Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2019 р. Справа№820/730/16

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Грищенка Є.І.,

при секретарі судового засідання Воліковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі –ТУ ДСА України в Донецькій області або відповідач) про визнання дій щодо відмови в виплаті належних виплат неправомірними;зобов’язання вчинити певні дії, а саме:

1) надати довідку (встановленого зразку із необхідними відомостями із бухгалтерії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області) про заробітну плату для обчислення, нарахування в пенсійному фонді Московського району міста Харкова і призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці;

2)зобов'язання нарахувати та виплатити у повному обсязі грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, які складаються на термін з 1 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року, всього 301 календарних дні основної відпустки, 45 днів робочих та 165 календарних дні додаткової відпустки, відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 вересня 2014 року;

3)зобов'язання здійснити відповідні розрахунки та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 рік та 2015 рік на підставі наявних у відповідача відповідних облікових даних;

4)зобов'язання здійснити відповідні розрахунки та виплатити заробітну плату за час з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року;

5)зобов'язання нарахувати та виплатити 10 місячних заробітних плат як судді у рахунок вихідної допомоги.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 у період з 13 листопада 1978 року по 27 лютого 2014 року працював на посаді судді Київського районного суду міста Донецька. У зв’язку з виповненням 65-ти років у січні 2014 року надав заяву до Вищої ради юстиції України про відставку. Постановою Верховної ради України від 12 листопада 2015 року був звільнений з посади судді Київського районного суду міста Донецька та наказом начальника ТУ ДСА України від 23 листопада 2015 року був відрахований зі штату суддів. У грудні 2015 року позивач звернувся до ТУ ДСА в Донецькій області із заявою про: надання довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці; здійснення відповідних розрахунків та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки по 31 грудня 2013 року; нарахування грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з лютого 2014 року по 23 листопада 2015 року; здійснення розрахунку та виплати заробітної плати за період з серпня 2014 року по 23 листопада 2015 року; нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат, однак отримав письмову відмову у задоволенні всіх клопотань.

Позивач вважає, що відмова відповідача у задоволенні вищезазначених вимог є незаконною i протиправною.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач надав йому довідку - виписку про те, що з 1 вересня 2015 року оклад діючого судді складає суму у розмірі 13780 грн., надбавка за вислугу років 80% судді складає суму у розмірі 11024 грн.

Позивач вважає, що зазначена довідка-виписка не відповідає встановленому зразку про доходи за весь час його роботи на посаді судді починаючи з 2000 року для обчислення та нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, оскільки на його думку вона не дає пенсійному фонду законних підстав для нарахування відповідного грошового утримання як судді у відставці.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року по справі № 820/730/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії був задоволений у повному обсязі (т.1а.с. 94-103).

Суд визнав неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови в виплаті позивачу всіх належних йому виплат, зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надати ОСОБА_1 довідку (встановленого зразку із необхідними відомостями із бухгалтерії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області) про заробітну плату для обчислення, нарахування в пенсійному фонді Московського району міста Харкова і призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, які складаються на термін з 1 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року, всього 301 календарних дні основної відпустки, 45 днів робочих та 165 календарних дні додаткової відпустки, відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 вересня 2014 року, зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити відповідні розрахункита виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 рік та 2015 рік на підставі наявних у відповідача відповідних облікових даних, зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити відповідні розрахунки та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року, зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу10 місячних заробітних плат як судді у рахунок вихідної допомоги.

Вказана постанова суду була залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року. (т.1 а.с.147-153).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року вказані постанови судів попередніх інстанцій були скасовані, в задоволені позовних вимог позивачу було відмовлено (т.2 а.с.217-223).

Постановою Верхового суду від 03 жовтня 2018 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року скасовано та передано справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3 а.с.98-108).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року адміністративну справу передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду (т. 3 а.с. 158).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії прийнято до провадження, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі (т.4 а.с.4).

25 березня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1.,в якому представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог.В обґрунтування позову зазначив, що до ТУ ДСА України в Донецькій області не надходило даних щодо прикріплення позивача до штату суду того самого рівня, що функціонує на території, підконтрольній українській владі у відповідності до положень рішення Ради суддів України № 76 від 23 грудня 2014 року та Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», у зв’язку з чим у Управління були відсутні правові підстави для виплати позивачу суддівської винагороди з вересня 2014 року. Окрім того, у відповідності до положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 28 березня 2015 року виплата вихідної допомоги судді у відставці не була передбачена,а також стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено виплату вказаної допомоги, була виключена згідно з п. 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Також представник відповідача зазначив, що ТУ ДСА України в Донецькій області було надано позивачу довідку встановленого зразка про заробітну плату для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці з урахуванням положення Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 (т.3 а.с).

Ухвалою суду від 25 квітня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (т. 4 а.с. 20-24).

Позивач, його представник та представник відповідача надали суду заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

За матеріалами справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13 листопада 1978 року по 27 лютого 2014 року працював на посаді судді Київського районного суду м. Донецька (т.1. а.с.26-28).

У січні 2014 року позивач зібрав та надіслав на адресу Вищої Ради Юстиції України документи із проханням про відставку по досягненню 65 років (т.1 а.с. 51-53).

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» за № 788-УІІІ від 12 листопада 2015 року позивач був звільнений з посади судді Київського районного суду м. Донецька та наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України за № 163-к від 23 листопада 2015 року позивач відрахований зі штату суддів Київського районного суду м. Донецька Донецької області ( т.1 а.с. 32-35).

7 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до керівництва ТУ ДСА України в Донецькій області із проханням надати довідку відповідного зразку із бухгалтерії про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для оформлення її в УПФУ Московського району м. Харкова та призначенні спеціальної пенсії як судді у відставці. Позивач також просив: здійснити відповідні розрахунки та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки згідно довідки Київського районного суду м. Донецька по 31 грудня 2013 року, відповідно до якої позивач має 301 календарний день основної відпустки, 45 робочих днівта 165 календарних днів додаткової відпустки; здійснити розрахунки в частині нарахування грошової компенсації за невикористані дні відпустки за термін часу з лютого 2014 року по 23 листопада 2015 року; здійснити відповідні розрахунки та виплатити заробітну плату за час з серпня 2014 року по 23 листопада 2015 року. Також, позивач просив відповідача здійснити нарахування та виплатити належну позивачу відповідно до вимог чинного законодавства, яке діяло на час його звернення із проханням про відставку, вихідну допомогу у розмірі 10-ти заробітних плат (т.1 а.с. 38-40).

28 грудня 2015 року до трудової книжки позивача відповідачем був внесений запис за № 20 від 23 листопада 2015 року про звільнення з посади судді Київського районного суду м. Донецька у зв'язку із поданням заяви про відставку (т.1 а.с. 28).

В той же день позивач отримав від ТУ ДСА України в Донецькій області письмову відмову у задоволенні всіх його вимог, оформлену листом за вих. № 07-4187-15 ( т.1 а.с. 41-43).

Крім того, відповідач надав позивачу довідку - виписку про те, що з 1 вересня 2015 року оклад діючого судді складає суму у розмірі 13780 грн., надбавка за вислугу років 80% судді складає суму у розмірі 11024 грн. (т.1 а.с. 44).

Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, а видану довідку знаходить як таку, що не відповідає встановленому зразку про доходи за весь час роботи на посаді судді починаючи з 2000р. для обчислення та нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, оскільки на його думку вона не дає пенсійному фонду законних підстав для нарахування відповідного грошового утримання як судді у відставці. У зв’язку з чим звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положеньст.1 Конституції України, України є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідност.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Положеннями ч.1 та ч. 2ст.22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тобто, як вбачається з вищевикладеного, конституційні права і свободи людини і громадянина безпосередньо гарантуються Основним законом, не можуть бути звужені або скасовані навіть при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

При цьому, п.14 ч.1ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

На момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції, нормативно-правовим актом, що визначав правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів був Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ. (далі - Закон № 2453).

Відповідно до ч.1ст.47 Закону №2453(в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції ), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Зокрема, ч.1ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до положень ч.4ст.47 Закону №2453 незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

При цьому, ч.6ст.47 Закону №2453 було визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Так, згідно з ч.1ст.109 Закону №2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначаєтьсяст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно ч.3ст.109 Закону №2453 заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно з положеннями ч.4ст.109 Закону №2453, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Крім того, згідно з ч.5ст.109 Закону №2453 за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Положеннями ч.1ст.100 Закону №2453 було встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5ст.126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Зокрема, п.9 ч.5ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм суд зазначає, що, на момент виникнення спірних правовідносин, звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувалося за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи визначеного в ч.1ст.109 Закону №2453 та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач мав обидві обов'язкові умови для його звільнення як судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку.

В той же час, ч.1ст.136 Закону №2453 було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Так, в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII «Прикінцеві положення», абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), Конституційний Суд України вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача правових підстав для здійснення йому виплати вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII від 12.11.2015 р. «Про звільнення суддів», якою, відповідно до п.9 ч.5ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено позивача з посади суддіст.136 Закону №2453 втратила чинність відповідно до Закону №1166, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст.111 Закону №2453 порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Згідно ч.4Закону №2453рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

В той же час, ч.1ст.9 Закону України «Про Регламент Верховної ради України» (надалі - Закон №1861) визначено, що Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Відповідно до ч.4ст.9 Закону №1861 сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань (ч.5ст.9 Закону №1861).

Водночас, в ч.1ст.19 Закону №1861 зафіксовано, що за звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

Порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію (ч.1ст.20 Закону №1861).

В той же час, п.4 ч.4ст.20 Закону №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, однак з незалежних від позивача причин, постанову №788-VIII від 12.11.2015 р. «Про звільнення суддів», якою у зв'язку з поданням заяви про відставку, було звільнено ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Донецька, Верховною Радою України було прийнято лише 12 листопада 2015 р.

Також, суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно того, що станом на момент звільнення та відрахування позивача зі штату Київського районного суду м. Донецька, а саме на листопад 2015 року, позивач не мав права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку у зв'язку з тим, щост.136 Закону №2453, зокрема якою була передбачена виплата вихідної допомоги, з 01 квітня 2014 року була виключена на підставі Закону №1166, оскільки як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, позивачем були виконані всі, передбачені чинним на той час законодавством, вимоги щодо порядку подання заяви про відставку.

При цьому, суд погоджується з доводами позивача, що тривалий період його звільнення Верховною Радою України не залежав від його дій чи бездіяльності.

Таким чином, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до ст.136 Закону №2453, який діяв на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст.22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В спірних правовідносинах, суд приймає до уваги рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»,ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №1-2/2013 від 03.06.2013 р. вказав, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначенест.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Суд зазначає, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, суд приходить до висновку, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку позивач реалізував до набрання чинності Законом №1166, яким було виключеност.136 Закону №2453, суд приходить до висновку про задоволення вказаних позовних вимог та зобов'язання відповідача, відповідно дост.136 Закону №2453 (в редакції чинній на січень 2014 року), вчинити дії щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Щодо виплати позивачу суддівської винагороди суд зазначає наступне.

Згідно ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно - правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначені Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

Як встановлено судом, позивач з 13 листопада 1978 року по 23 листопада2015 року працював на посаді судді Київського районного суду м. Донецька.

12 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади судді та 23 листопада 2015 року відрахований зі штату суддів Київського районного суду м. Донецька Донецької області.

Відповідний пакет документів на звільнення до Вищої Ради Юстиції позивачем надано у січні 2014 року, тоді як, суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу включно до серпня 2014року.

Судом було зазначено вище, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів,забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст.127 Конституції Українитаст.53 Закону №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Судом також зазначалось, що про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

За таких підстав, посилання відповідача на Указ Президента України від 14.04.2014р. за № 405/2014 «Про ведення в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» як на підставу для невиплати належної позивачу суддівської винагороди, є безпідставними.

Також слід зазначити, що Розпорядження Вищого спеціалізованого суду України від 2 вересня 2014 року за № 27/0/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» про зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам не може розповсюджуватись на позивача, оскільки на вказаний час, а саме: на час видання вказаного розпорядження 2 вересня 2014 року, особисто позивач вже не мав будь-яких повноважень виконувати свої професійні обов'язки, як суддя по здійсненню правосуддя, так як станом на 27 лютого 2014 року йому вже виконалося 65 poків.

Стаття 94 КЗпП України встановлює, що заробітна плата - винагорода, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Позивач у встановлений чинним законодавством спосіб, своєчасно i у повному обсязі надав відповідні документи до Вищої Ради юстиції України для виходу у відставку з посади судді за віком, та не з його вини відставка Верховною радою України була прийнята лише через 22 місяці, а саме: 12 листопада 2015 року.

Крім того, у весь цей час позивач знаходився у штаті суддів Київського районного суду м. Донецька, який був i є підпорядкований територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області, і був звільнений з посади судді Київського районного суду м. Донецька наказом по територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області тільки 23 листопада 2015 року.

Як вбачається iз запису у трудовій книжці позивача від 23 листопаду 2015 року останнього звільнено з посади судді Київського районного суду міста Донецька Київського району міста Донецька у зв'язку iз поданням зави про відставку.

Kpiм того, відповідно до вимог ст. 113 Закону України Верховної ради України за № 2453-У1 від 7 липня 2010 року «Про судоустрій та статус суддів», суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шестидесяти п'яти років, тобто Верховна Рада України повинна була звільнити позивача саме 28 лютого 2014 року. А відповідно до вимог п.п. 4 зазначеного Закону України, у разі якщо суддю з будь-яких причин не було звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення ним шестидесяти п'яти років.

Суд зазначає, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата суддівської винагороди до моменту звільнення судді, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно дост.127 Конституції України таст.53 Закону №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Отже, позивач мав право на отримання належної йому суддівської винагороди до моменту його звільнення.

Як було встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, остання виплата суддівської винагороди була здійсненна ОСОБА_1 за серпень 2014 року.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав право на отримання суддівської винагороди з вересня 2014 року по час його звільнення, а саме по 23 листопада 2015 року.

При цьому суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить зобов’язати відповідача сплатити заробітну плату за вказаний період, а не суддівську винагороду. В той же суд наголошує, що відповідно до положень ст. 133 Закону № 2453 та ст. 135 чинного Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддя отримує не заробітну плату, а саме суддівську винагороду, яка складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, наукового ступеню та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Таким чином, суд вважає за необхідне для повного та належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача сплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Згідно із частиною першою статті 134 Закону № 2453 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Суд зазначає, що з довідки Київського районного суду м. Донецька від 15 серпня 2014 року, вбачається що за період роботи позивач має:

З 1 липня 2001 року по 30 червня 2002 року - 1 календарний день основної відпустки;

З 1 липня 2002 року по 30 червня 2003 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2003 року по 30 червня 2004 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2004 року по 30 червня 2005 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2005 року по 30 червня 2006 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2006 року по 30 червня 2007 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2007 року по 30 червня 2008 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2008 року по 30 червня 2009 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2009 року по 30 червня 2010 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2010 року по 30 червня 2011 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2011 року по 30 червня 2012 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 1 липня 2012 року по 30 червня 2013 року - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки;

З 01 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року позивач має 15 робочих дні основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки.

А всього (за період з 01 липня 1996 року по 31 грудня 2013 року) 301 календарний день основної відпустки та 45 робочих днів основної відпустки та 165 календарних днів додаткової відпустки (т.1 а.с. 47).

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджено стороною відповідача, сума компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки згідно довідки Київського районного суду м. Донецька від 15 серпня 2014 року позивачу сплачена не була.

Враховуючи статті 83 Кодексу законів про працю України суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки згідно довідки Київського районного суду м. Донецька від 15 серпня 2014 року, а також компенсацію за невикористані дні відпустки з 01січня 2014 року по 23 листопада 2015 року, коли позивач продовжував займати посаду судді Київського районного суду м. Донецька до часу його звільнення.

При цьому суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити йому грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки, які складаються на термін з 1 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року, всього 301 календарних дні основної відпустки, 45 днів робочих та 165 календарних дні додаткової відпустки, відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 вересня 2014 року, а також за 2014-2015 роки.

Суд зазначає, що під час розгляду справи, заяви про уточнення позовних вимог в частині посилань на довідку Київського районного суду м. Донецька від 15 вересня 2014 року, а не на довідку від 15 серпня 2014 року, яку додано до матеріалів справи, до суду не надходило.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи та наявні докази, для повного захисту порушених прав позивача,суд вважає за необхідне у відповідності до положень ч.2 статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача здійснити відповідні розрахунки та виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки згідно довідки що міститься в матеріалах справи та була надана позивачем, а саме довідки від 15 серпня 2014 року Київського районного суду м. Донецька за період з 01 липня 1996 року по 31 грудня 2013 року, відповідно до якої позивач має 301 календарний день основної відпустки, 45 робочих днів та 165 календарних днів додаткової відпустки, а також компенсації за невикористані дні відпустки з 01січня 2014 року по 23 листопада 2015 року.

При цьому суд не приймає до уваги доводів відповідача про відсутність підстав для отримання позивачем належних йому виплат під час звільнення відповідно до положень Постанови КМУ від 07 листопада 2014 року № 595, якою був затверджений Тимчасовий Порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Порядок № 595).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі - Указ № 405/2014) уведено в дію вказане рішення Ради національної безпеки і оборони України.

На підставі статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»(далі - Закон № 1669-VII) періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу № 405/2014.

В судовому засіданні було встановлено та підтверджено відповідачем, що будь-яких повідомлень про неможливість роботи у звичайному режимі на контрольованій території України в 2014 році від Київського районного суду м. Донецька не надходило.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» на підставі подань ДСА України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 01 вересня 2014 року), розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14 визначено територіальну підсудність справ Київського районного суду м. Донецька за Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Таким чином, враховуючи факт отримання позивачем суддівської винагороди з початку 2014 року по серпень 2014 року включно, а також розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14, суд приходить до висновку, що позивач у 2014 році працював суддею Київський районний суд м. Донецька у звичайному режимі на контрольованій території України до визначення територіальної підсудності Київського районного суду м. Донецька, тобто до 2 вересня 2014 року.

Згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України»(далі - розпорядження №№ 1053-р, 1275-р відповідно) м. Донецьк, де територіально розташований Київський районний суд м. Донецька, входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей визначає Порядок № 595.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 595 заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки. Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Пунктом 10 Порядку № 595 визначено, що видатки на забезпечення діяльності місцевих загальних судів, що здійснюють судочинство на контрольованій території Донецької та Луганської областей, у тому числі виплата суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апаратів судів, здійснюються виключно через територіальні управління ДСА у Донецькій та Луганській областях.

Виходячи зі змісту пункту 3 Порядку № 595 застосування цього Порядку щодо виплати працівникам заробітної плати (грошового забезпечення, суддівської винагороди, інших передбачених законодавством виплат тощо) можливе виключно за період розміщення установи, з якою ці працівники перебували у трудових відносинах, на тимчасово неконтрольованій території України.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач зібрав та надіслав на адресу Вищої Ради Юстиції України документи із проханням про відставку по досягненню 65 років у січні 2014 року, тобто під час роботи Київського районного суду м. Донецька у звичайному режимі на підконтрольній Україні території та до введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до вимог ст. 113 Закону № 2453-У1, який діяв на момент подачі позивачем заяви про його звільнення, ОСОБА_1 мав бути звільнений з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років, тобто 28 лютого 2014 року.

Відповідно до вимог п.п. 4 зазначеного Закону України, у разі якщо суддю з будь-яких причин не було звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Проте вказана норма не позбавляє його на отримання гарантованих соціальних гарантій судді щодо сплати суддівської винагороди, компенсації за невикористану відпустку тощо.

Суд зазначає, що не звини позивача, він не мав змоги i можливості перевестися та/або бути відрядженим до іншого суду поза зоною АТО.

Так, до часу його звільнення із займаною посади Законом № 2453 та іншими нормативно-правовими актами не було встановлено механізму переведення або відрядження судді до іншого суду, який досяг шістдесяти п'яти років і не може здійснювати правосуддя через досягнення граничного віку у зв’язку з військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами.

Така процедура була встановлена лише Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ( ст. 55 Закону) та врегульована Рішенням Вищої Ради Правосуддя України «Про затвердження Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)» від 24 січня 2017 року за № 54/0/15-17.

Таким чином посилання відповідача, що ОСОБА_1 до моменту його звільнення не вжив жодних заходів для переведення та/або прикріплення до іншого суду розцінюються судом критично.

Крім того, оцінюючи спірні правовідносини суд має приймати до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Згідно зі статтею І Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. Аналогічна позиція наведена у рішенні ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року по справі Будченко проти України.

Таким чином, виплата суддівської винагороди, вихідної допомоги та компенсації за дні невикористаної відпустки підпадає під дію статті 1 Першого протоколу.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 мав «законне сподівання» на отримання зазначених виплат на момент його звільнення, оскільки Конституцією України, Законом № 2453 та Кодексом законів про працю державою гарантовано виплату суддівської винагороди, вихідної допомоги судді та виплати компенсації за дні невикористаної відпустки під час подачі його заяви про звільнення у відставку, а тому для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя. Таке «законне сподівання» на отримання «активу» також захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна позиція наведена у рішенні ЄСПЛ від 26 вересня 2014 року по справі «Суханов та Ільченко проти України».

Суд наголошує, що застосування відповідачем Порядку №595 не може звужувати гарантованих прав судді, наданих Конституцією та відповідними законами.

Крім того, першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (аналогічна позиція у справах ЕССПЛ: Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey", «MozervtheRepublicofMoldovaandRussia», «IlascuandOthersv. MoldovaandRussia»).

Враховуючи, що Порядок № 595 не має вищої юридичної сили ніж Конституція України та Закони України, відповідно до яких держава взяла на себе гарантії по виплаті суддівської винагороди, вихідної допомоги судді та виплаті компенсації за дні невикористаної відпустки незалежно від наявності окупованих територій, суд зазначає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у їх виплаті на підставі п.3 Порядку № 595, діяв формально, без урахування наявності нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу за Порядок № 595, хоча мав у наявності достатні законні підстав для здійснення таких виплат, чим порушив гарантії, встановлені статтею І Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, суд також вважає за необхідне зобов’язати ТУ ДСА України в Донецькій області надати ОСОБА_1 довідку (встановленого зразка із необхідними відомостями із бухгалтерії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області) про заробітну плату для обчислення, нарахування в пенсійному фонді Московського району міста Харкова і призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред’явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн. (т.1 а.с. 4).

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 551,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови в виплаті ОСОБА_1 вихідної допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - судді Київського районного суду м. Донецька, суддівської винагороди за період з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року, грошової компенсації за невикористаний 301 календарний день основної відпустки, невикористані 45 робочих та 165 календарних днів додаткової відпустки, відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 серпня 2014 року за період 1 липня 1996 року по 31 грудня 2013 року,грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з 1 січня 2014 року по 23 листопада 2015 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) нарахувати та виплатити ОСОБА_1(місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1)вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - судді Київського районного суду м. Донецька.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) здійснити відповідні розрахунки та виплатити ОСОБА_1(місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1)суддівську винагороду за період з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористаний 301 календарний день основної відпустки, невикористані 45 робочих та 165 календарних днів додаткової відпустки, відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 серпня 2014 року за період 1 липня 1996 року по 31 грудня 2013 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) нарахувати та виплатити ОСОБА_1(місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 1 січня 2014 року по 23 листопада 2015 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) надати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1)довідку (встановленого зразка із необхідними відомостями із бухгалтерії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області) про заробітну плату для обчислення, нарахування в пенсійному фонді Московського району міста Харкова і призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (місцезнаходження:84112, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ: 26288769) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 24 травня 2019 року.

Повний текст рішення складено 3 червня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Є.І. Грищенко