ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року

Справа № 160/4765/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування акта, припису та постанов, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2019 Криворізький ботанічний сад Національної академії наук України звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області , у якій просить визнати протиправними та скасувати акт від 11.04.2019 року № ДН1897/1511/АВ, припис від 22.04.2019 року № ДН1897/1511/АВ/П та постанови від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/395, № ДН1897/1511/АВ/ІП-ФС/396.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що в період інспектування не було надано копії звернення працівника Криворізького ботанічного саду Національної Академії наук України, про порушення стосовно нього законодавства про працю, яке відповідач вважає підставою для здійснення позапланових заходів, а також не пред`явлено інспектором копію наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на проведення позапланового заходу у формі інспекційного відвідування. Таким чином, позивач вважає, що відповідач фактично не мав повноважень для проведення інспектування та оформлення його документально, так як акт перевірки який складений за результатами проведення інспектування не відповідає вимогам законодавства, є недійсним та не може встановлювати порушення закону суб`єктом господарювання, будь-які рішення, прийняті на підставі незаконного акту є протиправними та незаконними і не можуть прийматись суб`єктами господарювання як законні, а також на підставі таких документів контролюючими органами не може бути прийнято жодних рішень, які мають або можуть мати юридичні наслідки для суб`єкта господарювання. Зауважує, що в акті інспекційного відвідування інспектором зазначено, шо головний бухгалтер ОСОБА_1 у липні, жовтні та грудні 2018 року направлялася у відрядження строком по три дні (накази №17 від 09.07.2018 року, №20 від 04.10.2018 року та №24 від 04.12.2018 року), однак інспектор в акті перевірки не вказала суму не нарахувань ОСОБА_1 , що є порушенням. Позивач вважає, що викладені в акті інспекційного відвідування порушення щодо неправильного нарахування оплати праці, скоєні не з вини підприємства, а безпосередньо головним бухгалтером КБС ПАН України ОСОБА_1 , яка з корисною метою, планувала отримати неправомірну вигоду, після звільнення з підприємства. Відповідальність за складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Так, ОСОБА_1 власноручно зробила розрахунки оплати своєї праці під час відрядження і сама підписала фінансові документи, а в обов`язки директора, не входить перевірка правильності нарахувань пов`язаних з оплатою праці головного бухгалтера під час його відрядження.Також, головний бухгалтер ОСОБА_1 , без будь-якого попередження, склала заяву про звільнення з посади головного бухгалтера КБС НАН України 2 січня 2019 р., по догляду за малолітньою дитиною, розуміючи та достовірно знаючи, що КБС НАН України ніяк не зможе виконати вимогу Закону про виплату розрахункових у день звільнення, так як кошторис та бюджетний паспорт, наявність яких відповідно до п.5 Постанови КМУ від 28 лютого 2002р. N228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, є підставою для витрачання бюджетних коштів та проведення розрахунків Державним казначейством, на момент звільнення ОСОБА_1 затверджені не були.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області проти позову заперечує та зазначає, що в ході інспекційного відвідування були виявлені порушення щодо нарахування оплати службових відряджень не у розмірі визначеному законодавством, а також проведення розрахунку при звільненні не у день звільнення. Доводів які б спростовували зазначені порушення позивачем не зазначено.

Позивач про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що перешкоди для розгляду справи, передбаченні статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №388-І від 01.04.2019 року було призначено інспекційне відвідування Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України.

У період з 04.04.2019 року по 11.04.2019 року, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 03.04.2019 року № 85, інспектором праці Шаповаловою С.М. було здійснено інспекційне відвідування Криворізького ботанічного саду Національної академії наук.

За результатами інспекційного відвідування складений акт від 11.04.2019 року № 1897/1511/АВ, у якому зазначено про виявлення таких порушень:

- при оплаті відрядження головному бухгалтеру ОСОБА_1 застосовано розрахований середньоденний заробіток, який нижчий денного заробітку працівника у місяці, в якому він перебував відрядженні, що є порушенням ч. 4 статті 121, ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про оплату праці»;

- 02.01.2019 року був виданий наказ № 01/к про звільнення з посади ОСОБА_1 02.01.2019 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП, при цьому, невірно зазначено статтю КЗпП у розпорядчій частині наказу, чим порушено вимоги ст. 39 КЗпП відповідно;

- наказом від 02.01.2019 року № 01/к звільнено з посади головного бухгалтера ОСОБА_1 , однак остаточний розрахунок здійснено 18.01.2019 року у сумі 6101,59 грн. (оплата за відпрацьований час, частина компенсації за невикористані дні відпустки) та 28.01.2019 року у сумі 587,40 грн. (залишок компенсації за невикористані дні відпустки), тобто, остаточний розрахунок в день звільнення не проведено, що є порушенням вимоги ч.1 ст. 116 КЗпП. Не нараховано і не виплачено середній заробіток за кожен день затримки остаточного розрахунку підприємством, що порушує вимоги ч. 1 ст. 117 КЗпП.

