ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2019 справа №914/724/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Морозівська птахофабрика»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСВІТ ЗАХІД»

про: стягнення 212728,40грн.,

Представники :

позивача: Федоренко А.В. (наказ №45/1 від 07.08.2019р);

відповідача: Жук Р.С. (довіреність №08/19 від 01.08.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

16.04.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Морозівська птахофабрика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСВІТ ЗАХІД» про стягнення 212728,40грн.

22.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.05.2019р.

22.05.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСВІТ ЗАХІД» оригінали договору на постачання добових курчат-бройлерів №02/05-18 від 02.05.2018р.; довіреності №01/04 від 01.05.2018р.; листа вих.№30/07 від 30.07.2018р. При цьому, у підготовчому засіданні 22.05.2019р. оголошено перерву до 10.06.2019р.

Після завершення перерви, представник позивача у підготовче засідання 10.06.2019р. з`явився.

Протокольною ухвалою від 10.06.2019р. розгляд справи відкладено на 20.06.2019р.

Крім того, ухвалою від 10.06.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Представник відповідача в підготовче засідання 20.06.2019р. з`явився, усно зазначив про те, що витребувані судом, відповідно до ухвали від 22.05.2019р., документи не надав з підстав їх відсутності у відповідача. Крім того, представник відповідача повідомив про можливість мирного врегулювання спору.

20.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 17.07.2019р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою.

17.07.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 05.08.2019р.

У судовому засіданні 05.08.2019р. з розгляду спору по суті оголошено перерву до 15.08.2019р.

Після завершення перерви, представники сторін у судове засідання 15.08.2019р. з розгляду спору по суті з`явилися.

Представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№33869/19. При цьому, представник відповідача проти такого клопотання заперечив з підстав пропуску позивачем встановленого ГПК України строку для подання доказів.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне:

У статті 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті). Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, вирішуються судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК України).

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 03.04.2019р. у справі №913/317/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81402137).

Системний аналіз ст.80 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).

Представник позивача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо пропуску встановленого ГПК України строку для подання доказів, а саме, зазначивши, що причиною подання відповідних доказів саме в цьому судовому засіданні є те, що у поданому 05.08.2019р. клопотанні відповідач зазначив про недоведеність існування між сторонами договірних відносин, а також господарської операції зі здійснення поставки товару, а отже, враховуючи відсутність таких заперечень до моменту звернення позивачем до суду з цим позовом, такі докази не було додано до позовної заяви.

Проте, враховуючи вищенаведене, а також те, що податкові накладні з відміткою про прийняття їх відповідачем, які просить долучити позивач до матеріалів справи, складені в травні 2018р., а отже, у позивача була можливість подати такі одночасно з позовною заявою, складеною у квітні 2019р., суд зазначає, що причини пропуску встановленого ГПК України строку для подання таких доказів не є поважними.

Беручи до уваги наведене вище, суд не приймає до розгляду долучені до клопотання (вх.№33869/19 від 15.08.2019р.) докази.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленого ним відповідачу товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору №02/05-18 від 02.05.2018р., просить суд стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 174000,00грн.

Крім того, позивачем нараховано 31024,44грн. пені, 2646,00грн. інфляційних втрат, 5057,96грн. трьох процентів річних.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав недоведеності позовних вимог, зокрема, зазначивши, що позивачем не доведено факту наявності заборгованості.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

Як зазначає позивач, 02.05.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Морозівська птахофабрика» (надалі по тексту – «Продавець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКОСВІТ ЗАХІД» (надалі по тексту – «Покупець») укладено договір на постачання добових курчат-бройлерів №02/05-18 (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Продавець продає, а Покупець купує на умовах DDP-склад Покупця, згідно Інкотермс 2010, добових курчат-бройлерів (надалі по тексту – «Товар»). При цьому, примірник Договору, як зазначає позивач, відповідачем не повернуто, у зв`язку з чим позивач просив витребувати, зокрема, такий договір у відповідача, проте, представник відповідача під час розгляду цієї справи усно повідомив, що Договір як і інші витребувані судом документи у відповідача відсутні.

Згідно з п.6.1. Договору, оплата за Товар здійснюється на наступних умовах, а саме:

- 70% від загальної вартості партії Товару в день закладки яєць в інкубатор, згідно рахунку «Продавця»;

- 30% від загальної вартості партії Товару після поставки товару.

Відповідно до видаткової накладної №ПФ ІНК-72 від 25.05.2018р. позивач поставив відповідачу Товар, загальною вартістю 352807,20грн. з ПДВ.

Згідно банківських виписок по рахунку позивача № НОМЕР_1 , відповідачем здійснено оплати за товар (добові курчата) на загальну суму 178807,20грн., а саме: 03.05.2018р. у розмірі 112807,20грн., 04.05.2018 у розмірі 19000,00грн., 23.05.2018р. у розмірі 47000,00грн.

Враховуючи наведене, позивач зазначає, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за поставлений у відповідності до умов Договору Товар становить 174000,00грн. з ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача надіслано лист-вимогу вих.№164 від 21.03.2019р. відповідно до якого, вимагав сплатити суму боргу у розмірі 174000,00грн.

При цьому, листом вих№30/07 від 30.07.2018р. відповідач просив відтермінувати оплату за поставлений товар у зв`язку із понесеними останнім великими збитками, що виникли внаслідок загибелі великої кількості птиці. Проте, станом на момент звернення до суду із цим позовом, відповідачем не погашено вищевказану заборгованість.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 174000,00грн. суми основного боргу.

Крім того, позивачем нараховано 31024,44грн. пені, 2646,00грн. трьох процентів річних, 5057,96грн. інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 2 ст.184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Приписами ч.1 ст.181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 02.05.2018р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Продавець продає, а Покупець купує на умовах DDP-склад Покупця, згідно Інкотермс 2010, добових курчат-бройлерів. При цьому, примірник Договору, як зазначає позивач, відповідачем не повернуто, у зв`язку з чим позивач просив витребувати, зокрема, такий договір у відповідача, проте, представник відповідача під час розгляду цієї справи усно повідомив, що Договір як і інші витребувані судом документи у відповідача відсутні.

Вказаний Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

При цьому, доводи відповідача щодо невірного зазначення в розділі 12 Договору адреси відповідача та ініціалів директора юридичної особи відповідача, спростовуються в сукупності наступним:

- по-перше, у преамбулі Договору, де міститься інформація про сторін такого, ініціали директора юридичної особи відповідають ініціалам особи, яка є керівником відповідача, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань особи;

- по-друге, в розділі 12 Договору, підпис особи, зазначеної директором відповідача скріплений відтиском печатки юридичної особи відповідача. При цьому, відповідач, який несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, тощо не заперечував оригінальність відбитка печатки на поданих позивачем в підтвердження заявлених позовних вимог документах. Договір вважається укладеним з моменту прийняття пропозиції. Факт прийняття пропозиції і укладення Договору підтверджується видатковою накладною на поставку Товару та виписками про рух коштів по рахунку позивача, згідно яких оплата за товар здійснювалися з особистого розрахункового рахунку відповідача у безготівковій формі. Водночас, під час розгляду цієї справи клопотання про призначення експертизи з метою визначення справжності підпису представника Покупця, що міститься, зокрема, у Договорі відповідач не заявляв. При цьому відповідачем не надано жодних доказів, що будь-яка особа була притягнута до відповідальності за незаконне користування печаткою чи доказів втрати печатки або звернення до правоохоронних органів з приводу підроблення документів, або викрадення чи привласнення печаток відповідача, а відтак, відтиск печатки відповідача, наявний, зокрема, на Договорі, є свідченням участі відповідача у вчиненні дій з погодження зазначених документів. (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 13.02.2018р. у справі №910/12680/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/72293716). Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження втрати печатки відповідача або її підробки чи іншого незаконного використання третіми особами, спірний правочин є таким, що був схвалений відповідачем (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.04.2019р. у справі №910/22089/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81268417).

Відповідно до ч.11 ст.80 ГПК України, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду цієї справи представник відповідача не звертався до суду із клопотанням про виключення поданих позивачем документів з числа доказів. При цьому, клопотання про визнання доказів неналежними, недостовірними та недопустимими подане представником відповідача під час розгляду справи по суті.

Більше того, в підготовчому засіданні 20.06.2019р. представник відповідача просив відкласти розгляд справи з метою надання можливості мирного врегулювання спору.

Крім того, твердження представника відповідача про те, що договір підписано неуповноваженою особою є необґрунтованим з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні докази визнання договору недійсним судом.

Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Так, на виконання умов Договору, відповідно до видаткової накладної №ПФ ІНК-72 від 25.05.2018р. позивач поставив відповідачу Товар, загальною вартістю 352807,20грн. з ПДВ.

При цьому, доводи відповідача щодо наявності на вказаній вище видатковій та товарно-транспортній накладних підпису невідомої відповідачу особі, яка не наділена відповідними повноваженнями, а також наявності сумнівів у дійсності проведеної господарської операції, враховуючи те, що датою проведення господарської операції вказано неробочий день, спростовуються в сукупності наступним:

- по-перше, підпис особи, яка прийняла від імені відповідача Товар скріплений відтиском печатки юридичної особи відповідача, а отже, як зазначено вище, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано доказів на підтвердження втрати печатки відповідача або її підробки чи іншого незаконного використання третіми особами, наявність такої печатки на видатковій та товарно-транспортній накладних також є свідченням участі відповідача у вчиненні дій з погодження таких накладних, а отже підтвердженням здійснення відповідної господарської операції щодо поставки Товару та отримання такого відповідачем;

- по-друге, 25.05.2018р. припало на п`ятницю, що не є вихідним днем, при цьому, відповідно до положень КЗпП України, 25.05.2018р. не є ні святковим днем, ні днем релігійних свят. Водночас, відповідачем на надано та в матеріалах справи відсутні докази того, що 25.05.2018р. згідно трудового розпорядку, графіку змінності відповідача тощо було визначено неробочим днем.

Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт отримання у відповідності до умов Договору Товару загальною вартістю 352807,20грн. з ПДВ.

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за Товар здійснюється на наступних умовах, а саме:

- 70% від загальної вартості партії Товару в день закладки яєць в інкубатор, згідно рахунку «Продавця»;

- 30% від загальної вартості партії Товару після поставки товару.

Згідно банківських виписок по рахунку позивача № НОМЕР_1 , відповідачем здійснено оплати за товар (добові курчата) на загальну суму 178807,20грн., а саме: 03.05.2018р. у розмірі 112807,20грн., 04.05.2018 у розмірі 19000,00грн., 23.05.2018р. у розмірі 47000,00грн.

Отже, враховуючи здійснені відповідачем до моменту поставки Товару оплати на загальну суму 178807,20грн., після отримання Товару відповідач зобов`язаний був здійснити оплату 17400,00грн. вартості такого.

При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна копія листа вих№30/07 від 30.07.2018р., у якому відповідач просив позивача відтермінувати оплату за поставлений товар у зв`язку із понесеними останнім великими збитками, що виникли внаслідок загибелі великої кількості птиці. Хоча у вищевказаному листі не міститься інформація про те, на підставі чого у відповідача виник обов`язок здійснити таку оплату, проте доказів наявності між сторонами будь-яких інших, аніж Договір, правочинів, на підставі яких у відповідача могли б виникнути грошові зобов`язання, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого Товару сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого Товару, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 174000,00грн. основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Також, суд звертає увагу на те, що заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог ґрунтуються виключно на недоведеності належними та допустимими доказами таких. Проте, відповідач під час розгляду справи не заперечив ані факту отримання ним від позивача Товару, ані перерахування ним грошових котів саме в рахунок оплати Товару.

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, позивачем нараховано 31024,44грн. пені.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2. Договору, за порушення термінів оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом всього часу існування заборгованості, від суми такої заборгованості, за весь час затримки платежу (в час затримки платежу враховуються всі календарні дні).

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем невірно з огляду на наступне:

відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч.3ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку

Оскільки зобов`язання з оплати Товару мало бути виконано 26.05.2018р., враховуючи те, що умовами Договору не встановлено іншого, то строк нарахування пені спливає 26.11.2018р.

Всупереч наведеному, позивачем здійснено розрахунок пені за період з 26.05.2018р. по 27.11.2018р.

Отже, беручи до уваги зазначене вище, судом здійснено перерахунок суми пені:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

174000

26.05.2018 - 12.07.2018

48

17,0000 %

0,093 %*

7779,95

174000

13.07.2018 - 06.09.2018

56

17,5000 %

0,096 %*

9343,56

174000

07.09.2018 - 25.10.2018

49

18,0000 %

0,099 %*

8409,21

174000

26.10.2018 - 26.11.2018

32

18,0000 %

0,099 %*

5491,73

Таким чином, сума пені за прострочення оплати вартості Товару, нарахована за період з 26.05.2018р. по 26.11.2018р. становить 31024,44грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 31024,44грн. пені є підставними та обґрунтованими, а отже, підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 2646,00грн. трьох процентів річних, 5057,96грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такі здійснено невірно.

Зокрема, позивачем, невірно визначено кількість днів прострочення у періоді, протягом якого здійснено нарахування трьох процентів річних, а саме, замість 186 позивачем зазначено 185 днів прострочення.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних.

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

174000

26.05.2018 - 27.11.2018

186

3 %

2660,05

Крім того, при здійснені розрахунку інфляційних втрат, позивачем не враховано індекс інфляції за листопад 2018р., оскільки такий, на його думку, не встановлено. Проте, Державною службою статистики України розраховано та опубліковано, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр» індекс інфляції за листопад 2018р., а саме – 101,4.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат.

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

26.05.2018 - 27.11.2018

174000

1,043

7564,77

Таким чином, сума трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди є більшою, ніж визначена позивачем. Проте, відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 2646,00грн. трьох процентів річних, 5057,96грн. інфляційних втрат піддягають задоволенню повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем за подання позову у цій справі, з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, сплачено судовий збір у розмірі 3191,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №4101 від 13.12.2018р.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921 гривня.

Отже, за подання до суду цієї позовної заяви, позивач повинен був сплати судовий збір у розмірі 3190,93грн. (212728,40/100*1,5=3190,926?3190,93).

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, судовий збір у розмірі 3190,93грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСВІТ ЗАХІД» (місцезнаходження: 80434, Львівська обл., Кам`янка-Бузький район, село Велике Колодно, вулиця Б. Хмельницького, будинок 39А; ідентифікаційний код: 41197234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морозівська птахофабрика» (місцезнаходження: 07526, Київська обл., Баришівський район, село Морозівка, вул. Садова, будинок 9; ідентифікаційний код: 33889787) 174000,00грн. основного боргу, 31024,44грн. пені, 2646,00грн. трьох процентів річних, 5057,96грн. інфляційних втрат та 3190,93грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 22.08.2019р.

Суддя Король М.Р.