Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 488/4722/16-ц

провадження № 61-41477св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2018 року в складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року в складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПАТ «Миколаївська ТЕЦ») про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання звільнення, стягнення вихідної допомоги.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 15 квітня 2005 року працював у відповідача на різних посадах. У порушення трудового законодавства відповідач постійно затримував виплату заробітної плати, тому через постійну заборгованість по заробітній платі вирішив звільнитися з роботи та 16 листопада 2016 року подав заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Цього ж дня наказом відповідача він звільнений з роботи, проте в трудовій книжці зроблений запис про його звільнення за статтею 38 КЗпП України без посилання на частину закону. Крім того, під час звільнення відповідач не виплатив йому вихідну допомогу, як це передбачено частиною першою статті 44 КЗпП України.

Посилаючись на наведене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати незаконним його звільнення з роботи за статтею 38 КЗпП України; визнати, що розірвання трудового договору між сторонами відбулось за частиною третьою статті 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки; стягнути з відповідача на його користь 21 391,44 грн вихідної допомоги та 1 478,65 грн утриманого авансу.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 18 773,37 грн вихідної допомоги (без утримання податків та інших платежів). В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача з роботи роботодавцем не було допущено порушень трудового законодавства, оскільки він був звільнений за власним бажанням у визначений ним строк у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом умов трудового та колективного договору, про що і було зазначено в наказі про звільнення позивача та в його трудовій книжці, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним його звільнення та внесення змін до трудової книжки щодо формулювання підстав звільнення з роботи.

Разом із тим, враховуючи, що позивач звільнився з роботи на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці, тому відповідно до положень статті 44 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі, не менше тримісячного середнього заробітку.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що у зв`язку з порушенням відповідачем вимог трудового законодавства з нього необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2018 року ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що з 31 жовтня 2016 року у відповідача не було заборгованості із заробітної плати перед позивачем, в той же час за ним до дати звільнення обліковувалася переплата, що підтверджується розрахунковими листами за жовтень-листопад 2016 року. Отже, підстав для нарахування та стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідач не вбачає, оскільки така допомога виплачувалася б позивачу лише у випадку порушення відповідачем щодо нього законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, тобто у випадку наявності на день подання заяви про звільнення боргу заборгованості по виплаті заробітної плати, а такий борг у відповідача перед позивачем був відсутній.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 670/0/226-19 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

21 червня 2019 року касаційну скаргу розподілено судді-доповідачу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Виклад фактичних обставин справи.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 із 15 квітня 2005 року працював у ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» на різних посадах.

16 листопада 2016 року позивач подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку із порушенням роботодавцем трудового законодавства та колективного договору з 16 листопада 2016 року, та просив виплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Наказом генерального директора ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» від 16 листопада 2016 року № 231-к позивач звільнений з посади провідного юрисконсульта за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням колективного та трудового договору.

Аналогічний запис зроблений у трудовій книжці позивача із посиланням на наказ від 16 листопада 2016 року № 231-к.

Пунктом 3.16 Колективного договору, схваленого на конференції трудового колективу і оформленого протоколом від 07 квітня 2016 року № 20, визначено, що у разі розірвання працівником у визначений ним строк трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (статті 38, 39 КЗпП України) працівникам виплачується вихідна допомога у розмірі тримісячного заробітку працівника.

Наказом від 13 січня 2016 року № 13 на підприємстві в міжопалювальний період (початок та закінчення опалювального періоду визначається розпорядженням Миколаївського міського голови) працівники підприємства були переведені на роботу в режим неповного робочого тижня, та встановлені робочі дні понеділок-четвер.

Рішенням Виконкому Миколаївської міськради від 02 квітня 2016 року № 299 «Про закінчення опалювального сезону 2015-2016 роки» та розпорядження Миколаївського міського голови від 17 жовтня 2016 року № 270 р «Про початок опалювального періоду 2016-2017 роки у житловому фонді та інших об`єктах м. Миколаєва» міжопалювальний період був визначений з 02 квітня по 16 жовтня 2016 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 2 КЗпП України передбачено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівника не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з положеннями частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Порядок і розміри виплати вихідної допомоги при звільненні визначені статтею 44 КЗпП України, зокрема при припинені трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають та не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

При цьому задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку, що у зв`язку з порушенням відповідачем вимог трудового законодавства про оплату праці, з нього на користь позивача необхідно стягнути вихідну допомогу при звільненні відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні спору у суду не було правових підстав для стягнення вихідної допомоги, так як на момент звільнення позивача з роботи заборгованість по заробітній платі перед ним була погашена, не заслуговують на увагу. Стягнення вихідної допомоги позивач пов`язує з невиконанням умов трудового договору за період роботи в цілому, крім того, відповідач своїм наказом про звільнення фактично погодився звільнити позивача та задовольнив його заяву про звільнення у зв`язку з систематичною невиплатою заробітної плати позивачу з підстав передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а тому останній мав право на виплату відповідних сум, зокрема вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, а висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська