Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа №465/6560/15-ц

провадження №61-23753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника Львівської міської ради Вовк Ірини Василівни та заступника прокурора Львівської області Голомши Андрія Миколайовича в інтересах Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2015 року у складі судді Ванівського Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2017 року в складі суддів Приколоти Т. І., Мікуша Ю. Р., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати Львівську міську раду надати їй дозвіл на перепланування підвального приміщення площею 23, 9 кв.м в будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати Львівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на перепланування нежитлових приміщень площею 147, 8 кв. м, що розміщені у внутрішньому дворі будинку АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на підвальне приміщення площею 23, 9 кв.м в будинку АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення площею 147, 8 кв. м, що розміщені у внутрішньому дворі будинку АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що володіє нежитловим підвальним приміщенням площею 23, 9 кв. м. в будинку АДРЕСА_1 та нежитловими приміщеннями площею 147, 8 кв. м, розміщеними у внутрішньому дворі будинку АДРЕСА_2 .

Позивач мала намір провести перепланування в зазначених приміщеннях, у зв`язку з чим зверталася до відповідача та Львівського комунального підприємства «Затишне» (далі - ЛКП «Затишне»).

У відповідь на свої звернення отримала від ЛКП «Затишне» та Департаменту містобудування Львівської міської ради інформацію про необхідність надання документів, що підтверджують набуття права власності та його державну реєстрацію, технічного паспорта, поверхових планів, топографічного знімання, передпроектних пропозицій, договору про встановлення земельного сервітуту, акту обстеження приміщення, акту прийняття в експлуатацію димових і вентиляційних каналів, реставраційного завдання, позитивних висновки Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Позивач з діями відповідача не погоджується, оскільки зазначене нерухоме майно нею набуто за набувальною давністю до моменту прийняття Закону Україну «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2016 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення площею 147, 8 кв. м в будинку АДРЕСА_2 , у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено добросовісне заволодіння, відкрите та безперервне володіння позивачем нежитловими приміщеннями площею 147, 8 кв. м в будинку АДРЕСА_2 .

Крім того, всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачем не надано суду доказів добросовісного заволодіння та відкритого і безперервного володіння протягом встановленого законом строку підвальними приміщеннями площею 23,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2017 року, апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури №1 відхилено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2015 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд прийшов до вірного висновку про добросовісне, відкрите та безперервне володіння позивачем нежитловим приміщенням площею 147, 8 кв. м в будинку АДРЕСА_2 з 1986 року.

Крім того, апеляційний суд не погодився із доводами апеляційної скарги в частині, що справу розглянуто судом з порушенням правил підсудності, оскільки позовні вимоги заявлені щодо двох об`єктів нерухомого майна -- приміщень на вул. Горбачевського ( Франківський район м. Львова ) та на площі Ринок (Галицький район м. Львова), а позивач звернулася з позовом за місцезнаходженням одного з об`єктів нерухомості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У серпні 2017 року представник Львівської міської ради подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2015 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що приміщення площею 147, 8 кв.м на АДРЕСА_2 зареєстроване на праві власності за територіальною громадою м. Львова.

Крім того, судами не взято до уваги, що виписка з протоколу засідання Міжвідомчої комісії Ленінського району м. Львова від 05 серпня 1986 року, якою вирішено надати у володіння нежитлове приміщення загальною площею 150 кв.м, не породжує цивільних відносин відповідно до статті 4 ЦК УРСР.

У серпні 2017 року заступник прокурора Львівської області Голомша А. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2015 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, згідно виписки з протоколу засідання Міжвідомчої комісії Ленінського району м. Львова від 05 серпня 1986 року користування приміщенням ОСОБА_1 є безстроковим, то таке володіння добросовісним не вважається, а у позивача відсутні підстави для набуття права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Також судом першої інстанції не встановлено власника спірного майна, а судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки інформації, яка міститься в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме те, що за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради 11 травня 2004 року зареєстровано право власності в цілому на будинок АДРЕСА_2 на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова №222 від 14 квітня 1987 року.

