ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 360/905/19 Суддя (судді) першої інстанції: Міланіч А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Сорочка Є.О.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 11.07.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора БПП в с. Чайки УПП в Київській області ДПП Кліндух Світлани Андріївни про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Інспектора БПП в с. Чайки УПП в Київській області ДПП Кліндух Світлани Андріївни, у якому просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати постанову серії НК № 434061 про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказав, що дії відповідача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправними, а постанова про накладення адміністративного стягнення - незаконною. 13.04.2019 приблизно об 11 годині він, керуючи транспортним засобом, рухався з с. Мироцьке в смт. Немішаєве Бородянського району Київської області. Рухаючись по вул. Заводській, 49-а в смт. Немішаєве, позивач помітив, що у зустрічному напрямку рухається патрульний автомобіль. Далі, він зі смуги розгону, включивши лівий поворот, пропустив транспорт, що попутно рухався та який рухався значно швидше, і, згідно вимог ПДР, перелаштувався для здійснення маневру в іншу смугу руху. Знаходячись перед магазином «Фора», у дзеркало заднього виду помітив, що патрульний автомобіль виконав розворот та опинився позаду його автомобіля. У зв`язку з тим, що горів червоний сигнал світлофору, виконуючи вимоги ПДР України, позивач увімкнув поворот в очікуванні дозволяючого сигналу світлофору для здійснення маневру. Пропустивши зустрічний транспорт, позивач почав маневр повороту, повертаючи направо, побачив, що на патрульному автомобілі спрацював спецсигнал синього кольору. Однак, позивач перебував на перетині доріг і не мав можливості для зупинки, а коли його автомобіль вже дістався пішохідного переходу, він почув звуковий сигнал (сирену). Перебуваючи на пішохідному переході та, виконуючи вимогу патрульного, позивач, звільняючи смугу руху, зупинив свій автомобіль біля магазину «Фора», так як більш безпечного місця для зупинки не знайшов. Після зупинки транспортного засобу, до позивача підійшов інспектор поліції та через правопорушення, які нібито ним були скоєні, пред`явив вимогу надати для огляду документи на автомобіль та посвідчення водія. На прохання позивача пояснити причину зупинки, відповідач повідомив, що причиною зупинки є відламаний бампер на його автомобілі. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною причиною його зупинки відповідачем та пояснив, що це не є достатньою причиною для зупинки поліцейськими, але на такі його твердження відповідач не зреагував та висловив вимогу надати для перевірки документи водія. Також, позивач пояснював, що задній бампер його автомобіля мав старі ушкодження, яким вже більше трьох років і це видно по кольору поліуретанової піни та бруду, що міститься на бампері. Однак, поліцейські не звертали уваги на такі пояснення і наполягали на тому, що він створив нібито небезпечну (аварійну) ситуацію, хоча жодних доказів, підтверджуючих його провину не надали. Крім того, позивач побачив, що поліцейські не мали нагрудної камери. Так як відповідачем не було задокументовано та доведено факту порушення ним ПДР України, то відповідно, вимоги останнього щодо пред`явлення для перевірки документів, в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб, були неправомірними.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 11.07.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представники апелянта та апелянт вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників апелянта та апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 434061, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн., за те, що ОСОБА_1 13.04.2019 о 11 годині 30 хвилин керував транспортним засобом, марки «Ford Escort», н/з НОМЕР_1 , по вул. Заводській, 49-а в смт Немішаєве Бородянського району Київської області, де, був зупинений за порушення ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», п. п. «е» п. 31.4.7 ПДР України; на момент перевірки документів не надав для перевірки документи, передбачені п. п. 2.1 ПДР України. (а.с. 6)

Не погоджуючись з вказаною постановою, вважаючи дії відповідача по її складанню протиправними, а постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, оскільки підставою для зупинення відповідачем транспортного засобу, на якому рухався позивач, була наявність очевидних ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, а саме, частково відламаний бампер на автомобілі, і про існування пошкоджень на задньому бампері автомобіля у момент зупинення поліцейськими позивач не заперечує, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо зупинення транспортного засобу на якому рухався позивач були правомірними та відповідають вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а з огляду навизнання позивачем факту не пред`явлення ним на вимогу поліцейського для перевірки документів, визначених у п. 2.1 ПДР України, що узгоджується і з наданим відповідачем відеозаписом, суд вказав, що оскаржувана постанова була винесена відповідачем правомірно, в межах його компетенції, підстав для її скасування не вбачається.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»)

Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з приписами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про національну поліцію», з метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції, поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

З матеріалів справи слідує, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки, керуючи транспортним засобом, марки «Ford Escort», н/з НОМЕР_1 , по вул. Заводській, 49-а в смт. Немішаєве Бородянського району Київської області, був зупинений за порушення ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», п. п. «е» п. 31.4.7 ПДР України; на момент перевірки документів не надав для перевірки документи, передбачені п. п. 2.1 ПДР України.

