ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2019 року

Київ

справа №П/811/3414/15

адміністративне провадження №К/9901/12831/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (головуючий суддя: Пасічник Ю.П.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року (головуючий суддя: Ясенова Т.І., судді: Головко О.В., Суховаров А.В.)

у справі № П/811/3414/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області,

про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області (далі - «ГУ НП»), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - «УМВС»), в якому, з урахуванням уточнень, зроблених у заяві від 21 листопада 2018 року, просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ УМВС від 6 листопада 2015 року № 383 о/с в частині звільнення позивача, капітана міліції ОСОБА_1 , з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ;

- поновити позивача на роботі на посаді слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС з дня звільнення і виплатити їй грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу;

- зобов`язати ГУ НП розглянути і задовольнити рапорт позивача про подальшу службу в Національній поліції України для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП і видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнути з УМВС на її користь заподіяну моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.

Позивач зазначила, що на час звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка має інвалідність і потребує постійного догляду до досягнення нею шестирічного віку. Крім цього, вона перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради як одинока мати. Звільнення з органів внутрішніх справ вважає неправомірним, оскільки на неї також поширюються гарантії і пільги, встановлені трудовим законодавством і роботодавець був зобов`язаний вжити усіх можливих заходів для її працевлаштування. Також позивач зазначила, що її звільнення не відповідало нормам розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», оскільки вона виявила бажання перейти на службу в Національну поліцію, про що подала відповідний рапорт. Звільняючи із займаної посади, УМВС: не попередило її про звільнення у порядку, визначеному законом; не з`ясувало наміру позивача стосовно подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не вжило заходів щодо її працевлаштування (зокрема не вирішено питання щодо можливості подальшого використання позивача на службі) при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ і створення іншого органу, що є порушенням вимог законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ця справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2016 року позовні вимоги задовольнив частково:

- визнав протиправним та скасував наказ УМВС від 6 листопада 2015 року № 383 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1 ;

- поновив ОСОБА_1 на посаді слідчого, слідчого відділення Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області;

- зобов`язав ГУ НП розглянути кандидатуру ОСОБА_1 . для зайняття посади відповідно до пункту 9 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положеньЗакону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнув з УМВС на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 5000 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернув до негайного виконання.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 липня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив частково. Зобов`язав начальника ГУ НП розглянути рапорт ОСОБА_1 про подальшу службу в Національній поліції відповідно до норм статей 49, 61 Закону України «Про Національну поліцію» і прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Верховний Суд постановою від 23 травня 2018 року касаційну скаргу ГУ НП задовольнив частково. Скасував вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Ця постанова мотивована тим, що оспорюваний наказ про звільнення був прийнятий УМВС, тоді як відповідачем суп першої інстанції його не залучив і, поновлюючи ОСОБА_1 на посаді в УМВС не вказав суб`єкта, який зобов`язаний видати відповідний наказ.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, позовні вимоги задовольнив частково:

- визнав протиправним і скасував наказ УМВС від 6 листопада 2015 року №383 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ;

- поновив позивача на роботі на посаді слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області;

- зобов`язав ГУ НП розглянути рапорт позивача про подальшу службу в Національній поліції України для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП, та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнув з УМВС на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі на посаді слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовані протиправністю звільнення позивача з посади. Такий висновок судів обґрунтований формальністю підходу до розгляду рапорту позивача про бажання проходження служби в Національній поліції. За висновком судів, УМВС здійснило звільнення без пропозиції жодної посади, без перевірки можливості подальшого її використання на службі, а також без врахування її особи, досвіду роботи і обставин перебування її у відпустці по догляду за хворою дитиною. При цьому, суди констатували те, що позивач вчасно звернулася до УМВС з рапортом про бажання проходження служби в Національній поліції, який не був розглянутий по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі УМВС просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм пунктів 8, 10 і 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», частини першої статті 104, частини третьої статті 105, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 5 статті 36, частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). УМВС вказує про правомірність звільнення позивача з посади з огляду на скорочення штату через ліквідацію УМВС та відсутності звернення позивача з заявою про її переведення або прийом на роботу до ГУ НП. З посиланням на пункт 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» УМВС вказує, що перебування позивача на лікарняному не було перешкодою для її звільнення у випадку скорочення штатів. Поданий нею рапорт про бажання продовжити службу в Національній поліції адресовано особі, яка не мала повноважень його розглядати. Крім того, ГУ НП не є правонаступником УМВС, а є окремою юридичною особою. З приводу задоволення судами позову про стягнення моральної шкоди, УМВС вказує, що позов не містить доказів наявності у позивача моральних страждань. Позивач не вказує причин та наслідків такої шкоди, а суди не встановили ступінь вини кожного із відповідачів. Окрім іншого, скаржник вказує, що судами не було залучено до справи Державну казначейську службу України в якості відповідача, оскільки саме цей орган здійснює безспірне списання коштів державного бюджету.

Позивач не реалізувала свого процесуального права подання відзиву на касаційну скаргу.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. Фактичні обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 2 квітня 2001 року позивач проходила службу в органах внутрішніх справ Кіровоградської області на посаді слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС.

29 жовтня 2015 року, у зв`язку із виявленням бажання проходити службу в Національній поліції, позивач надіслала на ім`я начальника УМВС рапорт. У ньому вона просила зарахувати її як кандидата до органів Національної поліції України, а також висловила готовність працювати згідно з новими вимогами до працівників поліції, передбачених Законом України «Про національну поліцію». Копію цього рапорта позивач скерувала Міністру внутрішніх справ.

Цей рапорт УМВС у грудні 2015 року передало ГУ НП, яке за результатами його розгляду склало висновок, затверджений т.в.о. начальника ГУ НП 15 грудня 2015 року.

Згідно з цим висновком, наказом УМВС від 30 грудня 2014 року № 463 о/с ОСОБА_1 надановідпустку для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 31 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року. З посиланням на пункти 8, 11 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон України «Про національну поліцію») ГУ НП зазначило, що ОСОБА_1 не подавала заяви про прийом на службу до Національної поліції, з рапортом про вихід з відпустки по догляду за дитиною і рапортом про звільнення з органів з внутрішніх справ у зв`язку з переведенням до Національної поліції не зверталась.

6 листопада 2015 року наказом начальника УМВС № 383 о/с позивача звільнили з посади слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС згідно з пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; далі - Положення № 114) у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 16 років 10 місяців 19 днів.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон був опублікований 6 серпня 2015 року та набрав чинності 7 листопада 2015 року. Водночас, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набрали чинності з наступного дня після опублікування - з 7 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів і установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 цього розділу працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (пункт 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).

Частиною першою статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір) встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - «Положення № 114»)

Абзацом десятим пункту 8 цього Положення визначено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: у зв`язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Ці норми кореспондуються з нормою підпункту «г» пункту 64 Положення, згідно з якою особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнили з органів внутрішніх справ у зв`язку зі скороченням штатів. Скорочення штату в УМВС як підстава звільнення працівників цього відомства пов`язана з утворенням Національної поліції та її територіальних органів.

З опублікуванням Закону України «Про Національну поліцію» працівникам органів внутрішніх справ, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тримісячний строк для подання заяви щодо проходження служби в поліції завершився 6 листопада 2015 року.

На дату опублікування Закону України «Про Національну поліцію» (з якою пов`язано набрання чинності окремих його положень) позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Разом з тим, 29 жовтня 2015 року, тобто в межах встановленого тримісячного строку, ОСОБА_1 подала на ім`я начальника УМВС рапорт щодо проходження служби в органах поліції.

За наслідками оцінки вказаних обставин, суди попередніх інстанцій зробили висновок про неправомірність звільнення позивача згідно з наказом УМВС від 6 листопада 2015 року № 383 о/с. Такий висновок зроблений з огляду на встановлення у судовому процесі обставин недотримання УМВС вимог трудового законодавства.

Так, УМВС не було вимоги статті 184 КЗпП України про заборону звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Не з`ясовувало УМВС і можливість використання позивача на службі як того вимагає норма підпункту «г» пункту 64 Положення № 114. Одночасно, УМВС безпідставно залишило поза увагою рапорт ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року, в якому вона по суті надала згоду на те, щоб проходити службу в органах поліції, виконавши у такий спосіб вимоги пункту 9 Розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію».

Та обставина, що рапорт адресовано начальнику УМВС, а не ГУ НП не заперечує того, що позивач скористалася наданим їй Законом України «Про національну поліцію» правом заявити про свій намір проходити службу в поліції і обов`язком роботодавця є розглянути питання щодо можливого використання працівника міліції на службі або передати вирішення цього питання за належністю. Суди констатували формальний підхід керівництва УМВС до розгляду рапорту ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, як такими, що відповідають правильному змісту правового регулювання вказаних норм.

Даючи оцінку аргументам ГУ НП про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 4 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ліквідація УМВС з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про те, що ГУ НП безпідставно не розглянуло рапорту ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року і не вирішило питання щодо її проходження служби в поліції. Крім того, судами вірно встановлено, що за відсутності до кандидатури позивача обмежень щодо прийняття на службу, встановлених Законом України «Про національну поліцію», відмова у наданні їй можливості подальшого проходження служби в органах поліції є невмотивованою.

Правильними є також висновки судів про обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання ГУ НП розглянути рапорт ОСОБА_1 .

Рапорт ОСОБА_1. ГУ НП мало б розглянути відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», оскільки вона зверталась з рапортом як працівник міліції, який у відведений Законом України «Про національну поліцію» строк виявив намір продовжувати походити службу в поліції.

Погоджується Верховний Суд також і з висновками судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про стягнення суми моральної шкоди. Такі висновки судів обґрунтовані моральними стражданнями позивача, пов`язаними з фактом її звільненням, що мало наслідком гіпертонічний і серцевий криз. З огляду на пряму вказівку щодо причинно-наслідкового зв`язку моральних страждань позивача з фактом її протиправного звільнення, що і було встановлено у судовому процесі, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення цієї суми саме з УМВС.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя цієї статті).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, аргументи УМВС, наведені у касаційній скарзі, про відсутність обґрунтування причин і наслідків такої шкоди позивачу від УМВС не відповідають дійсності, а доводи скаржника щодо відсутності документального підтвердження понесених моральних страждань належать до бази доказування у справі. До повноважень суду відноситься перевірка обставин належними та достатніми доказами. Водночас, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд також критично оцінює доводи касаційної скарги щодо протиправності висновків судів про солідарну відповідальність відповідачів за моральну шкоду, оскільки, відповідне відшкодування стягнуто лише з УМВС.

Не можуть бути прийняті до уваги також і аргументи УМВС про порушення судами норм статті 1173 Цивільного кодексу України, оскільки норми цієї статті регулюють питання відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при виконання ним своїх повноважень. Тоді як спір у цій справі виник у зв`язку із порушенням трудових прав позивача при проходження служби в органах внутрішніх справ.

Крім того, Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо незалучення до справи Державної казначейської служби України в якості відповідача, з огляду на таке.

Згідно частин третьої, четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Тобто, заміна відповідача та залучення співвідповідача є правом, а не обов`язком суду, яке він використовує за наявності відповідних для того правових підстав, що обґрунтовуються позивачем або встановлюються судом.

Відповідно до пунктів 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду;

Згідно підпункту 2 пункту 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.

З огляду на викладене, Державна казначейська служба України лише здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, а також на виконання виконавчих документів. Позивач же будь-яких вимог до Державної казначейської служби України не заявляла.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що більшість аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, отримали достатню оцінку з боку судів в тій мірі, щоб вважати рішення судів обґрунтованими.

У силу норм частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Доводи, наведені УМВС у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя: Н.М. Мартинюк

Судді: А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко