2).

Як встановлено із інформації Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 12 липня 2017 року №42 та від 23 лютого 2019 року №4, ОСОБА_5 за період з 1997 року по 2004 рік було сплачено всі обов`язкові платежі за земельну ділянку № НОМЕР_1 в даному товаристві (а.с.11,), акти чи будь-які інші документи, які підтверджують факт, що земельна ділянка № НОМЕР_1 не оброблялася ОСОБА_5 до 05.02.2005 року, відсутні (а.с.180).

Із інформації садівничого товариства від 23.02.2019 року №3 вбачається, що у ОСОБА_5 на момент складання протоколу №1 від 05.02.2005 року заборгованості по всіх обов`язкових платежах за користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 не було (а.с.181).

Також в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про засідання правління та загальні збори садівничого товариства, на яких вирішувалося питання про вилучення земельних ділянок.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 підтвердила, що ОСОБА_5 не використовувалася земельна ділянка для вирощування садово-городніх культур у зв`язку зі станом здоров`я, вона лише інколи збирала на земельній ділянці лікарські трави, а у 2016 році їй стало відомо про розпочате будівництво на земельній ділянці ОСОБА_7 .

Із долученої в апеляційному суді відповіді на адвокатський запит Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 02.08.2019 року (а.с.8, том 2) встановлено, що в архіві товариства за період з 09.12.1997 року по 2005 рік відсутні документи (рішення чи протокол), які підтверджують виділення земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0483 га на території товариства для ведення садівництва ОСОБА_5 чи іншій особі, також відсутні документи про прийняття ОСОБА_5 в члени садівничого товариства, окрім списку членів садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», яким передається у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва, що є додатком до рішення МВК №65 від 11.02.1998 року, в якому під номером 1093 наявне прізвище ОСОБА_5 . В архіві товариства є два протоколи, в яких згадується ОСОБА_5 , ОСОБА_9 : протокол №9 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 23.10.2004 року та протокол №1 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05.02.2005 року, згідно яких були прийняті рішення відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та земельної ділянки № НОМЕР_1 .

У відповіді також зазначено, що ОСОБА_7 сплачував платежі з 2001 року, оскільки фактично користувався земельною ділянкою № НОМЕР_1 , яку ніхто не обробляв та на якій були відсутні будь-які споруди, в тому числі тимчасові, однак документи про прийом його в члени садівничого товариства з 2001 року відсутні. Земельна ділянка НОМЕР_1 була виділена ОСОБА_7 05.02.2005 року одночасно з прийняттям його в члени товариства згідно протоколу №1 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 05.02.2005 року.

Згідно записів у бухгалтерських книжках, даних бухгалтерського обліку, руху коштів по банківському рахунку садівничого товариства, за земельну ділянку № НОМЕР_1 сплачувались внески, інші обов`язкові платежі: в період з 1997 року (грудень) по 2004 рік - ОСОБА_5 , в період з 2001 року по даний час - ОСОБА_7 Починаючи з 2005 року ОСОБА_5 перестала сплачувати платежі за спірну земельну ділянку в садівничому товаристві.

Із протоколу №9 засідання правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська» від 23.10.2004 року встановлено, що членами правління вирішено подати на розгляд органу місцевого самоврядування клопотання про вилучення земельних ділянок, які не обробляються і не оплачуються, в тому числі ділянка № НОМЕР_1 , якою користувалася позивач (а.с.1922, том 2).

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини справи, слід дійти висновку про те, що позивач не використовувала земельну ділянку для вирощування садово-городніх культур, в тому числі протягом 2004 року, що зафіксовано у протоколі засідання правління садівничого товариства від 05 лютого 2005 року, не надала жодних доказів на спростування цього факту, після ухвалення рішення про вилучення у неї земельної ділянки з 2005 року припинила сплачувати членські внески, тому апеляційний суд дійшов висновку про її згоду з таким рішенням і обізнаність про його існування.

Відповідно частини частин 1-2 статті 116 ЗК України (в редакції статті, чинній на час вилучення у позивача, передачі у власність та видачі ОСОБА_7 державного акта на право приватної власності на землю - 20.06.2007 року)Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно із частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В силу статті 41 Конституції України, ст. 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Згідно зі ст.ст. 152,153,155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 чинного Земельного Кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а-г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст.ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів як землекористувача.

Безсумнівно, ОСОБА_5 користувалася до 2004 року земельною ділянкою, переданою ОСОБА_7 у власність.

Проте, враховуючи відсутність правової підстави у позивача на земельну ділянку площею 0,0483 га, не можна вважати, що вона набула права на земельну ділянку, яка пізніше була передана ОСОБА_7 у визначеному законом порядку.

Позивачем не представлено доказів на підтвердження своїх аргументів, які б свідчили про набуття права власності на оспорювану земельну ділянку у встановленому законом порядку (запис у земельно-кадастрових документах про право власності за позивачем земельної ділянки № НОМЕР_1 у садівничому товаристві «Бистриця Надвірнянська», державний акт на право власності на цю ділянкуОСОБА_5 не видавався).

ОСОБА_7 набув права власності на земельну ділянку у порядку та у межах норм, визначених положеннями ст.ст. 118 та 123 ЗК України та отримав документ, що посвідчує право на земельну ділянку, передбачений ч. 1 ст. 126 Земельного Кодексу України, тому на нього поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені ст. 153 ЗК України, а позивач не довела своє речове право на цю земельну ділянку.

Стаття 1 пункт 1 Першого Протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини, останній чітко зазначає, що друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом. Отже, позбавлення особи права власності на його майно лише з тих підстав, що особа мала потенційне право на оформлення речового права на землю і не скористалася ним і порушення процедури були вчинені з боку публічного органу (не скасоване рішення органу місцевого самоврядування про надання позивачу земельної ділянки і одночасно винесення рішення про передачу цієї земельної ділянки іншій особі), а не громадянина, який набув права власності у встановленому порядку, в такому випадку має місце непропорційне втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_7 . допущено не було, право користування на оспорювану земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для задоволення позову у суду були відсутні.

Враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до Івано-Франківського садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування рішення правління садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська», рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки, державного акту про право власності на земельну ділянку, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2019 року.

Судді : І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський