СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2019 р. Справа № 922/1797/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Бондарчук О.А., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 09.07.2010 №322) за довіреністю від 15.07.2019 №427-16;

від відповідача Лисенко В.Ю., юрисконсульт, (посвідчення офіцера № НОМЕР_1 ) - на підставі Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та довіреності від 30.01.2019;

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 , м.Балаклія, Харківська область,

на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 (головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Шарко Л.В., суддя Ольшанченко В.І.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Харківської області в м. Харкові об 11:25год, повний текст якого складений 23.05.2019,

у справі №922/1797/18,

за позовом: Державного підприємства «Завод ім. В.О.Малишева», м.Харків,

до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 , м.Балаклія, Харківська область,

про стягнення коштів у розмірі 285392,14грн,

ВСТАНОВИЛА:

27.06.2018 ДП «Завод ім. В.О. Малишева» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення вартості втраченого майна у розмірі 285392,14грн на підставі договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп та судового збору у розмірі 4280,88грн (т.1, а.с. 4-104).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 у справі №922/1797/18 позов задоволено повністю; стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ДП «Завод імені В.О. Малишева» грошові кошти у розмірі 285392,14грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4280,88грн (т.2, а.с.87-92).

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 193, 335 ГК України, статті 22, 525, 526, 936, 942,950, 951 ЦК України мотивоване тим, що знищення матеріальних цінностей, переданих позивачем на зберігання відповідачеві за договором зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп підтверджується інвентаризаційними описами, наданими Військовою частиною НОМЕР_2 на загальну суму 285392,14грн, у зв`язку з чим в силу умов договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп та вимог цивільного законодавства у відповідача виникло грошове зобов`язання з відшкодування його вартості. Крім того, суд дійшов висновку про недоведеність форс-мажорних обставин, оскільки відповідачем не надано сертифікату Торгово-промислової палати України.

Військова частина НОМЕР_2 з рішенням місцевого господарського суду не погодилась та 14.06.2019 звернулася до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 у справі №922/1797/18 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що листом від 29.03.2017 вх.№302ф позивача повідомлено про надзвичайну ситуацію у військовій частині та дії непереборної сили, які виникли внаслідок надзвичайної події та мали неординарний характер і були невідворотніми, що унеможливлює виконання умов договору зберігання 10.11.2009 №55-1013дп. Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 №368 «Про порядок класифікацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» надзвичайна подія 23.03.2017 на території Військової частини НОМЕР_2 рішенням засідання регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Харківської обласної державної адміністрації була класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня. Крім того, вказує на те, що за фактом надзвичайної ситуації 23.03.2017 на території Військової частини НОМЕР_2 продовжується досудове розслідування в межах кримінального провадження слідчим відділом управління Служби безпеки України в Харківській області за ознаками злочину, передбаченого статтею 113 КК України.

У відзиві на апеляційну скаргу від 17.07.2019 ДП «Завод імені В.О. Малишева» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, вказує на те, що лист відповідача від 29.03.2017 не є належним доказом наявності форс-мажорних обставин, оскільки відповідно до п.8.2 договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп належними доказами підтвердження таких обставин є свідчення Торгово-промислової палати України. Крім того, вказує на те, що несвоєчасне повідомлення про існування обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону посилатися на них як на підставу для звільнення від відповідальності, а отже відповідач втратив право посилатися на форс-мажорні обставини, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань, передбачених договором, оскільки своєчасно не повідомив про їх наявність.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, наведених в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 у справі №922/1797/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

10.11.2009 між ДП «Завод імені В.О. Малишева» (поклажодавцем) та Військовою частиною НОМЕР_2 (зберігачем) укладений договір зберігання №55, пунктом 1.1 якого встановлено, що зберігач зобов`язується зберігати передане йому поклажодавцем майно, а поклажодавець бере на себе обов`язок оплатити вартість зберігання відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.2.1 цього договору майно, яке передається зберігачеві для зберігання, повинно відповідати специфікації майна, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Поклажодавець передає, майно зазначене в п.2 цього договору, на території зберігача відповідно до специфікації майна на зберігання (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору, не пізніше п`яти діб від дати підписання цього договору (п.3.1 договору).

Початок зберігання визначається датою підписання сторонами цього Договору (п.3.2.1 цього договору).

Пунктом 3.2.2 цього договору встановлено, що закінчення зберігання визначається поклажодавцем, який зобов`язаний повідомити про це зберігача не пізніше ніж за один місяць до дати закінчення зберігання.

У п.п.6.1.1, 6.1.2, 6.1.6, 6.1.7 цього договору визначені обов`язки зберігача, а саме: зберігати майно протягом строку дії цього договору; вживати всіх заходів, встановлених цим договором, законом, іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності майна; змінити спосіб, місце та інші умови зберігання майна у разі небезпеки його втрати, не чекаючи відповіді поклажодавця; повернути поклажедавцю майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п.3.2 цього договору, не закінчився.

Відповідно до пунктів 7.1.1, 7.1.2 вказаного договору сторонами встановлена відповідальність зберігача: за втрату і нестачу майна - в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає; за пошкодження майна - в розмірі суми, на яку знизилась його вартість. Якщо внаслідок пошкодження, за яке зберігач відповідає, якість майна змінилась настільки, що його не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець вправі від нього відмовитись та відшкодувати за рахунок зберігача завдані збитки.

Згідно з пунктом 8.2 цього договору сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором внаслідок форс-мажорних обставин, повинна негайно, але не пізніше 5 (п`яти) днів з моменту настання обставин нездоланної сили, повідомити іншу сторону про настання таких обставин, та не пізніше 10 (десяти) днів надати обґрунтовані докази того. Належними доказами наявності зазначених обставин чи їх тривалості будуть служити свідчення Торгово-промислової палати України. При цьому обидві сторони продовжують виконання зобов`язань, що залишилися. Сторона, для якої склалися такі обставини, повинна вживати необхідні заходи, щоб уникнути чи усунути причину невиконання або затримки, звести до мінімуму її наслідки в можливо короткий термін. Терміни виконання зобов`язань продовжуються відповідно до часу дії таких обставин та їх наслідків.

Пунктом 8.3. вказаного договору встановлено, що несвоєчасне повідомлення про існування обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону посилатися на них як на підставу для звільнення від відповідальності.

Даний Договір вступає в силу після його підписання обома сторонами та діє до виконання сторонами своїх зобов`язань (п.10.6 договору).

Сторонами спору неодноразово вносилися зміни до умов цього договору шляхом укладання додаткових угод до договору, так, зокрема, 03.03.2017 між сторонами спору укладена додаткова угода №17 до договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп, п.1 якої сторони дійшли згоди розділ 2 договору викласти в наступній редакції: « 2.1. Майно, яке передається зберігачеві для зберігання, повинно відповідати специфікації майна (додаток №1 до додаткової угоди №17), яка є невід`ємною частиною цього договору. 2.2. Кількість майна. 2.2.1. Одиниця виміру кількості майна - тон. 2.2.2. Загальна кількість майна -16,286. 2.2.3. Загальна (оціночна) вартість майна 495248,43грн» (т.1,а.с.48).

У додатку №1 до додаткової угоди від 03.03.2017 №17 до договору від 10.11.2009 №55-1013дп - Специфікації майна сторони визначили: найменування, кількість та ціну майна, що передано на зберігання. Так, відповідно до п.1 цього додатку вартість майна, що передано поклажодавцем зберігачу на зберігання складає 495248,43грн (т.1,а.с.48).

23.03.2017 між сторонами спору укладена додаткова угода №18 до договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп, п.1 якої сторони встановили, що у зв`язку з неможливістю подальшого виконання умов договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп сторони погодилися припинити зобов`язання за договором (т.1,а.с.50).

Листом від 29.03.2017 №302/ф відповідач повідомив ДП «Завод ім. В.О. Малишева», що внаслідок надзвичайної ситуації у Військовій частині НОМЕР_2 , яка є загальновідомим фактом, виконання умов договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп стає неможливим з 23.03.2017, у зв`язку з чим просила припинити зобов`язання за договором від 10.11.2009 №55-1013дп з 23.03.2017. Одночасно зазначила, що про залишки майна, яке залишилося на зберіганні, та час його повернення буде надано інформацію додатково (т.1,а.с.49).

У листі від 03.07.2017 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з настанням надзвичайної ситуації у Військовій частині НОМЕР_2 23.03.2017, яка є загальновідомим фактом, виконання умов договору від 10.11.2009 №55-1013дп стало неможливим на період ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Крім того, зазначив, що на сьогоднішній день немає можливості надати інформацію про залишки майна, яке залишилось на зберіганні та терміни його повернення, оскільки в військовій частині проводяться роботи з розмінування території та триває інвентаризація майна (т.1,а.с.51).

10.01.2018 відповідачем надіслано позивачеві інвентаризаційні відомості на знищені матеріальні цінності, які були прийняті на відповідальне зберігання, згідно договору зберігання від 10.11.2009 №55 - 1013дп (т.1,а.с.53).

З інвентаризаційних описів від 30.05.2017 №587, від 05.05.2017 та від 31.08.2017 вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_2 виявлено часткову нестачу майна, яке перебувало у неї на зберіганні згідно додаткової угоди №17 від 03.03.2017 до договору зберігання №55-1013дп від 10.11.2009, на загальну суму 285392,14 грн (т.1, а.с.54-56).

19.01.2018 відповідач надіслав на адресу позивача лист №61/ф з інвентаризаційними відомостями Військової частини НОМЕР_2 на матеріальні цінності, які були прийняті на відповідальне зберігання, згідно договору зберігання, а саме: інвентаризаційними описами від 01.11.2017 №1102, від 13.12.2017 №6122, від 13.12.2017 №6123 від 20.12.2017 №6125, від 07.12.2017 №6063, якими підтверджено залишок майна, яке не зазнало пошкодження та залишається на зберіганні у зберігача згідно додаткової угоди №17 від 03.03.2017 до договору №55-1013дп від 10.11.2009 на загальну суму 209 856,29 грн (т.1, а.с.57-63).

04.04.2018 позивач надіслав на адресу Військової частини НОМЕР_2 претензію, у якій просив в семиденний строк з дня отримання вимоги відшкодувати збитки, завдані ДП «Завод ім. В.О. Малишева» внаслідок невиконання зберігачем умов договору шляхом перерахування грошових коштів в сумі 285392,14грн на рахунок останнього (т.1,а.с.64-67).

14.05.2019 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2, а.с.87-92).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 у справі №922/1797/18 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Предметом позову у даній справі є стягнення збитків, завданих втратою майна, переданого на зберігання на підставі договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп.

Спірні правовідносини сторін виникли з виконання вказаного договору та регулюються умовами цього договору, нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини між власником майна та суб`єктом зберігання регулюються нормами глави 66 ЦК України.

Відповідно до статті 955 ЦК України положення параграфа 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

10.11.2009 між ДП «Завод імені В.О. Малишева» (поклажодавцем) та Військовою частиною НОМЕР_2 (зберігачем) укладений договір зберігання №55, пунктом 1.1 якого встановлено, що зберігач зобов`язується зберігати передане йому поклажодавцем майно, а поклажодавець бере на себе обов`язок оплатити вартість зберігання відповідно до умов цього договору.

03.03.2017 між сторонами спору укладена додаткова угода №17 до договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп, п.1 якої сторони дійшли згоди розділ 2 договору викласти в наступній редакції:

« 2.1. Майно, яке передається зберігачеві для зберігання, повинно відповідати специфікації майна (додаток №1 до додаткової угоди №17), яка є невід`ємною частиною цього договору.

2.2. Кількість майна.

2.2.1. Одиниця виміру кількості майна - тон.

2.2.2. Загальна кількість майна - 16,286.

2.2.3. Загальна (оціночна) вартість майна - 495248,43грн (чотириста дев`яносто п`ять тисяч двісті сорок вісім грн 43 коп.)» (т.1,а.с.48).

У додатку №1 до додаткової угоди від 03.03.2017 №17 до договору від 10.11.2009 №55-1013дп - Специфікації майна сторони визначили: найменування, кількість та ціну майна, що передано на зберігання. Так, відповідно до п.1 цього додатку вартість майна, що передано поклажодавцем зберігачу на зберігання складає 495248,43грн (т.1,а.с.48).

Відповідно до частини 1 статті 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно із статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Пунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.6, 6.1.7 договору, укладеного між сторонами спору, встановлені наступні обов`язки зберігача: зберігати майно протягом строку дії цього договору; вживати всіх заходів, встановлених цим договором, законом, іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності майна; змінити спосіб, місце та інші умови зберігання майна у разі небезпеки його втрати, не чекаючи відповіді поклажодавця; повернути поклажедавцю майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п.3.2 цього договору, не закінчився.

23.03.2017 між сторонами спору укладена додаткова угода №18 до договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп, п.1 якої сторони встановили, що у зв`язку з неможливістю подальшого виконання умов договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп сторони погодилися припинити зобов`язання за договором (т.1,а.с.50).

При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких дій з повернення майна.

Натомість, листом від 29.03.2017 №302/ф відповідач повідомив ДП «Завод ім. В.О. Малишева», що внаслідок надзвичайної ситуації у Військовій частині НОМЕР_2 , яка є загальновідомим фактом, виконання умов договору зберігання від 10.11.2009 №55-1013дп стає неможливим з 23.03.2017, у зв`язку з чим просив припинити зобов`язання за договором від 10.11.2009 №55-1013дп з 23.03.2017. Одночасно зазначив, що про залишки майна, яке залишилося на зберіганні, та час його повернення буде надано інформацію додатково (т.1,а.с.49).

У листі від 03.07.2017 відповідач повідомив відповідача про те, що у зв`язку з настанням надзвичайної ситуації в Військовій частині НОМЕР_2 23.03.2017, яка є загальновідомим фактом, виконання умов договору від 10.11.2009 №55-1013дп стало неможливим на період ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Крім того, зазначив, що на сьогоднішній день немає можливості надати інформацію про залишки майна, яке залишилось на зберіганні та терміни його повернення, оскільки в військовій частині проводяться роботи з розмінування території та триває інвентаризація майна (т.1,а.с.51).

10.01.2018 відповідачем надіслано позивачеві інвентаризаційний опис знищеного майна від 30.05.2017 №587, інвентаризаційні описи знищених матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від 05.05.2017 та від 31.08.2017 №769, з яких вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_2 виявлено кількість фактично знищеного майна, яке перебувало у неї на зберіганні згідно додаткової угоди №17 від 03.03.2017 до договору зберігання №55-1013дп від 10.11.2009, на загальну суму 285392,14 грн (т.1,а.с.53-56).

Підпунктом 3 частини 1 статті З ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7.1.1 договору зберігання від 10.11.2009 №55 визначено відповідальність зберігача: за втрату і нестачу майна - в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає.

Таким чином, сторони спору у договорі зберігання від 10.11.2009 №55 дійшли згоди, що у разі втрати майна зберігачем він зобов`язаний відшкодувати покладожавцю вартість втраченого майна.

Відповідно до статті 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Пунктом 1 частини 1 статті 951 ЦК України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/1923/18.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення (реальних) збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

З матеріалів справи вбачається наявність всіх складових елементів правопорушення, а саме: неналежного зберігання майна відповідачем, що призвело до неможливості отримання власником свого майна та, відповідно, завдано збитків позивачу у розмірі вартості знищеного майна.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачеві згідно приписів статті 951 ЦК України та пунктів 7.1.1, 7.1.2 договору зберігання від 10.11.2009 №55 вартість переданого на зберігання майна та знищеного на території Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується інвентаризаційними описами відповідача, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, факт знищення майна, переданого Військовій частині НОМЕР_2 на зберігання за договором зберігання від 10.11.2009 №55 на загальну суму 285392,14грн підтверджений представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції, а отже в силу приписів статті 75 ГПК України ці обставини є приюдиційними та не підлягають доказуванню, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних щодо стягнення 285392,14грн вартості знищеного майна.

Доводи відповідача про те, що він звільняється від відповідальності, оскільки порушення умов договору зберігання від 10.11.2009 №55 відбулося внаслідок непереборної сили (надзвичайної ситуації), про що листом від 29.03.2017 вх.№302ф позивача було повідомлено, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.