ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3600/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Степанюка А.Г.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, в якому просив суд:

- визнати бездіяльність МОЗ України як Уповноваженого органу управління Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», яка полягає у не призначенні на посаду генерального директора ОСОБА_1 та у неукладенні із ним контракту, протиправною;

- зобов`язати МОЗ України укласти контракт з обраним керівником Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1, який набрав 100% голосів виборців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення норм Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вчиняється протиправна бездіяльність, що полягає у непризначенні ОСОБА_1 на посаду генерального директора вказаної вище установи, що належить до сфери управління МОЗ України як такого, що визначений переможцем конкурсу на заміщення посади керівника державної наукової установи та у неукладенні із ним контракту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року даний адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказують на правомірність своїх дій з посиланням на не, що позивач фактично відмовився вступати у трудові відносини та укладати контракт.

Крім того апелянт зазначив, що спір в межах даної справи не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, оскільки державні підприємства, установи чи організації не є суб`єктами владних повноважень в розумінні положень КАС України, а діяльність керівника державного підприємства, установи чи організації не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.

27 серпня 2019 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибуття уповноваженого на участь у справі представника.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з метою обрання керівника Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» та укладення з ним контракту, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 998 було проведено конкурс на заміщення посади генерального директора такої державної установи (оголошення в Газеті «Голос України» від 25 вересня 2018 року № 179 (6934).

У виборах генерального директора Інституту серця взяли участь 4 кандидати, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . За результатами таємного голосування за кандидата на посаду генерального дирнеректора Інституту серця ОСОБА_1 проголосувало 22 виборці (100% виборців).

Отже, 18 грудня 2018 року проведено вибори та визначено переможця на посаду генерального директора Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» - ОСОБА_1 .

Між тим, як зазначає позивач, з моменту оголошення результатів конкурсу відповідачем вчиняється протиправна бездіяльність, яка полягає у не призначенні його на посаду генерального директора Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», що суперечить вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12 липня 2013 року № 140-о Державна установа «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» (далі - Інститут серця) - є державною науковою установою, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України та є профільною науковою та клінічною установою з питань кардіології, хірургії серця і магістральних судин, рентгенендоваскулярної діагностики та лікування, судинної хірургії та трансплантології. Інститут серця повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 та ч. 4 статті 9 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» керівник державної наукової установи обирається шляхом таємного голосування на зборах колективу наукових працівників цієї установи на строк до п`яти років у межах строку, визначеного статутом (положенням) державної наукової установи, з правом бути переобраним і призначається на посаду власником (власниками) наукової установи або уповноваженим ним (ними) органом, або засновником у порядку, передбаченому цим Законом і статутом (положенням) державної наукової установи.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган зобов`язаний (зобов`язані) оголосити конкурс на заміщення посади керівника державної наукової установи не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка обіймає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника державної наукової установи конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган протягом двох місяців з дня оголошення конкурсу на посаду керівника державної наукової установи приймає (приймають) пропозиції щодо претендентів на посаду керівника державної наукової установи і протягом 20 календарних днів з дня закінчення строку подання документів на заміщення вакантної посади вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону та встановленим власником (власниками) додатковим вимогам, на розгляд зборів колективу наукових працівників державної наукової установи.

Претенденти на посаду керівника державної наукової установи розглядаються на зборах колективу наукових працівників цієї установи. Кожен член зборів колективу наукових працівників може голосувати лише за одну кандидатуру або не підтримувати жодної з кандидатур.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган призначає (призначають) на посаду керівника державної наукової установи, яка повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного бюджету, кандидатуру, яка набрала більш як дві третини голосів наукових працівників, присутніх на зборах колективу наукових працівників цієї державної наукової установи.

Вибори вважаються такими, що відбулися, якщо на зборах колективу наукових працівників були присутні не менш як дві третини фактичної чисельності штатних наукових працівників цієї державної наукової установи.

Контракт з обраним керівником державної наукової установи укладається власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом в установленому порядку протягом одного місяця з дня обрання на строк, визначений статутом (положенням) цієї державної наукової установи, але не більш як на сім років.

Крім того, згідно Методичних рекомендацій щодо особливостей обрання керівника державної наукової установи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 998 «Деякі питання обрання та призначення керівника державної наукової установи» (далі - Методичні рекомендації), керівник державної наукової установи (далі - керівник) обирається шляхом таємного голосування на зборах колективу штатних наукових працівників державної наукової установи на строк до п`яти років у межах строку, визначеного статутом (положенням) державної наукової установи, з правом бути переобраним і призначається на посаду власником (власниками) наукової установи або уповноваженим ним (ними) органом, або засновником (далі - повноважений орган управління) у порядку, передбаченому Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» і статутом (положенням) державної наукової установи (п.2 Методичних рекомендацій).

Міністерство охорони здоров`я України як уповноважений орган правління Інституту серця оголосило конкурс на заміщення посади генерального директора Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» та призначило вибори керівника на 18 грудня 2018 року.

Відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Методичних рекомендацій, 18 грудня 2018 року в Державній установі «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» відбулися вибори генерального директора. МОЗ України внесло до Інституту серця кандидатури претендентів на посаду генерального директора, які відповідають вимогам Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» і умовам конкурсу, оголошеного МОЗ України у газеті «Голос України» від 25 вересня 2018 року № 179 (6934).

За результатами таємного голосування за кандидата на посаду генерального директора Інституту серця ОСОБА_1 проголосувало 100% виборців.

З аналізу положень статті 9 Закону вбачається, що укладення контракту із кандидатом, який набрав більше двох третин голосів виборців (а в даному випадку 100% голосів виборців) є обов`язком, а не правом уповноваженого органу.

В той же час, право уповноваженого органу призначати на посаду передбачено лише у разі, якщо кандидат набрав у другому турі виборів більше 50 % та менше двох третин голосів виборців, і лише за наявності вмотивованих заперечень. У цьому випадку уповноважений орган може оголосити новий конкурс, призначивши виконувача обов`язків керівника державної наукової установи на строк не більш як шість місяців. Інших підстав, за яких уповноважений орган може не підписати контракт із переможцем конкурсу, законом не передбачено.

Разом з тим, за правилами ч. 1 статті 56 Закону України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

На виконання вимог вказаної норми, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 171 від 25 березня 2015 року, МОЗ України 21 грудня 2018 олку підготовлено та одночасно направлено до заінтересованих органів запити про проведення спеціальної перевірки: Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного управління національної поліції у м. Києві, Служби безпеки України, Державної судової адміністрації України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Міністерства охорони здоров`я України, Національного агентства з питань запобігання корупції.

23 січня 2019 року Департаментом управління персоналом та кадрової політики МОЗ України підготовлено довідку про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 818 від 09 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, і внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203» виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодив призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» на умовах контракту. Зокрема, 23 січня 2019 року відповідачем отримано лист Київської міської державної адміністрації від 22 січня 2019 року № 001-239 щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду.

Зважаючи на вказане, будь-які причини, крім встановлених Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», для не підписання контракту із ОСОБА_1 щодо зайняття ним посади генерального директора Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» - відсутні.

За твердженням відповідача проект контракту між міністерством та ОСОБА_1 був підготовлений Департаментом управління персоналом та кадрової політики МОЗ України та погоджений із структурним підрозділами Міністерства.

01 березня 2019 року позивач був запрошений засобами телефонного зв`язку до МОЗ України для підписання контракту. Наприкінці дня позивач разом із помічником прибув до міністерства та ознайомився із довідкою про результати спеціальної перевірки, про що свідчить його особистий підпис та дата ознайомлення.

Згодом, ОСОБА_1 було запрошено до кабінету Державного секретаря МОЗ України для підписання контракту. Позивач, виявивши бажання більш детально ознайомитись з контрактом, взяв один примірник контракту, вийшов із приміщення МОЗ України та не повернувся.

Станом на 18 березня 2019 року позивач до міністерства не з`являвся, про прийняте ним рішення за наслідком ознайомлення з умовами контракту не повідомляв. Таким чином, позивач, як переможець конкурсу, фактично відмовився вступати у трудові відносини та укладати контракт.

На підтвердження наведених обставин відповідачем, зокрема, надано акт від 01 березня 2019 року щодо подій, що відбулися під час підписання контракту, складений посадовими особами МОЗ України.

Проте, ані вказаний акт, ані дії позивача, зафіксовані в ньому, не позбавляють відповідача обов`язку щодо укладення контракту з ОСОБА_1 .

Згідно ч.ч. 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів виконання МОЗ України зазначених вище вимог Закону в частині дотримання строків укладання контракту з обраним керівником державної наукової установи, що свідчить про протиправну бездіяльність МОЗ України та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання МОЗ України укласти контракт з обраним керівником Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в даному випадку відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. А тому безперечно правомірним в даному випадку є лише один варіант поведінки, який передбачає дії, направлені на укладання контракту з обраним керівником державної наукової установи.

Наведена позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, за наслідком розгляду справи № 816/591/15-а (постанова від 27 лютого 2018 року).

Згідно п. 4 ч. 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 названої статті КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, законодавством передбачено право суду, у випадку визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, якщо для їх вчинення виконано всі умови, визначені законом.

За вказаних обставин та з контексту наведених норм вбачається, що для укладання контракту з обраним керівником державної наукової установи виконано всі умови, визначені Законом, і неукладання такого контракту в даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Відтак, задоволення позовної вимоги саме шляхом зобов`язання МОЗ України укласти контракт з ОСОБА_1 , буде вважатись дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо тверджень апелянта про непідсудність розглядуваного спору адміністративному суду.

Так, відповідач посилається на те, що державні підприємства, установи чи організації не є суб`єктами владних повноважень в розумінні положень КАС України, а діяльність керівника державного підприємства, установи чи організації не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом, тому спори, які виникають з приводу призначення чи звільнення керівника державного підприємства, установи чи організації не належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки фактично спірні правовідносини є трудовими.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (ч.1 статті 4 КАС України).

Відповідно до ч. 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником юридичної особи Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» (код ЄДРПОУ 38831595) є МОЗ України.

Як зазначалося вище, за правилами статті 9 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган зобов`язаний (зобов`язані) оголосити конкурс на заміщення посади керівника державної наукової установи не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка обіймає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника державної наукової установи конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган призначає (призначають) на посаду керівника державної наукової установи, яка повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного бюджету, кандидатуру, яка набрала більш як дві третини голосів наукових працівників, присутніх на зборах колективу наукових працівників цієї державної наукової установи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

При цьому, публічне право - підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини, у той час як приватне право - підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов`язані з особистістю їх учасників.

Спірні в межах даної справи правовідносини мають ознаки публічного права.

Водночас, для того, щоб спір належав до юрисдикції адміністративного суду, необхідно встановити наявність визначених у Кодексі адміністративного судочинства України ознак публічно-правового спору. Першою ознакою публічно-правового спору є участь сторони, яка здійснює публічно-владні управлінські функції.

Орган виконавчої влади (державного управління) - це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.

З аналізу позову вбачається, що МОЗ України здійснює публічно-владні управлінські функції відповідно до Закону, а спір виник у зв`язку із невиконанням ним зазначених функцій.

Таким чином, даний спір належить до юрисдикція адміністративних судів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для твердження про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що проявилося у не закритті провадження.

Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставами для його скасування.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2019 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: А.Г. Степанюк

Є.В. Чаку