ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2019

Справа № 910/6652/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР УКРАЇНА»

до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»

про стягнення 84 283,47 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР Україна» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (відповідач) про стягнення на підставі Договору про надання послуг від 07.02.2018 року № 07101/ЦТЛ-2018 суми неустойки в розмірі 84 283,47 грн. за порушення строку доставки вантажу, який доставлявся згідно залізничної накладної № 22101760.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР Україна» залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

03.06.2019 через відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали судді про залишення позовної заяви без руху).

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР Україна» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6652/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

12.06.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 про відкриття провадження у справі № 910/6652/19.

19.07.2019 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне. З наведених у позовній заяві обставин вбачається, що мало місце міжнародне вантажне перевезення, а тому спір у даній справі регулюється Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення. Позов може бути пред`явлений тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред`явлена претензія (параграф 1 ст. 47 Угоди). Право пред`явлення претензії та позову за перевищення терміну доставки виникає з дня видачі вантажу одержувачу (параграф 2 ст. 47 Угоди). Позов може бути пред`явлений: якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом терміну на розгляд претензії перевізник повідомив про відхилення претензії повністю або частково (параграф 3 ст. 47 Угоди). Відповідач вказує, що заявлені претензії повернуті без розгляду позивачу так, як їх пред`явлено з порушенням. Відповідно до параграфу 6 ст. 46 Угоди повернення перевізником претендателю претензії не є її відхиленням і не дає претендателю права звертатись з позовом до суду.

В якості додатків до відзиву відповідач подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу відзиву на позовну заяву, заяву про застосування позовної давності, заяву про зменшення штрафу та заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 про відкриття провадження у справі № 910/6652/19 була отримана відповідачем 11.06.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 5079314 5.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно із відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва відзив на позовну заяву поданий відповідачем до суду 19.07.2019, тобто з пропуском строку, передбаченого ст. 251 ГПК України, разом з тим, відповідачем подана заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу відзиву, яка мотивована тим, що документи знаходилися в різних структурних підрозділах відповідача, а збір даних припав на святкові дні.

Розглянувши подану відповідачем заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу відзиву, суд, керуючись визначеними ст. 2 ГПК України завданнями господарського судочинства та враховуючи, що пропуск строку на подання відзиву на позов не призвів до затягування розгляду справи, не перешкоджає реалізації процесуальних прав іншим учасниками судового процесу, а його поновлення сприятиме всебічному, повному, об`єктивному вирішенню спору, дійшов висновку про можливість поновлення строку на подання відзиву та прийняття його до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 заява Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишена без задоволення.

Позивач не подав відповідь на відзив протягом строку, встановленого в ухвалі Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 07.06.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, письмові пояснення, відзив на позовну заяву та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач, як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР УКРАЇНА» (замовник, позивач) було укладено Договір № 07101/ЦТЛ-2018 про надання послуг (надалі - Договір або Договір № 07101/ЦТЛ-2018 від 07.02.2018), предметом якого, відповідно до п. 1.1 Договору, є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із статтею 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць (далі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до ст. 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вантажу здійснювалося залізницями України та Республіки Білорусь, які є учасницями Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (надалі - УМВС, Угода).

Так, УМВС являє собою міжнародну угоду про пряме вантажне сполучення між станціями, які відкриті для вантажних операцій у внутрішньому залізничному сполученні країн, яка розроблена і діє в рамках організації співпраці залізниць (ОСЖД), членом якої є і Україна.

УМВС є чинною з 01.11.1951 для УРСР, а для України УМВС є чинною з 05.06.1992 та відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів», тобто, міжнародні перевезення вантажу здійснюються відповідно до правил міжнародних договорів, які відповідно ст. 9 Конституції України та ст. 10 Цивільного кодексу України, є частиною національного законодавства України та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України № 246 від 03.04.1993 «Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення» зазначено, що у зв`язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України слід забезпечити виконання цих угод.

Відповідно до § 1 статті 3 УМВС ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні.

§ 1 статті 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, узгодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу.

Відповідно до § 3 статті 14 УМВС укладення договору перевезення підтверджується накладною.

Як зазначено позивачем, на виконання умов Договору, зі станції Барбаров (151408) БЧ (відправник ВАТ «Мозирський нафтопереробний завод») на станцію призначення Одеса-Ліски (419903) УЗ в адресу ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» 23.01.2019 відправлені вагони № 73046914, № 74939489, № 74893900, № 73053571, № 74041344, № 74943986, № 74705005, № 72038177 по накладній № 22101760 з вантажем Паливо дизельне.

Згідно статті 24 УМВС:

§ 1. Якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті.

§ 2. Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм:

- для контейнерів - 1 доба на кожні початі 150 км;

- для інших відправок -1 доба на кожну почату 200 км.

§ 3. Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу.

§ 4. Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника.

§ 5. Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.

Таким чином, у відповідності до ст. 24 УМВС термін доставки вантажу за вказаною накладною № 22101760 на відстань 974 км складає: 974 : 200 = 5 діб + 3 доби (на операції пов`язані з відправленням, прибуттям та розмитненням вантажу) = 8 діб.

Таким чином, термін доставки ваганів за накладною № 22101760 згідно встановлених норм становив 8 діб та закінчився 01.02.2019

Однак відповідачем допущено перевищення терміну доставки вантажу за накладною № 22101760 на 7 діб.

Відповідно до § 1 статті 45 УМВС якщо перевізником не було дотримано терміну доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «Термін доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.

Так, § 2 статті 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, і величини (тривалості) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки, а саме:

6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;

18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;

30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.

Так, на підставі зазначеного припису УМВС, позивачем у зв`язку з тим, що за накладною № 22101760 мало місце перевищення терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки, здійснено розрахунок неустойки за накладною № 22101760 у розмірі 30% провізної плати, що становить 84 283,47 грн.

§ 3 статті 46 УМВС передбачено, що претензія пред`являється щодо кожної відправки окремо.

Позивач звертався до відповідача із претензією № 107 від 04.03.2019 за прострочення доставки вантажу на суму 84 283,50 грн.

Згідно з § 5 статті 46 УМВС претендатель зобов`язаний додати до претензії документи, що обґрунтовують претензію, зазначені в Правилах перевезень вантажів. Накладна і комерційний акт прикладаються в оригіналах.

Згідно з п. 40.2.3. Розділу ІХ «Претензії» Правил перевезення вантажів, що є додатком 1 до УМВС при пред`явленні претензії особа, яка має право на пред`явлення претензії, зобов`язана докласти до претензії наступні документи в оригіналах в разі перевищення терміну доставки вантажу - відправник або одержувач - «Оригінал накладної» (лист 1 накладної) і «Лист повідомлення про прибуття вантажу» (лист 6 накладної).

Як свідчать матеріали справи до вказаної вище претензії було додано документи передбачені в додатку № 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів», а саме приписами параграфу 40 статті 40 Розділу IX Претензії «...в разі перевищення терміну доставки вантажу - відправник або одержувач - «Оригінал накладної» (лист 1 накладної) та «Лист повідомлення про прибуття вантажу» (лист 6 накладної).

Отже, позивачем претензія № 107 від 04.03.2019 за прострочення доставки вантажу на суму 84 283,50 грн. оформлена у відповідності до вимог УМВС.

Відповідно до § 6 статті 46 УМВС якщо претензія оформлена з порушенням приписів § 3 і § 5 цієї статті, вона повертається претендателю без розгляду в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження перевізнику із зазначенням причини її повернення. У таких випадках не настає призупинення перебігу строку давності, передбачений § 3 статті 48 «Строки давності». Якщо перевізник повертає претендателю претензію пізніше 15-денного терміну, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього терміну до дня відправлення перевізником претендателю даної претензії. Повернення перевізником претендателю такої претензії не є її відхиленням і не дає претендателю права звернутися з позовом до судових органів.

У відповідь на вищезазначену претензію відповідач направив позивачу лист-відповідь № ЦМ-У-587/19-1 від 01.04.2019, в якому було зазначено: претензія ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» від 04.03.2019 № 107 відносно сплати неустойки в сумі 84 283,50 грн. за порушення терміну доставки вантажу, який прямував за відправкою № 22101760 Барбаров (БЧ) 0 Одеса-Ліски (Од), повертається без розгляду по суті. Відповідно до § 5 ст. 46 УМВС претензії пред`являються з наданням оригіналів документів, які вказані у Додатку 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів». При перевезенні вантажу у двох чи більше вагонах по одній накладній, вантажоодержувач повинен надати оригінал відомості ваганів, яка є невід`ємною частиною накладної УМВС. ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» надана копія відомості вагонів.

04.04.2019 позивачем направлено відповідачу супровідний лист № 198 від 04.04.2019 з додатками. У вказаному супровідному листі позивач зазначив, що з урахуванням положень п. 40.2.3. Розділу ІХ «Претензії» Правил перевезення вантажів, що є додатком 1 до УМВС, ним було надано всі необхідні та достатні документи разом із претензією № 107 від 04.03.2019.

У відповідь на вищезазначений лист відповідач направив позивачу лист-відповідь № ЦМ-У-878/19-1 від 25.04.2019, в якому було зазначено: ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не усунуто недоліків, про які було вказано у листі № ЦМ-У-587/19-1 від 01.04.2019.

Разом з цим, суд до таких наведених відповідачем підстав для повернення претензій Позивача без розгляду ставиться критично.

