ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №823/782/16

адміністративне провадження №К/9901/13886/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси про визнання неправомірною відповіді, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Гараня С.М. від 10 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В., Шелест С.Б. від 16 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси (далі -відповідач), у якому просив:

- визнати відповідь відповідача від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22 неправомірною;

- зобов`язати відповідача направити позивачу конкретні відповіді на кожен з його чотирьох питань, викладених в заяві від 02 червня 2016 року;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;

- зобов`язати відповідача видати для вивчення справу № 25, по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112;

- визнати протиправною постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 02 червня 2016 року він звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду із заявою, в якій ставив ряд питань відносно прийнятого останнім рішення від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 про відмову у призначенні йому страхових виплат. 17 червня 2016 року позивачем отримана відповідь на вищевказану заяву № 1175/Г-12/01-22 від 16 червня 2016 року, яка містила, на думку позивача, формальну відписку на запитання, викладені у заяві від 02 червня 2016 року, та не містить на них чітких відповідей, у зв`язку з чим така відповідь є протиправною. Протиправні дії відповідача, наголосив позивач, призвели до душевних страждань, а також до погіршення стану його здоров`я, в зв`язку з чим з виконавчої дирекції Фонду слід стягнути також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана позивачем постанова Фонду від 30 травня 2016 року була прийнята на підставі рішення суду, яким зобов`язано відділення виконавчої дирекції Фонду розглянути справу за заявою ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року. Відносно суті прийнятої постанови від 30 травня 2016 року, якою відмовлено позивачеві в призначенні страхових виплат, то в даному випадку таке рішення також ґрунтується на рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04, яке набрало законної сили, а отже було обов`язковим до виконання, в зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року в частині позовних вимог про зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси видати для вивчення справу № 25 по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112 - змінено та вирішено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси видати для вивчення справу № 25 по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112 - відмовити.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції позовна вимога про зобов`язання відповідача видати для вивчення справу № 25, по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112, не була розглянута, у мотивувальній частині відсутні дані про правову та фактичну оцінку цих позовних вимог, а також відсутні дані про дослідження доказів по цих вимогах, чим було порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року відкрите касаційне провадження у справі № 823/782/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам подати заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, в адміністративній справі № 823/782/16 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 02 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси із заявою в якій просив: видати його особову справу № 25, по якій прийнято незаконну постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 (з можливістю зняття необхідних ксерокопій); надати письмові відповіді: щодо розшифровки № 2301/12052/1112 по його складовим, причин ненаправлення постанови № 2301/12052/1112 відділу примусового виконання рішень, а також щодо мети направлення апеляційної скарги на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а після спливу терміну на її подачу (в ході розгляду справи зазначене питання було відкликане позивачем).

Зазначені питання були розглянуті начальником відділення виконавчої дирекції Фонду та листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22 надано позивачеві відповідь, яку ОСОБА_1 отримав 17 червня 2016 року.

Вважаючи, що лист-відповідь відповідача від 16 червня 2016 року є формальною відпискою, яка не дає чітких та обґрунтованих відповідей на поставлені ним питання, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси формально підійшов до розгляду його заяви.

Також скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували Закон України «Про звернення громадян», з посиланням на який мотивували свої рішення, та не застосували інші закони, які регулюють спірні правовідносини.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість вимог касаційної скарги; просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про звернення громадян», «Про інформацію» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Частиною першої статті 15 цього ж Закону визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Звернення розглядаються і вирішуються, як передбачено частиною першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що кожен має право звернутися із заявою, скаргою чи пропозицією до органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадової особи. Цьому праву відповідає обов`язок відповідних суб`єктів своєчасно, об`єктивно розглянути звернення, надати обґрунтовану та вичерпну відповідь по кожному з поставлених у зверненні питань, або, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення чи передати її на розгляд до іншого органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 02 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси із заявою, яка зареєстрована відповідачем 02 червня 2016 за вхід. № Г-12. У вказані заяві ОСОБА_1 просив:

- видати його особову справу № 25, по якій прийнято незаконну постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 (з можливістю зняття необхідних ксерокопій);

- надати письмові відповіді: щодо розшифровки № 2301/12052/1112 по його складовим;

- повідомити причини ненаправлення постанови № 2301/12052/1112 до відділу примусового виконання рішень;

- повідомити мету направлення апеляційної скарги на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а після спливу терміну на її подачу (в ході розгляду справи зазначене питання було відкликане позивачем).

На вказану заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси надіслала відповідь, оформлену листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, у якому:

- щодо першого питання повідомлено про неможливість видати особову справу № 25, оскільки Правилами обліку та зберігання у відділеннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженими постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 15 від 12 жовтня 2000 року (далі - Правила № 15), визначає вичерпний перелік осіб, яким може видаватися особова справа. Оскільки до цього переліку не входить застрахована особа, то у видачі особової справи ОСОБА_1 відмовлено;

- щодо другого питання повідомлено, що відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження зразків заяв та постанов для призначення, перерахування та проведення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей)» № 188 від 19 березня 2008 року (далі - наказ № 188) роз`яснено, що номер постанови розшифровується так: код управління, код відділення, номер справи, внутрішній номер постанови у межах справи;

- щодо третього питання зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 травня 2016 року № 51151878, винесена на підставі виконавчого листа № 2-а/711/6/16 від 12 травня 2016 року була виконана;

- щодо четвертого питання роз`яснено, що порядок звернення суб`єкта владних повноважень до суду визначений статтею 6 КАС України, а порядок та строки подання апеляційної скарги - статтею 186 КАС України.

Надаючи правову оцінку вказаній відповіді, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що рішення відповідача, оформлене листом № 1175/Г-12/01-22 від 16 червня 2016 року, відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», оскільки звернення розглянуто уповноваженою особою, у строки, що передбачені Законом, з наданням чітких, аргументованих та виключних відповідей на поставлені позивачем питання, у зв`язку з чим неправомірність дій відповідача в даному випаду відсутня, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що обмеження права особи на отримання в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях інформацію про себе, розпорядниками якої є відповідні суб`єкти, може бути обмежене лише законом та лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містить положень, які б обмежували доступ застрахованої особи до інформації про себе, що міститься, зокрема, у його особовій справі. Подібні обмеження не передбачені й іншими законами.

Необґрунтованими є посилання відповідача в оскаржуваному листі на пункт 24 Правил № 15, оскільки у цьому пункті йдеться про порядок видачі особових справ потерпілих з місця зберігання працівникам відділення Фонду, працівникам контрольно-ревізійної служби Фонду, представникам органів, які здійснюють відповідно до законодавства України нагляд за діяльністю Фонду, судовим, слідчим органам, а також за необхідності іншим організаціям. Разом з тим, обмеження щодо надання для ознайомлення особових справ застрахованим особам Правила № 15 також не містять.

Відтак, відсутні підстави вважати інформацію про застраховану (потерпілу) особу, яка міститься в її особовій справі, такою, що становить державну чи є інформацією, яка з інших причин не може бути надана особі, якої вона стосується, для ознайомлення.

Крім цього, колегія суддів виходить з того, що запитувана позивачем інформація не використовується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, а розголошення інформації не може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації не переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 813/4086/15, від 31 липня 2018 року у справі № 804/7312/15.

У зв`язку з цим колегія суддів доходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права у цій частині, зокрема, не застосували до спірних правовідносин статтю 32 Конституції України, статті 2, 6, 11 Закону України «Про інформацію», та необґрунтовано визнали правомірною відмову відповідача у задоволенні клопотання про надання особової справи позивача для ознайомлення з можливістю зробити з неї викопіювання.

Стосовно вирішення відповідачем інших порушених у зверненні ОСОБА_1 від 02 червня 2016 року питань, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Так, на питання щодо розшифрування номеру постанови від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112, Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси правильно роз`яснено з посиланням на наказ № 188, що вказаний номер розшифровується так: код управління, код відділення, номер справи, внутрішній номер постанови у межах справи. Виходячи з наданого роз`яснення, номер постанови повинен включати таку складову, як номер справи, за якою ця постанова прийнята.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, відповідачем не роз`яснено, у зв`язку з чим номер постанови про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг (прийнята на виконання постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року, яка була зареєстрована 12 листопада 2001 року за № 25 з доданими до неї документами) не містить номеру справи - № 25, а містить номер іншої справи - № 12052.

Відносно відповіді на третє питання, зокрема, про надіслання постанови від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 до відділу примусового виконання рішень, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 грудня 2015 року у справі № 823/3413/14, яка набула законної сили 02 лютого 2016 року, було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Черкаси, зокрема: визнано неправомірними дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Черкаси під час перевірки звернення ОСОБА_1 від 07 квітня 2014 року у частині розгляду його заяви від 13 листопада 2001 року; зобов`язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Черкаси надати відповідь ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви від 13 листопада 2001 року в порядку статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім того, постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а, яке набуло законної сили 24 квітня 2016 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Черкаси, зокрема, зобов`язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Черкаси розглянути справу за заявою ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року, яка була зареєстрована відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Черкаси 13 листопада 2001 року за № 25 з доданими до неї документами, та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності».

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що згідно наданої ОСОБА_1 розписки від 13 листопада 2001 року Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси отримано певний перелік документів, в тому числі й заяву відповідного зразка від 13 листопада 2001 року, яка по суті не розглядалася.

Також встановлено, що 07 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси, за якою було заведено нову справу потерпілого № 12052. Проте, судами встановлено, що заява ОСОБА_1 від 07 квітня 2014 року не містить відомостей, необхідних для її розгляду в порядку статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності», оскільки по суті вказана заява є скаргою на бездіяльність відповідних державних органів щодо розгляду його заяви від 13 листопада 2001 року у справі № 25 та неодноразового протиправного її повернення.

Крім того, суди під час розгляду справ № 711/12517/14-а та № 823/3413/14 дійшли до висновку, що постанова № 301/12052/12052/3566 від 24 жовтня 2014 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат та наданні соціальних послуг, фактично винесена по справі № 12052 та заяві від 07 квітня 2014 року, а тому не може вважатися такою, що вирішує заяву від 13 листопада 2001 року.

