Постанова

Іменем України

16 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 329/1276/16-ц

провадження № 61-35844св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна установа «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунальної установи «Чернігівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР), в якому просила стягнути з КУ «Чернігівський дитячий будинок-інтернат» ЗОР на її користь незаконно відраховану частину заробітної плати у сумі 507,66 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 працює на посаді медичної сестри в КУ «Чернігівський дитячий будинок-інтернат» ЗОР. 12 грудня 2016 року її ознайомлено з наказом директора установи від 08 грудня 2016 року № 132-п, з пунктом 3 частини першої якого вона не згодна. 22 грудня 2016 року, отримавши розрахунковий лист із заробітної плати, позивач виявила незаконне відрахування коштів зі своєї заробітної плати у сумі 507,66 грн.

12 січня 2017 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь 507,66 грн (незаконні відрахування), 3 425,16 грн (упущену вигоду), тобто суму, яку б вона могла отримувати, якби відповідач не порушив її права та не позбавив можливості пройти своєчасне навчання для продовження першої або отримати вищу категорію, що в свою чергу не призвело б до матеріальних втрат з її сторони. Різниця між тим, що вона б отримувала без порушення її права відповідачем (8 тарифікаційний розряд) і тим, що отримує (6 тарифікаційний розряд) становить 570,86 грн на місяць. Курси підвищення кваліфікації проводитимуться з 09 березня 2017 року до 07 квітня 2017 року, тобто у травні місяці зможе відновити 1 категорію. Таким чином, упущена нею вигода з грудня 2016 року до травня 2017 року становить 3 425,16 грн (570,86 грн/міс. х 6 місяців), крім того просила стягнути з відповідача судовий збір у сумі 640,00 грн.

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 уточнила позов та просила стягнути з відповідача на її користь 507,66 грн (незаконні відрахування) та упущену вигоду у сумі 570,88 грн за грудень 2016 року, за січень - березень 2017 року у сумі 2 071,74 грн, за квітень - вересень 2017 року - 3 229,92 грн, а всього 5 872,54 грн, так як вона внесена до графіка проходження навчання у вересні місяці 2017 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР на користь ОСОБА_1 утримані із заробітної плати кошти у сумі 507,66 грн та збитки у сумі 2642,62 грн: за грудень місяць 2016 року - 570,88 грн, 2 071,74 грн - за січень, лютий, березень 2017 року, а всього 3 150,28 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР згідно із Положенням про установу, Колективного договору робітників установи на 2014-2017 років, зобов`язаний забезпечити систематичне підвищення кваліфікації працівників, тому відповідач не надав ОСОБА_1 можливості своєчасного навчання з підвищення кваліфікації, що призвело до зменшення розміру заробітної плати.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконано вимоги законодавства, оскільки остання, як медична сестра, своєчасно не пройшла відповідної атестації та не підтвердила відповідну кваліфікаційну категорію, зокрема першу, та відповідно як наслідок, не отримала у КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР надбавки за цю категорію у сумі 2 642,62 грн: за грудень місяць 2016 року - 570,88 грн, 2 071,74 грн - за січень, лютий, березень місяці 2017 року, зі своєї вини, а не з вини КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у лютому 2016 року позивач самостійно зверталася до атестаційної комісії з письмовою заявою про проходження чергової атестації, однак документи не прийняли, мотивуючи тим, що позивач не пройшла чергове навчання і не має відповідного запису у свідоцтві.

Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив норми матеріального права, заміняючи поняття «проходження підвищення кваліфікації» поняттям «проходження атестації на присвоєння кваліфікації».

Наказом директора КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР від 08 грудня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оголошено догану та наказано останнім посилити контроль за проходження працівниками курсів та атестації.

Відповідальність за скерування медичних працівників на цикли та курси підвищення кваліфікації, згідно з цільовою постановою циклів несуть заклади охорони здоров`я та соціального захисту населення.

Відповідно до Колективного договору робітників «Чернігівського дитячого будинку-інтернату» ЗОР, зокрема пункту 4.1, адміністрація зобов`язана організувати працю кожного співробітника так, щоб він працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав можливість її підвищувати, забезпечити систематичне підвищення ділової кваліфікації співробітників інтернату.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позову, тому доводи касаційної скарги не впливають на його законність.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює медичною сестрою в КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР та в період часу з 15 квітня 2011 року до 29 квітня 2011 року ОСОБА_1 проходила атестацію в атестаційній комісії при Токмацькій міжрайонній атестаційній комісії, де їй присвоєно кваліфікаційну категорію за спеціальністю сестринська справа першої категорії та видано відповідне посвідчення строком на п`ять років.

У зв`язку з проходженням атестації ОСОБА_1 отримувала заробітну плату як медична сестра з кваліфікаційною категорією сестринська справа першої категорії, але строк такої кваліфікації закінчився 29 квітня 2016 року, про що ОСОБА_1 було відомо.

Згідно з наказом КУ «Чернігівський дитячий будинок-інтернат» ЗОР, № 132-п від 08 грудня 2016 року зобов`язано бухгалтерію провести перерахування заробітної плати позивачу ОСОБА_1 та іншим працівникам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за листопад 2016 року і припинити виплату за 1 категорію з 01 грудня 2016 року відповідно до статті127 КЗпП України (а. с. 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині вирішення позову про відшкодування збитків.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач згідно з умовами Положення про установу, Колективного договору робітників Установи на 2014-2017 роки, зобов`язаний забезпечити систематичне підвищення кваліфікації працівників, тобто відповідач не надав ОСОБА_1 можливості своєчасного навчання з підвищення кваліфікації, що призвело до зменшення розміру заробітної плати.

Відповідно до Положення КУ «Чернігівський дитячий будинок-інтернат» ЗОР, затвердженого рішенням Запорізької обласної ради від 23 квітня 2009 року (стаття 18) та Положення, затвердженого 15 грудня 2016 року, директор Установи складає графік проходження атестації медичного персоналу. Атестація молодших спеціалістів з медичною освітою відповідно до Положення здійснюється один раз на п`ять років.

Відповідно до пункту 4.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Установи адміністрація зобов`язана організувати працю кожного співробітника так, щоб він працював за своєю спеціалізацією і кваліфікацією, мав можливість її підвищувати (а. с. 78).

Графік проходження навчання з підвищення кваліфікації на 2016 рік не складався, що підтверджено наказом від 08 грудня 2016 року № 132-п, де вказано, що інспектором з кадрів ОСОБА_3 , старшою медсестрою ОСОБА_4 та бухгалтером не проводився своєчасний контроль за атестацією та курсами підвищення кваліфікації працівників.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про відшкодування збитків, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність у КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР графіку проходження навчання з підвищення кваліфікації працівників на 2016 рік за відсутності заяв працівників, які бажають пройти таке підвищення у цьому році, не свідчить про наявність вини КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 14-79цс18 та Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Пунктами 5, 6 пункту 2.4.1 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 року за № 209/11489 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» іншим медичним та фармацевтичним працівникам посадовий оклад установлюється з урахуванням кваліфікаційної категорії за умови їх роботи за тією спеціальністю, за якою присвоєно кваліфікаційну категорію. Виплата заробітної плати з урахуванням підвищення посадового окладу за наявності кваліфікаційної категорії проводиться працівникам протягом п`яти років з дня затвердження наказом органу (закладу) охорони здоров`я рішення атестаційної комісії про її присвоєння (підтвердження).

Особам, які бажають пройти атестацію на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії і своєчасно подали необхідні документи в атестаційну комісію (не пізніше як за два місяці до закінчення 5-річного строку з моменту передньої атестації (переатестації), указана виплата проводиться до винесення рішення атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 всупереч вказаним вимогам законодавства не зверталася з відповідними заявами, зокрема письмовими, до КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР щодо організації їй атестації чи курсів підвищення кваліфікації до 30 листопада 2016 року включно, що визнано сторонами у справі під час судового розгляду.

З огляду на зазначене, обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , якщо бажала після 29 квітня 2016 року безперервно отримувати відповідну надбавку за відповідну (першу) категорію, на виконання пунктів 5, 6 пункту 2.4.1 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 року за № 209/11489 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» мала пройти атестацію на присвоєння (підтвердження) цієї кваліфікаційної категорії, для чого мала своєчасно подати необхідні документи в атестаційну комісію, тобто не пізніше як за два місяці до закінчення 5-річного строку з моменту попередньої атестації (переатестації), тобто ще до 29 лютого 2016 року, оскільки 5-річний строк з моменту попередньої атестації для неї збіг 29 квітня 2016 року.

Крім того, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР графіку проходження навчання з підвищення кваліфікації працівників на 2016 рік за відсутності заяв працівників, які бажають пройти таке підвищення у цьому році, не свідчить про наявність вини КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР.

Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом «д» частини першої статті 78 Закону України «Основи законодавства країни про охорону здоров`я» медичні і фармацевтичні працівники зобов`язані постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності, а відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку КУ «Чернігівського дитячого будинку-інтернату» ЗОР, зокрема пункту 3, робітники інтернату зобов`язані сиситематично підвищувати свою ділову кваліфікацію (а. с. 77)

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, положень закону та правових висновків Верховного Суду, Верховного Суду України, позивач не довела, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток, оскільки ОСОБА_1 не виконала вимоги закону та Правил внутрішнього трудового розпорядку КУ «Чернігівського дитячого будинку-інтернату» ЗОР.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , які є аналогічними доводам позову та апеляційної скарги, щодо підтвердження вимог наказом КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР від 08 грудня 2016 року № 132-п (а. с. 7), за змістом якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за невиконання своїх посадових обов`язків винесено догану та старшій медсестрі ОСОБА_4 та інспектору з кадрів ОСОБА_3 наказано посилити контроль за проходженням курсів та атестації працівників, є необгрунтованими, оскільки вказаний наказ відповідача не встановлює вину працівників КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР за організацію чи забезпечення проходження курсів чи атестації працівників, зокрема ОСОБА_1 , а встановлено вину цих працівників КУ «Чернігівський психоневрологічний інтернат» ЗОР за переплату надбавок за категорію працівникам, зокрема ОСОБА_1 , строк яких закінчився 29 квітня 2016 року.

Вказуючи такі фактичні обставини, суд апеляційної інстанції спростовував висновки суду першої інстанції щодо підстав задоволення позову.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, з урахуванням позовних вимог та матеріалів справи, з урахуванням доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідженням, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині позову про відшкодування збитків.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленим у справі судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко