Справа № 709/10/2011

Провадження по справі №2/305/1/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2019 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої - судді Бліщ О.Б.

секретаря судових засідань - Вербещука В.А.,

з участю: позивача за первісним позовом - ОСОБА_1

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2

представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3

третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квасівської сільської ради, Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області в особі Реєстраційної служби Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, виконавчого комітету Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, управління Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту, скасування рішення органу місцевого самоврядування та вчинення певних дій, визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, об`єднаним позовом ОСОБА_2 , як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання дійсним заповіту та визнання права власності та за об`єднаним позовом ОСОБА_4 , як третьої особи з самостійними вимогами до Квасівської сільської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України, 01 серпня 2019 року, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 12 серпня 2019 року.

15 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовною заявою до Квасівської сільської ради, Рахівського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що після смерті його бабусі, ОСОБА_6 , як спадкове майно, залишився житловий будинок АДРЕСА_1 . На день звернення до суду вартість будинку складала 24410 гривень, що підтверджується відповідною довідкою, виданою Рахівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації».

У вересні місяці 2008 року, він, як спадкоємець за правом представлення, звернувся до виконкому Квасівської сільської ради Рахівського району та КП «БТІ» із заявою про перереєстрацію спадкового будинку та видачу свідоцтва про право власності на вказаний житловий будинок та інше спадкове майно. На підтвердження своїх прав на житловий будинок він надав довідку із Квасівської сільської ради про те, що його бабуся ОСОБА_6 до своєї смерті володіла даним житловим будинком, однак йому було відмовлено. На підставі наведеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Рахівського районного суду Бліщ О.Б. від 17.10.2008 відкрито провадження у даній справі. Ухвалою суду Бліщ О.Б. від 29.10.2008 справу призначено до судового розгляду.

22 січня 2009 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення її в якості третьої особи з самостійними вимогами.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що після смерті ОСОБА_6 , як спадкове майно залишився житловий будинок АДРЕСА_1 . У січні 2009 року вона звернулася до Квасівської сільської ради про визнання за нею права власності на даний житловий будинок. Як на підставу своїх вимог посилалася на те, що 11.03.1997 ОСОБА_7 склала заповіт на її ім`я, за яким у разі відкриття спадщини вона буде одноосібним власником майна, належного заповідачці. Однак їй було відмовлено у зв`язку із пропуском строку прийняття спадщини. У зв`язку з наведеним просила позов задовольнити.

10 грудня 2009 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про залучення її до участі у розгляді справи як третьої особи із самостійними вимогами. 12.02.2010 ОСОБА_4 подала до суду відповідну позовну заяву.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав її бабусі - ОСОБА_6 , а оскільки її батько помер до відкриття спадщини, то вона, як внучка спадкодавця, має право на успадкування тієї частки спадщини, яка належала б за законом її батьку, якби він був живим на час відкриття спадщини. Крім цього зазначає, що даний житловий будинок утримується та обслуговується нею після смерті бабусі разом з її братом, а тому вважає, що вчинила відповідні дії, які свідчать про прийняття нею спадщини. У зв`язку з наведеним, просила задовольнити її позовну заяву.

17 червня 2010 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 про збільшення позовних вимог.

16 липня 2010 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог.

Вказані позовні заяви об`єднані в одне провадження.

Ухвалою суду від 07.05.2012 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_8 про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, оскільки обставини, які будуть встановлені при розгляді адміністративної справи мають суттєве значення для вирішення зазначеної адміністративної справи і без встановлення цих обставин неможливим є вирішення спору по даній справі.

Ухвалою суду від 02.04.2015 провадження у справі відновлено у зв`язку із надходженням ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2013.

Ухвалою суду від 28.04.2015 у справі залучено співвідповідачів та замінено неналежну сторону.

Ухвалою суду від 30.12.2015 задоволено клопотання відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті цивільної справи № 305/2175/15-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_9 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування по закону, оскільки рішення по цій цивільній справі може суттєво вплинути на розгляд даної справи.

Ухвалою суду від 02.08.2017 провадження у справі відновлено у зв`язку із набуттям законної сили рішенням суду у цивільній справі № 305/2175/15-ц.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 а також позивачка за об`єднаним позовом ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали, зокрема просили суд визнати за ними, в порядку спадкування за законом після смерті їх бабусі, тієї частки спадщини, яка належала б за законом їх батьку, якби він був живим на час відкриття спадщини. а саме, на 1/3 частину земельної ділянки кожному, залишивши ОСОБА_2 також 1/3 частинку спадкової землі.

ОСОБА_2 в суді підтримала свої позовні вимоги, проти задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 просила відмовити як у недоведеному. Зазначила, що після смерті ОСОБА_6 , ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_4 не цікавилися глухонімими ОСОБА_15 та ОСОБА_7 . Тому, вона змушена була доглядати за ними. З 1996 року по 2008 рік вони не заявляли про свої спадкові права, які насправді у них відсутні.

Представник відповідача Квасівської сільської ради Діміч В.Ю. позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не визнав. Натомість підтримав позов ОСОБА_2 , оскільки остання, дійсно з 1996 року і до дня смерті вела постійний догляд за ОСОБА_15 та ОСОБА_7 , які були інвалідами (глухонімими) та перестарілими по віку. Дійсно рішеннями сільської ради Боклажук Досі було передано безоплатно, у приватну власність земельну ділянку, нею було виготовлено Державний акт. Згодом, ОСОБА_7 розпорядилася належним їй майном, шляхом складення на користь ОСОБА_2 заповіту.

Заслухавши пояснення учасників розгляду, проаналізувавши надані ними матеріали та заслухавши показання свідків, суд, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не підлягають до задоволення, а позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення.

Так, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 , 1920 року народження, починаючи з 01.01.1952, була членом колгоспу імені Борканюка та мала у користуванні 0,50 га землі. Наведене підтверджується довідкою, виданою у вересні 1975 року на ім`я останньої (том 3, а.с. 62). Те, що ОСОБА_6 була членом колгоспу підтверджується також і довідкою 29.08.1975 за № 1098, виданою останній виконавчим комітетом Квасівської сільської Ради депутатів трудящих для оформлення пенсії (том 3, а.с.58).

Згідно копії витягу з погосподарської книги (том 1, а.с. 226), у житловому будинку ОСОБА_6 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), станом на 01.01.1959, були зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_6 (голова сім`ї), ОСОБА_15 (брат), ОСОБА_7 (сестра) та ОСОБА_7 (син).

Згідно копії витягу з погосподарської книги (том 1, а.с. 232), у житловому будинку ОСОБА_6 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) станом на 01.09.1970 були зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_6 (голова сім`ї), ОСОБА_15 (брат) та ОСОБА_7 (сестра).

Згідно копії довідки № 387 від 01.03.1976, виданої виконкомом Квасівської сільської ради депутатів трудящих Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_7 не мала окремого дворогосподарства, відкритого у погосподарській книзі, а проживала разом із своєю сестрою ОСОБА_6 , яка користувалася земельною ділянкою 0,50 га (том 3, а. с. 72).

Згідно з довідкою від 01.11.2007 (том 1, а.с. 14), виданою виконкомом Квасівської сільської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 являються внуками померлої ОСОБА_6 .

Згідно, з довідкою № 304-6-72 від 22.06.2007 (том 1, а.с. 54), виданою відділом реєстрації актів цивільного стану Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 75 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть виконкомом Квасівської сільської ради Рахівського району зроблено відповідний запис за № 02.

Так, судом встановлено, що у відповідності до вимог діючого на той час законодавства, житловий будинок, у якому проживала ОСОБА_6 , відносився до колгоспного двору, оскільки остання була колгоспницею, що підтверджується наведеними вище документами. Таким чином, ОСОБА_6 була головою колгоспного двору, а ОСОБА_7 - членом колгоспного двору.

Такі висновки суд зробив, виходячи із наступного.

Чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». Так, з прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991, який втратив чинність 20.06.2007, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім`ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв`язку (подружжя, їхні батьки, діти, дід, баба, онуки та ін.), особи котрі тимчасово були відсутніми, перебували на дійсній військовій службі, виїхали на навчання чи займали виборчу посаду. Громадяни - члени родини колгоспника, які не були членами колгоспу, вчителі та інші, а також громадяни, які не перебували в родинних зв`язках, але спільно вели підсобне господарство колгоспного двору, також користувалися правами колгоспного двору.

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно п. 9 зазначених Вказівок, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

За загальним правилом, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору у тому випадку, якщо він не менш, ніж три роки поспіль не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору. Це правило не поширюється за умови призову такого члена двору на військову службу, його навчання в навчальному закладі чи хвороби (положення статей 120-126 ЦК УРСР).

Так, у відповідності до вимог ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

При цьому, статтею 126 ЦК УРСР регламентовано, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Разом з тим, для застосування статей 120, 123 ЦК УРСР при розгляді справи про право власності на будинок, необхідно з`ясувати, чи відноситься він до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-145цс13 про визнання права власності та за зустрічним позовом про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок частково недійсним, розглянутій 15 січня 2014 року.

Зокрема суд зазначив, що «Задовольняючи позов про визнання права власності на частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР, суди виходили з того, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, посилаючись на виписку з погосподарської книги та свідоцтво про право власності на цей будинок.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12.05.85 № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25.05.90 №69.

Згідно із Вказівками, суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, відносилися до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

За таких обставин застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без з`ясування питання правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.»

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 та її брата ОСОБА_15 , які померли у 1996 році, належний ОСОБА_6 житловий будинок під АДРЕСА_1 , перейшов у власність ОСОБА_7 , яка є сестрою ОСОБА_6 та з 1959 року постійно проживала з останньою. Наведене підтверджується довідкою № 41 від 15.01.2009 (том 1, а.с. 83), виданою виконкомом Квасівської сільської ради Рахівського району та копіями витягів з погосподарської книги (том 1, а.с. 226, 232).

У подальшому, на підставі рішення 8-ї сесії 22-го скликання Квасівської сільської ради від 04.04.1997, ОСОБА_7 було передано безкоштовно у приватну власність і постійне користування присадибну земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в розмірі 0,25 га. та ведення особистого підсобного господарства, в розмірі 0,25 га (том 2, а.с. 140).

Крім цього, на основі вказаного вище рішення сесії, Квасівською сільською радою прийнято рішення № 79 від 07.10.2002, яким погоджено виготовлення державного акту на земельну ділянку для обслуговування індивідуального жилого будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га мешканці АДРЕСА_1 ОСОБА_7 (том 2 а.с. 141).

У подальшому, на підставі даного рішення органу місцевого самоврядування, 18.11.2002 ОСОБА_7 виготовлено державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_4 . Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 167.

Судом також встановлено, що 11 березня 1997 року секретарем Квасівської сільської ради ОСОБА_20 складений заповіт, за яким ОСОБА_7 , розуміючи значення своїх дій, на підставі особистого волевиявлення, відповідно до своєї внутрішньої волі, на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, за яким будинок, що належить їй на праві приватної власності, що розташований у АДРЕСА_1 та все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .

11 березня 1997 року заповіт за реєстровим номером 13, посвідчений секретарем Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області ОСОБА_20. У зв`язку із старістю заповідачки ОСОБА_7 даний заповіт зроблений за місцем її проживання в АДРЕСА_1 та у зв`язку із неписемністю заповідачки ОСОБА_7 за її дорученням підписаний ОСОБА_21 і ОСОБА_22 .

З матеріалів судової справи також вбачається, що відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 18125310 від 16.01.2009, заповіт № 43325225 (номер у реєстрі нотаріальних дій 12) від 011.03.1997 на даний час чинний (том 1, а.с. 45).

Зазначені обставини в суді підтвердила свідок ОСОБА_20 , яка ствердила, що у 1997 році, нею, як повноважною посадовою особою, за місцем проживання ОСОБА_7 , було посвідчено заповіт на користь ОСОБА_2 , з дотриманням вимог Закону та Інструкції про вчинення нотаріальних дій.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час здійснювала постійний догляд за ОСОБА_7 , до дня її смерті, та у подальшому залишилась проживати у належному їй будинку. Наведене також підтвердили допитані у ході судового слідства свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 .

Правовідносини між сторонами у цій частині врегульовані наступними положеннями законодавства України.

Стаття 524 ЦК УРСР, який діяв на час складання заповіту, визначає що, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтями 525-526 ЦК УРСР також регламентовано, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

При цьому, статтею 534 ЦК УРСР визначено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Таким чином, на думку суду заповіт, складений 11.03.1997, є актом вільного волевиявлення ОСОБА_7 щодо переходу усього належного їй майна у власність ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що заповідачка ОСОБА_7 на час складання заповіту була інвалідом з дитинства ІІ групи загального захворювання з діагнозом вроджена глухонімота (том 1, а.с. 153).

Разом з тим, зі змісту складеного заповіту встановлено, що він за дорученням заповідачки ОСОБА_7 , підписаний ОСОБА_21 та ОСОБА_22 . На це як на одну з підстав визнання заповіту недійсним, вказували ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Однак, підписання заповіту іншими особами не суперечить вимогам законодавства, яке діяло на час його складення.

Так, вимогами ст. 543 ЦК УРСР регламентовано, що якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Окрім наведеного, в п. 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5 містяться аналогічні вимоги щодо підписання заповіту іншим громадянином.

Проведеним аналізом складеного заповіту, суд встановив, що він вказаним вище вимогам законодавства відповідає, зокрема у ньому зазначено, що через неписемність заповідачки ОСОБА_7 заповіт підписаний за її дорученням ОСОБА_21 та ОСОБА_22 .

Окрім наведеного, заповіт складений уповноваженою на те особою, а саме секретарем Квасівської сільської ради ОСОБА_20 та відповідає вимогам законодавства, яке діяло на час його складання і посвідчення, а тому у суду відсутні будь-які сумніви щодо істинності намірів ОСОБА_7 передати все належне їй майно ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наведене у суді не спростовано жодним належним і достатнім доказом та протилежного у суді не доведено.

Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_2 , у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, зокрема, вимог ст. 549 ЦК УРСР, фактично вчинила дії, які свідчать про прийняття нею спадщини.

Так, ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 разом із своєю сім`єю, продовжила проживати у належному останній житлового будинку. Наведене підтверджується довідкою, виданою виконкомом Квасівської сільської ради за № 53 від 20.01.2009 (том 1, а.с. 46) та поясненнями як ОСОБА_26 , так і ОСОБА_1 , наданими ними суду під час судового засідання.

Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на те, що вони , як онуки ОСОБА_6 , після смерті бабусі мають право на спадкування за законом тієї частки спадщини, яка належала б за законом їх батьку, якби він був живим на час відкриття спадщини, оскільки їх батько помер до відкриття спадщини, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність", загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

За приписами ст. 120, ст. 121, ст. 123 ЦК Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Згідно наведених вище вимог законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин у разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася до смерті останнього члена двору.

Так, у судовому засіданні встановлено та підтверджено відповідними доказами, що останнім членом колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_6 , була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому лише після смерті останньої, а не смерті ОСОБА_27 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , виникли передбачені законодавством умови для відкриття спадщини.

Окрім наведеного, з огляду на викладені вимоги законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, батько позивачів ОСОБА_27 , на думку суду, втратив право на частку у майні колгоспного двору, належного ОСОБА_6 оскільки він, починаючи з 1970 року не проживав разом з матір`ю та не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору, що підтверджується копією погосподарської книги (том 1, а.с. 232).

