Постанова

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 753/15470/15-ц

провадження № 61-24283св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.

учасники справи:

скаржник (особа, яка не брала участь у справі) ОСОБА_1 ,

позивач - Управління справами Верховної Ради України,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

третя особа - Управління житловими будинками Управління справами Верховної ради України,

третя особа - служба у справах дітей Дарницького району м. Києва,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року, ухвалене під головуванням судді Леонтюк Л.К., на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкориної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Управління справами Верховної Ради України, звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України про виселення з службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Службу у справах дітей Дарницького району м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_5 був обраний народним депутатом України шостого - сьомого скликання. Дата набуття депутатських повноважень - 25 грудня 2007 року.

Рішенням Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України від 09 липня 2009 року ( протокол № 39 ) затверджено список народних депутатів України, яким відповідно до статті 35 Закону України « Про статус народного депутата України» надано службові жилі приміщення у м. Києві, у тому числі ОСОБА_5 - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

Житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, яке підпорядковано Управлінню справами Верховної Ради України.

17 листопада 2009 року ОСОБА_5 на склад сім`ї із чотирьох осіб (він, дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_2 ) видано ордер на право зайняття службового жилого приміщення жилою площею 51,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 припинив депутатські повноваження.

ОСОБА_5 та його членів сім`ї було повідомлено про необхідність звільнення у місячний термін займаного службового жилого приміщення, проте він та члени його сім`ї займану службову квартиру не звільнили.

Враховуючи викладене позивач просив суд виселити ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

У квітні 2016 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до Управління справами Верховної Ради України про визнання ордеру на службове жиле приміщення недійсним. В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на те, що ордер був виданий з грубим порушенням норм законодавства, а саме пункту 17 Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними від 11 липня 1995 № 286/95-ВР.

Окрім того, на момент прийняття Рішення від 09 липня 2009 року про затвердження списку народних депутатів України, яким надано службові жилі приміщення в АДРЕСА_1 , не мала статусу службового житла, а тому зважаючи на неправомірні дії службових осіб, на порушення процедури видачі ордера та керуючись положеннями статті 59 Житлового Кодексу Української РСР, ОСОБА_5 просив визнати недійсним ордер на службове жиле приміщення від 17 листопада 2009 pоку №11.

Короткий зміст судових рішень судів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,ОСОБА_2 зі службового жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що наявні передбачені законом підстави для виселення зі службового жилого приміщення ОСОБА_5 з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відмова у задоволенні зустрічного позову мотивована тим, що ОСОБА_5 звернувся із зустрічною позовною заявою зі спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до касаційної інстанції

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , який не брав участь у справі подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу з Дарницького районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 753/15470/15 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами було допущено порушення статті 125 ЖК Української РСР та статті 33, 130, 212, 214 ЦПК України ( у редакції, діючій до 15 грудня 2017 року), а саме не було залучено до участі у справі ОСОБА_1 , чим було порушено його права, так як він є членом родини ОСОБА_5 та проживав в указаному спірному службовому приміщенні, а оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи, особою похилого віку, що потребує постійного стороннього догляду, а тому відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселеним з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Відзив Управління справами Верховної Ради України на касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання скаржника на те, що він проживає у спірному службовому приміщенні спростовуються актом від 14 листопада 2017 року, а посилання на те, що судом не застосовано до спірних правовідносин статтю 125 ЖК Української РСР є необґрунтованим, оскільки судом було правильно застосовано спеціальну статтю 126-1 ЖК Української РСР.

Інші учасники справи наданим їм правом на подачу відзиву не скористались.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_5 був обраний народним депутатом України шостого - сьомого скликань з 25 грудня 2007 року по 27 листопада 2014 року ( том 1, а.с. 14-15).

17 листопада 2009 ОСОБА_5 на сім`ю у складі чотирьох осіб (він, дружина ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 ) видано ордер на право зайняття службового жилого приміщення жилою площею 51,6 кв. м за адресою АДРЕСА_1 ( том 1, а.с.8).

Підставою для видачі ордера є постанова Верховної ради України «Про деякі питання управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» №1652-УІ від 21 жовтня 2009 про включення спірної квартири до числа службових ( том 1, а.с.6,7).

Житловий будинок по АДРЕСА_1 перебуває на балансі Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, яке підпорядковано Управлінню справами Верховної Ради України (том 1, а.с.17).

ОСОБА_5 надав Управлінню справами Апарату Верховної Ради України зобов`язання, що у разі припинення депутатських повноважень або у разі одержання у м. Києві іншого постійного житла зобов`язується звільнити службове житло ( том 1, а.с.100).

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 припинив депутатські повноваження.

У березні 2015 ОСОБА_5 був повідомлений про необхідність звільнення у місячний термін займаного службового приміщення.

Займане службове жиле приміщення відповідачі не звільнили.

Станом на серпень 2015 року у спірному службовому приміщенні проживають ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ( том 1, а.с.16).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Виселяючи зі спірного службового жилого приміщення ОСОБА_5 та членів його родини, суди посилались на те, що відповідно до статті 126-1 ЖК Української РСР та пункту 28 Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, зобов`язані звільнити займане службове жиле приміщення .

Колегія суддів погоджується з висновками судів, виходячи з наступного.

Між учасниками процесу виникли спірні правовідносини з приводу надання народному депутату України службового жилого приміщення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 126-1 ЖК Української РСР порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними визначається окремим Положенням, затвердженим Верховною Радою України.

Пунктом 28 Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затвердженого постановою Верховної Ради України 11 липня 1995 року, встановлено, що народні депутати України строк депутатських повноважень яких закінчився, в тримісячний строк зобов`язані звільнити займане службове жиле приміщення з усіма особами, які з ними проживають, а в разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що судові рішення прямо порушують гарантовані права скаржника, оскільки його не було залучено до участі у справі, а він є членом родини ОСОБА_5 та проживав в указаному спірному службовому приміщенні, є особою з інвалідністю ІІ групи, особою похилого віку, що потребує постійного стороннього догляду, тому відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселеним з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Однак, посилання ОСОБА_1 на те, що він проживав у спірному службовому жилому приміщенні як член сім'ї ОСОБА_5 , спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою про осіб, які проживають у спірному службовому жилому приміщенні, в якій ОСОБА_1 не зазначений, як такий що проживає у спірному службовому жилому приміщенні.

Окрім того, посилання ОСОБА_1 на те, що він був зазначений у Ордері на право зайняття службового жилого приміщення за адресою АДРЕСА_1 , не свідчить про факт його проживання в службовому жилому приміщенні, оскільки призвіще ім`я по батькові ОСОБА_1 було викреслено в ордері, зазначено відмітку «виправленому вірити», у зв`язку з чим ордер було перереєстровано 23 грудня 2009 року.

Судами не встановлено те, що Ордер з вказаних підстав визнавався недійсним.

Таким чином, незалучення до участі у справі ОСОБА_1 не впливає на законність виселення ОСОБА_5 з займаного службового жилого приміщення.

Доводи касаційної скарги, відносно того, що судами було допущено порушення статті 125 ЖК Української РСР, не заслуговують на увагу, оскільки судами вірно було застосовано спеціальну норму , яка регулює спірні правовідносини положення статті 126-1 ЖК Української РСР та п. 28 Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними.

Положення статті 125 ЖК Української РСР регулює порядок виселення зі службового жилого приміщення робітників і службовців.

Таким чином, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів та не можуть бути підставами для скасуванню законних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Відновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. П. Штелик