Судами не враховано правила виключної підсудності, оскільки приміщення на АДРЕСА_2 не знаходиться на території Франківського району м. Львова, а територіально належить до Галицького району м. Львова, тому спір в даній частині не підсудний Франківському районному суду м. Львова.

При цьому, спірні нежитлові приміщення відповідно до рішення Львівської міської ради №1311 від 09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» знаходяться в затверджених межах історичного ареалу та зони регулювання забудови території міста, взяті під охорону ЮНЕСКО, що безумовно зачіпає «суспільний інтерес» та є підставою для вжиття прокуратурою заходів представницького характеру.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року та 11 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до поверхових планів будинку АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення знаходяться на першому, другому та третьому поверхах у внутрішньому подвір`ї вказаного будинку.

Згідно виписки з протоколу засідання Міжвідомчої комісії Ленінського району м. Львова від 05 серпня 1986 року ОСОБА_1 вирішено надати у володіння нежитлове приміщення загальною площею 150, 00 кв. м на першому, другому та третьому поверхах в дворі будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до технічного паспорта нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 , за результатами переобмірів площа вказаних нежитлових приміщень на першому, другому та третьому поверхах будинку становить 147, 8 кв. м.

Листом від 10 серпня 2015 року № 24-190 Департамент містобудування Львівської міської ради повідомив позивачеві перелік документів, які слід подати для перепланування нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_2 . Серед переліку необхідних документів є копії правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

З договору оренди нерухомого майна від 02 січня 2013 року вбачається, що 02 січня 2013 року ОСОБА_1 передавала ОСОБА_2 частину нежитлових приміщень загальною площею 147, 8 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 для спільного здійснення з ОСОБА_2 підприємницької діяльності на строк до 31 грудня 2014 року.

Згідно угоди про виконання столярних робіт від 08 жовтня 2012 року ОСОБА_1 замовляла послуги із скління вікон в нежитлових приміщеннях будинку АДРЕСА_2 . Актом передачі виконаних робіт від 12 жовтня 2012 року підтверджується виконання столярних робіт із скління вікон в нежитлових приміщеннях будинку АДРЕСА_2 .

Згідно акту виконаних робіт від 21 березня 2012 року за замовленням позивача виконано роботи з ремонту внутрішніх електромереж в нежитлових приміщеннях будинку АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина перша статті 344 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Встановлено, що ОСОБА_1 володіла спірним приміщенням на підставі протоколу засідання Міжвідомчої комісії Ленінського району м. Львова від 05 серпня 1986 року, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Судом першої інстанції не було з`ясовано власника спірного нерухомого майна, а судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради 11 травня 2004 року зареєстровано право власності вцілому на будинок АДРЕСА_2 .

Крім того, згідно частини першої статті 114 ЦПК України 2004 року позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Позивачем пред`явлено вимоги з приводу двох об`єктів нерухомого майна, а саме підвального приміщення площею 23,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень площею 147, 8 кв. м в будинку АДРЕСА_2 ).

Таким чином, очевидно, що основна частина нерухомого майна знаходиться в Галицькому районі м. Львова і судом першої інстанції в порушення правил територіальної підсудності розглянуто справу, що є додатковою безумовною підставою для скасування судових рішень.

Отже, установивши, що суди першої та апеляційної інстанції, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, прийшли до хибних висновків, а тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України колегією суддів не перевіряються.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, враховуючи задоволення касаційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача на користь прокуратури Львівської області підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 606, 32 грн та касаційної скарги у розмірі 661, 36 грн, а на користь Львівської міської ради - судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661, 36 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника Львівської міської ради Вовк Ірини Василівни та заступника прокурора Львівської області Голомши Андрія Миколайовича в інтересах Львівської міської ради - задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Львівської області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 606, 32 грн та касаційної скарги у розмірі 661, 36 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661, 36 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Ю. Тітов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук