ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 р.

Справа № 820/15855/14

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

третя особа ОСОБА_1

представник позивача Маматов М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 28.03.19 року по справі № 820/15855/14

за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Харківської міської ради треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , Перший заступник прокурора міста Харкова (замінено на Заступника прокурора Харківської області) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської міської ради, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача та його виконавчих органів щодо невжиття заходів до усунення та недопущення в подальшому зазначених у поданні прокуратури міста Харкова від 28.07.2014 № 04-34-16892вих-14 порушень вимог житлового законодавства та законодавства про звернення громадян, причин та умов, що їм сприяють; зобов`язати відповідача вжити заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення внесення відомостей до нього про ОСОБА_1 , 1955 р.н., та ОСОБА_2 , 1986 р.н.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 р., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18 травня 2017 р. було скасовано зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначене відбулось внаслідок того, що судами не було залучено осіб, відомості стосовно яких підлягали внесенню до реєстру, однак при цьому суди прийшли до висновку, що права цих осіб Радою порушені не були.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2017 було прийнято вказану справу до розгляду та, ухвалою від 24.07.2017 року було задоволено клопотання представника Харківської міської ради, справу передано на розгляд за предметною підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова як адміністративного.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2018 року було скасовано вказану ухвалу та справу було передано до підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 01.02.2019 року, було прийнято вказану справу до розгляду, відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, в апеляційній скарзі викладено заперечення на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 року по справі № 820/15855/14.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права права, просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що протиправні дії з боку відповідача відносно третіх осіб не вчиняються.

В судове засідання представник відповідача та третя особа ОСОБА_2 не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за їх відсутності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою прокуратури м. Харкова від 25.07.2014 року було вирішено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законодавства у діяльності Харківської міської ради та її виконавчих органів ( т.1 а.с.15-18).

Виданню вказаної постанови передувало відповідне звернення ОСОБА_1 від 02.07.2014 року на дії посадових осіб виконавчих органів Харківської міської ради щодо невнесення відомостей про неї та її сина до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, втрати наданої нею довідки про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання (т.1 а.с.67-68).

Відповідно до копії рапорту прокурора прокуратури міста Харкова від 07.07.2014 року, аналізуючи доводи, викладені у скарзі ОСОБА_1 від 02.07.2014 року, вирішено, що заявницею не наведено достатніх даних, які б свідчили про наявність у діях співробітників Харківської міської ради конкретних ознак кримінального діяння та викладені відомості не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань ( т.1 а.с.72).

Крім того, прокуратурою міста Харкова в рамках перевірки на адресу Харківського міського голови надсилався лист вих. № 161-08 від 11.07.2014 року з проханням надати інформацію щодо доводів ОСОБА_1 , викладених в її зверненні від 02.07.2014 року (т.1 а.с. 73).

Листом вих. № 8260/9-14 від 25.07.2014 року на адресу позивача було надіслано відповідь, згідно з якою повідомлено, що ОСОБА_1 , 1955 р.н., з сином ОСОБА_2 1986 р.н., мешкає у приватизованій однокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_1 , яку надано Жовтневим РВК м. Харкова у 1988 році. На підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Харкові ради від 01.08.1995 № 49-1, ОСОБА_1 разом з сином перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при виконавчому комітеті Харківської міської ради у Жовтневому районі м. Харкова, за загальною чергою з 01.08.1995 року. Підставою для постановки ОСОБА_1 на квартирний облік стало проживання двох осіб різної статі в одній житловій кімнаті. Вказано, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17.05.2011 року № 47, затверджено форму подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до якої заносяться дані про громадян, зокрема: реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб, місце роботи (навчання), серія і номер паспортів, однак зазначені дані про ОСОБА_1 та її сина в Харківській міській раді відсутні, після надання яких відомості про ОСОБА_1 , 1955 р.н., та ОСОБА_2 , 1986 р.н., будуть внесені до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Також, зазначено, що довідка з місця проживання про склад сім`ї № 21/1 від 10.01.2014 року, яка була надана ОСОБА_1 , знаходиться в її квартирній обліковій справі ( т.1 а.с.74-75).

Крім того, відповідачем було надано копії звернень ОСОБА_1 , які надходили до різних інстанцій з відповідного питання, а також відповіді, які їй надавались на вказані звернення (т.1 а.с. 71,76-121).

За результатами перевірки прокуратурою м. Харкова на адресу голови Харківської міської ради було внесено подання № 04-34-16892 вих-14 від 28.07.2014 року про усунення порушень житлового законодавства та законодавства про звернення громадян, причин і умов, що їм сприяють ( т.1 а.с.26-30).

У поданні орган прокуратури вимагав розглянути подання та вжити заходів про усунення порушень житлового законодавства та законодавства про звернення громадян, причин і умов, що їм сприяють, а таких, внести відомості про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов

За результатами розгляду вказаного подання заступником директора юридичного департаменту Харківської міської ради листом № 9119/9-14 від 11.08.2014 року на адресу органу прокуратури було надано відповідь, якою зазначене подання було відхилено ( т.1 а.с.19-22).

Так, у вказаному листі зазначено, що на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» до Житлового кодексу Української РСР, жилі приміщення надаються тільки громадянам, що перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17.05.2011 року № 47 затверджено форму подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до якої заносяться дані про громадян, зокрема: реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб, місце роботи (навчання), серія і номер паспортів. Крім того, вказано, що Законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про місцеве самоврядування в Україні» забороняється збір та обробка персональних даних громадянина без його згоди. ОСОБА_1 та її син відмовлялись надати документи зі своїми персональними даними та не давали згоди на їх обробку, при цьому наполягали на внесенні інформації щодо них до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. У зв`язку з викладеним зазначено, що у разі надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згоди на обробку їх персональних даних та необхідних документів, питання щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, буде розглянуто у встановленому законом порядку. Крім того, надані детальні пояснення щодо довідки з місця проживання ОСОБА_1 від 10.01.2014 року, відповідно до яких зазначено, що вказані довідки, які надавались громадянами з 2014 року, тобто вже після перереєстрації облікових справ за 2013 рік, термін надання яких був визначений законодавством з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року, складались окремо. Станом на час проведення прокуратурою міста Харкова перевірки всі довідки та документи черговиків додані до їх облікових справ, в тому числі і довідка ОСОБА_1 .

Непогодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що все необхідне коло дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов та на виконання вимоги органу прокуратури було вчинено відповідачем, що свідчить про відсутність з його боку бездіяльності. В свою чергу, органом прокуратури в інтересах третіх осіб було обрано неналежний та безперспективний спосіб захисту їх прав. Прокуратурою при поданні позову внаслідок відхилення відповідачем вимоги, було залишено поза увагою участь у даних правовідносинах безпосередньо держателя Реєстру, яким, в силу п. 3 Порядку є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Харківської обласної державної адміністрації, до якої, з метою організації процесу ведення реєстру протокольним дорученням за підсумками робочої наради Мінрегіону України від 17.06.2014 року було надано відповідне завдання (т.1 а.с.153-156).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (надалі - Закон, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Згідно ст. 21 Закону, перевірки проводяться за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. При цьому перевірки за заявами фізичних чи юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань. Для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону. Не допускається проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови представнику підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі - підприємцю.

Відповідно до ст. 20 Закону при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право: вносити подання; у встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування; звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до ст. 23 Закону подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо: 1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли; 2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності; 3) відшкодування шкоди; 4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом; 5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.

Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання та не може бути меншим 10 днів.

У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо: визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині; визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.

Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо вимог зобов`язального характеру про обтяження відповідача обов`язком зі вжиття заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення внесення відомостей до нього про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , судом при розгляді справи встановлено, що відповідачем вжито заходи щодо забезпечення внесення відомостей про зазначених осіб до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Так, за наявною у справі інформацією, наданою Харківським регіональним управлінням Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», через скорочення відповідних видатків державного бюджету на 2014 рік робота регіональних управлінь Фонду була припинена з 01.07.2014 року, а наказом Мінрегіону від 12.09.2014 року № 251 змінено регламент ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов (т.1 а.с. 150).

