П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 серпня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі ЧУЧЦІ Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/2739/18 за позовом ОСОБА_1 до Ганичівського сільського голови Фіцая Анатолія Васильовича та Ганичівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тячівського районного суду від 22 травня 2019 року, повний текст якої складено 27 травня 2019 року, головуючий суддя Бобрушко В.І., -

встановив:

ОСОБА _1 13.09.2018 звернувся до суду із зазначеним позовом до Ганичівського сільського голови Фіцая А.В. і Ганичівської сільської ради Тячівського району мотивуючи наступним.

Позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , отриманого за договором дарування від 25.04.2003. Після демонтажу старого будинку позивач збудував новий будинок загальною площею 291,6 кв. м та отримав 14.12.2015 Свідоцтво про право власності на нього. Будинок знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка належить позивачу.

Оскільки фактична конфігурація земельної ділянки не відповідає тій, що зазначена в Державному акті серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, позивач 03.04.2018 звернувся до Ганичівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку зі зміною конфігурації без зміни площі земельної ділянки. До заяви додав усі необхідні технічні документи щодо земельної ділянки. Сільський голова проставив на заяві резолюцію «на сесію ради».

Всупереч вимогам ст. 118 ч. 2 ЗК України щодо прийняття рішення щодо земельної ділянки у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, протягом двох сесій Ганичівської сільської ради, що відбулися за період з 03.04.2018 по час пред`явлення позову, Ганичівський сільський голова Фіцай А.В. не вніс питання про заяву позивача на розгляд сесії, хоча земельні питання на сесіях розглядалися. Зокрема, 22.08.2018 на сесії були присутні представники позивача, прохання яких розглянути заяву залишилося без реагування. Позивач досі не отримав від сільського голови ніякої відповіді про причини, з яких питання не було внесене на сесію сільської ради.

Така бездіяльність сільського голови суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та порушує законні права позивача.

Спір виник через неправомірні дії Ганичівського сільського голови щодо розгляду заяви позивача від 03.04.2018, предметом позову є перевірка правильності вчинення дій (бездіяльності) однієї зі сторін стосовно розпорядження землями та передачі відповідних прав щодо землі. Враховуючи, що спір стосується оформлення права власності позивача на земельну ділянку, справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірними дії Ганичівського сільського голови Фіцая А.В. щодо невнесення ним на розгляд 13-ї сесії 7-го скликання Ганичівської сільської ради заяви позивача від 03.04.2018 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку зі зміною конфігурації без зміни площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати:

Ганичівського сільського голову Фіцая А.В. внести розгляд найближчого засідання сесії 7-го скликання Ганичівської сільської ради заяву позивача від 03.04.2018 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку зі зміною конфігурації без зміни площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

Ганичівську сільську раду - розглянути дану заяву по суті та прийняти відповідне рішення.

Ухвалою Тячівського районного суду від 22.05.2019 провадження в справі закрито з підстави, передбаченої ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Приймаючи таке процесуальне рішення, суд першої інстанції виходив із того, спір не стосується цивільного права, а виник публічно-правовий спір, тому справу щодо оскарження неправомірних дій (бездіяльності) сільського голови належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Аннишинець М.В., оскаржив ухвалу суду як постановлену з порушенням норм процесуального права. На думку сторони, спір є цивільно-правовим незалежно від того, що участь у ньому беруть суб`єкти владних повноважень, оскільки йдеться про захист майнового (земельного) права позивача, що було порушене владними управлінськими діями суб`єкта владних повноважень. Сторона просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У відзиві на апеляцію Ганичівський сільський голова Фіцай А.В., від імені та в інтересах якого діє адвокат Марич І.Ю., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Зазначає, зокрема, що спір не є приватно-правовим і має розглядатися адміністративним судом. Крім того, для вирішення питання щодо зміни конфігурації належної позивачу земельної ділянки існує позасудовий спосіб.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Як убачається з матеріалів справи, правова позиція позивача ОСОБА_1 полягає в тому, що бездіяльністю Ганичівського сільського голови Фіцая А.В. і Ганичівської сільської ради Тячівського району щодо невнесення та, відповідно, нерозгляду питання, необхідного для зміни конфігурації земельної ділянки без зміни її площі, порушуються його цивільні, в тому числі, земельні права як власника житлового будинку АДРЕСА_1 та належної до будинку земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с. 2-7, 9-12 та ін.). Тобто, позивач поставив питання про неправомірність бездіяльності відповідачів як власник нерухомого майна, в порядку захисту вже набутого та оформленого раніше права власності на відповідні майнові об`єкти.

Позов пред`явлено з метою усунення перешкод у здійснення права власності позивача на будівлю та землю. Позивач на захист свого права власності на нерухомість ініціював спір із відповідачами з метою врегулювання та оформлення своїх прав щодо наявної у власності земельної ділянки через певні обставини, що потягли зміну конфігурації цієї земельної ділянки та необхідність документального оформлення цих змін. Розгляд відповідного питання Ганичівською сільською радою є, за правовою позицією позивача, одним з необхідних елементів оформлення відповідних прав, покликаним забезпечити можливість такого оформлення, усунення перешкод у здійсненні права власності на землю.

За обставинами справи, що випливають зі змісту позовної заяви та інших матеріалів, має місце спір щодо захисту права власності позивача на землю та на розташований на його земельній ділянці житловий будинок. Згідно зі ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 316, 321, 328, 373, 381, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 78-81, 90, 152, 153, 158 ЗК України, власник нерухомого майна управі вимагати захисту свого законного цивільного (майнового) права, в тому числі, щодо володіння конкретною земельною ділянкою, іншим майном, усунення перешкод у здійсненні свого права, зокрема, й права на зміну конфігурації належної йому земельної ділянки за наявності для того підстав.

Закон передбачає припинення дії, яка порушує право, визнання незаконними дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб як способи захисту цивільного права, суд може захистити цивільне право або інтерес й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках, а також у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 16 ч. 2 п.п. 3, 10, абз. 2 ЦК України, ст. 152 ч. 3 п. «д» ЗК України, ст. 5 ЦПК України). Право на захист особа здійснює на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 12 ч. 4, ст. 13 ч.ч. 1, 3 ЦПК України).

Попри те, що органи місцевого самоврядування вирішуючи питання щодо розпорядження землями територіальних громад діють як суб`єкти владних повноважень, реалізуючи відповідні повноваження, передбачені законами України (зокрема, ст. 12 ЗК України), ці органи одночасно діють і як власники землі, що належить територіальним громадам, які саме і тільки через ці органи реалізують своє право власності, зокрема, право розпорядження землею, передачі її у власність і користування фізичним особам (ст. 1, ст. 2 ч. 2, ст.ст. 169, 172, 327, 374 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 83, 116, 118, 122, 127, 128 ЗК України, інші норми законодавства). Зазначене стосується і вирішення питань щодо зміни конфігурації земельної ділянки, яка належить фізичній особі, якщо за наявності відповідних обставин виникає питання про перехід прав на відповідні частини земельних ділянок приватної та комунальної власності.

Таким чином, має місце спір між ОСОБА_1 та органом місцевого самоврядування і його посадовою особою про право цивільне з приводу захисту майнових цивільних і земельних прав та інтересів, який відповідно до ст. 19 ч. 1 ЦПК України розглядається, а захист цивільних прав сторін у якому - здійснюється за правилами цивільного судочинства, на що участь у справі суб`єктів владних повноважень як така не впливає. Питання, які стосуються визначення та формулювання предмета позову (формулювання позовних вимог), доведеності, обґрунтованості позову по суті, наявності підстав для вирішення питання саме судовим порядком, суб`єктного складу учасників процесу на даній стадії процесу, оскільки йдеться про підвідомчість справи, не вирішуються. Окрім цього, відповідні питання за наявності для того підстав можуть вирішуватися сторонами, передусім позивачем, за правилами, встановленими цивільним процесуальним законом з урахуванням способу і обсягу реалізації цивільних і процесуальних прав та виконання відповідних обов`язків.

З огляду на суть і характер спірних правовідносин, підстави та предмет позову, пов`язаність за правовою позицією позивача пред`явлених вимог, спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (ст. 4 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 19 ч. 1 п. 1 КАС України).

Посилання відповідачів на правові позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а, від 27.03.2019 у справі № 206/4712/17 та аналогічні позиції в інших справах щодо підвідомчості спору не можуть бути враховані, позаяк стосуються правової і фактичної ситуації, коли йдеться про оспорювання рішення органу, уповноваженого на передачу землі у власність, зокрема, про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з метою набуття її у приватну власність. Тобто, особою, яка не має у власності (в користуванні) земельної ділянки, оспорюється рішення, яке є умовою набуття права власності (іншого речового права) на землю та передує такому набуттю (речове право на земельну ділянку на момент пред`явлення вимоги не виникло, відповідний приватний інтерес відсутній), тоді як у справі, що розглядається, мають місце цілком інші фактичні та правові обставини, які характеризуються наявністю в позивача права власності на земельну ділянку, про захист якого він власне й ставить питання.

Поза тим, за змістом відповідних правових позицій, спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного (цивільного, майнового) права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта (суб`єктів) владних повноважень, рівно як і бездіяльність відповідних суб`єктів. Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Наведені вище правові позиції не суперечать раніше висловленій Верховним Судом України у постанові від 07.06.2015 у справі № 820/3507/15 правовій позиції, якою обґрунтував своє процесуальне рішення суд першої інстанції.

У свою чергу, сторона позивача обґрунтовувала свою процесуальну позицію в справі посиланням, зокрема, на постанову Верховного Суду у справі № 727/10968/17, що узгоджується з наведеними вище правовими позиціями і в контексті справи таке посилання є обґрунтованим, позаяк спір, який стосується цивільного, речового права позивача на земельну ділянку, із органом місцевого самоврядування належить, розглядати в порядку цивільного судочинства.

За таких умов, наведені вище правові позиції, висловлені судом касаційної інстанції, підтверджують по суті обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, невірно застосував положення ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України та правову позицію суду касаційної інстанції, на яку послався, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відтак , на підставі ст. 379 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої щодо правової природи спору як приватно-, а не публічно-правового та відсутності підстав для закриття провадження в справі заслуговують на увагу, слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до того ж суду.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Тячівського районного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складене 15 серпня 2019 року.

Судді