Позивач не заперечує факту не пред`явлення відповідачу передбачених законодавством документів, однак, вважає відсутніми підстави для зупинки та перевірки таких документів.

Слід зазначити, що вичерпний перелік підстав для зупинки транспортного засобу, визначений приписами ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Так, відповідно до положень вказаної статті, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. (ч. 1)

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. (ч. 3)

Згідно з п. п. а, б, ґ, п. 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до п. п. а, б п. 2.3 Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Приписами п. 2.4 Правил дорожнього руху, визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

За невиконання вимог п. 2.1 Правил дорожнього руху, передбачена адміністративна відповідальність, згідно ст. 126 КУпАП (ч. 1), керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 31.1 ПДР, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Відповідно до п. 1.8 «Передній та задній бампери» Додатку 1 до Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.11.2012 № 710 (далі - Вимоги № 710) кількість, стан конструкції та елементів її закріплення мають відповідати вимогам Правил ЄЕК ООН № 42, доданих до Угоди-2, або актів законодавства ЄС, наведених у додатку 2 до Вимог, документів з питань переобладнання відповідно до Порядку переобладнання-5, вимогам пункту 6.8.1 ДСТУ 3649:2010. Деформації більше 10 мм для легкових автомобілів та 50 мм для інших транспортних засобів, додатково встановлені не передбачені виробником елементи конструкції передніх і задніх бамперів, елементи, що виступають назовні, за винятком неметалевих еластичних деталей, не допускаються.

Згідно п. 4 Додатку 1 до Вимог № 710, захисні пристрої мають відповідати вимогам ПДР, пункту 6.8.12 ДСТУ 3649:2010, вимогам документів з питань переобладнання відповідно до Порядку переобладнання. Захисні пристрої мають бути без вигинів з відхилом від прямолінійності більше як 50 мм внаслідок пошкоджень, тріщин, розривів, без додатково встановлених деталей (для підвищення несівної здатності), закріплені відповідно до вимог виробника.

Згідно викладених норм, на транспортному засобі, керування яким здійснював позивач мав бути встановлений передбачений конструкцією бампер, пристроями захисту від викидання з-під коліс КТЗ сторонніх предметів і бруду (грязезахисні фартухи і бризковики).

Відповідно до п. п. «е» п. 31.4.7 ПДР, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: <�…> відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики <�…>.

Отже, необхідно встановити чи були наявні у відповідному стані та цілісності конструкції бампер, грязезахисні фартухи і бризковики на транспортному засобі, керування ким здійснював позивач.

Сторонами не заперечується, а також підтверджується матеріалами справи та наданим стороною відповідача записом з відеореєстратора інспектора, що на транспортному засобі, яким керував позивач («Ford Escort», н/з НОМЕР_1 ) під час зупинки, бампер був наявний, проте його ліва частина, мала ушкодження у вигляді деформованих частин (походження невідоме) та частини бамперу, яка взагалі на ньому відсутня.

Насамперед, бампер - це пристрій автомобіля, встановлений для захисту від пошкоджень при аваріях (ДТП), який виготовляється з різних матеріалів.

Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме, непред`явлення для перевірки документів, необхідно встановити, чи була законною та вмотивованою підстава для зупинки транспортного засобу, за умови, якщо особа, стосовно якої складається постанова про адміністративне правопорушення, наголошує, що інспектор поліції не мав законних підстав для витребування документів, передбачених п. 2.1 Правил дорожнього руху.

Зважаючи на те, що підставою для зупинення відповідачем транспортного засобу, на якому рухався позивач, була, на переконання відповідача «наявність очевидних ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, а саме, частково відламаний бампер на автомобілі», а п. п. «е» п. 31.4.7 ПДР, забороняє експлуатацію транспортних засобів лише за відсутності передбаченого конструкцією бамперу, колегія суддів вважає, що у відповідача були наявні підстави для зупинки транспортного засобу за ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» (якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу), оскільки частина бамперу мала ушкодження, а інша - взагалі була відсутня, що свідчить про відсутність бамперу, як цілісної частини автомобіля, без частини якого, він не може виконувати свої функції та у разі ДТП у повній мірі захистити від негативних наслідків. У разі відсутності частини бамперу або його пошкодження, неможливо стверджувати про його наявність, оскільки це суперечить технічним вимогам та характеристикам (оснащенню) до даної частини автомобіля.

Згідно наданого відеозапису з відеореєстратора поліцейського (відео файл 20190413161719000020) вбачається, що відповідач вказав на наявність технічних несправностей, тобто повідомив позивача про причину його зупинки. (а.с. 32)

Таким чином, колегія суддів вважає, що пошкоджений бампер (дана обставина не заперечується позивачем, який у позові зазначив, що бампер пошкоджений більше трьох років і це видно по кольору поліуретанової піни та бруду) є очевидною підставою для перевірки транспортного засобу на наявність технічних несправностей чи участі в дорожньо-транспортній пригоді, що в свою чергу підтверджує наявність у відповідача правових підстав для зупинки транспортного засобу позивача, адже однією з найважливіших функцій поліції є контроль за дотриманням безпеки учасників дорожнього руху та попередження можливих негативних наслідків, внаслідок наявності несправного/пошкодженого автомобіля (частини).

Відповідно до положень ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, оскільки підставою для зупинення відповідачем транспортного засобу, на якому рухався позивач, була наявність очевидних ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, а саме частково пошкоджений/відламаний бампер на автомобілі (що не може вважатись цілісною конструкцією), і про існування пошкоджень на задньому бампері автомобіля у момент зупинення поліцейськими позивач не заперечує, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, дії відповідача щодо зупинення транспортного засобу на якому рухався позивач були правомірними та відповідають вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а тому, ураховуючи факт не пред`явлення позивачем на вимогу поліцейського для перевірки документів, визначених у п. 2.1 ПДР України, оскаржувана постанова прийнята відповідачем правомірно, в межах його компетенції.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В частині доводів апеляційної скарги про незаконність відмови у відводі судді Міланіч А.М., колегія суддів враховує наступне.

Так, підстави для відводу судді визначені положеннями ст. 36 КАС України.

Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правову допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглянув справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого ст. 31 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 36 КАС України, суддя підлягає відводу також за наявності обставин, встановлених ст. 37 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 39 КАС України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах «Piersac vs Belgium, Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в рішенні ЄСПЛ по справі «Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.

Таким чином, Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути як реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, так і суб`єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.

Процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об`єктивності суду є право сторони на подання заяви про відвід.

Згідно уставленої практики Європейського Суду з прав людини наявність безсторонності повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

Важливо зазначити, що відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Як зазначено у рішенні Європейського суду по справі «Білуха проти України», стосовно об`єктивного критерію слід визначити, … чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність судді презумується, поки не надано доказів протилежного.

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).

Довіра - це суб`єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але в супереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв`язку з цим викликають недовіру до суду.

При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.

Як убачається із заяви про відвід судді, вона обгрунтована тим, що суддя не може приймати участь у розгляді даної справи, оскільки Бородянським ВП Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019101200000217 від 13 квітня 2019 року, в рамках якого ОСОБА_1 , 13 квітня 2019 року була оголошена підозра. Дане кримінальне провадження безпосередньо пов`язане з цією справою, оскільки саме оскаржувана постанова була виготовлена відповідачем - інспектором УПП Кліндух С.А. після незаконної зупинки транспортного засобу позивача з перевищенням своїх службових повноважень. Слідчим суддею є суддя Бородянського районного суду Київської області Міланіч А.М. і, постановляючи ухвали по даній справі щодо обрання, продовження запобіжного заходу, призначення експертиз, вона виключно зайняла позицію сторони обвинувачення та в ухвалах навіть не зазначила позицію адвокатів ОСОБА_1. - Бачека М.А. та Ножовнік О.І., не надала оцінку жодному доказу захисників. Тому, підставою відводу судді Міланіч А.М. є саме упереджене ставлення судді до ОСОБА_1 , яке суддя зайняла, приймаючи рішення у справах щодо ОСОБА_1 , а стійка позиція підтримки суддею позиції сторони обвинувачення, тобто, безумовної правоти поведінки працівників УПП Кліндух С.А. та Подоляка О.Ю. , свідчить, на думку захисників, про те, що суддя Міланіч А.М. опосередковано зацікавлена винести рішення по даній справі на користь відповідача, переслідуючи особисту зацікавленість та будучи прямо, або побічно зацікавленою прийняти саме таке рішення, яке буде узгоджуватися з її позицією по винесенню ухвал щодо обрання, продовження запобіжного заходу позивачу у кримінальних провадженнях та інших ухвал за клопотаннями прокурора.

Разом з тим, викладені у заяві про відвід судді доводи позивача є загальними та суто суб`єктивними, а посилання на нібито упередженість ґрунтуються виключно на його припущеннях та не підтверджуються жодними належними доказами, з огляду на що, зазначене не може вплинути на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, а суб`єктивна думка позивача не може бути підставою для задоволення заяви.

Наявність інших підстав, передбачених нормами ст. ст. 36 та 37 КАС України, для відводу судді позивачем не зазначено.

Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32), зокрема у п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обгрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 11.07.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді Кузьменко В.В.

Сорочко Є.О.