На підставі акта інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області 22.04.2019 року винесено припис №ДН1897/1511/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано Криворізький ботанічний сад Національної академії наук України усунути виявлені порушення трудового законодавства.

Також, на підставі акта від 11.04.2019 року № 1897/1511/АВ Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/395 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 41730,00 грн., на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Зазначена постанова прийнята у зв`язку із тим, що головний бухгалтер

ОСОБА_1 у липні, жовтні та грудні 2018 року направлялася у відрядження строком по три дні (накази № 17 від 09.07.2018 року, № 20 від 04.10.2018 року та № 24 від 04.12.2018 року). При оплаті днів відрядження застосовано розрахований середньоденний заробіток, який нижчий денного заробітку працівника у місяці, в якому він перебував відрядженні, що порушує ч. 4 статті 121, частину 1 статті 94 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про оплату праці».

02.05.2019 року відповідачем прийнято постанову № ДН1897/1511/АВ/ІП-ФС/396 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 4173,00 грн., на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Підставою для прийняття постанови став несвоєчасний розрахунок при звільненні головного бухгалтера ОСОБА_1 на підставі наказу від 02.01.2019 № 01/, не здійснено розрахунок і виплату середнього заробітку за кожен день затримки..

Не погоджуючись з висновками Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 3 статті 1 Закону № 877-V встановлено, що заходи державного нагляду ( контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частин 4, 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (стаття 3 Закону №877-V).

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктами 1 та 2 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачено проведення інспекційних відвідувань за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю та за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

За змістом частини 4 та 5 статті 2 Закону № 877-V, заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 7 Закону № 877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватись захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформлюється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я, по батькові і засвідчується печаткою.

Аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що основним розпорядчим документом, який надає право на проведення відповідного заходу, в даному випадку інспекційного відвідування, - є наказ про призначення інспекційного відвідування. Направлення ж оформлюється на підставі наказу.

У відповідності до вимог частини 5 статті 7 Закону № 877-V, перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що суб`єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має право захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином, оскарження дій контролюючих органів при проведенні перевірок може мати місце лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення державного контролю (нагляду) щодо себе.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 13.02.2018 по справі № К/9901/2403/18 та від 24 грудня 2010 у справі № 21-25а10.

При цьому, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, у свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог трудового законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування акта не підлягає задоволенню.

Отже, предметом оскарження в суді відповідно є припис та постанови прийняті на підставі акта перевірки від 11.04.2019 року № 1897/1511/АВ.

Вирішуючи питання щодо правомірності постанови від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/395 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 41730,00 грн., суд зазначає, що підставою для її прийняття слугувало встановлене Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області порушення трудового законодавства, а саме, при оплаті відрядження головному бухгалтеру ОСОБА_1 застосовано розрахований середньоденний заробіток, який нижчий денного заробітку працівника у місяці, в якому він перебував у відрядженні, що є порушенням ч. 4 статті 121, ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про оплату праці».

Згідно частини 3 статті 94 Кодексу законів про працю України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Частиною 4 статті 121 Кодексу законів про працю України визначено, що працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Як встановлено відповідачем під час інспекційного відвідування головний бухгалтер ОСОБА_1 у липні, жовтні та грудні 2018 року направлялася у відрядження строком по три дні (накази № 17 від 09.07.2018 року, № 20 від 04.10.2018 року та № 24 від 04.12.2018 року). При оплаті днів

відрядження бухгалтерією Ботанічного саду застосовано розрахований середньоденний

заробіток.

Суд зазначає, що оплата днів відрядження у розмірі середньоденного

заробітку відповідає вимогам частини 4 статті 121 Кодексу законів про працю України.

При цьому в обґрунтування порушення вимог трудового законодавства, а саме, недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області посилається на лист Мінсоцполітики від 06.08.2014 № 1126/13/84-14, у якому зазначено, що розрахований середньоденний заробіток необхідно порівняти із денним заробітком працівника, направленого у відрядження, у місяці, в якому він перебуває у відрядженні, у випадку, коли денний заробіток вищий середньоденного заробітку, необхідно заплатити за час відрядження заробітну плату, якщо вищий середньоденний заробіток, то виплачується середня заробіток плата.

Суд зазначає, що зазначений лист не є нормативно-правовим актом, а носить рекомендаційний характер.

Натомість за змістом частини 2 статті 12 Закону України «Про оплату праці», норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На думку суду, невиконання рекомендацій зазначених у листі Мінсоцполітики від 06.08.2014 № 1126/13/84-14, при дотриманні вимог статті 121 Кодексу законів про працю України, не може слугувати підставою для притягнення роботодавця до відповідальності за абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України - за порушення мінімальних державних гарантій.

За таких обставин суд дійшов висновку, що постанова від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/395 про накладення на позивача штрафу у розмірі 41730,00 грн. на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності постанови від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/396 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 4173,00 грн., суд зазначає, що підставою для її прийняття слугувало встановлене Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області порушення трудового законодавства, а саме, не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 в день звільнення та не нарахування і не виплата середнього заробітку за кожен день затримки остаточного розрахунку, невірне зазначення статті КЗпП в розпорядчій частині наказу про звільнення.

Абзацом 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Позивач в позовній заяві підтверджує, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , яка була звільнена 02.01.2019 року, було проведено лише 28.01.2019 року.

Згідно частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд вважає, що факт несвоєчасного розрахунку з колишнім працівником ОСОБА_1 визнаний позивачем та відповідачем, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, а отже зазначена обставина та підлягає доказуванню.

За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, чинним законодавством визначено обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником в день звільнення, при цьому відсутність фінансування на момент звільнення працівника, не є обставиною, яка виключає відповідальність при несвоєчасному розрахунку.

Таким чином, суд не приймає твердження позивача про те, що відповідач протиправно застосував штрафні санкції за несвоєчасний розрахунок, який відбувся з вини ОСОБА_1

Зокрема, факт ненарахування і не виплати середнього заробітку за кожен день затримки остаточного розрахунку підприємством перед ОСОБА_1 , що порушує вимоги ч. 1 ст. 117 КЗпП позивачем жодними доказами не спростовується.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства з боку позивача щодо формулювання підстави звільнення суд встановив та зазначає наступне.

Відповідно до наказу директора Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України від 08.05.2018 року № 29/к ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера з 10.05.2018 року на час відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами основного працівника.

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Таким чином нормами Кодексу законів про працю України передбачено два види трудових договорів - строковий та безстроковий.

Укладений відповідно до наказу від 08.05.2018 року № 29/к з ОСОБА_1 трудовий договір є строковим, оскільки трудові відносини з нею встановлені на певний строк (на час відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами основного працівника).

Звільнення ОСОБА_1 відбулось на підставі наказу від 02.02.2019 року № 01/к, у якому зазначено, що звільнення відбувається згідно статті 38 Кодексу законів про працю України.

Разом з цим суд зазначає, що статтею 38 Кодексу законів про працю України врегульовано порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Порядок розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника визначений статтею 39 Кодексу законів про працю України.

Таким чином суд вважає, що відповідачем правомірно зроблено висновок про неправильне зазначення в наказі від 02.02.2019 року № 01/к про звільнення ОСОБА_1 , що звільнення відбулось згідно статті 38 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що постанова № ДН1897/1511/АВ/ІП-ФС/396 є правомірною, обгрунтованою та не підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені обставини справи, які свідчать про наявність порушень зі сторони позивача, суд не вбачає підстав для визнання протиправним і скасування припису №ДН1897/1511/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано Криворізький ботанічний сад Національної академії наук України усунути виявлені порушення трудового законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування акта, припису та постанов.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1921,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України (вул. Маршака, 50, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50089, код ЄДРПОУ 05540072) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 04107, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправними та скасування акта, припису та постанов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 02.05.2019 року № ДН1897/1511/АВ/МГ-ФС/395.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України судовий збір у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 03 липня 2019 року.

Суддя С.І. Озерянська