Ухвалою від 12 травня 2016 року Придніпровський районний суду м. Черкаси за зверненням позивача роз`яснив свою постанову від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а, вказавши, що Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Черкаси розглянути справу саме за заявою ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року, яка була зареєстрована Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Черкаси 13 листопада 2001 року за № 25 з доданими до неї документами, а не справу № 12052, сформовану відповідачем за його заявою від 12 листопада 2001 року.

Судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, також встановлено, що на виконання постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а видано виконавчий лист № 2-а/711/6/16 від 12 травня 2016 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 51161878.

Станом на 16 листопада 2016 року постанова Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а не виконана, а виконавчий лист повернутий до суду без виконання з підстави неможливості виконання рішення суду без участі боржника (стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, встановлено, що всупереч ухвалі Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2016 року про роз`яснення постанови від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а, Відділенням Фонду у постанові від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 вказано про розгляд Фондом не справи № 25 за заявою ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року, а заяви останнього від 12 листопада 2001 року.

На цій підстав, колегія суддів доходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги вищезазначені обставини, які спростовують відповідь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси, викладену у листі від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, щодо виконання відповідачем рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14.

Оскільки четверте питання, порушене у заяві від 02 червня 2016 року не розглядається за клопотанням позивача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не досліджували правомірність відповіді відповідача на це питання.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним рішення Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси, оформлене листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, оскільки такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні судами норм матеріального права. Зважаючи на те, що відповідь не повністю відповідає вимогам, встановленим статтями 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, щодо повноти, об`єктивності та вичерпаності наданої відповіді та правомірності відмови у задоволенні порушеного у зверненні клопотання (про надання для ознайомлення особової справи), а також надана з порушеннями статті 32 Конституції України, статей 2, 6, 11 Закону України «Про інформацію», ця відповідь не може вважатися такою, що відповідає закону, а позовна вимога про визнання її неправомірною підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача направити позивачу конкретні відповіді на кожен з його чотирьох питань, викладених в заяві від 02 червня 2016 року, та надання для ознайомлення справи № 25 є похідними від позовної вимоги щодо визнання неправомірним рішення відповідача, оформленого листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, суд приходить до висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у їх задоволенні.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси 30 травня 2016 року року було прийнято постанову № 2301/12052/1112 «Про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг ОСОБА_1 . Цією постановою відмовлено у призначені страхових виплат та наданні соціальних послуг у зв`язку з тим, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04 нещасний випадок, який стався 06 травня 1987 року, не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами те, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Черкаського обкому профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг, Черкаського обкому профспілки працівників споживчої кооперації, третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у м. Черкаси про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, і стягнення моральної шкоди, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 08 липня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року, ОСОБА_1 відмовлено у праві на відшкодування шкоди, в зв`язку з тим, що нещасний випадок, який стався з ним,не може вважатися пов`язаним з виробництвом.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною постанови відповідача від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112, застосували обставини, встановлені у рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04, яке набуло законної сили, як преюдиційні. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень), варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

З огляду на таке, колегія суддів доходить до висновку, що оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04, яке набуло законної сили 08 липня 2004 року, визнано, що нещасний випадок, який мав місце 06 травня 1987 року, не пов`язаний з виробництвом, а також відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, дійшли до правильного висновку про те, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у страхових виплатах постановою від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112.

Стосовно позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про відсутність підстав для її задоволення, проте колегія суддів вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.

Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

З огляду на це колегія суддів доходить до висновку, що, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про інформацію» у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Частиною другою статті 25 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Позивач в обґрунтування завданої моральної шкоди зазначає, що відносно нього, як інваліда другої групи, було неправомірно та необґрунтовано винесено відмови у якісному розгляді його заяви, поданої ще у 2001 році, у зв`язку з чим позивачу довелось багаторазово звертатися до судів, виконавчої служби, однак, у результаті відповідачем не виконано ані рішень судів, ані надано якісної, обґрунтованої та вичерпаної відповіді на нове звернення, що зумовило потребу черговий раз звертатися до суду. Все це, за твердженням позивача, призвело до погіршення стану його здоров`я, звернення до невропатолога.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок тривалого, понад 15 років, нерозгляду належним чином заяви позивача, ненадання по ній чіткої та зрозумілої, обґрунтованої та вичерпаної відповіді, що зумовило необхідність неодноразового звернення до судів, виконавчої служби, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, у тому числі права на інформацію, а також беручі до уваги стан здоров`я позивача, його похилий вік та другу групу інвалідності, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яку має бути стягнуто з відповідача.

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд касаційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 5 000 грн.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, заява № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Оскільки особа, яка подала касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати рішення Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси, оформлене листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, неправомірним.

Зобов`язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 червня 2016 року та надати відповідь з урахуванням висновків, що містяться в цій постанові.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси моральну шкоду у розмірі 5 000 грн на користь ОСОБА_1 .

Зобов`язати Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси видати ОСОБА_1 для вивчення його особову справу № 25.

В іншій частині адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко