Справа № 333/4277/18

Провадження №2/333/199/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

судді Круглікової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача 1: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ,

відповідача 2: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 ,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Куропятнікова (Бахматська) Тетяна Михайлівна , АДРЕСА_4

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комунаровець-10», 69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 30

про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на 1/2 частину квартири, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2018 р. до суду звернулась ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 ) із позовною заявою до ОСОБА_2 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Куропятнікова (Бахматська) Тетяна Михайлівна про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Ухвалою від 23.08.2018 р. судом відкрито провадження у цивільній справі № 333/4277/18 за вказаним вище позовом в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.10.2018 р. о 10 год. 30 хв.

Ухвалою від 10.10.2018 р. судом відкладено розгляд справи на 29.10.2018 р. о 12 год. 15 хв. у зв`язку з неявкою в судове засідання сторін та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

В судовому засіданні 29.10.2018 р. судом оголошено перерву до 10.12.2018 р. о 14 год. 30 хв.

Ухвалою від 10.12.2018 р. судом частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зобов`язано приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Куропятнікову Т.М. надати на адресу суду належним чином завірену копію свідоцтва від 04.03.1998 року № 418 про право власності на квартиру АДРЕСА_5 на ім`я ОСОБА_2 . У задоволенні іншої частини клопотання судом відмовлено.

Ухвалою від 10.12.2018 р. судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зобов`язано Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради у строк до 04.02.2019 року надати на адресу суду належним чином завірені копії документів, на підставі яких видано свідоцтво від 04.03.1998 року №418 про право власності на квартиру АДРЕСА_5 на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою від 10.12.2018 р. судом задоволено заяву відповідача 1 від 28.11.2018 р. та заяву представника відповідача 1 від 29.11.2018 р. про залучення до участі у справі третьої особи 2, залучено до участі у справі №333/4277/18 в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комунаровець-10» (далі за текстом - ОСББ «Комунаровець-10»).

Ухвалою від 10.12.2018 р. судом задоволено клопотання представника відповідача 1 та зобов`язано ОСББ «Комунаровець-10» надати на адресу суду: довідку про те, чи був та з якого по який час (вказати повні дати) членом ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10" ОСОБА_2 щодо кооперативної квартири АДРЕСА_6 ; копії первинних документів, що підтверджують членство ОСОБА_2 у ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10"; копії всіх фінансових документів щодо виплати (оплати) паю членом ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10" ОСОБА_2 щодо кооперативної квартири АДРЕСА_6 ; копію довідки ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10" про виплату (оплату) паю членом ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10" ОСОБА_2 щодо кооперативної квартири АДРЕСА_6 , на підставі якої було прийнято розпорядження від 06.01.1998 року Комунарської райради м.Запоріжжя № 4/38-р та ОСОБА_2 було видано свідоцтво МіськЖитлоУправління Виконкому Запорізької міської Ради № 418 на право власності на квартиру від 04.03.1998 року; копію документу, на підставі якого ОСББ «Комунаровець - 10» було надано ОСОБА_1 : а) довідка № 64 від 13 червня 2018;б) довідка № 65 від 13 червня 2018 щодо виплати (оплати) паїв по кооперативній квартирі АДРЕСА_7 ; копії «первинних» документів, які підтверджують інформацію ОСББ «Комунаровець - 10», що викладено у довідці № 64 від 13.06.2018, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала пай на квартиру АДРЕСА_8 ; копію Статуту ЖБК "КОМУНАРОВЕЦЬ-10" в редакції станом на 1998 року.

В судовому засіданні 10.12.2018 р. судом оголошено перерву до 05.02.2019 р.

Ухвалою від 05.02.2019 р. судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зобов`язано районну адміністрацію Запорізької міської ради по Комунарському району надати на адресу суду належним чином завірені копії документів, на підставі яких видано свідоцтво від 04.03.1998 року № 418 про право власності на квартиру АДРЕСА_5 на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою від 05.02.2019 р. судом відкладено розгляд справи на 12.03.2019 р. о 14 год. 15 хв. у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 1, відповідача 2 та її представника.

Ухвалою від 12.03.2019 р. судом підготовче провадження у справі №333/4277/18 закрито, розгляд справи призначено по суті на 25.04.2019 р. о 10 год. 40 хв.

В судовому засіданні 25.04.2019 р. судом задоволено клопотання представника відповідача 1 про виклик в наступне судове засідання позивача - ОСОБА_1 для надання особистих пояснень щодо предмету спору у цій справі, зобов`язано представника позивача забезпечити явку в судове засідання, призначене на 31.05.2019 р. позивача - ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, ухвалою від 25.04.2019 р. судом відкладено розгляд справи на 31.05.2019 р.

Ухвалою від 31.05.2019 р. судом відкладено розгляд справи на 12.08.2019 р. у зв`язку із задоволенням судом клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи та неявкою в судове засідання без поважних причин відповідача 1 та його представника.

В судове засідання, призначене на 12.08.2019 р. позивач та її представник не з`явились, 12.08.2019 р. на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності та відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач 1 та його представник в судове засідання 12.08.2019 р. не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач 1 про дату, час та місце розгляду справи № 333/4277/18 повідомлений належним чином, про що свідчить особистий підпис останнього в Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Відповідач 2 та її представник в судове засідання 12.08.2019 р. не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач 2 про дату, час та місце розгляду справи № 333/4277/18 повідомлена належним чином. Так, судом направлено на адресу відповідача 2, а саме: АДРЕСА_9 (вказана адреса місця проживання ОСОБА_3 була вказана її представником в ході розгляду цієї справи та міститься в договорі про надання правової допомоги від 26.10.2018 р., укладеного між відповідачем 2 та її представником ОСОБА_6 ) судову повістку про виклик до суду та копію ухвали від 31.05.2019 р. про відкладення розгляду справи. 14.06.2019 р. на адресу суду повернувся конверт із Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, з яких вбачається, що вказана судова повістка про виклик до суду та копія ухвали від 31.05.2019 р. не були врученні адресату ( ОСОБА_3 ) у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач 2 проживає за іншою адресою, аніж та, що була вказана її представником в ході розгляду цієї справи ( АДРЕСА_9 ), суд, керуючись ст.ст. 128, 131 ЦПК України вважає, що відповідач 2 була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи № 333/4277/18 належним чином та не з`явилась в судове засідання, призначене на 12.08.2019 р., без поважних причин.

Третя особа 1 в судові засідання жодного разу не з`явилась, останньою направлено на адресу суду листи про розгляд справи за її відсутністю.

Представник третьої особи 2 в судові засідання жодного разу не з`явився, 06.08.2019 р. надав на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3).

З огляду на викладене, враховуючи наявність в матеріалах цієї справи клопотань, що надійшли від позивача, третьої особи 1, представника третьої особи 2 про розгляд справи за їх відсутності, повторну неявку в судове засідання, призначене на 12.08.2019 р. відповідачів 1, 2, а також розумні строки розгляду справи, суд вважає за необхідне, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, вирішити справу по суті на підставі наявних в матеріалах цієї справи доказів.

Позивачем заявлені вимоги про визнання договору довічного утримання від 27.10.2016 р. недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя з наступних підстав. Так, позивач у позові вказує, що в період з 29.07.1967 р. по 08.06.1996 р. ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу подружжям придбана кооперативна квартира АДРЕСА_5 . Пай за дану квартиру сплачувався подружжям спільно з 26.04.1976 р. та був повністю сплачений - 15.10.1985 р. Під час розірвання шлюбу питання про поділ спільного майна подружжям не вирішувалось. У травні 2018 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 27.10.2016 р. уклав договір довічного утримання з ОСОБА_3 , згідно з яким передав спірне нерухоме майно останній у власність. Отже, оскільки ОСОБА_2 розпорядився спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартирою АДРЕСА_5 без згоди іншого співвласника майна - ОСОБА_1 , позивач просить суд визнати договір довічного утримання від 27.10.2016 р. недійсним та в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Відповідач 1 - ОСОБА_2 10.10.2018 р. надав до матеріалів справи заяву, відповідно до якої проти позову не заперечує, позов визнає в повному обсязі. Крім того, 26.10.2018 р. на адресу суду надійшов відзив за підписом відповідача 1, за змістом якого ОСОБА_2 проти позову заперечує повністю, вважає його необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам законодавства України. Так, відповідач 1 вказує про відсутність документів у ОСОБА_1 на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно на час укладення оскаржуваного договору довічного утримання. Крім того, як зазначає відповідач 1 у відзиві від 01.10.2018 р., останнім було повністю сплачено пай за спірну кооперативну квартиру - 15.10.1985 р. та отримано свідоцтво від 04.03.1998 р. № 418 про право власності на вказану квартиру. Враховуючи, що після розлучення ОСОБА_1 за комунальні послуги у вказаній квартирі не сплачувала, тягар по утриманню квартири не несла, а також порушила трирічний строк звернення до суду за захистом своїх прав, відповідач 1 просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідачем 2 - ОСОБА_3 надано до матеріалів справи відзив від 23.11.2018 р. на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги безпідставними та не підтвердженими зібраними у справі доказами. Так, на думку відповідача 2, довідки ОСББ «Комунаровець-10» за №№ 64,65 не є належними та допустимими доказами щодо підтвердження перебування особи членом ЖБК та сплату пайового внеску оскільки на час оформлення права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 у шлюбі не перебував та не підтримував фактично шлюбні стосунки із позивачкою з 1992 року. Даний факт ніяким чином не спростовано. З огляду на викладене, оскільки станом на час укладення оскаржуваного позивачем договору, спірна квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_2 та останній не був одружений, відповідач 2 вважає, що підстави для задоволення заявлених вимог відсутні та просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 745 ЦК України).

27.10.2016 року між ОСОБА_2 (Відчужувач) та ОСОБА_3 (Набувач) укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Куропятніковою Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3272.

За умовами наведеного вище договору, ОСОБА_2 передав у власність, а Набувач ( ОСОБА_3 ) отримала у власність квартиру АДРЕСА_5 , взамін чого, ОСОБА_3 зобов`язалась забезпечувати Відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.

Вказана квартира, яка відчужувається, складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 46,53 кв.м., у т.ч. жилою площею - 27,6 кв.м.

Відповідно до п. 1. договору довічного утримання, відчужувана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та належить йому на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 на право власності на квартиру, виданого Міськжитлоуправлінням виконкому Запорізької міської ради 04 березня 1998 року, зареєстрованого в Орендному підприємстві Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 04 березня 1998 року в реєстровій книзі № 188 за реєстровим № 34534.

Договірну ціну відчужуваної квартири сторонами визначено в розмірі 97 819 грн. (п. 3 договору довічного утримання).

Згідно з п. 6. договору довічного утримання, ОСОБА_3 зобов`язалась довічно фінансово утримувати ОСОБА_2 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення його життєвих потреб. Сторони домовились, що грошове утримання складається з первинного платежу у розмірі 40 000 грн. та щомісячних платежів у розмірі 900 грн. на місяць. Сторони домовились, що щомісячне грошове утримання буде надаватись Відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. Крім вищезазначеної суми, Набувач зобов`язаний щомісячно разом або окремо сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (Набувачем чи Відчужувачем).

Умовами п. 18 договору визначено, що Відчужувач довів до відома Набувача, а Набувач взяла до уваги той факт, що відчужувана квартира не є спільною сумісною власністю подружжя та є особистою приватною власністю Відчужувача, оскільки на час набуття квартири він не був одружений, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану квартиру, у т.ч. й відповідно до ст.ст. 65,74 Сімейного кодексу України, не має.

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним наведеного вище договору довічного утримання від 27.10.2016 року з підстав порушення при його укладенні норм ст.ст. 69, 70 СК України.

Судом встановлено, що 29.07.1967 року між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_2 (відповідачем 1) укладено шлюб, що підтверджується наявною в матеріалах цієї справи копією свідоцтва про одруження від 29.07.1967 року серії НОМЕР_2 (а.с. 35, т. 1). Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.11.1995 року, яке набуло законної сили - 28.11.1995 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 36, т. 1).

Згідно з ст. 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинний на період виникнення спірних правовідносин), шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Як вбачається з матеріалів справи, відділом реєстрації актів громадянського стану Комунарського району м. Запоріжжя видано ОСОБА_2 свідоцтво про розірвання шлюбу від 08.06.1996 р. серії НОМЕР_3 , згідно з яким запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зроблено 08.06.1996 р. в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу за № 300 (т. 1, а.с. 37).

Із змісту довідки від 24.12.1997 р. № 115 за підписом голови та бухгалтера ЖБК «Комунаровець-10» (т. 1, а.с. 220) слідує, що ОСОБА_2 є членом ЖБК «Комунаровець-10» та йому належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_5 за ордером № 41, виданим Запорізьким міськвиконкомом на підставі рішення від 22.10.1969 р. № 476. Вартість квартири виплачена повністю - 15 вересня 1985 року.

06.01.1998 р. на підставі особистої заяви ОСОБА_2 про оформлення права приватної власності, довідки ЖБК від 24.12.1997 р. № 115, ордеру від 22.10.1969 р. № 41, а також виплаченої у 1985 році повної вартості квартири, Комунарською районною радою м. Запоріжжя видано розпорядження за № 4/38-р «Про оформлення права приватної власності на квартиру АДРЕСА_10 .

Матеріали справи свідчать, що на підставі наведеного вище розпорядження Комунарської райради, міськжитлоуправлінням виконкому Запорізької міської ради видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру від 04.03.1998 р. № 418. Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про власність» (який був чинний на період виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно з ч. 3 ст. 384 ЦК України, у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» (який був чинний на період виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинний на період виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном (ч. 1). Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ч. 2).

З огляду на викладене, враховуючи, що ордер № 41 на квартиру АДРЕСА_5 було отримано ОСОБА_2 - 22.10.1969 р . , а пайові внески за вказану квартиру повністю сплачені у 1985 році, тобто в період перебування останнього у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено, що вказане нерухоме майно у відповідності до норм ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (які були чинними на період виникнення спірних правовідносин) є спільною сумісною власністю подружжя.

Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем 1 не надано в ході розгляду цієї справи.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч. 1).

За змістом ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1). Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. 2).

Відповідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1). Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. (ч. 2).

Статтею 747 ЦК України унормовано, що майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду) (ч. 1). Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ч. 2).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, станом на 27.10.2016 року, тобто станом на час укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірного договору довічного утримання, частки співвласників у спільному нерухомому майні - квартирі АДРЕСА_5 не були визначені. Крім того, в матеріалах цієї справи відсутні будь-які докази на підтвердження визначення між співвласниками порядку користування вказаним нерухомим майном.

За таких обставин, а також враховуючи, що договір довічного утримання від 27.10.2016 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності письмової нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що вказаний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства України, а саме: ч. 2 ст. 68 СК України, ч. 2 ст. 369, ч. 2 ст. 747 ЦК України.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частиною 1 вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).

На підставі викладеного, оскільки судом встановлено, що договір довічного утримання від 27.10.2016 р. укладено з порушенням норм наведеного вище чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання вказаного договору недійсним є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доданими документами, у зв`язку з чим, задовольняється судом.

Також позивачем заявлено вимогу про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

З огляду на викладене, судом при розгляді справи в частині заявленої вимоги про поділ спільного сумісного майна враховано зміст наявних в матеріалах цієї справи довідок від 13.06.2018 р. за №№ 64, 65 (т. 1, а.с. 38), від 06.12.2018 р. за №№ 68, 69 (т. 1, а.с. 145, 146) за підписом голови правління ОСББ «Комунаровець-10», відповідно до яких ОСОБА_1 на час проживання за адресою: АДРЕСА_11 з 26.04.1976 р. по 17.10.1995 р. мала пай на кв. 41 у кооперативному будинку ЖБК «Комунаровець АДРЕСА_12 », який повністю сплачено - 15.10.1985 р.

За таких обставин, а також враховуючи, що доказів спростування рівності часток спірного об`єкту права спільної сумісної власності матеріали цієї справи не містять та відповідачем 1 в ході розгляду справи не надано, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 в порядку поділу спільного сумісного майна.

Відповідачем 1 у відзиві від 01.10.2018 р. на позовну заяву та представником відповідача 1 в ході розгляду цієї справи заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Крім того, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України, норми якого діяли на час розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Статтею 9 Кодексу про шлюб та сім`ю України визначено, що на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

Згідно з ст. 11 Кодексу про шлюб та сім`ю України, у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, судом при розгляді заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин прийнято до уваги, що договір довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким порушено право власності іншого співвласника - ОСОБА_1 , укладено - 27.10.2016 р. Отже, саме з цієї дати - 27.10.2016 р. суд вважає, що особа ( ОСОБА_1 ) повинна була дізнатися про порушення свого права.

Крім того, як свідчить зміст відповіді на відзив (т. 1, а.с. 140), відповідач 1 ( ОСОБА_2 ) повідомив позивача ( ОСОБА_1 ) про укладений договір довічного утримання від 27.10.2016 р. у травні 2018 року.

Доказів протилежного матеріали цієї справи не містять та відповідачем 1 не надано.

За таких обставин, оскільки позивач звернулась з цим позовом до суду - 10.08.2018 р., тобто в межах трирічного строку, коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, суд в даному випадку не вбачає пропущення строку позовної давності в спірних правовідносинах. У зв`язку з чим, у задоволенні заяви відповідача 1 та його представника про застосування строку позовної давності судом відмовляється.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 2 661,35 грн. та в розмірі 352,40 грн. покладається судом на відповідача 1 та відповідача 2 відповідно.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 266, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 27.10.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Куропятніковою Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3272.

В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - 2 661 (дві тисячі шістсот шістдесят одну) грн. 35 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - 352 (триста п`ятдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.

Повне рішення складено 16.08.2019 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова