ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

06.07.07 Справа№ 3/281-10/143А

За позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду соціального захисту інвалідів в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Львів

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Львівобленерго”, м. Львів

про стягнення 520904 грн.

Суддя: Довга О.І.

При секретарі: Яремчук С.М.

Представники сторін:

Від прокуратури:

Від позивача:

Від відповідача: Турко Г.О., Борис В.Ю. –представники

Представникам сторін роз’яснено процесуальні права та обов’язки, передбачені ст. ст. 49, 51 КАС України. Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу, відтак технічний запис судового процесу у справі не проводився.

Суть спору: Позов заявлено заступником прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду соціального захисту інвалідів в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ „Львівобленерго” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 520904 грн.

Ухвалою від 10.05.2007 р. відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання. Ухвалою від 07.06.2007 р. судом закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В судовому засіданні 26.06.2007 р. оголошувалась перерва до 05.07.2007 року. В судовому засіданні 05.07.2007 р.оголошено перерву до 06.07.2007 року.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, а саме: в порушення ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875 від 21.03.1991 р. (далі –Закон) відповідачем протягом 2006 року не створено 38 робочих місць для інвалідів. Тому, відповідно до ст. 20 Закону ВАТ „Львівобленерго” нараховано адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 520904 грн., які відповідачем в добровільному порядку не сплачено. Просить позов задоволити повністю, стягнути з ВАТ „Львівобленерго” адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 520904 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з аналогічних правових підстав, які викладені в позовній заяві прокурора. Просить позов задоволити повністю, стягнути з відповідача 520904 грн.

Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву, а саме: ВАТ „Львівобленерго” було вжито всіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушення ст. 19 Закону, а відтак, зазначає, що в порядку ст. 218 ГК України звільняється від господарсько-правової відповідальності за порушення ст. 19 Закону у формі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 520904 грн. Просить у позові відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, відповідно до ст. 181 Закону, ст. 9 Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” №2961 від 06.10.2005 р., ст. 18 Закону України „Про зайнятість” №803 від 01.03.1991 р., п. 10 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р. (далі –Положення), із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №19 від 10.01.2002 р. (яке було чинним на час оспорюваного періоду) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до п. 1 Положення про фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, у складі Міністерства праці діє Фонд соціального захисту інвалідів. П.3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно з підпунктом 6 пункту 4 цього Положення , Фонд відповідно до покладених на нього завдань сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з п. 3. Положення робоче місце інваліда вважається створеним якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що підприємство зобов’язане створити (пристосувати) робочі місця для працевлаштування інвалідів в межах нормативу, передбачено ст. 19 Закону та обов’язок щодо забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві в межах нормативу, передбаченого ст. 19 Закону лежить як на підприємстві так і на органах працевлаштування.

Окрім наведеного слід зазначити, що підприємство відповідно до вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та ст. 18 ЗУ № 875-ХП зобов’язані створити робочі місця в межах встановленого нормативу, які б відповідали професійним, фізичним можливостям інвалідів з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання.

Стаття 17 ЗУ 875-ХП також передбачає, що з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інваліда та з врахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати. Тобто, забезпечуючи право на працю інвалідам, законодавець зобов’язує створити такі умови праці інваліду, щоб в першу чергу не погіршувалось його здоров’я від несприятливих, непристосованих робочих місць.

Таким чином, без наявності інваліда з історією хвороби чи інформації про такого інваліда, групи інваліда, яка б містила дані про професійні, фізичні можливості інваліда з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання, створити робоче місце, яке б відповідало вимогам Закону України № 875-ХП неможливо.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем , відповідно до протоколу № 3 від 20.03.2006 року, засідання комісії з атестації робочих місць за умовами праці, визнані робочі місця діловодів та обліковців, створені в структурних підрозділах та структурних одиницях ВАТ „Львівобленерго” для працевлаштування інвалідів такими, що за умовами праці та санітарно-побутовим умовам можуть бути використані для працевлаштування інвалідів.

Враховуючи наведене, та специфіку роботи на підприємстві відповідача, суд вважає, що ВАТ „Львівобленерго” , без достатньої інформації , проведено роботу, яка дала можливість станом вже на грудень 2006 року працевлаштувати 192 інваліда.

Відповідно до Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік по формі №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2006 році становила 4788 особи. Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених ВАТ „Львівобленерго” відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу, у 2006 році становила 192 особи, тоді як середньооблікова кількість інвалідів, які працювали у відповідача у 2006 році становила 154 особи.

Таким чином у 2006 році у ВАТ „Львівобленерго” не створено 38 робочих місць для інвалідів, тобто не було працевлаштовано 38 інвалідів.

Згідно з ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача у 2006 році становила 13708 грн., сума адміністративно-господарських санкцій становить 520904 грн., яку ВАТ „Львівобленерго” самостійно не оплатило.

Ст. 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами.

Згідно з ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської відповідальності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 ГК України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Порядок, підстави застосування адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць на підприємстві (незабезпечення працевлаштування інвалідів) визначається ст. ст. 19, 20 Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ст. 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у 2006 році було вжито ряд заходів, передбачених чинним законодавством України, щодо недопущення порушення ст. 19 Закону, про що свідчить наступне:

- відповідачем у 2006 році було створено (пристосовано) робочі місця для працевлаштування інвалідів в межах нормативу, передбаченого ст. 19 Закону, що підтверджується наявними у справі штатними розкладами технічних службовців, робітників ВАТ „Львівобленерго” та структурних одиниць відповідача;

- протягом 2006 року ВАТ „Львівобленерго” неодноразово інформувало органи працевлаштування, зокрема Львівське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів, Львівський обласний центр зайнятості, Львівський міський центр зайнятості, Сихівський районний центр зайнятості м. Львова, Львівське обласне громадське об’єднання Спілки інвалідів Чорнобиля, Міжрегіональний центр соціально-трудової професійної та медичної реабілітації інвалідів, Львівське відділення Українського фонду реабілітації інвалідів, про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, місце розташування таких вільних робочих місць у структурних підрозділах відповідача та просило ці органи працевлаштування направити до ВАТ „Львівобленерго” інвалідів для працевлаштування, про що свідчать наявні у справі копії листів та докази відправки цих листів на адресу вищевказаних органів працевлаштування;

- жодному інваліду, який виявив намір працевлаштуватися у відповідача, не відмовлено у працевлаштуванні.

В матеріалах справи докази такої відмови відсутні.

Судом встановлено, що внаслідок вжиття відповідачем вищевказаних заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, станом вже на грудень 2006 року у ВАТ „Львівобленерго” було працевлаштовано 192 інваліда, тобто відповідачем на кінець 2006 року було створено робочі місяця для інвалідів в межах нормативу, передбаченого ст. 19 Закону.

Суд не приймає до уваги доводи прокурора про те, що сплата адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для інвалідів здійснюється незалежно від вини відповідача, оскільки такі доводи суперечать приписам ст. 218 ГК України, яка визначає підстави господарсько-правової відповідальності.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених чинним законодавством України, щодо недопущення порушення ст. 19 Закону, а тому в порядку ст. 218 ГК України на відповідача не може бути покладено господарсько-правову відповідальність у формі сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворення у 2006 році 38 робочих місць для інвалідів, тобто непрацевлаштування 38 інвалідів, що сталося не з його вини.

Таким чином, на підставі вищевказаного суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 520904 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 86, 94, 158, 160, 161, 162, 163 КАС України, ст. 218 ГК України суд –

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя

Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки, передбачені ст.186 КАС України.

Постанова вступає в законну силу відповідно до ст.254 КАС України, після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Главою І „Апеляційне провадження” Розділу ІV КАС України.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.