Справа № 470/651/19

1-кп/468/208/19

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська, 43

УХВАЛА

16.08.2019 року Баштанськийрайонний судМиколаївської областів складі:головуючого судді ОСОБА_1 ,з участюсекретаря ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,захисника ОСОБА_4 ,обвинуваченого ОСОБА_5 ,розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12019150160000083 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Костянтинівка Баштанського району Миколаївської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України,

у вчиненні злочинів, передбачених статтями 304 ч. 1, 185 ч. 3 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2019 року з Миколаївського апеляційного суду до Баштанського районного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 за ст. 304 ч. 1, 185 ч. 3 КК України.

В ході підготовчого судового засідання прокурор просив призначити справу до судового розгляду, вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог КПК України, підстав для закриття справи немає, просив викликати в судовий розгляд обвинуваченого, його захисника, потерпілу та свідків сторони обвинувачення.

Крім того прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу вигляді тримання під вартою, оскільки обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою закінчується 18.08.2019 року. Мотивує клопотання тим, що не зменшились і не відпали ризики, передбаченіч.1 ст.177 КПК України, оскільки обвинувачений не працює, за місцем реєстрації не проживає, за місцем проживання не зареєстрований, обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, раніше неодноразово судимий, тому може ухилитись від суду та може вчиняти інші злочини.

Обвинувачений та його захисник не заперечували проти призначення кримінального провадження до судового розгляду, проти задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою заперечували за безпідставністю, оскільки обвинувачений має стійкі соціальні зв`язки, проживає зі співмешканкою, яка надала письмову згоду на його проживання у своїй квартирі, обвинувачений долучив характеристики за місцем роботи по найму, за якими він характеризується позитивно, тому обвинувачений заявив перед судом клопотання про заміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

При цьому, обвинувачений повідомив, що існують суттєві розбіжності між сформульованим обвинуваченням в обвинувальному акті, який поданий до суду, та сформульованим обвинуваченням в копію обвинувального акту, яка була йому вручена.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши обвинувальний акт, суд вважає, що кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду та обвинувальний акт має бути повернутий прокурору з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

За такого, саме на стадії підготовчого провадження суд зобов`язаний оцінити обвинувальний акт на його відповідність за формою та змістом вимогам закону.

Не звільняє суд від такого обов`язку перевірки обвинувального акту на його відповідність вимогам закону і те, що відповідно до ст. 338 КПК України прокурор вже в ході судового розгляду має змогу змінити обвинувачення в суді, оскільки, по-перше, зміна прокурором обвинувачення стосується суті обвинувачення, а не приведення обвинувального акту та клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у відповідність до вимог закону за їх формою та змістом, по-друге, таке право прокурору надане на стадії судового розгляду кримінального провадження, а суд зобов`язаний перевірити обвинувальний акт та клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру на їх відповідність вимогам закону до цього на стадії підготовчого провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

В ч.2ст.291 КПК Україниміститься перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт, в тому числівиклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно зі ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Аналіз процитованих положень вказує на те, що переданий до суду обвинувальний акт та його копія, яка вручається обвинуваченому, за змістом мають бути тотожними. При цьому, цілком очевидно, що копія обвинувального акта має бути вручена обвинуваченому після його затвердження прокурором.

Натомість, в поданому до суду обвинувальному акті відносно ОСОБА_5 та наданій обвинуваченому копії обвинувального акту є суттєві розбіжності в частині дати затвердження обвинувального акту (01.08.2019 року та 31.07.2019 року відповідно), в частині переліку викраденого майна у формулюванні обвинувачення та викладенні фактичних обставин справи (в наданому суду обвинувальному акті вказано про викрадення ОСОБА_5 окрім металевих виробів телевізора та ТВ тюнера, проте в копії обвинувального акту, наданого обвинуваченому дане майно не вказано взагалі), як наслідок останнього істотно відрізняється загальна вартість викраденого майна та сума завданих злочином збитків (6970 грн. та 3370 грн. відповідно).

Дані обставини вказують на очевидну невідповідність поданого до суду обвинувального акту вимогам закону та суперечність положенням ст. 291, 293 КПК України та на порушення визначеного ч.3 ст. 42 КПК України права обвинуваченого знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Крім того, у викладенні фактичних обставин та формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті вказано на викрадення обвинуваченим певного переліку металевих виробів з визначенням їх кількості в штуках, натомість вартість вказаного майна зазначається виходячи з ваги металу, більше того, вказано, що частина вартості вказаного металу визначена з врахуванням ціни брухту чорного металу, а частина - з врахуванням ціни брухту кольорового металу, проте в обвинувальному акті взагалі не вказано, які з перелічених металевих предметів, викрадення яких інкриміноване обвинуваченому, виготовлені з кольорового металу.

Окрім іншого, обвинуваченому інкримінується втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.

При цьому, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 року №2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність суди мають перевіряти, чи зазначено чітко й конкретно у постановах про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальних висновках, у чому саме полягало втягнення, його форми та способи, а якщо дорослий вчинив злочин у групі з неповнолітнім, - роль кожного з них.

В супереч цьому, ані у формулюванні обвинувачення, ані у викладенні фактичних обставин взагалі не вказано у чому саме полягало втягнення обвинуваченим ОСОБА_5 неповнолітньої особи в злочинну діяльність, в якій формі та в який спосіб було здійсненне таке втягнення (умовлянням, погрозами, порадами, підкупом і т.п.).

Згідно з ч.2 ст.8, ч.5 ст. 9 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В п. 34 рішення Європейського судуз правлюдини усправі «Абрамянпроти Росії»Суд зазначив,що утексті підпункту«а» п.3ст.6Конвенції вказанона необхідністьприділяти особливуувагу роз`ясненню«обвинувачення» особі,стосовно якоїпорушено кримінальнусправу.Деталі вчиненнязлочину можутьвідігравати вирішальнуроль підчас розглядукримінальної справи,оскільки самез моментудоведення їхдо відомапідозрюваного вінвважається офіційнописьмово повідомленимпро фактичніта юридичніпідстави пред`явленогойому обвинувачення.Крім того,Суд нагадує,що положенняпідпункту «а»п.3ст.6Конвенції необхідноаналізувати усвітлі більшзагальної нормипро правона справедливийсудовий розгляд,гарантоване п.1цієї статті.У кримінальнійсправі наданняповної,детальної інформаціїщодо пред`явленогоособі обвинуваченнята,відповідно,про правовукваліфікацію,яку судможе дативідповідним фактам,є важливоюпередумовою забезпеченнясправедливого судовогорозгляду.

Крім того, надана прокурором в підготовчому засіданні розписка обвинуваченого про отримання копії обвинувального акту має очевидні незасвідчені належним чином виправлення в частині кількості аркушів справи в отриманій ним копії обвинувального акта в розписці цифра виправлена на 9, натомість обвинуваченому надано наявну в нього копію обвинувального акта, яка має лише 5 аркушів, що у комплексі з описаними вище суперечностями наданого суду обвинувального акта та врученої обвинуваченому копії обвинувального акта вказує на порушення КПК України при затверджені обвинувального акта та вручення його копії обвинуваченому.

Встановлені судом обставини вказують на невідповідність обвинувального акту вимогам стст. 291 та 292 КПК України, що унеможливлює призначення такого обвинувального акта до судового розгляду.

За таких обставин через невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Що стосується клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для продовження обвинуваченому найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Незважаючи на те, що ст. 315 КПК України передбачає можливість обрання чи продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу в підготовчому засіданні, проте суд не може спрощено підходити до вирішення цього питання, а клопотання має відповідати вимогам розділу ІІ КПК України, особливо коли це стосується найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених устатті 184цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені участині третійцієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

З перелічених в клопотанні судимостей з врахуванням дат засудження ОСОБА_5 тяжкості злочинів, за які він був засуджений, міри призначених покарань та визначених ст. 89 КК України строків погашення судимостей однозначно вбачається, що на час вчинення інкримінованих обвинуваченому злочинів його судимості були погашені, а, отже він вважається таким, що не має судимостей, що не було достатньою мірою враховано слідчим суддею при обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обвинувачений має постійне місце проживання та надав письмову згоду своєї співмешканки на проживання за даною адресою також обвинуваченим надані позитивні характеристики з місця його сезонної роботи по найму, натомість стороною обвинувачення окрім власне клопотання про продовження строків тримання під вартою та копії ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу відповідних відомостей про особу обвинуваченого, його характеристики не надано взагалі.

За такого, заявлені стороною обвинувачення ризики суттєво зменшились.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою. При цьому, при розгляді клопотання судом встановлено, що особа, стосовно якої розглядаються клопотання, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів в нічний час, офіційно не працює, перебував у розшуку. Вказане свідчить про наявність ризику того, що обвинувачений може ухилитись від суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбаченіпунктами 1та2 частини першоїцієї статті, але не доведе обставини, передбаченіпунктом 3 частини першоїцієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбаченічастиною п`ятоюцієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Оскільки встановлено наявність ризику того, що обвинувачений ОСОБА_5 може ухилитись від суду, але не доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання вказаному ризику, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про заміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт з покладенням на обвинуваченого додаткових обов`язків, які б унеможливили його перебування поза межами житла в нічний час та дали змогу контролювати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 314 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019150160000083 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених статтями 304 ч. 1, 185 ч. 3 КК України, повернути прокурору через його невідповідність вимогам КПК України.

В задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - відмовити.

Задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про заміну запобіжного з тримання під вартою на домашній арешт.

Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на 2 (два) місяці - з 16 серпня 2019 року по 16 жовтня 2019 року включно, заборонивши залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 в період з 22.00 до 07.00 години та зобов`язавши обвинуваченого прибувати до суду за кожною вимогою.

Покласти на обвинуваченого обов`язок не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає (смт. Березнегувате Березнегуватського району Миколаївської області) без дозволу прокурора або суду.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід та відповідно до ч.5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Відповідно до ч.3 ст. 202 КПК України негайно звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти та зобов`язати його невідкладно прибути до місця свого проживання.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом семи днів з дня її оголошення.

СУДДЯ: