- стягнути з управління Державної пенітенціарної служби України у м. Києві та Київській області 66018,31 гривень одноразової грошової допомоги.

Позовна заява мотивована тим, що при нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» відповідачем неправильно визначено склад грошового забезпечення, з якого має обчислюватися вказана допомога, а саме, не враховано щомісячну надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно грошового атестату від 25 червня 2014 року № 14, грошове забезпечення позивача складалося з посадового окладу (922 грн.), окладу за спеціальним званням (130 грн.) та надбавки за вислугу років (368,20 грн.), однак до складу грошового забезпечення позивача не входила надбавка в розмірі 100 % грошового забезпечення, що виключає можливість її включення до складу грошового утримання при визначені розміру одноразової грошової допомоги визначеної Постановою № 707.

Суди попередніх інстанції також дійшли висновку, що Управління Державної пенітенціарної служби у м. Києві та Київській області в частині позовних вимог щодо стягнення з цієї установи на користь позивача банківської послуги в розмірі 511,27 гривень є неналежним відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, і в задоволені позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 25 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 703/6814/14-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 703/6814/14-а та призначив її до розгляду ухвалою від 14 серпня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 серпня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги інші складові грошового забезпечення, які визначені у грошовому атестаті, не врахували розрахунок грошової допомоги з урахуванням надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби та премії, які зазначені у грошовому атестаті, чим призвели до безпідставного, на думку позивача, зменшення грошової допомоги та порушили конституційні права останнього. Крім того, відповідач безпідставно здійснив перерахунок грошової допомоги на пенсійний рахунок позивача, без згоди останнього, у зв`язку з чим, із перерахованої суми грошової допомоги банком утримано кошти в сумі 511,27 гривень за надані банківські послуги.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально - виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально - виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 2 Порядку № 707 визначено, що одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі чотирирічного грошового забезпечення інвалідам II групи.

За змістом пункту 3 Порядку № 707, розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку особа рядового або начальницького складу займала на день загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), установлення інвалідності. До грошового забезпечення, виходячи з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги працівнику міліції, включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством.

З наведеного вбачається, що Порядком № 707 визначено перелік складових, які можуть включатись при розрахунку грошової допомоги, серед яких відсутні такі складові, як надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби та премії, на яких наполягає ОСОБА_1 .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 1328/1997/12.

Щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) особам рядового, а також середнього і старшого начальницького складу органів внутрішніх справ запроваджена Указом Президента України від 31 серпня 2001 року № 771 «Про внесення змін до Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926».

Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234 (набрав чинності 01 січня 2008 року) у зв`язку з упорядкуванням грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Указ Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 визнано таким, що втратив чинність.

Тобто, надбавка в розмірі 100 % грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) нараховувалась у період по 31 грудня 2007 року і в подальшому до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не включалась та не виплачувалась.

Відповідно до грошового атестату від 25 червня 2014 року № 14, грошове забезпечення позивача складалося з посадового окладу (922 грн.), окладу за спеціальним званням (130 грн.) та надбавки за вислугу років (368,20 грн.).

Наведене свідчить, що до складу грошового забезпечення позивача не входила надбавка в розмірі 100% грошового забезпечення, що виключає можливість її зарахування до складу грошового утримання позивача при визначені розміру одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №707.

Позивачем під час судового розгляду в судах попередніх інстанцій жодним чином не доведено факту отримання ним під час несення служби зазначеної надбавки.

Суди першої та апеляційної інстанцій оцінивши документи, їх належність та допустимість дійшли обґрунтованого висновку, що Порядком № 707 визначено перелік складових, які можуть включатись при розрахунку грошової допомоги, серед яких відсутні такі складові, як надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби та премія, а також відсутність у ОСОБА_1 права на включення до складу грошової допомоги надбавки в розмірі 100% грошового забезпечення, оскільки така не входила до складу грошового забезпечення позивача. Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність дій відповідача щодо здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги на рахунок позивача, оскільки банківські реквізити такого рахунку надані особисто ОСОБА_1 , і ці дані не спростовані належними і допустимими доказами.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко