ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 334/7331/15-ц

провадження № 61-15007св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Ленінському району м. Запоріжжя,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», подану його представником Байраченком Олександром Вікторовичем, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Полякова О. З., Спас О. В., Бабак А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Ленінському району м. Запоріжжя, про виселення та зняття з реєстрації.

В обґрунтування позову зазначало, що 8 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір Р511/04-188 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому надано кредит у сумі 612 000 доларів США зі сплатою 16% річних, кінцевим терміном повернення якого визначено 7 серпня 2028 року, для придбання житлового будинку АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № І-118/Ф/4, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М. і зареєстрований в реєстрі за номером 3186 (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку банку передано житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 345,2 кв . м і житловою площею 171,3 АДРЕСА_1 .

Вказувало, що у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2014 року задоволено позов ПАТ «ВТБ Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та звернено стягнення на вказаний житловий будинок шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

ОСОБА_1 15 травня 2015 року надіслана вимога про виселення всіх осіб, які проживають у цьому будинку, однак станом на час подання позову відповідачем вимога не виконана.

За таких обставин просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та відшкодувати сплачений судовий збір.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року, ухваленим у складі судді Нікітенко Н. П., позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, знявши їх з реєстрації за вказаною адресою.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах і в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2014 року звернено стягнення на предмет іпотеки, що відповідно до положень статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) є підставою для виселення всіх мешканців будинку. Відповідачі добровільно на письмову вимогу іпотекодержателя житловий будинок не звільнили, тому суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для їх виселення у судовому порядку.

Також суд першої інстанції зазначив, що згідно з умовами кредитного договору кредит ОСОБА_1 наданий на придбання житлового будинку АДРЕСА_1 і неповнолітні діти зареєстровані в ньому після укладення іпотечного договору.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2016 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції та вважав, що законні підстави для виселення відповідачів з житлового будинку, який є предметом іпотеки, без надання іншого постійного житла відсутні, оскільки в іпотеку передано житловий будинок, придбаний як за кредитні кошти - 612 000 доларів США, так і за особисті кошти - 108 961,4 доларів США.

Також апеляційний суд зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що позивачем не зазначено іншого постійного жилого приміщення для виселення відповідачів та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2017 року представник ПАТ «ВТБ Банк» Байраченко О. В. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що відповідно до кредитного договору ОСОБА_1 надано грошові кошти саме для придбання житлового будинку, який є предметом іпотеки, та використані останнім для придбання вказаного будинку. На його думку, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок придбано не за кредитні кошти, оскільки ОСОБА_1 сплачена лише частина вартості нерухомого майна особистими коштами.

Вказував, що апеляційним судом неправильно застосовано норму статті 109 ЖК Української РСР, оскільки у даному випадку допускається виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, оскільки судовим рішенням звернено стягнення на вказаний житловий будинок, придбаний ОСОБА_6 за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 5 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 23 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 серпня 2008 року ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 612 000 доларів США зі сплатою 16% річних, кінцевим терміном повернення якого визначено 7 серпня 2028 року, з цільовим призначенням - для придбання житлового будинку АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 того ж дня укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_4 площею 171,3 АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «ВТБ Банк» у листопаді 2013 року звернулось із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2014 року звернено стягнення на вказаний житловий будинок.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 15 травня 2015 року надіслана вимога про виселення всіх мешканців, які проживають у вказаному будинку.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 109 ЖК Української РСР визначено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті (частина четверта статті 132-2 цього Кодексу).

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132-2 ЖК Української РСР.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.

Доводи касаційної скарги ПАТ «ВТБ Банк» щодо неправильності висновків апеляційного суду про те, що житловий будинок придбаний не за кредитні кошти, є обґрунтованими.

Як випливає з пункту 2.1 договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , кредит у розмірі 612 000 доларів США надано для придбання житлового будинку АДРЕСА_1 .

З договору купівлі-продажу від 8 серпня 2008 року апеляційний суд встановив, що продаж житлового будинку, з якого банк просить виселити відповідачів, здійснено за 798 289 доларів США, за яким ОСОБА_1 , згідно висновків апеляційного суду, сплатив 612 000 доларів США кредитних коштів, отриманих у ПАТ «ВТБ Банк», та 108 961,40 доларів США - особистих коштів.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що вказаний житловий будинок придбаний ОСОБА_1 не за рахунок кредитних коштів, і, як наслідок, про відсутність підстав для виселення з нього відповідачів.

Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши обставини у справі та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» і статті 109 ЖК Української РСР відповідачі, які у добровільному порядку не звільнили житловий будинок, придбаний за рахунок кредитних коштів, на який рішенням суду звернено стягнення у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , підлягають виселенню в судовому порядку.

Оскільки встановлений судом першої інстанції факт придбання вказаного житлового будинку за кредитні кошти відповідачі не спростували і після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідну вимогу іпотекодержателя про виселення не виконали, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону і ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.

Таким чином, судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції не врахував, що на час ухвалення судового рішення відповідач ОСОБА_3 набула повноліття, тому з неї підлягав стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог разом з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.

Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а також стягує з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції по 97,44 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», подану його представником Байраченком Олександром Вікторовичем, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про виселення відповідачів і зняття їх з реєстрації.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» судовий збір, сплачений за пред`явлення позову, по 81,20 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, по 97,44 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик