Постанова

Іменем України

09 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 645/8927/15-ц

провадження № 61-34924св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державне підприємство «Державний проектний інститут «Дніпроверф»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: міністр економічного розвитку і торгівлі ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року у складі судді Сілантьєвої Е. Є. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Кружиліної О.А., Пилипчук Н.П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, (далі - Мінекономрозвитку України) Державного підприємства «Державний проектний інститут «Дніпроверф» (далі - ДП «ДПІ «Дніпроверф»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: міністр економічного розвитку і торгівлі ОСОБА_2, ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, визнання недійсним та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обгрунтовано тим, що 25 вересня 2014 року наказом Міністерства промислової політики України № 67-Д «Про покладення виконання обов`язків генерального директора на ОСОБА_1 » на нього покладено виконання обов`язків керівника ДП «ДПІ «Діпроверф» з 26 вересня 2014 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року Міністерство промислової політики реорганізовано шляхом приєднання до Мінекономрозвитку.

Наказом Мінекономрозвитку України від 21 вересня 2015 року № 144-п ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків директора ДП «ДПІ «Діпроверф», з яким позивач не ознайомлений у порядку, передбаченому чинним законодавством України, внаслідок перебування на стаціонарному лікуванні.

Наказом Мінекономрозвитку України від 21 вересня 2015 року № 145-п генеральним директором ДП «ДПІ «Діпроверф» призначено ОСОБА_3 .

Такі дії Мінекономрозвитку є незаконними, суперечать нормам діючого законодавства України, тому ОСОБА_1 просив позов задовольнити, поновити його на роботі, визнати недійсним та скасувати наказ, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідного погодження ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф» не відбулося, на вказану посаду у встановленому законом порядку позивача призначено не було, контракт з ним не укладався, він продовжує працювати на посаді заступника генерального директора з економічних питань ДП «ДПІ «Дніпроверф, тому увільнення від виконання обов`язків не є звільненням в розумінні КЗпП України, а задоволення позову ОСОБА_1 та поновлення на посаді генерального диктора фактично буде його призначенням без дотримання встановленого порядку, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_4 .

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано обставини справи, які мають важливе значення для її вирішення, зокрема, внаслідок яких позивач не був увільнений від виконання обов`язків генерального директора з 26 листопада 2014 року після спливу двомісячного строку, передбаченого пунктом 2 роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року, пунктів 1, 3 Указу Президії Верховної ради СРСР від 24 вересня 1974 року «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» для тимчасового призначення на посаду, тому відповідно до положень статті 23 КЗпП України закінчився строк трудового договору, який укладено згідно з наказом Міністерства промислової політики України від 25 вересня 2014 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону, а саме положення статті 59 ЦПК України 2004 року, щодо засобів доказування.

Оригінал наказу від 21 вересня 2015 року, оригінал розписки позивача про ознайомлення з наказом, оригінал його трудової книжки не було витребувано та не оглянуто у судових засіданнях.

Позивач не надавав згоди на переведення на іншу посаду відповідно до наказу від 21 вересня 2017 року, не приступав до виконання обов`язків заступника генерального директора з економічних питань.

Трудова книжка позивача не містить запису про звільнення з посади.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Міністерства промислової політики України від 25 вересня 2014 року № 67-Д покладено на ОСОБА_1 , заступника генерального директора з економічних питань ДП «ДПІ «Діпроверф», м. Київ, виконання обов`язків генерального директора зазначеного підприємства з 26 вересня 2014 року. Пунктом 3 наказу № 67-Д зобов`язано у місячний термін Департамент високотехнологічних галузей Міністерства промислової політики України внести доповідною запискою пропозицію щодо подальшого призначення керівника ДП «ДПІ «Діпроверф».

Відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 26 вересня 2014 року № 124-к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф» з 26 вересня 2014 року.

Наказом Мінекономрозвитку від 02 березня 2015 року № 208 оголошено конкурсний відбір керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належить до сфери управління Мінекономрозвитку, зокрема, на посаду генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф», яким встановлено, що заяви від осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсному відборі, приймаються протягом 30 календарних днів після оприлюднення оголошення про проведення конкурсного відбору на посаду, що стала вакантною. Інформацію про оголошення конкурсу розміщено на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку та оприлюднено в газеті «Урядовий кур`єр» від 12 березня 2015 року № 45.

Наказом Мінекономрозвитку від 05 березня 2015 року № 220 утворено постійно діючу комісію для проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки та визначення претендентів на посади керівників особливо важливих для економіки підприємств, що належить до сфери управління Мінекономрозвитку та затверджено Порядок роботи комісії. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року № 408-р «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі об`єктами державної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року № 94 «Про реорганізацію Міністерства промислової політики», Мінекономрозвитку є органом управління ДП «ДПІ «Діпроверф» та здійснює функції щодо призначення його керівника.

За результатами конкурсного відбору наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 вересня 2015 року № 145-п ОСОБА_3 призначено на посаду генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф», як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, на термін та на умовах, визначених контрактом. Відомості про те, що ОСОБА_1 звертався з відповідною заявою про участь у конкурсі відсутні.

Наказом Міністерства економічної політики України від 21 вересня 2015 року № 144-п ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень статті 23 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (стаття 24 КЗпП України).

Згідно з статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України підставою розірвання трудового договору за ініціативою власника є зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого підприємств, установ та організацій, що належать до сфери; нормативно-правовий акт від 09 жовтня 2013 року № 818 постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818, призначення на посаду керівника державного підприємства відбувається за погодженням з головою місцевої державної адміністрації.

Задовольняючи касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України частково та скасовуючи рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що дійшовши висновку про порушення Мінекономрозвитком України трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а саме частини третьої статті 40 КЗпП України, частин першої, четвертої статті 149 КЗпП України, судами не звернуто уваги на те, що ОСОБА_1 не було призначено на посаду генерального директора ДП «ДПІ «Дніпроверф», тому не було підстав саме для «звільнення», а не для «увільнення від виконання обов`язків».

Згідно з частиною четвертою статті 338 ЦПК України 2004 року висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.

Під час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості про здійснення відповідачем дій щодо припинення або розірвання трудового договору з позивачем з правових підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 36 або частини першої статті 40 КЗпП України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що до покладення виконання обов`язків керівника підприємств ОСОБА_1 обіймав посаду заступника генерального директора з економічних питань на цьому ж підприємстві, а після увільнення від виконання таких обов`язків продовжує працювати на посаді заступника генерального директора з економічних питань ДП «ДПІ «Діпроверф».

З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутнє порушення права на працю, яке передбачене статтею 43 Конституції України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посади «виконуючий обов`язок генерального директора» не існує у штатному розписі ДП «ДПІ «Діпроверф», а покладення виконання обов`язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника такого підприємства в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника підприємства та укладення з ним відповідного контракту.

Відповідно до Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818, призначення на посаду керівника державного підприємства відбувається за погодженням з головою місцевої державної адміністрації. Відповідного погодження кандидатури ОСОБА_1 не відбулося, відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Верховний Суд зауважує, що з огляду на наведені норми спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовано питання управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, доводи касаційної скарги про застосування роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року до спірних правовідносин є необґрунтованими.

У судах першої та апеляційної інстанцій досліджувалися листи непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 , у період з 21 вересня 2015 року до 23 вересня 2015 року, згідно з якими позивач доглядав хвору дитину, яка перебувала на амбулаторному лікуванні, а також ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні в КЗОЗ «ХМП №6» з 24 вересня 2015 року до 02 жовтня 2015 pоку, та на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «ХМКЛ № 8» з 05 жовтня 2015 року до 16 жовтня 2015 року та з 19 жовтня 2015 року до 03 листопада 2015 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутнє порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки позивача не було звільнено з роботи, він залишився працювати на підприємстві на посаді заступника генерального директора з економічних питань, а позивача було увільнено від виконання обов`язків генерального директора ДП «ДПІ «Діпроверф».

З огляду на те, що ОСОБА_1 не було призначено на посаду генерального директора ДП «ДПІ «Дніпроверф», тому не було підстав саме для «звільнення», а не для «увільнення від виконання обов`язків», правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необгрунтованість позову, а відтак і про відмову в позові.

Відтак, звільнення від виконання обов`язків генерального директора ДП «ДПІ «Дніпроверф» не є звільненням в розумінні КЗпП України, тому відсутнє порушення положень трудового законодавства у спірних правовідносинах.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Крім того, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, з урахуванням позовних вимог та матеріалів справи, з урахуванням доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідженням, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко