ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 р.

Справа № 480/3980/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 11.03.19 року по справі № 480/3980/18

за позовом Державного навчального закладу "Сумське міжрегіональне вище професійне училище"

до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області

про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Державний навчальний заклад "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" звернувся до суду з позовом до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області, в якому просить суд визнати протиправними і скасувати пункти 2-7 вимоги № 20-18-03-14/1478 від 25 квітня 2018 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019р. адміністративний позов Державного навчального закладу "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" – задоволено. Визнано протиправними і скасовано пункти 2-7 вимоги Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області від 25 квітня 2018 року "Щодо усунення порушень законодавства" Державним навчальним закладом "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного офісу Держаудитслужби на користь Державного навчального закладу "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" 1762,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що твердження суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог закону щодо змісту вимоги про усунення виявлених ревізією порушень в частині неконкретизованості останньої, не відповідає дійсності, оскільки чинними законодавчими актами, які регулюють діяльність та межі повноважень органу державного фінансового контролю, не визначено право визначати конкретні шляхи усунення порушення. Також, суд не зазначив, на підставі якого нормативно-правового акту відповідач зобов`язаний був визначати на власний розсуд вжиття тих чи інших дій, та які норми чинного законодавства порушив відповідач, не визначивши таких дій. Крім того, в своєму рішенні суд не вказує, яку саме норму закону порушив відповідач при складанні вимоги. Твердження Сумського окружного адміністративного суду про можливе нове порушення чинного законодавства позивачем при усуненні порушень є необґрунтованим та не відповідає дійсності, оскільки відповідач у своїй вимозі від 25.04.2018 № 20-18-03-14/1478 чітко вказав про усунення встановлених порушень виключно до вимог чинного законодавства України, що в свою чергу, не може бути наслідком нового порушення законодавства. При цьому, судом не враховано та не надано в своєму рішенні оцінку доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, щодо застосування правової позиції судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.04.2014 № 21-40а14, № 21-63а14, від 13.05.2014 № 21-89а14 в частині розгляду справ за адміністративним позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, в якій зазначено на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення. Просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019р. , прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що в період часу з 15.01.2018 по 27.03.2018 Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного навчального закладу “Сумське міжрегіональне вище професійне училище” за період з 01.01.2014 по 31.01.2018, про що складений акт ревізії від 30.03.2018 року (том 1 а.с.6-97).

Ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 239920, 70 грн, з них: недоотримано фінансових ресурсів - 9806,56 грн, незаконні витрати - 224714,14 грн, інші порушення фінансової дисципліни - 5400 гривень. На даний час порушення усунуті частково на загальну суму 16901, 01 грн та залишаються не відшкодованими на загальну суму 223019,69 грн.

25.04.2018 року видана вимога позивачу “Щодо усунення порушень законодавства” №20-180-03-14/1478 (а.с.115-118), відповідно до якої контролюючий орган на підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” вимагав усунути фінансові порушення законодавства в установленому законом порядку:

- зокрема, в порушення вимог ч.ч.4, 5, 7 ст.13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-УІ, п. 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 №228 (зі змінами), у 2014-2017 Училищем проведено покриття витрат спеціального фонду за рахунок асигнувань загального фонду з оплати послуг теплопостачання в загальній сумі 92810,74 грн, належних до оплати за рахунок плати учнів, які навчаються на платній основі та інших осіб за проживання в гуртожитку.

- в порушення ч. 5 ст. 3 Закону № 103/98-ВР та п. 36 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, Училищем у 2016-2017 роках за рахунок бюджетних коштів проведено навчання осіб за державним замовленням, які на момент вступу вже мали робітничу спеціальність, або спеціальність іншого освітньо-кваліфікаційного рівня, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Закладу на загальну суму 55188,32 грн.

- в порушення ч.ч. 1,2 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР та п. 4 розділу II Положення про преміювання працівників Державного навчального закладу «Сумське міжрегіональне вище професійне училище» працівникам Закладу проведено виплату премій без відповідних наказів директора на загальну суму 20613,93 грн., та, як наслідок, зайво сплачено єдиного соціального внеску на суму 5289,01 грн. Внаслідок допущеного порушення Училищу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 25902,94 грн.

- в порушення вимог абз. 4 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», абз. 1 пп. 5 п. 4 наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26.09.2005 № 557 Училищем у 2014-2016 роках проведено виплати в загальній сумі 11446,19 грн, що носять заохочувальний характер, директору Закладу та його заступнику без дозволу органу вищого рівня, та, як наслідок, зайво сплачено єдиного соціального внеску на суму 3850,96 грн. Внаслідок допущеного порушення Училищу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 15297,15 грн.

- в порушення ст.ст. 257, 526 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ, п. 4.2.1 Рекомендацій Міністерства юстиції України від 15.01.1996 № 2 «Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації», в періоді з 01.01.2014 по 31.01.2018, не проведена претензійно-позовна робота по стягненню дебіторської заборгованості з мешканців житлового будинку за послуги електропостачання та вивезення твердих побутових відходів на загальну суму 12163,09 грн. та пропущений трирічний термін для звернення до суду. У результаті зазначеного Училищу завдано матеріальної шкоди (збитків) на відповідну суму.

- в порушення п. 5 абз. 5 Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314, у жовтні 2016 року проведено списання без погодження органу управління, окремих основних засобів (углошлифувальних машин, електроплиткорізів, сварочного апарату), залишковою вартістю 10268,00 грн, які на момент проведення інвентаризації відсутні в наявності та на які не повністю нарахована амортизація. Матеріальна шкода (збитки) 10 268,00 гривень.

- в порушення п.п. 3а п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та вимоги спільного листа Міністерства праці та соціальної політики України та Департаменту з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці від 25.03.2010 № 319/13/84-10, проведено у 2015-2016 роках виплату доплати за збільшення обсягу виконуваних робіт інспектору по кадрах за відсутності вакантних посад в штатному розписі в сумі 5655,01 грн та, як наслідок, зайво сплачено єдиного соціального внеску в сумі 1632,38 гривень. Внаслідок допущеного порушення Закладу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 7287,39 гривень.

- в порушення п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (зі змінами), п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 по окремих звільнених працівниках Училища, у 2016 році, проведено зайву сплату єдиного соціального внеску, нарахованого звільненому працівнику на компенсацію за невикористану відпустку у наступному після звільнення місяці в загальній сумі 3178,62 гривень. Вказане порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) Закладу на вказану суму.

- в порушення п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, зайво нараховано та виплачено працівникам середньої заробітної плати за час щорічної відпустки, внаслідок зайво нарахованої заробітної плати під час перебування працівників у відрядженні та зайво нарахованої доплати за збільшення обсягу виконуваної роботи, всього з урахуванням єдиного соціального внеску в сумі 412,12 грн, що призвело до матеріально шкоди (збитків) Училищу на відповідну суму.

- в порушення п. 7 розділу І, п. 12 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 № 362), за період з 01.09.2016 по 31.05.2017 проведено зайве відшкодування витрат на проїзд під час перебування працівників у відрядженнях, внаслідок невідповідності дати вибуття працівника у відрядження та дати прибуття його з відрядження з наказами по Училищу про відрядження, внаслідок чого Закладу завдано матеріальної шкоди (збитків) в сумі 511,32 гривень.

Вважаючи протиправними пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7 вимоги № 20-18-03-14/1478 від 25 квітня 2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що вимога Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області є протиправною в частині пунктів 2-7 та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-XII, визначаючи правові та організаційні засади здійснення такого контролю, встановлює, серед іншого, завдання, функції та права органу державного фінансового контролю.

При цьому, власне фінансовий контроль цим Законом визначений і як головне завдання (стаття 1), і як основна функція (стаття 2) органу державного фінансового контролю.

Відповідне завдання реалізується компетентним органом через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону), а відповідна функція полягає у здійсненні фінансового контролю, зокрема, за усуненням виявлених недоліків і порушень (абз. 7 пункту 1 частини першої статті 8 Закону).

Аналіз норм пункту 1 частини першої статті 8 Закону свідчить про те, що суб`єктами виконання положень цього пункту є суб`єкти, визначені у статті 2 Закону, зокрема підконтрольні установи.

Водночас, суб`єктом вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та суб`єктом притягнення до відповідальності винних осіб, що пунктом 3 частини першої статті 8 Закону віднесено до основних функцій контролюючого органу, є власне контролюючий орган.

Функція вжиття контролюючим органом заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства є похідною (вторинною) функцією порівняно із функцією контролю, в тому разі, якщо вона передбачає надання підконтрольній установі в порядку закону можливості належного реагування на вимогу компетентного органу. Однак, саме така процедура (надання обов`язкової можливості самостійно усунути порушення законодавства) Законом не передбачена, тобто вона може або мати місце, або контролюючий орган може одразу вжити самостійно заходів для усунення порушень.

З метою виконання окреслених Законом завдань і функцій контролюючий орган в силу положень статті 10 Закону наділений правами, зокрема пред`являти підконтрольним суб`єктам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 7 частини першої статті 10), порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини першої статті 10), звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини першої статті 10), при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13 частини першої статті 10).

З огляду на предмет і метод правового регулювання адміністративного права зазначені права контролюючого органу є одночасно і його обов`язками (правообов`язками), які не лише можуть бути, а і повинні бути реалізованими за наявності визначених законом підстав, у визначений законом спосіб та у визначеній законом формі. Так, непред`явлення контролюючим органом "законної вимоги" у разі дійсного встановлення ним порушень законодавства підконтрольним суб`єктом, зокрема визначення у встановленому порядку розміру заподіяних збитків, може мати наслідком юридичну відповідальність посадових осіб самого контролюючого органу.

В силу положень статей 2, 10, 11 Закону, а також підпунктів 5 (Постанова № 310), 15 пункту 5 Положення про державну фінансову інспекцію (Постанова № 310) (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 310, далі - Положення) правообов`язком в описаному вище значенні є і проведення за наявності законних підстав ревізій контролюючим органом, і пред`явлення керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 15 пункту 5 Положення).

Закон № 2939 розрізняє два види ревізій: планові виїзні і позапланові виїзні.

За змістом статті 4 Закону ревізія є формою інспектування і полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок), акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Вимоги до форми і змісту акта ревізії детально регламентовані у пунктах 35 - 44 Порядку проведеня інспектування, зокрема він повинен містити наряду із обов`язковими реквізитами (підписи посадових осіб об`єкта контролю, візи ревізора) опис виявлених порушень законодавства (пункт 35 Порядку).

З огляду на вказані норми, акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб`єкта інспектування, але документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для "законної вимоги" контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкту або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави (пункт 8 або 10 частини першої статті 10 Закону). Про це також свідчать положення пункту 42 Положення щодо того, що якщо протягом 5 робочих днів після повернення органу державного фінансового контролю акта ревізії заперечення (зауваження) щодо акта не надійдуть, то орган державного фінансового контролю має право вжити відповідних заходів для реалізації результатів ревізії.

Відповідно до пункту 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

З аналізу наведених положень законодавства слід дійти висновку, що "законна вимога" контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

Враховуючи те, що суб`єкти владних повноважень можуть приймати управлінські рішення двох видів: нормативно-правові та акти індивідуальної дії, які рівною мірою можуть бути предметом адміністративного судового розгляду, обов`язкове до виконання рішення компетентного органу (спірна вимога) повинне підпадати під одну з двох вказаних категорій рішень.

З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), вбачається, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу (зокрема стягнення збитків у судовому порядку - на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939, з чим кореспондується абз. 4 пункту 50 Порядку) жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

У даній справі зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб "усунути виявлені порушення", встановлені контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер даної вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.

Водночас, спірна вимога, як індивідуально-правовий акт, в силу закону обов`язкова до виконання підконтрольною установою, прийнята з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою.

Так, зазначивши у вимозі про необхідність “усунути виявлені порушення згідно вимог чинного законодавства” відповідач не вказав, які саме дії, та на підставі яких положень закону повинен здійснити позивач для усунення негативних наслідків протиправного використання грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що чинними законодавчими актами, які регулюють діяльність та межі повноважень органу державного фінансового контролю, не визначено право визначати конкретні шляхи усунення порушення, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з аналізу наведених положень законодавства вбачається, що "законна вимога" контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

Вищезазначеним спростовуються і доводи апеляційної скарги про відсутність нормативно-правового акту, відповідно до якого відповідач зобов`язаний був визначати на власний розсуд вжиття тих чи інших дій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених законодавчих актів, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства. Зазначене в світлі обов`язкового характеру спірної вимоги в частині корегування роботи підконтрольної установи є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 08.05.2018 року у справі 826/3350/17, від 26.02.2019 р. у справі № 810/1050/18.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши вимогу Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд першої інстанції правомірно вважає її протиправною в частині пунктів 2-7 та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного суду України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Висновок колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений в постановах від 15.04.2014 № 21-40а14, № 21-63а14, від 13.05.2014 № 21-89а14 стосується випадків, коли оскаржується вимога до підконтрольної установи про відшкодування збитків.

Водночас, вказані постанови Верховного Суду України не містять висновку про відсутність у підконтрольної установи права на оскарження у судовому порядку вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень, за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Крім того, Колегія Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи відповідача про те, що оскаржуване судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, оскільки судом першої інстанції досліджувались наявні у матеріалах справи докази, подані позивачем та відповідачем в їх сукупності, і таким доказам була надана належна оцінка.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів повноту та обґрунтованість оскаржуваних пунктів 2-7 вимоги № 20-18-03-14/1478 від 25 квітня 2018 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 року по справі № 480/3980/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

З.Г. Подобайло

Судді

А.М. Григоров Н.С. Бартош

Повний текст постанови складено 02.09.2019 року