Судом встановлено, що позивачем було пред`явлено претензію по одній накладній, як цього вимагає § 3 ст. 46 УМВС, і до вказаної претензії були долучені документи, передбачені Правилами перевезення вантажу, як цього вимагає § 5 ст. 46 УМВС.

Тобто, судом встановлено, що позивачем при пред`явленні претензії було дотримано вимоги § 3 та § 5 ст. 46 УМВС, тому підстав для повернення претензії позивача без розгляду у відповідача не було, відтак, суд визнає повернення претензії відповідачем неправомірним та розглядає його як фактично протиправну відмову відповідача у виплаті позивачу заявленої до стягнення неустойки в сумі 84 283,47 грн. за перевищення термінів доставки вантажу.

Отже, відхилення відповідачем претензії позивача не відповідає вимогам УМВС.

Відповідно до § 6 статті 46 УМВС якщо претензія оформлена з порушенням приписів § 3 і § 5 цієї статті, вона повертається претендателю без розгляду в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження перевізнику із зазначенням причини її повернення. У таких випадках не настає призупинення перебігу строку давності, передбачений § 3 статті 48 «Строки давності». Якщо перевізник повертає претендателю претензію пізніше 15-денного терміну, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього терміну до дня відправлення перевізником претендателю даної претензії. Повернення перевізником претендателю такої претензії не є її відхиленням і не дає претендателю права звернутися з позовом до судових органів.

Так, за приписами § 7 ст. 46 УМВС, перевізник зобов`язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її, надати відповідь заявнику і при повному або частковому визнані претензії сплатити заявнику належну суму.

Згідно § 3 ст. 48 УМВС, пред`явлення претензії, оформленої у відповідності до статті 46 «Претензії» дійсної Угоди, призупиняють сплив строків давності, передбачених в § 1 цієї статті.

Сплив строків давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив заявнику про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту спливу строку, встановленого в § 7 ст. 46 «Претензії» цієї Угоди, якщо претензія залишилась без відповіді.

Статтею 48 УМВС передбачено, що позови до перевізника на підставі цієї Угоди пред`являються: про перевищення терміну доставки вантажу - протягом 2 місяців.

Зазначені в § 1 цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред`явлення позову, встановленого в § 2 статті 47 «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» цієї Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається.

Пред`явлення претензії, оформленої відповідно до статті 46 «Претензії» цієї Угоди, зупиняє перебіг строків давності, передбачених у § 1 цієї статті.

Перебіг терміну давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претендателю про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення терміну, встановленого в § 7 статті 46 «Претензії» цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.

Повторне пред`явлення претензії на тій самій підставі не зупиняє перебіг строків давності, передбачених у § 1 цієї статті.

Пропуск строків давності є підставою для відхилення вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять відповіді відповідача на претензію позивача.

В заяві про застосування строку позовної давності Відповідачем зазначено, що початок перебігу строку розгляду претензії визначається з дати пред`явлення претензії (04.03.2019), однак суд вказує, що відповідно § 7 ст. 46 УМВС перевізник зобов`язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її. Судом встановлено, що претензія була отримана відповідачем 06.03.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. 180-денний строк розгляду претензій позивача на момент звернення з позовом до суду не закінчився. З позовом позивач звернувся до суду 23.05.2019, про що свідчить відмітка відділу діловодства Господарського суду міста Києва на позовній заяві.

Отже, за висновком суду строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення неустойки за порушення терміну доставки вантажу не сплив.

Враховуючи факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, та натомість, дотримання позивачем встановленого УМВС претензійного порядку і обгрунтованість заявленого ним розміру неустойки, суд визнає вимоги позову про стягнення неустойки в сумі 84 283,47 грн. за перевищення терміну доставки вантажу, обгрунтованими та їх задовольняє.

Щодо заяви відповідача про зменшення штрафу на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 № 6-100цс14.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України задоволенню не підлягає.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем разом із позовною заявою подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зі змісту якого вбачається, що загальна сума понесених та запланованих судових витрат на дату подання позовної заяви становить 7 883,72 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК країни).

Дослідивши матеріали справи, а саме: судом встановлено, що позивач не подав та не надіслав жодних належних та допустих доказів на підтвердження факту понесення позивачем витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги. Враховуючи зазначене, суд дійшов висноку про те, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б витрати позивача в розмірі 5 962,72 грн., пов`язані із наданням професійної правничої допомоги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 921,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «СОКАР УКРАЇНА» (04080, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 28, оф. 3; ідентифікаційний код 37037544) 84 283,47 грн. (вісімдесят читири тисячі двісті вісімдесят три гривні 47 коп.) неустойки та 1 921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 08.08.2019.

Суддя Гумега О.В.