Наведене також підтверджено і поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , наданими ними суду під час судового засідання, які повідомили, що їх батько проживав з сім`єю окремо від бабусі ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 правомірно користується житловим будинком, належним ОСОБА_7 , у зв`язку з наведеним її позовні вимоги в частині визнання за нею права власності на спадкове майно підлягає до задоволення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог в частині визнання дійсним заповіту від 11.03.1997 з огляду на те, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного на час його складення законодавства, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідачки ОСОБА_7 , яка свою волю висловила у присутності двох свідків, її дієздатність було встановлено секретарем Квасівської сільської ради ОСОБА_20 , отже, на думку суду, не потребує додаткового визнання його дійсності.

Окрім наведеного, однією з позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі є скасування рішення органу місцевого самоврядування та вчинення певних дій, визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги також не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Вимогами Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.02.1993 № 10, який діяв на час прийняття рішення 8-ї сесії 22-го скликання Квасівської сільської ради народних депутатів та рішення 4-ї сесії 4-го скликання Квасівської сільської ради № 79 від 07.10.2002, регламентовано, що у приватну власність, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", громадянам України передаються безплатно земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва. Передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок, вказаних у частині першій цього пункту, провадиться тільки один раз по кожному виду їх цільового використання, про що обов`язково робиться Радами народних депутатів відповідна відмітка у паспорті або документі який його замінює.

Так, Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 № 15-92 постановлено, що сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

При цьому, статтями 56, 57, 67 Земельного кодексу України (чинного на час прийняття осопорюваних рішень органу місцевого самоврядування було встановлено такі розміри земельних ділянок, що передаються у приватну власність громадянам України:

-для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га.

Як уже зазначалося вище судом встановлено, що ОСОБА_6 була членом колгоспу ім. Борканюка та головою колгоспного двору, а ОСОБА_7 - членом колгоспного двору, належного ОСОБА_6 .

Судом також встановлено, що після смерті ОСОБА_6 та її брата ОСОБА_15 , які померли у 1996 році, належний ОСОБА_6 житловий будинок під АДРЕСА_1 , фактично перейшов у власність ОСОБА_7 , яка є сестрою ОСОБА_6 та з 1959 року постійно проживала з останньою. Наведене підтверджується довідкою № 41 від 15.01.2009 (том 1, а.с. 83), виданою виконкомом Квасівської сільської ради Рахівського району та копіями витягів з погосподарської книги (том 1, а.с. 226, 232).

Таким чином, оспорювані рішення Квасівської сільської ради прийняті уповноваженим на те органом, у відповідності до вимог чинного на той час законодавства. Сумнівів у протилежному у суду не виникає, а позивачем ОСОБА_27 іншого не доведено та у судовому засіданні не надано жодних доказів, які б підтверджували неправомірність оспорюваних рішень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд, враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 надано обґрунтовані та правові докази того, що вона правомірно використовує спадкове майно, що належало ОСОБА_7 . Натомість ОСОБА_27 та ОСОБА_4 жодних доказів на протилежне не представлено. Не надано ОСОБА_1 також і доказів того, що рішення 8-ї сесії 22-го скликання Квасівської сільської ради від 04.04.1997 та рішення 4-ї сесії 4-го скликання Квасівської сільської ради № 79 від 07.10.2002 прийняті з порушенням вимог законодавства, чинного на час їх прийняття.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 274, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

У позові ОСОБА_1 до Квасівської сільської ради, Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області в особі Реєстраційної служби Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, виконавчого комітету Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, управління Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту, скасування рішення органу місцевого самоврядування та вчинення певних дій, визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

У позові ОСОБА_4 , як третьої особи з самостійними вимогами до Квасівської сільської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 , як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання дійсним заповіту та визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на все спадкове майно, що належало ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1 . У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання дійсним заповіту від 11.03.1997 - відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.08.2019 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.