ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 750/3256/17

провадження № 51-1147 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 лютого 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 лютого 2018року, залишеним без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 31грудня 2016 року, знаходячись біля під`їзду № 1 будинку АДРЕСА_2 , під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків наніс ОСОБА_10 один удар кулаком лівої руки в праве око та один удар правою ногою в обличчя, від яких останній впав на асфальтну поверхню, вдарившись при цьому потиличною частиною голови. Тим самим ОСОБА_6 заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить їх змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України та призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди неправильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст.121 КК України, оскільки умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у нього не було. Також зазначає про порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені під час зміни прокурора.

На касаційну скаргу засудженого представник потерпілої подав письмове заперечення, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу засудженого, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпіла та її представник заперечували проти касаційної скарги засудженого, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений не заперечує встановлених фактичних обставин кримінального провадження, однак не погоджується з кваліфікацією його дій за ч. 2 ст. 121 КК України.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

З приводу зазначеного Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію (див. провадження №№ 51-6829 км 18, 51-649 км 18, 51-2941 км 18).

З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що засуджений ОСОБА_6 під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_10 умисно вдарив останнього ногою в обличчя, від чого потерпілий упав на асфальтну поверхню й, ударившись потиличною частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікувальній установі.

Проте місцевий суд, установивши обставини, за яких настала смерть потерпілого, дав діям ОСОБА_6 неправильну юридичну оцінку, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції.

Як убачається з наявних у протоколах слідчих експериментів даних, від завданого удару ОСОБА_6 в обличчя ОСОБА_10 впав на спину.

Відповідно до висновку № 26 від 07 січня 2017 року медичного експерта смерть ОСОБА_10 настала внаслідок набряку головного мозку, який у свою чергу виник внаслідок внутрішньочерепної травми з переломом кісток черепа (лінійний перелом потиличної кістки), забоями головного мозку. Виявлені тілесні ушкодження могли утворитись внаслідок падіння на площину з попередньо набутим прискоренням.

Засуджений та свідки стверджували, що під час раптово виниклого конфлікту ОСОБА_6 наніс удар кулаком у праве око ОСОБА_10 , від якого потерпілий утримався на ногах, а потім ногою в обличчя, від чого ОСОБА_10 упав і вдарився головою об асфальтне покриття.

Таким чином, тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть ОСОБА_10 , було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати.

Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність, у зв`язку з чим дії ОСОБА_6 підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

Тому судові рішення в цій частині підлягають зміні на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.

При призначенні ОСОБА_6 покарання колегія суддів, відповідно до вимог ч. 1 ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, наявність пом`якшуючих обставин щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин, а також дані про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні матір-інваліда 3-ї групи, та приходить до висновку про те, що покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК України є необхідним для досягнення його мети та попередження нових злочинів.

Підстав для застосування положення ст. 75 КК України, про що просить у своїй касаційній скарзі засуджений, Суд не знаходить.

Під час касаційного перегляду Судом не встановлено порушення вимог статей 36, 37 КПК України, на яких наголошував ОСОБА_6 у поданій касаційній скарзі, а також тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 лютого 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року стосовно ОСОБА_6 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3