Листом вих. № 161-08 від 02.09.2014 року на адресу Департаменту управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради було надано для внесення до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, відповідно до форми подання інформації до вказаного реєстру, необхідні дані про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема: паспортні дані, реєстраційні номери облікових карток платників податків, а також, повідомлено про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідному пенсійному органі з 12.11.2010 року як отримувач пенсії за віком (т.1 а.с. 161).

Управлінням обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради було заповнено форму подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та, в установленому законом порядку, таку передано до Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», яку визначено адміністратором реєстру у м. Харкові та Харківській області наказом Мінрегіону від 23.03.2011 р. (т.1 а.с. 143-146).

Вказані обставини було підтверджено листом Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» вих. 758 від 30.09.2014 року ( т.1 а.с.150).

Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 2 подання містить вимогу саме про внесення відповідачем відомостей про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, тоді як позовом заявлено, серед іншого, вимогу про зобов`язання відповідача вжити заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення внесення відомостей до нього про ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відносини щодо взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, черговість надання жилих приміщень таким громадянам, врегульовані, зокрема, Житловим кодексом Української РСР, "Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року №470.

За змістом статті 15 Житлового кодексу Української РСР здійснення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, прийняття рішення про надання жилих приміщень належить до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» від 29.06.2010 р. № 2367-VІ запроваджено ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 № 238 «Про Єдиний державний реєстр громадян, які потребують поліпшення житлових умов» (далі- Порядок, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що держателем Реєстру, який забезпечує його ведення, є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, яке погоджує технічні завдання на функціонування Реєстру з Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Державним агентством з питань науки, інновацій та інформації.

Відповідно до п. 4 Порядку органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, підприємства, установи та організації, що ведуть облік громадян, подають для внесення до Реєстру щомісяця до 15 числа реєстратору інформацію, яка містить передбачені законодавством відомості про громадян, за формою, встановленою Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством економічного розвитку та торгівлі та Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Інформація перевіряється реєстратором та вноситься до Реєстру протягом одного тижня з дня її надходження.

Системно аналізуючи наведені норми, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що до компетенції органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організації, що ведуть облік громадян, належить, зокрема, подача інформації, а безпосереднє внесення відомостей до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов здійснюється реєстратором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з боку відповідача було вчинене необхідне коло дій, в межах його компетенції, відтак позов в частині зобов`язання відповідача вжити заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення внесення відомостей до нього про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині оскарження бездіяльності відповідача та його виконавчих органів, яка полягає у невжитті заходів до усунення та недопущення в подальшому зазначених у поданні органу прокуратури порушень вимог житлового законодавства та законодавства про звернення громадян, причин та умов, що їм сприяють, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що бездіяльність відповідача, на думку позивача, полягає у тривалому ненаправленні запитів до відповідних державних органів для отримання відомостей про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , необхідних для внесення їх до форми подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов; у тривалому незаповненні вказаної вище форми подання інформації та непередання її реєстратору Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» для перевірки та внесення відомостей про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов

Як вбачається зі змісту подання, то вимогою позивача з вказаного питання було саме внесення відомостей про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 року № 238 «Про Єдиний державний реєстр громадян, які потребують поліпшення житлових умов», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17.05.2011 року №47 затверджено форму подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

До форми заносяться відомості про суб`єкта квартирного обліку, зокрема, персональні дані, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб, місце роботи (навчання), серія і номер паспорту.

Пунктом 5 Порядку ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 року № 238, встановлено, що посадові особи органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, що відповідають за подання інформації про громадян, та реєстратор несуть персональну відповідальність за недостовірність поданих (внесених) даних згідно із законом.

Відповідно до ст. 25 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11.12.1984 року № 470, щорічно з 1 жовтня по 31 грудня проводиться перереєстрація громадян, які перебувають на квартирному обліку, під час якої перевіряються їх облікові дані. В обов`язковому порядку громадяни надають нову довідку з місця мешкання про склад сім`ї та реєстрацію.

Згідно з абз. 7 п. 18 вказаних Правил інші документи при необхідності запитуються виконавчим комітетом місцевої Ради або адміністрацією підприємства, установи, організації.

Проте, Законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про місцеве самоврядування в Україні» забороняється збір та обробка персональних даних громадянина без його згоди.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Судом встановлено, що відповідачем, з метою вчинення дій, з приводу яких подано позов, витребовувались у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 документи щодо їх персональних даних, однак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлялись надати копії необхідних документів та не давали в установленому законом порядку згоди на обробку своїх персональних даних для внесення їх до форми подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, доказів протилежного суду не надано ані під час первинного розгляду справи, ані під час нового розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач був поставлений в залежність від неможливості вчинення таких дій через вищевказане, проте, все необхідне коло дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов та на виконання вимоги органу прокуратури було ним вчинено, що свідчить про відсутність з його боку бездіяльності, адже, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Щодо решти позовних вимог, а саме: відносно недопущення в подальшому порушень, зазначених у поданні органу прокуратури, суд вказує, що зазначене фактично спрямоване на майбутнє, а тому, є безпідставним.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Учасниками справи не надано доказів з приводу поточної ситуації у правовідносинах, з приводу яких подано позов, враховуючи, що рішення по справі впливає на права та інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а з моменту первинного розгляду справи до нового розгляду минув значний час, що виключає можливість суду у даному випадку, при новому розгляді, виходу за межі позовних вимог з метою повного захисту прав останніх.

Водночас, позов пов`язаний безпосередньо з вимогою органу прокуратури, розглядаючи який, судом не встановлено підстав для його задоволення.

У свою чергу, суд зауважує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наразі не позбавлені права самостійного захисту своїх прав, з урахуванням поточного ситуації в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При цьому, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що в рамках даної справи, з урахуванням висновків ВАС України, викладених в ухвалі від 18 травня 2017 р., органом прокуратури в інтересах третіх осіб було обрано неналежний та безперспективний спосіб захисту їх прав, водночас спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, у свою чергу, прокуратурою при поданні позову внаслідок відхилення відповідачем вимоги, було залишено поза увагою участь у даних правовідносинах безпосередньо держателя Реєстру, яким, в силу п. 3 Порядку є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Харківської обласної державної адміністрації, до якої, з метою організації процесу ведення реєстру протокольним дорученням за підсумками робочої наради Мінрегіону України від 17.06.2014 року було надано відповідне завдання (т.1 а.с.153-156).

Згідно ч.1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач довів перед судом правомірнсть своїх дій.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року по справі 820/15855/14 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Що стосується заперечень ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 року по справі № 820/15855/14, які включені до апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 року зупинено провадження у справі № 820/15855/14, передано справу у відповідності до ст. 31 КАС України для вирішення питання про відвід судді.

Непогоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 вказує на те, що після її заяви з викладенням на реальний конфлікт інтересів суддя Заічко О.В. не заявила самовідвід по справі, тобто не врегулювала конфлікт інтересів шляхом самовідводу, як це передбачено ст. 29 Закону України про попередження корупції, а передала її заяву про відвід на розгляд іншому судді як необгрунтовану. Зазначила, що викладені суддею Заічко О.В. у зазначеній ухвалі доводи про деякий приватний інтерес є неспроможніми.

Судова колегія зазначає, що статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначені підстави для відводу (самовідводу) судді. Так, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (Рішення ЄСПЛ у справі "Мироненко і Мартенко проти України", "Олександр Волков проти України").

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосування закону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Разом з тим, слід зауважити, що для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушень процесуального законодавства судом першої інстанції при розгляді питання про відвід.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 року по справі № 820/15855/14 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

(підпис)

В.А. Калиновський

Судді

(підпис) (підпис)

З.О. Кононенко Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 03.09.2019 року