ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1098/19

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Колумбус Хендлінг”,

м. Київ

до Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”, Київська обл.,

с. Гора

про визнання пункту угоди недійсним

Представники сторін:

позивача – не з`явився.

відповідача – ОСОБА_1 .

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання положення п. 3.1. Генеральної угоди, що встановлює отримання концесійної плати, викладене у відповідності до правил, недійсним і таким, що порушує умови законодавства України про захист економічної конкуренції.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що генеральна угода, яка передбачає плату за доступ до здійснення на території аеропорту «Бориспіль» послуг з наземного обслуговування, якою є концесія, що в розумінні положень Директиви Ради ЄС від 15.10.1996 року № 96/67/ЄС та відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку з боку Аеропорту, тому просить суд визнати положення п. 3.1. Генеральної угоди, що встановлює отримання концесійної плати, викладене у відповідності до Правил, недійсним і таким, що порушує умови законодавства України, зокрема законодавства України про захист економічної конкуренції.

27 травня 2019 року до загального відділу судувід позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог. Позивач просив визнати положенняп. 5.2., 5.6.1 абз 4 розд. 2 Правил, що знаходяться та/або здійснюють авіаційну/неавіаційну діяльність на території аеропорту «Бориспіль», що являють собою невід`ємну частину Генеральної угоди № 02.1-14/4-04 про умови здійснення комерційної діяльності з надання послуг з наземного обслуговування, у частині встановлення і визначення концесії недійсними і такими, що порушують законодавство України.

24 червня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що положення Правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту «Бориспіль» від 11.03.2019 р. № 01-35-16 є такими, що відповідають законодавству України, нормам міжнародного права і є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання, що здійснюють або мають здійснювати таку діяльність на території аеропорту «Бориспіль».

Відповідач заперечує проти позову в зв`язку з тим, що положення Генеральної угоди № 02.1-14/4-04 про умови здійснення комерційної діяльності з надання послуг з наземного обслуговування не суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, Генеральна угода підписана уповноваженими особами, у Генеральній угоді відображено волевиявлення сторін з метою реального настання правових наслідків, і п. 3.1 Генеральної угоди вважається таким, який укладений відповідно до вимог законодавства України та стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації і є обов`язковим до виконання.

Представник позивача в засідання суду не з`явився, проте подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.07.2019 року по 14.08.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2019 року між позивачем і відповідачем було укладено Генеральну угоду № 02.1-14/4-04 про умови здійснення комерційної діяльності з надання послуг з наземного обслуговування (Угода), за якою Аеропорт забезпечує Компанії можливість здійснювати авіаційну діяльність (надання послуг з наземного обслуговування) на території аеропорту «Бориспіль» з використанням інфраструктури Аеропорту, а Компанія зобов`язується сплачувати плату.

Відповідно до п. 2.2.32. Угоди Компанія приймає, погоджується з Правилами та зобов`язується ознайомити з ними свій персонал та неухильно їх виконувати. Аеропорт має право вимагати від Компанії неухильного виконання даних Правил. Невиконання або неналежне виконання положень вказаних Правил є підставою для Аеропорту вимагати розірвання цієї Угоди або заборони здійснення Компанією діяльності з надання послуг з наземного обслуговування на території аеропорту «Бориспіль». У разі будь-яких змін до Правил, Аеропорт зобов`язується повідомити про такі зміни Компанію протягом 10 календарних днів з дати вступу їх в дію офіційним листом, а Компанія (керівництво та персонал) зобов`язується прийняти та неухильно виконувати ці зміни.

Умови здійснення господарської діяльності на території Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» регламентується Правилами здійснення господарської діяльності на території аеропорту «Бориспіль» від 11.03.2019 р. № 01-35-16 (Правила).

Згідно з абз. 2 розділу 2 (Сфера застосування Правил) Правила є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами господарювання, що знаходяться та/або здійснюють авіаційну/неавіаційну діяльність на території аеропорту «Бориспіль».

Відповіднодо абз. 7 Правил кожен суб`єкт господарювання, який здійснює авіаційну/неавіаційну діяльність на території аеропорту «Бориспіль», приймає, погоджується з цими Правилами та зобов`язується неухильно їх виконувати.

Згідно з розділом 2 (Сфера застосування Правил) Правила впроваджуються для забезпечення рівних, прозорих організаційних, фінансових, конкурентних та правових умов здійснення на території аеропорту «Бориспіль» господарської діяльності всіма суб`єктами авіаційної та неавіаційної діяльності, постійного розвитку міжнародного аеропорту «Бориспіль» та сприяння збільшенню пасажиропотоку, підвищенню умов та стандартів обслуговування повітряних суден, пасажирів, багажу, вантажів та пошти, з використанням при цьому об`єктів інфраструктури аеропорту на взаємовигідних умовах платності, відповідальності та свободи договору: на умовах концесії, оренди, спільної діяльності або інших форм договірних відносин, передбачених чинним законодавством України, міжнародними договорами, чинними для України, стандартами та рекомендованою практикою Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO).

Відповідно до п. 5.2 Правил ДП МА «Бориспіль», виходячи з інтересів розвитку аеропорту «Бориспіль», створення необхідних умов для збільшення пасажиропотоку, створення умов для залучення авіаперевізників та створення належних умов для їх діяльності, покращення якості та збільшення кількості послуг, що надаються пасажирам, забезпечення належного рівня безпеки польотів та авіації, отримання необхідного рівня фінансування утримання існуючої та створення нової інфраструктури аеродрому та аеропорту, з ринкових умов діяльності, надає суб`єктам господарювання право здійснювати авіаційну/неавіаційну діяльність на території ДП МА «Бориспіль» на умовах концесії, передбаченої стандартами та рекомендованою практикою ICAO, а саме: Doc 9562.

Згідно з п. 5.6.1 Правил суб`єкти господарювання (хендлінгові компанії та інші, крім авіакомпаній) мають право здійснювати на території аеропорту «Бориспіль» діяльність з надання послуг з наземного обслуговування на умовах концесії та на договірних засадах з авіакомпаніями на умовах юридичної рівності, добровільності та вільного ринкового ціноутворення.

Кожен суб`єкт господарювання, який здійснює на території аеропорту «Бориспіль» діяльність з надання послуг з наземного обслуговування, має сплачувати ДП МА «Бориспіль» плату за право здійснювати свою діяльність в аеропорту «Бориспіль», за створення та підтримання відповідних майнових, інституційних, правових, організаційних та комерційних умов для здійснення такої діяльності.

Розмір такої плати визначається як відсоток від чистого доходу суб`єкта господарювання, який надає послуги з наземного обслуговування (крім забезпечення паливно-мастильними матеріалами), отриманого ним від здійснення кожного з видів вказаної діяльності на території аеропорту «Бориспіль» за відповідним договором з авіакомпанією – отримувачем вказаних послуг або у вигляді фіксованої плати або комбіновано (фіксована плата плюс відсоток від чистого доходу, отриманого цим суб`єктом від здійснення ним авіаційної діяльності). Розмір такої плати визначається в договорі, що укладається між суб`єктом господарювання та ДП МА «Бориспіль», та залежить від виду послуг з наземного обслуговування, що надаються цим суб`єктом господарювання на території аеропорту «Бориспіль».

Відповідно до п. 3.1. Угоди розмір плати, яку має сплачувати Компанія за створення Аеропортом та підтримання ним необхідних комерційних, правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення Компанією господарської діяльності в Аеропорту з надання авіакомпаніям послуг з наземного обслуговування з використанням інфраструктури Аеропорту у відповідності з Правилами та на умовах цієї Угоди, встановлюється у відсотках від квартального чистого доходу, отриманого Компанією від здійснення такої діяльності на території аеропорту «Бориспіль» та становить 10% (без урахування ПДВ).

За твердженням позивача визначення концесії, наведене у Правилах та Угоді, не відповідає законодавству України (ст. 1116 Цивільного кодексу України, ст. 366, 406 Господарського кодексу України, Закону України «Про концесії»), а регламентація концесії у Правилах та Угоді є такою, що порушує законодавство України про захист економічної конкуренції.

У зв`язку з тим, що Правила є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами господарювання, що знаходяться та/або здійснюють авіаційну/неавіаційну діяльність на території аеропорту «Бориспіль», у зв`язку з тим, що будь-яка угода (договір) з будь-яким суб`єктом господарювання ґрунтується на положеннях Правил, в т. ч. Угода, позивач просив суд визнати положення п. 5.2, 5.6.1, абз. 4 розділу 2 Правил у частині встановлення і визначення концесії недійсними і такими, що порушують законодавство України.

Відповідач стверджував, що Правила розроблені у відповідності з вимогами Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р., стандартами та рекомендованою практикою Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), нормами чинного законодавства України в галузі цивільної авіації, інших нормативних та рекомендованих актів в галузі цивільної авіації (абз. 3 розділу 2), і визначення концесії у Правилах сформульовано відповідно до визначення концесії, закріплене у «Керівництві з економіки аеропортів» ICAO (Doc 9562).

ДП МА «Бориспіль» здійснює свою господарську діяльність на основі принципів, визначених Керівництвом з економіки аеропортів ICAO (Doc 9562), статуту та вимог чинного законодавства України (абз. 6 розділу 2).

Відносини між суб`єктом господарювання, який надає послуги з наземного обслуговування на території аеропорту «Бориспіль», та ДП МА «Бориспіль» регулюються Правилами, нормами діючого українського законодавства, договорами та будуються на принципах та рекомендаціях Керівництва з економіки аеропортів ICAO (Doc 9562), Політики ICAO у відношенні аеропортових зборів та зборів за аеронавігаційне обслуговування та (Doc 9082) (п. 5.6.1 Правил).

Відповідач також вказує на формальній відсутності незгоди позивача з умовами Угоди: при підписанні Угоди позивач не склав протокол розбіжностей щодо умов пункту 3.1 Угоди і не надіслав його Відповідачу, тому Угода є погодженою сторонами та обов`язкова до виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладення договору, яким є Угода, укладена між позивачем і відповідачем, відповідно до положень якого відповідач передав позивачу право здійснювати наземне обслуговування на території відповідача, відповідає законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Повітряного кодексу України експлуатант аеропорту може самостійно надавати послуги в аеропорту, а також на договірних умовах передавати право на наземне обслуговування в аеропорту юридичним чи фізичним особам, що відповідають вимогам авіаційних правил України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Повітряного кодексу України суб`єкти авіаційної діяльності, які надають послуги з наземного обслуговування, що підлягають обов`язковій сертифікації, провадять свою діяльність на території аеропорту та аеродрому на підставі відповідного сертифіката, виданого уповноваженим органом з питань цивільної авіації, а також договору, укладеного з експлуатантом аеропорту (аеродрому).

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального закону, що регулює правовідносини в господарській сфері, Цивільного кодексу України як загального закону, що містить загальне регулювання зобов`язальних правовідносин, Повітряного кодексу України як спеціального закону, що встановлює правові основи діяльності в галузі авіації, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р., яка є частиною національного законодавства України, а також Закону України «Про міжнародні договори України».

Суд погоджується з твердженнями відповідача про відсутність підстав недійсності правочину.

У ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняла правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Суду не було надано доказів, що позивач надсилав відповідачу протокол розбіжностей, який підтверджував би факт незгоди позивача з умовами, які висував відповідач в Угоді відповідно до Правил.

Аналізуючи правову природу Правил, суд дійшов висновку, що Правила є актом, обов`язковим для усіх суб`єктів господарювання, що здійснюють авіаційну/неавіаційну діяльність на території аеропорту «Бориспіль», що має на меті забезпечення рівня безпеки авіації, який відповідає вимогам законодавства України та міжнародним стандартам; забезпечення та підвищення якості обслуговування повітряних суден, пасажирів та їх багажу, вантажу та пошти в аеропорту «Бориспіль»; забезпечення збереження та належного використання майна, балансоутримувачем якого є ДП МА «Бориспіль»; визначення єдиних умов здійснення авіаційної/неавіаційної діяльності на території аеропорту «Бориспіль» з використанням об`єктів інфраструктури аеропорту/аеродрому.

Отже, Правила є актом, на основі якого повинні укладатися усі договори з усіма суб`єктами господарювання, що здійснюють авіаційну/неавіаційну діяльність на території Аеропорту.

Вирішуючи питання відповідності законодавству України поняття «концесія», сформульоване у Правилах, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі ст. 37 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. кожна Договірна держава зобов`язується співпрацювати у забезпеченні максимально можливого ступеня однаковості правил, стандартів, процедур і організації, що стосуються повітряних суден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, в яких така однаковість сприятиме аеронавігації і вдосконалювати її.

З цією метою Міжнародна організація цивільної авіації приймає і в міру необхідності час від часу змінює міжнародні Стандарти, Рекомендовану практику і процедури, які стосуються: систем зв`язку та аеронавігаційних засобів, включаючи наземне маркування; характеристик аеропортів і посадочних майданчиків; правил польотів і практики управління повітряним рухом; присвоєння кваліфікації льотному і технічному персоналу; придатності повітряних суден до польотів; реєстрації та ідентифікації повітряних суден; збору метеорологічної інформації та обміну нею; бортових журналів; аеронавігаційних карт і схем; митних та імміграційних процедур; повітряних суден, що зазнають лиха, і розслідування пригод; а також таких інших питань, що стосуються безпеки, регулярності та ефективності аеронавігації, які час від часу можуть виявитися доцільними.

«Керівництво з економіки аеропортів» (Doc 9562) ґрунтується на міжнародній політиці і принципах щодо відшкодування аеропортових витрат, які були розроблені державами за сприяння ICAO, і містить опис процедур і практик, що відповідають цій політиці і принципам (п. 3 Сфери застосування).

Згідно з «Керівництвом з економіки аеропортів» ІСАО (Doc 9562) концесія – це право здійснювати певну комерційну діяльність в аеропорту, зазвичай на виключній основі і у певному місці.

Згідно з Правилами концесія – це право здійснювати певну комерційну (господарську) діяльність в аеропорту на виключний або невиключний основі у певному місці або з використанням інфраструктури аеродрому/аеропорту на платній та договірний основі (розділ 3 Визначення термінів та скорочення Правил).

«Керівництво з економіки аеропортів» ІСАО (Doc 9562) визначає, зокрема, що з метою сприяння підвищенню транспарентності, ефективності і рентабельності керівництву аеропортів слід застосовувати передову практику експлуатації і управління в усіх сферах своєї діяльності незалежно від того, здійснюється володіння і користування аеропортом державою чи приватним сектором (п. 3.1).

Аеропорти можуть отримувати достатні доходи, що перевищують всі прямі і непрямі експлуатаційні витрати, і, таким чином, мати прибуток, що дозволяє забезпечити ефективне фінансування на ринках капіталу з метою інвестування розвитку інфраструктури аеропорту (п. 1.17).

Однією зі статей доходу аеропорту є надходження від наземного обслуговування: до цієї статті належать збори і платежі, що стягуються з експлуатантів повітряних суден за користування засобами і службами, які забезпечуються аеропортом для наземного обслуговування повітряних суден.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Повітряного кодексу України у разі надання в аеропортах та на аеродромах послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, пошуку та рятування в зоні відповідальності аеропорту, забезпечення наднормативної стоянки, обслуговування вантажів, забезпечення приймання, зберігання, контролю якості та видачі авіаційного пального для заливу в паливозаправники або заправлення баків повітряних суден та в разі надання інших послуг, пов`язаних з діяльністю аеропорту, в аеропортах та на цивільних аеродромах справляється плата за надання таких послуг.

Розмір плати за надання послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, забезпечення наднормативної стоянки (аеропортові збори) та за інші послуги, що надаються аеропортом (аеродромом) користувачам, встановлюється відповідно до законодавства України. Порядок розрахунку плати за аеропортове обслуговування та інші послуги, що надаються в аеропортах (на аеродромах), порядок оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства України та стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (ч. 2 ст. 81 Повітряного кодексу України).

Особливість концесії полягає в тому, що Аеропорт за плату забезпечує хендлінговій компанії, однією з яких є позивач, можливість надавати послуги з наземного обслуговування на території Аеропорту з використанням інфраструктури Аеропорту (комплекс об`єктів та систем, спрямованих на забезпечення безпеки польотів, авіаційної безпеки та обслуговування повітряних суден, пасажирів, багажу, вантажу та пошти). Надання послуг з наземного обслуговування поза інфраструктурою аеропорту є економічно недоцільним і неможливим для позивача і будь-якої хендлінгової компанії.

Суд дійшов висновку, що поняття концесії, що міститься у Правилах, використовується у розумінні «Керівництва з економіки аеропортів», у відповідності з ч. 4 ст. 72 і ст. 81 Повітряного кодексу України, що передбачають, що експлуатант аеропорту може самостійно надавати послуги в аеропорту, а також на договірних умовах передавати право на наземне обслуговування в аеропорту юридичним чи фізичним особам, що відповідають вимогам авіаційних правил України.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що концесія, вказана у Правилах, не відповідає визначенням концесії, що містяться у Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України і Законі України «Про концесії».

Концесія у розумінні «Керівництва з економіки аеропортів» ІСАО (Doc 9562) і Правил за своєю правовою природою не є концесією, що є правовою формою правовідносин з надання користувачеві на платній основі права здійснювати певну комерційну діяльність з використанням об`єктів права інтелектуальної власності правоволодільця, а також не є концесією, що являє собою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб`єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об`єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб`єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов`язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об`єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Виходячи з системного аналізу норм міжнародних договорів, які є частиною законодавства України, а також законодавства України, суд дійшов висновку, що закріплення концесії, що передбачена «Керівництвом з економіки аеропортів» ІСАО (Doc 9562), у Правилах не є порушенням відповідачем законодавства України про захист економічної конкуренції.

Позивач не довів суду, у чому саме полягає порушення відповідачем правил про захист економічної конкуренції. Відповідач не обмежує кількість суб`єктів господарювання, які мають право надавати послуги з наземного обслуговування на території Аеропорту, не встановлює інших обмежень. Єдиною вимогою до суб`єктів господарювання, що мають намір надавати послуги з наземного обслуговування на території Аеропорту, є належна і відповідна сертифікація, вимоги до якої встановлено Державною авіаційною службою України, що передбачено законодавством України, мета якої – забезпечення безпекових стандартів.

Судом встановлено, що право Аеропорту отримувати плату за концесію передбачено міжнародним стандартами, які є обов`язковими в силу статті 37 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. для України.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.

В силу ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 03.09.2019 року.

Суддя Л.Я. Мальована