ПОСТАНОВА

Іменем України

12 серпня 2019 року

Київ

справа №815/1825/15

адміністративне провадження №К/9901/1223/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 815/1825/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання незаконними п.2 наказу № 598-о від 19.02.2015 року, наказу № 30-о від 02.03.2015 року,

про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду (прийняту у складі головуючого судді - Кравченка М.М., суддів - Марина П.П., Токмілової Л.М.) від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Градовського Ю.М. , суддів: Кравченко К.В., Лукянчук О.В.) від 23 вересня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:

1.1. Визнати незаконними п.2 наказу № 598-0 від 19.02.2015 року та наказ № 30-о від 02.03.2015 року.

1.2. Стягнути моральну шкоду у розмірі 300000 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.11.2009 року Одеський окружний адміністративний суд у справі № 2а-7400/08/1570 своєю постановою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Південна митниця Міндоходів, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на юридичні послуги - задовольнив частково, скасував наказ Голови Державної митної служби України № 663-к від 25.04.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Крім того, суд зобов`язав Державну митну службу України поновити позивача на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 20 квітня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

3.1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд не знаходить підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушеного права позивача, яке на час розгляду справи підлягало б захисту. Крім того, суд зазначає, що у разі задоволення позовних вимог, це призведе до погіршення становища позивача як особи, яка звернулася до суду за захистом своїх трудових прав. У той же час позивач не довів в чому саме полягає завдана йому моральна шкода та не навів жодних обґрунтувань з приводу її розміру, тому підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди суд не встановив.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 23 вересня 2015 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

5.1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

5.2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 (касатор) подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить:

8.1. Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі № 815/1825/15, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

9. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань.

10. 30 жовтня 2015 року Державною фіскальною службою України було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач просить:

10.1. Залишити без задоволення касаційну скаргу позивача.

10.2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року - без змін.

РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11.1. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

12. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

12.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у березні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання незаконними п.2 наказу №598-о від 19 лютого 2015 року, наказу №30-о від 02 березня 2015 року, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

14. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 03 листопада 2009 року Одеський окружний адміністративний суд своєю постановою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Південна митниця Міндоходів, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на юридичні послуги задовольнив частково, скасував наказ Голови Державної митної служби України №663-к від 25 квітня 2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Крім того, суд зобов`язав Державну митну службу України поновити позивача на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.

15. Одеський апеляційний адміністративного суд своєю постановою від 01 грудня 2010 року апеляційні скарги Державної митної служби України та Південної митниці задовольнив, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовив у повному обсязі.

16. Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 26 листопада 2013 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду скасував та залишив в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду.

17. 07 жовтня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження по справі №2а-7400/08/1570, в якій замінив боржника виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі № 2а-7400/08/1570 від 03 листопада 2009 року - Державну митну службу України (ідентифікаційний код 00033005) її правонаступником - Державною фіскальною службою України (ідентифікаційний код 39292197), в зв`язку із реорганізацією.

18. 19 лютого 2015 року Державна фіскальна служба України на виконання рішення суду видала наказ №598-о, яким в п.1 скасувала наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року №663-к в частині звільнення позивача із займаної посади та п.2 цього ж наказу поновила позивача на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.

19. На виконання наказу Державної фіскальної служби України №598-о від 19 лютого 2015 року голова комісії по реорганізації Південної митниці Міндоходів видав наказ №30-о від 02березня 2015 року про поновлення позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №6 митного поста «Одеса - Порт» Південної митниці Міндоходів.

20. Позивач вважає, що п.2 наказу Державної фіскальної служби України №598-о від 19 лютого 2015 року та наказ Південної митниці Міндоходів № 30-о від 02 березня 2015 року незаконні та підлягають скасуванню, так як не відповідають ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по адміністративній справі № 2а-7400/08/1570. Також, позивач не погоджується з рішенням про поновлення його на посаді у Південній митниці Міндоходів оскільки цей орган перебуває у стадії реорганізації та вважає, що він має бути поновлений до Одеської митниці Державної фіскальної служби. Крім того, позивач зазначає, що вказані рішення відповідачів змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав, чим призвели до значного погіршення стану його здоров`я та завдали йому моральної шкоди.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

21. Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine), заява №28924/04

21.1. Пункт 50 рішення закріплює, що Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

21.2. Пункт 51. У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих» (рішення від 15 липня 2010 року у справі «Нікітіна проти Росії» (Nikitina v. Russia), заява № 47486/07, п. 19, наразі ще не набуло статусу остаточного). Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов`язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу. Тому ліквідація відділу Державної виконавчої служби без правонаступництва у цій справі призвела до відмови заявниці у праві на вирішення суті її позову остаточним рішенням суду щодо відшкодування. Отже Суд доходить висновку, що такою відмовою заявницю було позбавлено права на доступ до суду. Таким чином, у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

22. Конституція України від 28 червня 1996 року

22.1. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

22.2. Суб`єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи.

22.3. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22.4. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

23. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV

23.1. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

23.2. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

23.3. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

23.4. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

23.5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

24. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII

24.1. Відповідно ст.237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків i вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

25. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV

25.1. Статтями 13, 17 Закону передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

26. Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI

26.1. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

27. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади»

28. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4

28.1. У п. 101 Постанови Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

29. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»

29.1. Пленум Верховного Суду України у п. 16 Постанови роз`яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

30. Рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік»

30.1. У рішенні від 03.10.2001 N 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суду дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.

32. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 3.11.2009р. по справі № 2а-7400/08/1570 голова Державної фіскальної служби - голова Комісії з реорганізації Міндоходів України 19.02.2015р. видав наказ №598-о «Про виконання судового рішення». Відповідно до п.1 даного наказу голова Державної фіскальної служби України скасував наказ Державної митної служби України №663-к від 25.04.2008р. «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса-Вантажний» Південної регіональної митниці та п.2 доручив Керівнику Південної митниці Міндоходів поновити ОСОБА_1 на аналогійній займаній ним до звільнення посаді.

33. Голова комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів 2.03.2015р. на виконання наказу Державної фіскальної служби України «Про виконання судового рішення» №598-о від 19.02.2015р. видав наказ №30-о, відповідно до п.1 якого поновив з 1.05.2008р. ОСОБА_1 на аналогічній займаній ним до звільнення посаді державного інспектора відділу митного оформлення №6 митного поста «Одеса-Порт» Південної митниці Міндоходів.

34. Оскільки, в Міністерстві доходів і зборів України, до якої входить Південна митниця, здійснюється реорганізація на підставі наказу №16 від 15.10.2014р., після поновлення ОСОБА_1 на посаді, його 18.03.2015р. попереджено про наступне вивільнення у зв`язку із проведеною реорганізацією.

35. Виходячи з того, що ОСОБА_1 , наказом голови комісії з реорганізації Південної Митниці Міндоходів №30-о від 2.03.2015р. поновлено на аналогічній посаді до звільнення в Південній митниці Міндоходів, а не Південній митниці Державної фіскальної служби, він ставить питання про визнання незаконними наказів №598-о Голови Державної фіскальної служби та відповідний наказ голови комісії з реорганізації Південної митниці Міндоходів.

36. Перевіряючи правомірність прийнятих наказів, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085/2010 від 9.12.2010р. та розпорядженням Кабінету Міністрів України за №166-Р від 20.03.2013р. утворено Міністерство доходів і зборів України та припинено повноваження Державної митної служби України.

37. Згідно з п.п.1,2 Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 6.08.2014 року «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1, у якому крім інших вказана Одеська митниця ДФС та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

38. 15 жовтня 2014р. Міністерство Доходів і зборів України видало наказ №16 «Про реорганізацію Південної митниці Міндоходів».

Таким чином, з жовтня 2014р. розпочалась реорганізації Південної митниці.

39. Що стосується вимог позивача, про поновлення його на посаді Південної митниці ДФС, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що накази про поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді є законними та обґрунтованими, оскільки Південна митниця Міндоходів ще не реорганізована, не ліквідована, з державного реєстру юридичних осіб не виключена. З наведених підстав, суди вважали, що відсутні підставі для поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді в Південній митниці ДФС.

40. Виходячи з наведеного, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що спірні накази виданні в межах діючого законодавства, порушень прав позивача при цьому допущено не було.

VI. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВЕРХОВНОГО СУДУ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

41. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

42. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

45. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова